Фольклористка Ксенія Підопригора розповідає про різдвяні традиції Харкова: звичаї, які збереглися протягом століть.

Різдво для українців є не лише церковним святом, а й глибоким родинним та сакральним переживанням, яке формувалося протягом багатьох століть. Що робить це свято одним з найзначніших у нашій культурі? Як його відзначали в Слобожанщині? Які символічні значення мають кутя, дідух і коляда? Чому сьогодні знову зростає інтерес до різдвяних традицій? Відповіді на ці питання надала фольклористка Ксенія Підопригора.

Чому Різдво таке важливе для українців і який сакральний сенс в нього вкладається?

По-перше, українці мають християнські корені, які сягають X століття. Різдво – це одне з найзначніших свят у християнській традиції. У церковному календарі виділяються дванадцять основних свят, і Різдво займає одне з центральних місць. За величчю святкування воно поступається лише Великодню, який вважається "святом над святами". Отже, Різдво є другим за важливістю святом у цій ієрархії.

Цікаво, що певні церковні дати в календарі встановлювалися саме від Різдва. Наприклад, дата Благовіщення була визначена шляхом відліку дев'яти місяців назад від Різдва. Це підкреслює, наскільки важливим було це свято у християнській традиції.

Проте чому Різдво набуло такого важливого сенсу саме для українського народу?

На мою думку, основною причиною є надзвичайно потужний культ сім'ї. Сім'я сприймається не лише як формальна структура, а як середовище підтримки, збереження традицій, шанування роду та пам'яті про предків. Українці, як правило, мали глибокі знання про своє походження і зберігали пам'ять про родичів на кілька поколінь назад.

Традиція сімейних зустрічей на Різдво завжди займала особливе місце в українській культурі. Це свято стало справжнім символом єдності для українців, на відміну від західних традицій, де більш поширеним родинним святом є День подяки. В Україні саме Різдво є тією важливою подією, коли збирається вся родина.

Існують записи з щоденників студентів Києво-Могилянської академії, в яких підкреслюється, що повернення додому на Різдво було обов’язковим. Люди могли витратити кілька днів на подорож пішки чи на транспорті, але на Святвечір вони повинні були бути вдома, поруч із найріднішими. Уся родина, де б вона не знаходилася, збиралася разом на Святвечір. Саме ці два аспекти — християнська традиція та сімейні цінності — допомагають зрозуміти, чому Різдво має таке велике значення для українців.

Які різдвяні традиції притаманні саме Слобожанщині?

Слобожанщина — це регіон, який був заселений пізніше, ніж центральні райони України. Козацькі полки, які прибували сюди, вже мали свої усталені традиції. Різдвяні обряди, в свою чергу, мають глибоке коріння, що передує самому заселенню Слобожанщини. Тому важко стверджувати, що місцеві різдвяні звичаї істотно відрізняються від традицій, що існують у Центральній чи Західній Україні. Скоріше, вони подібні до центральноукраїнських традицій.

На території Слобожанщини не виникло якихось особливих, кардинально відмінних різдвяних традицій — принаймні на початковому етапі. З часом, однак, стали проявлятися певні регіональні нюанси. Наприклад, кутя. У цьому регіоні вона завжди була густою кашею. У той час як на Вінниччині кутя могла мати більш рідку консистенцію, схожу на узвар або суп, на Слобожанщині вона подавалася саме у вигляді каші, зазвичай приготованої з пшеничної або ячмінної крупи.

Бабусі розповідали, що на Слобожанщині часто варили ячмінну кутю, просто підсолоджену. Додавання великої кількості родзинок, маку, горіхів чи сухофруктів -- це пізніші, регіональні або сучасні нашарування. Традиційно кутю найчастіше підсолоджували медом.

Слід зазначити, що численні етнографічні матеріали були зафіксовані людьми, які стали свідками голодних часів — Голодомору та епохи радянських репресій. Отже, звичайна підсолоджена каша могла виявитися не просто відображенням традиційних норм, а скоріше результатом вимушених обставин тих нелегких років.

Які страви традиційно готували на Святвечір у Слобожанщині?

Святвечір, що відзначається 24 грудня, завжди був днем суворого посту. До моменту, коли з’являлася перша зірка, вживання їжі з м’ясом було заборонено. На святковий стіл подавали лише пісні страви. У західних областях України існувала звичка готувати дванадцять різних страв, але в Харківському регіоні це не вважалося обов'язковим. Тут обов'язковими залишалися тільки дві страви – кутя та узвар, а інші страви мали бути виключно пісними.

