Мустафін розкриває історію Валтасара та крах Вавилонської імперії.

Коли захистом столиці займається "спадкоємець"

"Упав, упав Вавилон, велике місто, адже всіх народів напоїло жорстоким вином своєї розпусти!" - ці слова янгола, які віщують майбутній Божий суд у новозавітній Книзі Одкровення, насправді відсилають до події, що вже мала місце в історії. Це була дійсно гучна подія, що згадується також у Старому Заповіті, а саме в оповіді про "бенкет Валтасара", коли останній халдейський правитель Вавилона, царевич Белшасар (або, як його називали рідною мовою, Белшарушур), вживав вино до забуття.

Біблійна розповідь про знаменитий бенкет, проілюстрована Гюставом Доре

Белшарушур - персонаж цілком історичний. Він був одним з молодших синів найвідомішого з халдейських володарів Навуходоносора II (вважають, що матінкою царевича була єгипетська царівна Нітокріс).

Проте, реальних можливостей для того, щоб стати правителем Белшарушура, в нього не було. Якби після смерті батька владарі в його країні не змінювалися так стрімко, немов у калейдоскопі.

На початку на трон зійшов другий син Навуходоносора II, Амельмардук, який, можливо, навіть захопив владу. За легендами, його батько колись ув'язнив його і тримав під вартою до самої смерті. Після коронації Амельмардук вирішив помститися, розграбувавши могилу свого батька.

В ув'язненні майбутній цар Амельмардук встиг написати поему -- табличка з її текстом збереглася до нашого часу

Ще за рік-два на престол зійшов зять Навуходоносора II Нергалшарушур, за чотири роки - син Нергалшарушура Лабашимардук. А вже проти останнього вавилоняни влаштували справжній заколот та проголосили царем Набоніда.

Ознайомтесь також: Лікар у ролі детектива — Джон Сноу та його розслідування "вбивці з Лондона".

Набонід не був халдеєм і походив з Харрана — останнього притулку ассирійських монархів перед їх остаточним падінням. Існують припущення, що він міг бути родичем ассирійських правителів, проте надійних свідчень на це немає.

Для того щоб закріпити своє сумнівне "право" на трон, Набонід, за чутками, вирішив узяти в дружини Нікотріс і всиновити Белшарушура, фактично надавши йому статус "двічі царевича". Крім того, він оголосив його своїм співправителем. Тому Белшарушура іноді називають царем.

З батьком, якого він вважав своїм, у нього склалися прекрасні стосунки. Зрештою, Набонід передав царевичу відповідальність за захист столиці держави, Вавилона, від головного супротивника - персів.

Місто було надійно захищене ще за часів правління Навуходоносора II, підготовлене до можливих тривалих облог. Відповідно до свідчень різних авторів, як з Близького Сходу, так і з Греції, Белшарушур мав таку впевненість у своїй неприступності, що витрачав всі свої дні на розваги та застілля.

Старий Заповіт додає до цього блюзнірство Белшарушура -- бо той нібито пив із храмового посуду, призначеного для священних церемоній. Втім, якщо пам'ятати про те, що в багатьох тодішніх суспільствах володар за визначенням сприймався ще і як верховний жрець, якщо не бог, то царевича можна запідозрити насамперед в узурпації влади -- царем все ж був його батько Набонід.

Лише Набонід міг прирівнювати себе до богів, хоч і не робив цього насправді, -- але це було неприпустимо для намісника, навіть визнаного співправителем. З іншого боку - чому б царевичу не згадати після багатоденної пиятики, що, як син Навуходоносора II, він має більше прав на престол, аніж названий батько?

Набонід, безумовно, мав непрості стосунки з жерцями Вавилона. Хоча вони й сприяли його зростанню на троні, він не прагнув стати їхньою маріонеткою. Тому він вирішив підтримувати культ місячного бога Сіна, який не користувався особливою популярністю у Вавилоні, замість традиційного покровителя міста — Мардука.

Перегляньте також: Коли почав говорити клинопис. Вражаюче відкриття, зроблене шкільним вчителем.

Стела, що зображує Набоніда і містить вираження вдячності богам Сіну, Шамашу та Іштар.

А потім почав перебудову храмів по всій Месопотамії, вимагаючи у кожному з них знайти закладні мітки, залишені давніми володарями, та звести святилища мало не заново - нібито за початковим задумом. Вважають, що це дозволяло змінити мало не всіх жерців відповідного храму на цілком лояльних до володаря.

Чим більше Набонід заглиблювався у свої переконання, тим сильніше він викликав неприязнь у традиційних жрецтв. Відчуваючи загрозу, він вирішив перенести свою резиденцію з Вавилона, де міг стати мішенню змовників, до Тейми – оази посеред Аравійської пустелі. Однак існують й інші версії цього рішення, зокрема, що причиною його усамітнення стала таємнича хвороба, з якою цар прагнув боротися подалі від сторонніх поглядів.

Проте, незалежно від того, яка була справжня причина для переїзду, наслідки цього для Вавилона та інших міст Месопотамії незабаром стали помітними. Без правителя не вдавалося проводити ключові релігійні обряди, навіть святкувати Новий рік належним чином.

Для людей тієї доби подібна недбалість могла накликати гнів богів - і не так на володаря, як на міста, що залишалися без "небесного патронату". Тож вже невдовзі вавилоняни почали благати царя повернутися до Месопотамії - і він, врешті, "змилостивився"

Ставлення Набоніда до жрецтва, ймовірно, залишалося незмінним. І його син, безсумнівно, перейняв цю позицію. Можливо, що в початкових версіях історії про "бенкет Валтасара" йшлося про зневажливе ставлення до священних предметів, пов'язаних із культом Мардука. Згодом, однак, юдеї, для яких Мардук не був божеством, переосмислили цей вчинок царевича як виклик Ягве — єдиному богу у їхньому сприйнятті.

Читайте також: Республіка, проголошена телеграфом

Звідси виникає оповідь про вогняний напис, який з'явився під час святкування і зміг бути розкритий лише пророком Даниїлом — як вирок, проголошений для Белшасара та його царства. Цей вирок реалізувався майже миттєво. Перси, згідно з переказами, не намагалися штурмувати неприступні стіни халдейської столиці. Натомість вони просто направили течію Євфрату, що проходив через місто, у заздалегідь пророблені канали, відкриваючи собі тим самим абсолютно бездоглядний шлях через землю прямо до серця Вавилона.

Однак існує й більш раціональне пояснення подій. Згідно з цією версією, жерці просто відкрили ворота міста для персів, а згодом і вхід до царського палацу. Таким чином, вони "посприяли" виконанню пророцтва Даниїла.

За вказівкою Губару, сатрапа Мідії, який командував військами, що оточували Вавилон, Белшарушур був страчений. На відміну від Набоніда, який, за однією з версій, незабаром здався завойовнику Кіру Великому. Кір навіть призначив його сатрапом Карманії — регіону в глибині Персії.

Залишки стін стародавнього Вавилона часів Халдеї.

Чи звинувачували вбитого царевича в непристойному ставленні до храмового начиння, – сказати напевно не можемо. Можливо, ця легенда виникла пізніше. Адже Кір намагався підкреслити своє прихильне ставлення до місцевих релігій і їхніх служителів. Такою ж політики дотримувалися і його найближчі нащадки.

Усе почало змінюватися лише під час царювання Ксеркса. А через півтора століття вавилоняни самі відкрили ворота свого міста новому завойовнику – Олександру Великому.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Олексій Мустафін — український журналіст, телевізійний керівник, політичний діяч та автор науково-популярних видань.