Ідентичність в ролі зброї: укробуддизм у боротьбі з трампізмом і путінізмом.

Ідентичність повинна слугувати не як простий інструмент, а як магічна паличка, що відкриває двері до нового всесвіту, де будь-які обмеження втрачають свою силу.

У світі, що переживає значну трансформацію, глобальні актори активно формують свої ідентичності, максимально акцентуючи на розмежуванні "свій-чужий". США, Росія та Китай готуються до боротьби за лідерство в новій глобальній реальності, залучаючи всі можливі ресурси, ідеї та суспільства. Незважаючи на війну, Україна розробляє свою унікальну онтологічну відповідь, зосереджуючи увагу на відкритій ідентичності, де гідність людини є основним принципом. Можливо, саме ця ідея стане тим ключем, який відкриє новий світ, де бути "своїм" означає бути Людиною.

ПРИГОТУВАННЯ ДО БОЮ ЗА НОВЕ МАЙБУТНЄ

Людина є досить простою істотою, в сутності, це мавпа, наділена складною системою свідомості, яка постійно взаємодіє з несвідомим. Дослідження цього основного феномена ще далеке від завершення, проте вже можна висловлювати певні твердження та гіпотези з достатньою впевненістю. Наприклад, можна стверджувати, що за тисячоліття свого існування людина навчилася виживати в соціальних групах. Життя в спільноті забезпечує вищий рівень безпеки у порівнянні з самотнім існуванням, яке пов'язане з постійними загрозами. Крім того, групова динаміка пропонує більш прогнозовані та надійні умови для продовження роду та захисту нащадків.

Водночас, виживання в соціумі вимагає ще одного важливого навику — вміння розпізнавати "своїх" та "чужих". Адже знання про те, хто належить до твого кола, а хто ні, значно підвищує рівень твоєї безпеки від можливих загроз. Тисячолітній еволюційний шлях людини призвів до формування системи "свій-чужий", яка стала основою для культурних норм і цінностей, що визначають нашу ідентичність. Чим ми відрізняємося від тих, кого вважаємо "чужими"? Які характеристики можуть допомогти швидко й чітко визначити, чи є людина "своєю"?

Безумовно, система ідентифікації "свій-чужий" постійно розвивається і зазнає змін, але водночас залишається основою для визначення постійної конкуренції, яка є сенсом життя та виживання на Землі. Кульмінацією цієї конкуренції можна вважати явище, відоме як "фазовий перехід", яке було детально описане Валерієм Пекарем у його статті "Куди котиться світ?".

ВОДА ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА ПАРУ

Фазовий перехід (метафора з фізики) означає стрибкоподібний перехід складної системи в новий якісний стан (наприклад, перетворення води на пару під впливом нагрівання). У соціально-політичному контексті - це радикальна трансформація суспільного устрою, мислення, культури, економіки та інших сфер життя. Найчастіше фазовий перехід пов'язують з технологічними змінами, які відбуваються стрибкоподібно. Одним з класичних фазових переходів можна назвати неолітичну революцію, що почалася близько 10 тисяч років тому, коли стиль виживання людини змінився з практик полювання і збиральництва на вирощування рослин і тварин, які вживалися в їжу.

Унікальною рисою фазового переходу є те, що спільноти, які успішно проходять цей етап раніше за інших, згодом витісняють або асимілюють тих, хто запізнився. Наприклад, племена, що перейшли до землеробства та тваринництва, з часом поглинули або витіснили громади, які залишилися мисливцями та збирачами. Це ілюструє суть конкуренції за лідерство в процесі фазового переходу: першопрохідці продовжують своє існування, тоді як ті, хто не встиг адаптуватися, зникають.

Ми з вами живемо в той час, коли фазовий перехід відбувається на наших очах, хоч і може тривати ще кілька десятиріч. За першість здійснити цей перехід та отримати від нього максимальну перевагу змагаються "цивілізації" - певні макроспільноти, об'єднані у великі групи за певним набором ознак. На цьому рівні система "свій-чужий" нікуди не ділася.

Російські спікери використовують термін "макрорегіони" для опису конкуруючих сторін, маючи на увазі наддержавні та наднаціональні геополітичні об'єднання країн або територій з спільною історико-культурною спадщиною. Ці макрорегіони характеризуються економічною взаємозалежністю та прагненням до певного центру сили, а також можуть мати закриті торгові мережі, що дозволяють уникати впливу санкцій з боку інших держав. У Росії активно намагаються зайняти позицію одного з лідерів таких макрорегіонів, вважаючи цю мету частиною стратегії просування багатополярності.