Часто готували рибу – сушену або солену, адже не в усіх місцях були річки з рибою. Ліпили безліч вареників і пиріжків. Вареники з різноманітними начинками вважалися окремими стравами, тому на столі їх могло бути дуже багато.

Підготовка до Різдва розпочалася ще влітку. Найсмачніші яблука та груші зберігалися спеціально для приготування узвару. Святвечір, хоч і пісний, мав бути щедрим – як знак вдячності Богові за минулий рік та сподівання на благополуччя в наступному.

Дідух та ритуальні складові

У Харківській області дідух не мав чітко встановленої форми. Це був останній сніп, зібраний під час збирання врожаю, який приносили до оселі та розміщували на покутті біля ікон. Він уособлював урожай та сподівання на щасливий рік. На стіл його не клали.

Водночас існували обереги, що захищали від негативних впливів: під скатертину або в кути столу клали зубчики часнику. Під миску з кутею підкладали сіно — не лише з практичної метою, щоб зберегти тепло довше, а й з символічним значенням. Сіно символізувало врожай та достаток, а "гніздо" асоціювалося з родиною.

Колядування та щедрування: які основні відмінності між цими традиціями?

Колядування починалося одразу після святкування Різдва. Колядки містять у собі історії про народження Ісуса Христа та радісні новини. Поступово, ближче до Нового року, з'являлися щедрівки, які вже не мали такого релігійного змісту, а були наповнені побажаннями для господарів: про добробут, здоров'я та щасливий новий рік. Щедрий вечір святкується напередодні Нового року.

24 грудня був днем суворого посту, і вся родина чекала першої зірки. Часто саме дітям доручали виглядати її. Після цього всі сідали за стіл. Того ж вечора починали колядувати -- як церковні хори чи священник із хористами, так і гурти молоді.

Також існувала традиція носити кутю хресним батькам -- як подяку і спосіб поділитися різдвяною радістю.

Українці побожні. Тому, коли народився Ісус, вони починають із того, що співають колядки. За своїм змістом вони розповідають саме про новину, про народження Бога.

Це "Нова Радість стала", припустимо. "Добрий вечір тобі, пане господарю", "По всьому світу новина": розповідають саме про новину, як про народження Христа, про радість, яка прийшла у зв'язку з цим. Але поступово, після Різдва 25 грудня, люди розслабляються, тому що Різдво вже як би минуло, і тоді треба йти і заробляти гроші на чомусь іншому. Бо колядування - це заробляння, в тому числі грошей, і всіх таких смачностей, приємностей.

Після святкування Різдва настає Новий рік, і традиційні колядки вже не звучать так часто, як раніше. Тож на зміну їм приходять щедрівки. У щедрівках основна тема полягає у прославлянні господарів, їхніх дружин та дітей, яких можна порівняти з зірками на небі.

Часто персонажі дому порівнюються саме пан господар із місяцем, господиня із ясним сонцем, а воно залежить, до речі, від щедрівки. Діточки обов'язково як зірочки. Щедрівка - це побажання господарям щедрого вечора. А щедрий вечір у нас саме напередодні Нового року. Тобто ми плавно від більш традиційних колядок переходили в час, коли співалися щедрівки, і вони вже більше про господарів хати, про те, що ви дайте заколядувати, ви такі чудесні, а давайте ви нас пригостите чимось смачненьким. Ось насправді ця традиція першої зірки і колядування, вона дуже пов'язана з церковним життям.

Яким чином різдвяні звичаї дійшли до наших днів?

Після 1960-х років багато різдвяних звичаїв поступово почали втрачати свою актуальність. Вони залишалися у свідомості людей, але в повсякденному житті їх практично не дотримувалися. Проте, з початком масштабного конфлікту, інтерес до цих традицій раптово відновився. Молодь стала більш активно їх відживляти, організовуючи заходи, реконструкції та вертепи.

У Харкові сьогодні можна спостерігати вертепи, зокрема від Спілки української молоді, які відтворюють слобожанську версію. На мою думку, це найбільш автентичне та традиційне, що можна знайти в Харкові. Серед слобожанських персонажів представлені пастирі, а також Смерть і Чорт, а також Мошко, що символізує єврейську культуру. Ірод виголошує свої репліки російською, як це зазвичай буває, тоді як решта персонажів спілкуються українською. Ці тексти мають глибоке коріння, адже вони були зафіксовані ще десятки років тому. Вертеп Спілки української молоді виступатиме у храмах, і існує традиція, що 25 числа вони обходять усе місто.