Феномен Острозької Біблії можна описати як видатне культурне явище.

У ці дні минає 445 років з часу її виходу у світ

П'ятьсот років тому, у лютому 1526 року, з’явилася на світ особистість, яка суттєво вплинула на українську історію та духовність. Серед її численних благородних досягнень варто відзначити заснування Острозької академії, а також видання в 1581 році на староукраїнській мові всіх книг Святого Письма.

Василь-Костянтин Острозький сьогодні вважається святим на українських землях. Безумовно, на його життєвий шлях суттєво впливали слава, досягнення та повага, які приносив рід. Проте чи не існувало у нашій історії чимало знатних, багатих нащадків, які бездумно витрачали спадок своїх предків?

Могутнє та обширне дерево роду.

Предки князя Василя-Костянтина дійсно залишили помітний слід в історії. Генеалогічне дерево його роду простягається до часів Київської Русі, починаючи з рівноапостольного князя Володимира і далі через його правнука Святополка до князів Турова, Пінська та Волині. Особливо чітко можна простежити лінію роду, починаючи з князя Данила Острозького, який у 1341 році брав участь у повстанні проти польського короля Казимира III Великого. Саме князь Данило заснував замок в Острозі та започаткував нову еру для свого роду, а також для його нащадків. Він, зокрема, передав Острозькій церкві Святого Миколая значні земельні наділи.

Проте в історії більше відомий його син Федір, який прославився в двох різних ролях. Спочатку він був відомий як мужній і безстрашний воїн. У молодості Федір обіймав посаду луцького воєводи, був палким захисником православної віри та підтримував литовського князя Свидригайла, навіть очоливши його визволення з ув'язнення у Кременецькому замку. Він також відзначився у підтримці чеського повстання під проводом Яна Гуса, а також у славнозвісній битві під Грюнвальдом у 1410 році. "Слава про князя Федора Острозького рознеслася по всій Литві, Русі та Польщі", - писав відомий український діяч Іван Огієнко у своїх працях. Однак у 1438 році Федір зазнав серйозної поразки, коли потрібно було вигнати татар, щоб вони більше не нападали на Україну. Ця невдача глибоко вразила чутливого князя, і він вирішив залишити цей зрадливий світ.

Прийнявши таке рішення, князь Федір Острозький обрав новий шлях у своєму житті: він постригся в ченці Києво-Печерської лаври, отримавши ім'я Феодосій, що, можливо, було дано на честь святого Феодосія Печерського. Приблизно з 1441 року він повністю присвятив себе життю в самоті. На відміну від його активного світського життя, факти про його чернече існування залишаються маловідомими. У своїй книзі "Святі землі Української" Борис Самбор посилається на свідчення протоієрея Андрія Хойнацького, викладені у Волино-Почаївському патерику. Він зазначає, що "на звичних іконах Лаври та на тій, що зберігається в Дальніх печерах, Федір зображений у вигляді звичайного ченця", але також додає, що "в П'ятницькій церкві міста Острога існує ікона преподобного Федора, датована приблизно XVII століттям, а також у церкві Острозького Кирило-Мефодіївського братства, де його представлено в мантії, з книгою в руках і в єпитрахилі". Таким чином, у Волині існувала традиція, що преподобний Федір отримав сан ієромонаха. Точна дата його смерті не відома, але вважається, що його канонізація відбулася в XVI столітті. Варто зазначити, що до нетлінних мощей святого князя, які й досі шануються, віряни з вдячністю прикладаються у Дальніх печерах Києво-Печерської лаври.

Свій слід в українській історії та відстоюванні православної віри залишили й інші представники роду князів Острозьких. Іван Острозький (1427 - близько 1465) був намісником Турівським, відстоював у боротьбі з Польщею незалежність України і Литви. Михайло Острозький (дата народження не відома - помер у 1501-му) був старостою Луцьким, згодом - воєводою Волинської землі. Князь Костянтин I Острозький (1460-1530) - волинський князь і великий гетьман Литовський. Ілля Острозький (1510-1539) призначався брацлавським і вінницьким старостою. Волинським воєводою був Олександр Острозький (1570-1603). Каштелян краківський і воєвода волинський - Іван (Януш) Острозький (1554-1620). В історії України закарбоване ім'я славної представниці цього роду Галшки Острозької (1539-1582).

