Я також спостерігав за мародерами на вулицях французької столиці з важким серцем. Варварство загострилося в різних містах Франції, але коли ти впізнаєш знайомі райони, парки та окремі будинки, цей чудовий, певною мірою попсовий Париж — частково культурна легенда, а частково міф — сприймається вже набагато особистісніше, хоча я не маю жодних намірів "примазуватися" до цього. Моя покійна мама дуже пишалася, хоч і наївно, що в її паспорті було написано: "місце народження — Париж, Франція". Однак, ближче знайомлячись із ситуацією, хочу висловити свої думки щодо того, як це неподобство відображалося в нашій блогосфері.
Дев'ять із десяти письменників або коментаторів, навіть якщо не згадують про ісламський аспект прямо, все ж таки натякають на нього досить явно. Суть цих висловлювань, які часто можна вважати неполіткоректними, зводиться до думки, що мусульманські мігранти нібито захоплюють Європу, і незабаром континент зануриться в безлад, де домінуватимуть арабські та африканські банди. Корінні французи, бельгійці, німці та іспанці, мовляв, будуть побоюватися виходити на вулицю через тероризм, пов'язаний з ісламом. Кажуть, що звели безліч мечетей, навчають молодь незрозумілим речам, а завтра вимагатимуть, щоб усі жінки носили хіджаб.
Дещиця правди в цих побоюваннях є, як і, зрештою, в усіх фобіях і конспірологічних теоріях -- питання: яка? Кілька років тому я вештався на самоті вечірнім Брюсселем і випадково зайшов у квартал, де, як мені здалося (підкреслюю: здалося) мені були не раді. Чоловіки в джелабіях до землі кидали на мене важкі погляди, європейських облич не спостерігалося, жінок, навіть у традиційному одязі, теж, поліції теж. Спроби порозумітися як французькою, так і арабською, а я всього лише шукав квіткову крамницю, успіху не мали. Висновки залежать тільки від рівня тривожності суб'єкта: з одного боку ніхто не виявив до мене агресії, ніхто не чіплявся, навіть не пропонував купити непотрібний крам, ну ось така мультикультурна екзотика. Зрештою я досить швидко натрапив на сусідній вулиці на бригаду будівельників, які споруджували якусь чи то трибуну, чи то естраду, вони рідною мовою зі львівським акцентом швиденько мене спрямували, куди слід.
Для ілюстрації наведу свіжий приклад з учорашньої розмови з таксистом. Запевняю, цей діалог абсолютно справжній, і при бажанні можу поділитися посиланням на "Уклон". Отже, перед нами проїхала чорна БМВ-шістка, яка без жодних покажчиків змінила смугу з крайнього лівого на правий. Коли сам за кермом, сприймаєш ситуацію спокійніше, а тут я не втримався і висловив своє невдоволення: мовляв, як може така дорога машина поводитися так по-хамськи. Водій, однак, спокійно і аргументовано відреагував: у нього значно більше водійського досвіду, якщо рахувати в годинах, і він запевняє, що агресивна поведінка водіїв зустрічається як серед власників дорогих автомобілів, так і серед володарів старих моделей, причому в другому випадку частіше. А от те, що водії преміум-класу все більше поводяться ввічливо, пропускають інших на дорозі і дружньо сигналять фарами, чомусь залишається поза увагою. Мені довелося щиро вибачитися за свою легковажність, адже виявляється, я також піддався стереотипам.
Ніхто не може заперечити існування етнічної злочинності як соціального явища. Також важко оскаржити неприємну статистику, згідно з якою, наприклад, у скандинавських країнах частка іммігрантів із Північної та Східної Африки, зокрема з Сомалі та Судану, серед засуджених за зґвалтування значно перевищує кількість місцевих – у 10-15 разів. Проте, така статистика може бути сприйнята як оманлива: адже загальна кількість офіційно засуджених злочинців в середньому становить лише кілька десятків на рік, залежно від конкретної країни. Важливо також врахувати, що в Швеції існують суворі критерії для визначення сексуальних злочинів. Те, що в культурі "дітей сонця" може вважатися легким фліртом, у скандинавських країнах може сприйматися як кримінальне порушення, і це, безсумнівно, позитивно. Проте, знову ж таки, спрацьовує "принцип БМВ": чим більш помітний правопорушник, тим легше робити узагальнення і висновки.
