Єврейське Поділля: як виглядало життя перед Голокостом

Як виглядало повсякденне життя єврейських громад у містах і містечках Поділля до Голокосту

Протягом багатьох століть Поділля слугувало важливим осередком єврейської громади на теренах сучасної України. Сьогодні можна помітити його вплив у старовинних синагогах, історичних кварталах та кладовищах. Однак пам'ятні місця та трагічні моменти цієї історії знані значно краще, аніж повсякденне життя людей, що їх оточувало. Тому я пропоную заглянути в цей регіон, де єврейська культура невід'ємно перепліталася з щоденними справами міст і містечок.

Це співіснування було далеко не однорідним і не позбавленим конфліктів: поряд з торгівлею, сусідськими стосунками та культурними впливами, єврейські громади зазнавали дискримінації та насильства. Щоб краще зрозуміти цю історію, варто звернути увагу на повсякденність: як люди працювали, торгували, спілкувалися, читали та виховували своїх дітей.

Як жило єврейське Поділля

Єврейська культура розширювалася далеко за межі синагог. У місцевих єврейських друкарнях друкувалися релігійні тексти, навчальні матеріали та популярні книги, але особливо затребуваними були календарі. Примітно, що в цих календарях могли бути зазначені як єврейські, так і християнські свята, дати ярмарків та інша корисна інформація.

Для містечок Поділля був типовий будинок, де професійна діяльність і домашнє життя поєднувалися під одним дахом: крамниця або майстерня розташовувалися на фасаді, а житлові приміщення розпочиналися за ними.

У спогадах мешканців Бершаді, записаних у межах проєкту усної історії Centropa, збереглися сцени повсякденного життя. На місцевий ринок селяни з навколишніх сіл привозили возами овочі, птицю й рибу, а продавці й покупці торгувалися їдишем, українською та російською. В інших родинних спогадах згадуються майстер-червонодеревник, який робив меблі, і повитуха, до якої приходили під час пологів. Після народження дитини вона навчала молодих матерів доглядати немовлят.

У 1920-х роках в Кам'янці-Подільському та Вінниці дослідники ще мали можливість зафіксувати розписи синагог, стародавні кладовища, рукописи та текстильні вироби. На мацевах — єврейських надгробках — збереглися зображення левів, оленів, птахів, виноградних лоз та рослинних орнаментів.

Голокост призвів до загибелі більшості єврейських спільнот Поділля, зруйнувавши спосіб життя, що формувався протягом багатьох поколінь. Сьогодні відновити частину цього світу можливо лише за допомогою документальних матеріалів, фотографій та спогадів.

У серпні 2026 року Центр єврейського мистецтва при Єврейському університеті в Єрусалимі організував експедицію до Поділля, щоб зафіксувати залишки культурної спадщини, які ще можна знайти.

Міста, в яких ще можна відчути ехо єврейської історії.

У містах Поділля це минуле збереглося по-різному: у старих кварталах і будівлях, на кладовищах, а подекуди -- у живій громаді.

Згідно з даними перепису 1897 року, євреї складали приблизно 74% населення Меджибожа. Це свідчить не про маленьку громаду в межах міста, а про соціум, без якого важко уявити життя самого Меджибожа в той період. Тут діяли ремісники та торговці, відбувалося книговидання, а Меджибіж перетворився на один з важливих центрів раннього хасидизму — єврейського релігійного руху, що зародився в XVIII столітті.

Єрусалимка у Вінниці формувалася як квартал єврейських ремісників, що відзначався вузькими вулицями, крамницями, навчальними закладами, синагогами та ринком. У міжвоєнний період розпочався етап її поступового знесення та реконструкції: значна частина старої забудови була знищена, хоча деякі будинки збереглися й до сьогодні. Цей район продовжує еволюціонувати й на сучасному етапі. У розповідях вінницьких гідів згадуються будівлі та деталі Єрусалимки, які ще кілька років тому входили до туристичних маршрутів, проте тепер їх уже немає. Тому такі місця важливо документувати зараз, поки вони все ще є частиною міського ландшафту.

У Бершаді зберігся інший тип зв'язку з минулим. Історичний бет-мідраш -- молитовно-навчальний дім -- досі служить місцевій єврейській громаді. Тут важлива не лише сама будівля, а те, що вона й сьогодні використовується за своїм призначенням.

Чому ця оповідь є важливою в сьогоднішньому світі?

Сьогодні надзвичайно важливо не лише зберегти пам'ять про навколишній світ, а й охороняти те, що ще залишилося в міських ландшафтах, архівах та родинних спогадах. Будівля може бути втрачена всього за кілька років, стара світлина може не витримати чергового переїзду, а родинні історії зникають разом із людьми, які могли б їх розповісти. Тому необхідно документувати старі райони й споруди, оцифровувати важливі документи, записувати спогади і підтримувати тих, хто займається дослідженням цієї спадщини на місцях.

Для мене суть цієї праці полягає не в тому, щоб створити окремий "єврейський розділ" в українській історії. Вона полягає в тому, щоб відновити те, що завжди було невід'ємною частиною загальної картини.