ЯКИМ ЧИНОМ ВІДРІЗНЯВСЯ В РОДОВОДІ ОСТРОЗЬКИХ КНЯЗІВ ВАСИЛЬ-КОСТЯНТИН

За тогочасним звичаєм князь Василь (у хрещенні) отримав на честь свого батька й друге ім'я - Костянтин, а з ним - і великі землі та маєтки. Серед них - 35 великих і малих міст, 670 сіл. У 24 роки він стає маршалком Волинським і старостою Володимирським, а згодом очолює Київське воєводство, залишаючись в Острозі. Він не був активним учасником політичного життя й опозиціонером до польського короля та сейму. Зате виявив твердість і непохитність у відстоюванні православної віри і давньохристиянських традицій. І в цьому він сперся на духовну підтримку святого Афону. Сам волинський князь жодного разу не був на Святогірській землі. Але вона завжди жила в його думках, уяві, діях. Він добре знав шляхи на Афон, передаючи в тамтешні монастирі кошти на їх утримання. В обителях Волині не без його підтримки й заохочення радо приймали афонських ченців, прислухалися до їхніх порад і настанов, брали за приклад статути монастирів Святої Гори. Сам він був високоосвіченою, начитаною людиною, знав кілька мов, добре орієнтувався у тогочасних духовних, філософських, культурологічних процесах.

Серед значних благодіянь князя В.-К. Острозького слід відзначити тримовний слов'яно-греко-латинський колегіум, заснований ним, який справедливо отримав статус академії. Цей навчальний заклад був визнаний не лише його викладачами та студентами, а й видатними діячами епохи, включаючи навіть супротивників князя. Першим ректором колегіуму став славнозвісний науковець і полеміст Герасим Смотрицький. В академії викладали не тільки українці, а й освітяни з інших країн: греки Діонісій Раллі Палеолог, Еммануїл Мосхопуло, Євстахій Нафанаїл та Симон Пекалід, білорус Андрій Римша, а також поляк Ян Лятос. Багато з викладачів мали європейську освіту та значний досвід. Ян Лятос, наприклад, завершив навчання в Падуанському університеті та Кракові, греки Никифор Кантакузин і Кирило Лукаріс також були випускниками Падуанської академії, а українець Ісакій Борискович здобував знання в Александрії.

Як зазначає дослідник Петро Чечелюк у своїй статті "Острозький культурний феномен середньовіччя", у бурхливій діяльності академії визначальну роль відігравала і сама атмосфера, що панувала в Острозі на межі двох століть: тут співіснували різні національно-культурні традиції. У місті з населенням п'ять тисяч чоловік з допомогою італійських архітекторів у стилі Ренесансу було збудовано замок, три дерев'яні палаци, ратуша, міські вежі. Діяли костел, дві синагоги зі знаною єшивою - духовною і загальноосвітньою школою, татарська мечеть, кальвіністський та протестантський храми. У місті жили, крім українців, поляки, німці, шотландці, угорці, греки, татари, євреї.

Важливу роль у розвитку української культури відіграв князь В.-К. Острозький, який зумів об'єднати молодих українських інтелектуалів і створити в Острозі унікальний центр духовності. Цей осередок став джерелом видатних учених, філософів і полемістів для нашої нації. Сам князь був прикладом благочестя та стійкості у захисті православної віри і національних інтересів. Яскравим підтвердженням цього є його промова на одному з сеймів, в якій він звернувся до короля Польщі: "Ваша королівська світлосте, бачачи, як порушуються наші права і насильство панує над нами, ви не звертаєте уваги на вашу присягу. Ви не бажаєте залишити нас у нашій вірі і дати нам пастирів, які б ведуть до спасіння, замість відступників. Ви дозволяєте зрадникам проливати кров православних, грабувати їх і вигнавати з їхніх домівок. За нашу віру ви руйнуєте наші права, знищуєте нашу свободу і навантажуєте на нашу совість. У своїй старості я глибоко зневажений через відсутність того, що є найціннішим для мене – моєї совісті і православної віри."

