Можливо, ви вже натрапляли на повідомлення про пожежі на складах у Баварії, пошкоджені інтернет-кабелі в Балтійському морі або дивні збої GPS над Польщею. Кожна з цих подій сама по собі виглядає як нещасний випадок, кібератака чи просто акт вандалізму. Проте, якщо з'єднати ці інциденти на мапі, виникає тривожна картина: війна проти Європи вже йде. Просто тепер вона не супроводжується офіційними заявами, як це було 22 червня 1941 року в Кремлі, і танки не перетинають кордони.
Гібридна війна надає можливість завдавати шкоди противнику без формального проголошення війни, використовуючи такі методи, як диверсії, кібератаки, поширення дезінформації, підпали та інші подібні дії.
НАТО розглядає російську гібридну кампанію як серйозну загрозу для європейських держав, але конкретні атаки наразі не є підставою для автоматичного залучення Альянсу до військових дій.
Основна загроза гібридної війни полягає в її здатності підтримувати стан, що не досягає відкритого військового конфлікту, при цьому наносячи шкоду супротивнику та змушуючи його остерігатися можливого загострення ситуації.
22 червня 1941 року. Ранкові години. У Кремлі, перед дверима кабінету Молотова, прогулюється літній аристократ-дипломат з витонченою статурою. Його високе чоло, коротко підстрижене сиве волосся з боків, видовжене обличчя і густі вуса надають йому особливого вигляду. Він одягнений у строгий темний костюм, білу сорочку та елегантну краватку.
Краєм ока він помічає, як прямо стоїть співробітник НКВС. Якщо німецький посол завітав до Кремля в цю пору... Це не обіцяє нічого доброго.
Це Фрідріх-Вернер фон дер Шуленбург, який виконував обов'язки посла Німеччини в Радянському Союзі.
Вас може зацікавити: Молдова не є основною метою: військовий експерт визначив країни, які можуть опинитися під загрозою з боку Росії.
У пакунку, який він приніс з собою, містилося офіційне повідомлення від Німеччини про початок війни з Радянським Союзом. Скільки років нам твердили, що "німецькі війська вторглися без оголошення війни...". Але факти свідчать про інше — з оголошенням.
Помічник Молотова Семен Козирєв потім згадував: у німецького посла тремтіли руки й губи.
Ще б пак.
Про що думала ця людина? Він був посланцем, який приніс страшну звістку. Вісником м'ясорубки, яка забере десятки мільйонів життів. Чи думав він у ці хвилини, що тепер станеться? Чи виживе сам?
Тієї ночі -- вижив.
Після початку війни Шуленбурга, як і інших німецьких дипломатів, взяли в полон, а згодом здійснили обмін на радянських представників дипломатичного корпусу.
Сьогодні нас у цій історії цікавить інше.
Посол приїжджає до представника іншої держави й офіційно повідомляє: наші країни тепер воюють.
Як змінилися міжнародні правила оголошення війни після ХХ століття
Ще перед початком Першої світової війни країни уклали угоду, що у випадку оголошення війни, необхідно офіційно сповістити супротивника.
Після завершення Другої світової війни війни почали оголошувати значно рідше. Проте, війни, як такі, не зникли з карти світу.
Корея, В'єтнам, Фолклендські острови, Ірак, конфлікт Росії з Грузією, а також нещодавнє вторгнення Росії в Україну – ці події свідчать про те, як армії перетинали кордони, літаки завдавали ударів по містах, а життя багатьох людей обривалися. Проте, офіційно оголошувати війну держави стали все рідше.
Країни освоїли мистецтво ведення бойових дій без формального оголошення війни.
Що являє собою гібридна війна та які стратегії в ній застосовуються?
А тепер виявилося, що можна піти ще далі. Можна завдавати противнику величезної шкоди, навіть не посилаючи через його кордон власну армію.
Отже, ми вступили в еру гібридної війни. Що ж це означає?
Якщо зовсім просто -- війна, мета якої послабити противника, виснажити його, змусити витрачати сили й гроші, посіяти страх і недовіру.
І для досягнення цієї мети зовсім не потрібно відправляти через кордон ряди вояків із барабанами та гудками.
Існує можливість проникнення в урядові комп'ютерні мережі. Організувати саботаж. Підпалити складські приміщення. Пошкодити комунікаційні кабелі. Блокувати GPS-сигнали. Втручатися у виборчі процеси. Розповсюджувати дезінформацію. Знайти людей на території супротивника та винагородити їх за виконання необхідних завдань.
При цьому, в окремих випадках все це може навіть не виглядати як війна. Склад знищено — такого трапляється. Кабель вийшов з ладу — звичайна аварія. Комп'ютери зламалися — це ж хакерська атака. В інтернет-просторі поширюють неправду — кого це зараз може вразити?
А противнику постійно завдають шкоди. І війни начебто немає.
Приклади змішаних агресій Росії стосовно європейських держав та НАТО.
Згідно з твердженнями Європейського Союзу та НАТО, Росія вже проводить подібну гібридну кампанію проти європейських держав.
Вона зовсім не нагадує війну, що відбувається в Україні. Російські танки не рухаються до Берліна чи Варшави. Російські літаки не скидають бомби на Париж. Відсутня лінія фронту, окопи та запеклі штурми.
