Епштейн та розвідувальна діяльність. Суперечливий проект: неясний вплив американської єврейської "Мега-групи" на Епштейна - Джон Шиндлер.

Екс-агент АНБ Джон Шиндлер висловлює думку, що скандал з Джеффрі Епштейном - це не лише випадок сексуальних злочинів, а перш за все, шпигунська операція, яка залишається без відповіді. У четвертій частині своєї серії статей Шиндлер розкриває тему "контролю" над Епштейном, який здійснювала група з 20 найбагатших єврейських підприємців Північної Америки, включаючи інтереси Моссада.

Ефективне шпигунство вимагає суворої конфіденційності. Розкриття інформації може зруйнувати шпигунські місії та навіть поставити під загрозу життя людей. Саме тому існує давній жарт серед інсайдерів Моссаду, що служить іронічною нагадуванням для шпигунів: "Лише тоді, коли ми знайдемо про вас інформацію в газетах!"

Це сталося у травні 1997 року, коли Washington Post повідомила про сенсаційну історію. У січні того року Агентство національної безпеки перехопило делікатну розмову між старшим ізраїльським розвідником у Вашингтоні та його начальником у Тель-Авіві. Шпигун у Вашингтоні пояснив, що посол Ізраїлю Еліяху Бен Еліссар поставив йому конкретне завдання: дістати копію таємного листа, переданого палестинському лідерові Ясіру Арафату тодішнім держсекретарем Ворреном Крістофером 16 січня, наступного дня після того, як Арафат підписав важливу дипломатичну угоду з тодішнім (і нинішнім) прем'єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньягу. Як писала Washington Post:

За словами джерела, яке бачило копію стенограми цієї розмови, зробленої АНБ, розвідник, говорячи івритом, сказав: "Посол хоче, щоб я звернувся до MEGA й отримав копію цього листа". Джерело сказало, що керівник у Тель-Авіві відхилив прохання, відповівши: "Для цього ми MEGA не використовуємо".

Цей витік строго засекреченої інформації став справжнім соромом для АНБ, де я працював на той час. Подібні чутливі контррозвідувальні звіти зазвичай мають обмежене коло доступу; іноді їх розповсюджують виключно у друкованому вигляді. І ось тепер вони з'явилися у Washington Post. Ще гірше те, що ця історія розкрила, що АНБ здійснювало спостереження за дипломатичними комунікаціями Ізраїлю. Хоча в колах контррозвідки це давно стало відомим, у Вашингтоні небагато хто готовий обговорювати реальність, в якій Ізраїль, незважаючи на статус близького союзника США, активно і успішно веде шпигунство проти Сполучених Штатів.

Ізраїль офіційно спростував інформацію, опубліковану в журналі Post, запевняючи, що країна ніколи не займається шпигунством проти своїх близьких союзників, таких як США. У Моссаді стверджували, що абревіатура MEGA означала Центральне розвідувальне управління, однак це виявилось неправдою. Проте у Вашингтоні увага акцентувалася на іншому, більш важливому питанні: хто ж насправді був агентом Моссаду з кодовим ім'ям MEGA? Цей ізраїльський шпигун, очевидно, мав глибокі зв'язки у Вашингтоні та доступ до надзвичайно конфіденційної інформації, включно зі секретними листуваннями на рівні кабінету міністрів. Крім того, якщо Моссад не залучав MEGA до таких таємних місій, як викрадення секретних документів, про що заявив ізраїльський розвідувальний керівник у Тель-Авіві, то яка ж мета використання MEGA?

Негайно почалося полювання на крота: контррозвідники прочісували Держдепартамент та інші відомства, намагаючись вирахувати MEGA. Попри місяці розслідування, включно з перевірками кількох високопосадовців адміністрації Клінтона, ізраїльського крота так і не викрили. Правда спливла майже через рік, у травні 1998-го, коли Wall Street Journal опублікувала матеріал із банальною назвою "Титани індустрії об'єднують зусилля заради єврейської філантропії", у якому розкривалося існування "вільно організованого клубу з 20 найбагатших і найвпливовіших єврейських бізнесменів країни", що двічі на рік зустрічався, аби обговорювати філантропію та інші теми, які становили інтерес. Серед згаданих у матеріалі членів були голлівудський магнат Стівен Спілберг, голова Seagram Едгар Бронфман-старший і колишній менеджер хедж-фонду Майкл Стайнгардт. У матеріалі побіжно зазначалося, що клуб називав себе "Мега-групою" і був заснований 1991 року двома канадсько-американськими мільярдерами: Чарльзом Бронфманом, братом Едгара і співголовою Seagram, та Лесом Векснером. Векснер, як знає кожен, хто обізнаний із цим скандалом, був приятелем Джеффрі Епштейна, його головним клієнтом і фінансовою опорою.

Були натяки, що йшлося не про звичайного крота Моссаду, а про щось більше й темніше. Коли вибухнув скандал АНБ довкола MEGA, високопосадовець ізраїльської розвідки в Тель-Авіві сказав журналістам, що цей термін стосувався не посадовця США, а "чогось іншого". Як криптично зазначила Washington Post: "Посадовець відмовився від подальших пояснень".

Розвідувальні служби в усьому світі покладаються на прикриття, щоб підтримувати свої шпигунські операції та операції впливу. У мові контррозвідки деякі з них називають "посередниками", і вони слугують для маскування шпигунської діяльності. Це номінально незалежні структури, які займаються збиранням розвідданих та іншою подібною таємною роботою, даючи шпигунам змогу зберігати чисті руки, якщо операцію буде викрито, а отже, від усього можна буде відхреститися.