Князь Василь-Костянтин Острозький всіма силами захищав православну віру та свій пригноблений народ. Він надавав матеріальну підтримку більше тисячі православних церков, а також сприяв відродженню Межигірського і Кирилівського монастирів. Завдяки його зусиллям Києво-Печерська лавра відновилася і досягла значного процвітання. Князь також придбав для місцевих храмів дві книги, що були спрямовані проти латинян, написані грецькими митрополитами Григорієм і Нілом. Ці книги були перекладені з грецької мови ченцями Афону.

Князь усвідомлював важливість перекладів, але наголошував на необхідності створення власних, національних видань, а також розвитку церковної та освітньої літератури. З метою поширення знань у країні він запрошує до Острога Івана Федоровича зі Львова (згідно з уточненими даними дослідників, прізвище цього видатного діяча, одного з перших друкарів Східної Європи, вимовляється з наголосом на третьому складі). Завдяки його спільним зусиллям засновується друкарня, де 12 серпня 1581 року, 445 років тому, була видана Острозька Біблія.

Переклад та публікація Остромадської Біблії стали знаковою подією в історії нашої країни.

Цю дивовижну книгу відкриває зворушливе звернення — молитва князя Василя-Костянтина Острозького до Бога: "О, Господи мій, Ти знаєш, що я, ради слави святого імені Твого, задумав і розпочав цю благородну справу, і тепер, завдяки Твоєму милосердю, зволенню та щедротам, маю можливість побачити її завершення... Я згадую слова Спасителя: шукайте насамперед царства Божого — і все інше додасться вам. Це викликало у мені незрівнянне бажання залишити вам, православні, хоч якийсь духовний дар перед своєю смертю. Коли я оглянув Церкву, викуплену дорогоцінною кров'ю Христа, я побачив, як її зневажають вороги, і усвідомив, що ніхто не може протистояти їм через брак духовної боротьби — Слова Божого".

Щоб втілити цей дарунок в життя, знадобилося чимало зусиль та багаторічної праці не тільки Івана Федоровича, але й дослідників Острозької академії. Це був спільний труд колективу. За активної підтримки В.-К. Острозького, учасники проєкту ретельно вивчили та використали безліч першоджерел, починаючи з Септуагінти — найдавнішого перекладу Старого Завіту з давньоєврейської мови на давньогрецьку. Князь не лише дозволяв, але й заохочував науковців академії відвідувати монастирі, де зберігалися біблійні тексти. Наукова і літературна діяльність учасників цього проєкту відповідала високим стандартам, які завжди ставилися до перекладачів Святого Письма у різні епохи.

Це видання, на думку його дослідників, є втіленням високого друкарського мистецтва України, і не лише свого часу, а й протягом усієї історії українського книгодрукування. Це справжній фоліант, який, без сумніву, можна вважати шедевром у цій галузі. Його обсяг вражає — 1256 сторінок, проте завдяки продуманому дизайну, який включає різноманітні шрифти, виділені ініціали, візерунки та заставки, книга не виглядає незграбно. Видатна українська науковиця Тетяна Євсєєва, яка досліджує Острозьку Біблію, вважає, що зусиллями князя Василя-Костянтина Острозького команда книжників вперше створила слов'янський біблійний канон, що сприяло поширенню церковнослов'янської мови в її українізованій та кодифікованій формі у світі слов'янського православ'я. Біблія, видана в 1581 році, є одним із найзначніших зразків не лише української, а й світової поліграфії XVI століття.

Тираж Біблії, виданої в Острозі, не був офіційно зафіксований, проте експерти вважають, що його обсяг коливався між 1500 і 2000 копій. Ці видання поширилися серед православних слов'ян, молдаван та румунів. Вважається, що до сьогодні збереглося близько 300 примірників, які знаходяться в музеях, бібліотеках та архівах різних країн, зокрема Австрії, Ватикану, Білорусі, Болгарії, Великої Британії, Нідерландів, Греції, Естонії, Канади, Киргизії, Литви, Німеччини, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Угорщини, Чехії, Фінляндії, Франції, США та Узбекистану. В Україні копії Острозької Біблії можна знайти в бібліотеках та музеях Львова, Харкова, Ужгорода, Одеси та Сімферополя. Зокрема, в Національній бібліотеці України імені Володимира Вернадського зберігається 18 примірників.