Але в Європі теж не сидять, склавши руки. Там уважно спостерігають, аналізують та досліджують. З часом окремі незвичайні випадки починають формувати єдину картину.
У квітні 2024 року в Баварії було арештовано двох осіб. Німецькі правоохоронці підозрюють їх у зв'язках з російською розвідкою. За даними слідства, вони могли планувати вибухи та підпали, щоб перешкодити Німеччині у наданні військової підтримки Україні.
Цей інцидент став частиною офіційної резолюції Європейського парламенту як один з прикладів агресивної поведінки Росії в Європі.
У Франції було виявлено зброю зовсім іншого характеру. 193 платформи. Таку кількість ресурсів входило до виявленої французькою службою VIGINUM мережі Portal Kombat. Ця мережа поширювала проросійські матеріали серед населення Європи та США.
Чому це потрібно?
У гібридних конфліктах не потрібно переконувати європейців у тому, що Росія є чудовою, а Путін правий. Набагато ефективніше підштовхнути їх до втрати довіри до власної держави. До журналістів. До виборів. До сусідів. Зробити так, щоб вони повірили, що всі навколо обманюють, що Україна сама винна у всіх своїх проблемах, і що підтримка їй є марною справою.
Навіть краще — налаштувати людей один проти одного.
У жовтні 2023 року на фасадах паризьких будівель стали з’являтися символи зірки Давида. Це сталося незабаром після атаки ХАМАС на Ізраїль, в період, коли стосунки між різними спільнотами у Франції вже переживали складні часи.
На перший погляд це виглядає як акт антисемітського вандалізму. Проте, французька влада повідомила, що певні аспекти цієї справи пов'язані з операцією, метою якої було дестабілізувати ситуацію, і слідство вказало на зв'язок з проросійським бізнесменом з Молдови.
І тут принцип гібридної війни видно особливо добре. Не обов'язково змушувати французів любити Росію. Іноді Росії набагато вигідніше, щоб французи сильніше ненавиділи одне одного.
Пропаганда, саботаж та паніка: механізми дії психологічної зброї.
Проте існує ще один потужний інструмент — страх.
Росії навіть не обов'язково справді готувати вторгнення в Європу. Достатньо змусити європейців повірити, що воно можливе.
Чи підтримуєте Україну? Чи займаєтеся виготовленням озброєння для неї? Надсилаєте ракети та фінансову допомогу? Пам'ятайте, що війна може завітати і до вашого порогу. "Знищимо все до радіоактивного попелу!" — викрикують російські пропагандисти.
Таким чином, кожен підпал, незнайомий безпілотник поруч із військовим об'єктом або диверсія має подвійний ефект. Перший проявляється в завданні істинної шкоди. Другий — у створенні у людей запитання: а що ж буде далі?
Поріг ескалації: чи готове НАТО активувати статтю 5 у відповідь на гібридні атаки?
У НАТО вважають, що те, що відбувається, не є простим збігом обставин.
У травні 2024 року Північноатлантична рада оголосила про загострення російської гібридної стратегії. До основних її інструментів відносилися акти саботажу, насильницькі дії, кібернетичні атаки, електронні перешкоди та поширення дезінформації.
А через два місяці, на саміті НАТО у Вашингтоні, з'явилося значно серйозніше формулювання. Гібридні дії проти країни НАТО можуть досягти такого рівня, що їх розцінять як збройний напад. А це вже знаменита стаття 5: напад на одного союзника може спричинити колективну відповідь інших.
Це звучить загрозливо. Але де ж пролягатиме ця межа? Один підпал — це ще не війна? А якщо їх буде десять? Що з однією кібератакою? А як щодо перерізаного підводного кабеля? Глушіння GPS? Скільки таких інцидентів має статися, перш ніж Європа проголосить: "Досить. Це вже агресія"?
Чому Європа не ризикне дати чітку відповідь і відкривати другий фронт?
І в цей момент знову постає в пам'яті Шуленбург, з якого ми розпочали нашу історію. Лише уявіть собі цю ситуацію з іншого боку.
Ніч. Кремль. До воріт під'їжджає машина. З неї виходить уже не німецький посол, а представник європейських держав. У руках у нього пакет. Він входить до Кремля і вручає російській владі офіційне повідомлення: Європа вступає у війну.
Справжню. Чесну. Ту, в якій вона нарешті знайшла в собі сили дати відповідь Росії за всі роки конфлікту, що Росія вела проти неї, не визнаючи його війною.
Для українця, що вже четвертий рік перебуває під загрозою ракетних атак та дронів, така ситуація виглядає як божий дар. Насправді, виникає новий фронт. Росія змушена розподіляти свої сили: армію, авіацію, ракети, системи протиповітряної оборони та фінансові ресурси. Україна більше не є єдиною мішенню для основних ударів російської військової машини.
На жаль, цього не станеться. І в Москві це добре усвідомлюють.
У цьому й полягає головна зручність гібридної війни: ударити так, щоб противнику було боляче. Змусити його витрачати гроші, нервувати, боятися наступного удару, боятися великої війни. Але щоразу зупинятися трохи раніше тієї межі, після якої він сам вирішить розпочати справжню війну.
#