Щоб уникнути звинувачень у нещирості чи демагогії, хочу зазначити: я відвідав Сен-Дені та кілька інших околиць Парижа, куди навіть поліція намагається не заходити без вагомих причин. Так, це справді викликає певний страх, але якщо порівняти з моїм юнацьким досвідом у Соцмісті, де швидка реакція, особливо ввечері, була питанням виживання, нічого надзвичайного тут немає. Чув, що в промислових зонах Донбасу за часів молодого Януковича було ще цікавіше. Тепер розповім про те, що мені передали мої французькі родичі, які ще пам'ятають, як у міжвоєнний період, приблизно сто років тому, райони, заселені поляками, вважалися найнебезпечнішими. Це сталося через те, що після страшних демографічних втрат Першої світової війни уряд організовано завозив робочу силу, і не всі новоприбулі прагнули скромного заробітку на заводах, адже їхні звички щодо споживання алкоголю кардинально відрізнялися від місцевих. Ще раніше, на початку ХХ століття, у Франції з'явилася молодіжна субкультура "апашів", які були юними професійними злочинцями, абсолютно оригінальними, без впливу іноземців. А двісті років тому центром паризької злочинності був острів Сіте, де нині розташовані Нотр-Дам, Паризька префектура поліції та Палац правосуддя — іронія географії! Можливість втратити не лише сумку Крістіан Діор, а й гаманець разом із життям була дуже поширеною в цій частині міста, навіть без участі іноземців. Щодо міських заворушень, Париж славився ними протягом століть, і слово "барикада" безсумнівно має французьке походження. Ще один цікавий епізод: у 1968 році студенти Сорбонни, обурені тим, що хлопцям не дозволяли залишатися на ніч у дівчачих гуртожитках, почали розбивати вітрини в місцевому відділенні "Американ Експрес" на знак протесту проти війни у В'єтнамі. Поліція не втручалася, а далі вже відомо. Саме тоді і там зародилася сучасна ліва Європа.
Цікаво, що на той час вихідці з Алжиру ще не були ані арабами, ані берберами, а французами, які повернулися на свою історичну землю після здобуття незалежності та витіснення колонізаторів. Їх називали "чорноногими", і вони також мали репутацію в кримінальному контексті. Звичка прихистити жителів своїх африканських колоній у Франції виникла ще в XIX столітті, коли найбоєздатнішими військовими підрозділами вважалися формування, створені з сенегальців, які确но були темношкірими.
Те, що в Європі сьогодні можна спостерігати впливи з "третього світу", є звичайним явищем в історії людських переселень, нічого особливого: варвари завжди прагнули до метрополії, де, як правило, адаптуються до місцевих умов. Раніше не існувало жодних державних ініціатив для інтеграції іммігрантів — все відбувалося поступово і органічно. Сказати, що занепад Риму був викликаний мігрантами, було б, погодьтеся, спрощенням. Єдине, що відрізняє цю ситуацію від попередніх, — це те, що раніше ніхто не засуджував тих, хто чесно називав варварів варварами, якщо вони дійсно такими були.
Наявність палестинських прапорів серед учасників демонстрацій може трохи збивати з пантелику, але, на жаль, вони тепер присутні на багатьох акціях. Проте, якщо ви уважно переглянете фоторепортажі, помітите, що їх переважно несуть білі, палкі захисники соціальної та гендерної рівності. Інша цікава деталь полягає в тому, що в концерті, який згодом став продовженням цілком обґрунтованих протестів старшокласників з околиць, можна прослідкувати не лише московські, а й тегеранські впливи. Адже там і там зацікавлені в дестабілізації старої Європи. Багато говорили про те, як кремлівські тролі значно зменшили свою активність після атак на сервери "Яндекса". Менше згадували про те, що влітку 2025 року, після вдалих ударів Ізраїлю по іранських дата-центрах, понад 1300 акаунтів, які видавали себе за шотландських сепаратистів, також перестали діяти. Ці боти не проявляли активності протягом 16 днів, поки аятолли відновлювали свою інфраструктуру, а знову замовкли в січні 2026 року, коли іранці самостійно перекрили інтернет-зв'язок із зовнішнім світом.
Що ж до "родових" вад Ісламу, то деякі приписи Мугаммада, хай благословить його Аллах і вітає, в мене теж не викликають захвату, якщо розуміти їх надто буквально. Традиційні релігії -- не лише продукт натхнення згори окремих пророків, а й результат духовних пошуків різних примітивних архаїчних суспільств. Тому писані правила перед вживанням потребують у кожному індивідуальному випадку більш чи менш творчої селекції та інтерпретації. Певні вимоги християнської церкви, на мою скромну думку, теж не повністю корелюють із нашим спільним уявленням про європейські цінності (про юдаїзм і не згадую). Коли ж рахувати на вагах історії, хто скільки доклався до гуманізму, як ми його сьогодні розуміємо, баланс буде неоднозначним. Потужне культурне щеплення Європі в Середні віки з боку арабських правителів і філософів з одного боку, цілковита, нічим не виправдана жорстокість хрестоносців з іншого, а ще боротьба різних філій Святого престолу з іновірцями та єретиками... Що б ми тоді сказали про порочність тієї чи іншої релігії? Тобто вибачайте, віра сама по собі, церкви самі по собі -- ну це з мого боку вже зовсім єресь!
Я не берусь до цієї дилетантської промови з метою захистити віру Пророка — вона й без мого втручання зможе встояти. Хочу лише наголосити на тому, що близько 250 тисяч наших співвітчизників є послідовниками або можуть стати послідовниками Ісламу. Коли серед нас лунають слова, які можуть образити наших братів кримських татар, а також євреїв, угорців, вірмен, ромів і, зрештою, українців, я не можу залишатися байдужим — адже це також стосується мене особисто.
P. S. Частка мусульман у країнах "старої" Європи на сьогодні не перевищує 7-9 %. І, хай як комусь здаватиметься дивним, коефіцієнт заміщення (народжуваність) у цих громадах уже в другому поколінні не надто відрізняється від автохтонів: 1,7 проти 1,3-1,5.
#