Під час вивчення Острозької Біблії Іван Франко акцентував увагу на її мовній складовій. Він зазначав, що це вже не традиційна мова Кирила і Мефодія, а адаптована церковнослов'янська, що стала ближчою до української. Цей біблійний текст сприяв розвитку релігійної та богословської термінології, а також стимулював формування богословських ідей і появу полемічної православної літератури на стику ХVІ-ХVІІ століть. Це, в свою чергу, активізувало не лише діяльність церковних інтелектуалів, але й сприяло розвитку освіти: почали з'являтися азбуки, граматики (серед яких "Граматика" Мелетія Смотрицького 1619 року стала вершиною), а також словники. У ті часи Острозька друкарня випустила безліч творів релігійного, просвітницького та полемічного характеру, серед яких виділяються праці Герасима Смотрицького "Ключ царства небесного" та "Календар римський новий", а також "Книжиця" Василя Суразького.

Варто підкреслити, що як сама Острозька Біблія, так і всі твори, створені в Острозі в момент її публікації та в подальші роки, є предметом ґрунтовного вивчення сучасних науковців Острозької академії. Серед їхніх наукових праць особливо виділяється спільне видання 2006 року, підготовлене професорами Рафаїлом Турконяком, Петром Кралюком і Ігорем Пасічником, яке має назву "Острозька Біблія в контексті української та європейської культур". У цій роботі детально аналізується феномен Острозької Біблії, зокрема підкреслюється, що її виникнення не було випадковим, а стало частиною ширшої європейської тенденції до переведення Святого Письма на національні та зрозумілі для народу мови.

У зв'язку з цим хотів би привернути увагу читачів до коментаря одного з авторів цього видання - Ігоря Пасічника, який три десятиліття, до 2024 року, був ректором Національного університету "Острозька академія". Коментар торкається пам'ятного знака на університетській території - уламка капітелі колишньої Острозької академії, на якому - скляна піраміда, яка символізує прорив від раціонального до духовного; а під скляною пірамідою встановлена Острозька Біблія, поруч з якою надпис: "Тут мертві живуть, тут живі не вмирають". "Ми хотіли показати, що все скінченне, але вічним лишається духовність, мораль, вічною лишається Книга, - пояснює цей пам'ятний знак і всю композицію Ігор Демидович. - Так ми хотіли показати значущість Острозької Біблії для духовного розвитку, для становлення нашої нації - це те, що їй тепер найбільше потрібно".

З цими словами важко не погодитися. Варто також підкреслити важливість Острозької Біблії не лише для українського народу, а й для всього слов'янського світу. Згадаймо висловлювання видатного діяча нашої духовності, автора другого перекладу Святого Письма українською мовою Івана Огієнка (митрополита Іларіона): "Українському народу випала велика честь і заслуга - дати слов'янству першу повну друковану Біблію. Острозька Біблія розійшлася по всьому слов'янському світу". Також варто нагадати, що це сталося в стінах Острозької академії, закладеної в часи похмурого Середньовіччя, яке не було ласкавим до українців. Завдяки Божому благословенню, п’ять століть тому в український світ прийшла людина, яка наповнила ці стіни духом, створивши осередок благодійності та просвітництва, слава якого поширилася далеко за межі нашої країни. Їй вдалося зосередити інтелектуальні зусилля на грандіозному проекті - перекладі текстів Старого і Нового Заповітів, що стали доступними не лише для православних священнослужителів, але й для простого народу. Духовний дар, який залишив після себе Василь-Костянтин Острозький, про що він скромно згадує у своїй передмові до Острозької Біблії, є колективною працею його однодумців і вже 445 років є частиною нашого культурного спадку, вважаючись одним із найцінніших духовних скарбів як для нашої нації, так і для всього людства.

Михайло Сорока, почесний журналіст України.