"Мега-група" відігравала для Ізраїлю саме таку роль, непомітно проводячи розвідувальні операції та просуваючи ізраїльські інтереси, водночас вдаючи приватну структуру, зайняту філантропією. До її складу входило багато найбагатших і найвпливовіших євреїв Північної Америки - людей з доступом до VIP-кіл повсюди. Схоже, вона припинила існування, але ще у 2003 році група під керівництвом Векснера наймала провідних республіканських стратегів, щоб радити американським єврейським лідерам, як мобілізувати підтримку Ізраїлю, коли Америка вторглася до Іраку й повалила Саддама Хусейна. "Мега-група" мала доступ до найвищих кіл в Ізраїлі. У 1996 році Векснер запросив колишнього прем'єр-міністра Ізраїлю Шимона Переса, який помер у 2016-му, на свою вечірку з нагоди дня народження в Огайо. Перес прилетів туди приватним літаком Епштейна. У 2003 році на вечірці в Нью-Йорку саме Перес познайомив Епштейна з Ехудом Бараком, започаткувавши те фатальне партнерство.

Поява Векснера у центрі "Мега-групи" виглядає цілком обґрунтованою. Не виключено, що й рік її заснування, 1991, має своє значення, адже саме тоді почався крах імперії Роберта Максвелла. Відомо, що Векснер і Максвелл перебували в колах заможних прихильників Ізраїлю, які частково перепліталися, оскільки Максвелл підтримував зв’язки з родиною Бронфман. У 1989 році він разом із Чарльзом Бронфманом подав заявку на придбання контрольного пакету в Jerusalem Post. Максвелла також неодноразово бачили в компанії Едгара Бронфмана та мільярдера Лоренса Тіша, які також входять до "Мега-групи".

Ці кола мали тісні зв'язки з Джеффрі Епштейном та Гіслейн Максвелл, яка до 1992 року вже була його партнеркою. Важливо відзначити, що без Векснера не було б імперії Епштейна, адже саме він забезпечував фінансування значної частини життя Епштейна, надавши йому довіреність на управління роздрібною модною імперією Векснера. Хоча чутки про участь Епштейна в створенні "Мега-групи" не мають підтвердження, вони виглядають досить правдоподібними. Варто зазначити, що, як було згадано в третій частині цієї серії, Епштейн вражаюче легковажно ставився до інформаційної безпеки і здавалося, що його не турбують наслідки його дій, оскільки в електронних листах він відверто обговорював злочини та державні таємниці. Проте величезний обсяг матеріалів, оприлюднених Міністерством юстиції США, не містить жодного листа покійного педофіла, де згадувалася б "Мега-група", хоча Векснер згадується в сотнях листів, і залишається незрозумілим, які ще деталі могли бути приховані.

Кілька високопоставлених західних представників розвідки сказали мені, що таке використання "Мега-групи" замість того, щоб забезпечити Епштейну тісний зв'язок із Моссадом чи іншими ізраїльськими спецслужбами, було для Моссаду "засвоєним уроком" після Роберта Максвелла. Хоча старший Максвелл виконував для Ізраїлю чудову таємну роботу, він був складною й вимогливою людиною. До того ж його суперечлива смерть, як розповідалося у другій частині цієї серії, стала джерелом збентеження для ізраїльського апарату національної безпеки.

У підсумку, мережа Епштейна, що виникла як продовження діяльності Роберта Максвелла, не володіла такими ж тісними оперативними зв'язками з Моссадом, які "малий чех" мав протягом приблизно 40 років. Здебільшого Епштейн перебував під опікою "Мега-групи" та її впливових членів, які не мали очевидних зв'язків із ізраїльською розвідкою. Вся операція, що була пов'язана з численними сексуальними злочинами Епштейна, залишалася для Ізраїлю такою, що дозволяла дистанціюватися, тому ізраїльські структури національної безпеки продовжуватимуть заперечувати будь-яку причетність до Епштейна.

У переході від Роберта Максвелла до Джеффрі Епштейна Гіслейн Максвелл - улюблена донька одного й вірна супутниця іншого - відіграла ключову роль, але поза межами секретного світу про це відомо мало. Один високопоставлений західний шпигун описав її мені як "мозок операції Епштейна", який забезпечив перехід від шпигунської мережі її батька до нової. Не один представник західних спецслужб говорив мені, що саме Гіслейн стояла за схемою сексуального шантажу, яка лежала в самому серці їхньої з Епштейном брудної операції. Проте в адміністрації Трампа ніхто не хоче торкатися цієї теми, тоді як Гіслейн Максвелл, яка відбуває 20-річний термін за сексуальні злочини, сподівається на помилування з Білого дому. Втративши і батька, і супутника життя через те, що вона вважає вбивством, вона, без сумніву, розуміє: її виживання залежить від мовчання про власне минуле.

Одне з найбільш тривожних питань, яке досі залишається без відповіді, стосується того, яку роль у справі Епштейна могли відігравати інші розвідувальні агенції. Зокрема, чи були американські спецслужби обізнані про дії Епштейна, Максвелл та їхні жахливі злочини, більшість з яких відбувалися на території США? Цій темі присвячена п'ята і заключна частина нашої серії.