Пекін також висуває свої амбіції на світове лідерство, вже понад 15 років просуваючи концепцію "Спільноти єдиної долі людства" у своїй зовнішній політиці, водночас підтримуючи авторитарний режим Комуністичної партії всередині країни.

Сполучені Штати Америки, як і раніше, прагнуть зберегти свою позицію світового лідера, яка була здобута під час попереднього етапу глобальних змін і тепер опинилася під загрозою. Тому вони активно намагаються кардинально переосмислити правила міжнародної гри.

НЕ ЗНАЄШ, ЩО РОБИТИ, - БУДУЙ ФОРТЕЦЮ

Підтверджуючи теорію конкуренції в умовах фазового переходу, у 2021 році колишня директорка Національної розвідки США Авріл Хейнс у своєму звіті "Global Trends 2040" представила один із сценаріїв під назвою "Розділені світи" ("Separate Silos"). Цей варіант зображує світ, що поділений на кілька економічних і безпекових блоків різного масштабу та впливу, з центрами в США, Китаї, Європейському Союзі та Росії. У такому світі торгівельні та інформаційні потоки переважно залишаються в межах цих блоків, формуючи закриті цикли обігу товарів і послуг, схожі на ті, що існували в Радянському Союзі, і створюючи фактично "острови" на глобальному рівні. Цей сценарій перегукується з концепцією "макрорегіонів", що обговорюється в Росії. Незважаючи на це, в Росії частіше стверджують, що вони є "цивілізаційною країною", здатною стати магнітом для інших держав і регіонів завдяки своїй "унікальній духовності".

Якщо прийняти гіпотезу про те, що фазовий перехід є кульмінацією у процесі конкуренції між різними цивілізаціями (макрорегіонами, "separate silos"), то в такий період парадигма "свій-чужий" також переживає свою активізацію. Адже, якщо цивілізації знаходяться в зіткненні, то алгоритм "свій-чужий" має стати для них одним з ключових інструментів виживання і лідерства. Про це більш академічно і з посиланням на авторів пише Валерій Пекар.

Жорстке розмежування між "своїми" та "чужими" під час періоду фазового переходу переслідує одразу дві мети, які мають на меті забезпечити стратегічну перевагу. По-перше, поняття "чужих" відображає вроджені інстинкти виживання та еволюції, закладені в людині-мавпі, адже в нову еру пробивається лише найсильніший і найшвидший. Оскільки населення велике, а ресурсів обмежено, все має перейти до якоїсь нечисленної групи людей, навіть якщо ця група буде називати себе "цивілізацією".

По-друге, визначення "своїх" відповідає потребі мобілізувати абсолютно усі ресурси, а особливо людський ресурс, в процесі створення можливостей та інструментів першими здійснити фазовий перехід. Адже перша з конкуруючих груп, яка його здійснить, буде домінувати над іншими. Для цього необхідно сформулювати критерії відбору "своїх", чим на сьогодні у великій мірі і зайняті Російська Федерація та США. Китай в цьому плані має перевагу, адже він за замовчуванням є країною-цивілізацією, про що може свідчити мова, писемність та структура історії.

Отже, кожен з кандидатів на звання "світового острова" прагне створити свою власну укріплену базу під час періодів нестабільності, залучаючи якомога більше людських ресурсів. Оскільки наздогнати Китай з його мільярдним населенням вкрай складно, основні ідеологічні конфлікти, ймовірно, розгорнуться між Російською Федерацією та США, а також між їхньою спільною коаліцією та Великою Європою.

АКТИВАЦІЯ РЕСУРСІВ КОНКУРЕНТНИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Архімандрит Кирило Говорун у своїй захопливій статті для "Української правди" детально розглядає філософські, ідеологічні та теологічні засади трампізму. Він аналізує ідеї та концепції, які висловлюють американські інтелектуали та оратори, розмірковуючи про політичне християнство, і виявляє спільні риси між трампізмом і путінізмом.

Однак, мені здається, що схожість патернів поведінки сучасних Кремля та Білого дому є наслідком не ідей чи філософських вчень, а набагато глибших інстинктів. А саме - функціонування вищеописаної доісторичної системи "свій-чужий".

Сполучені Штати Америки засновані на принципі індивідуальної свободи, яка дозволяє кожному бажаючому стати частиною американської нації. Насправді, основи Америки закладалися представниками різних народів: британцями, французами, італійцями, німцями, ірландцями, євреями, людьми з африканського континенту та багатьма іншими етнічними групами. Американська національна ідентичність сформувалася на основі відкритості та прагнення забезпечити свободу для кожної особистості.

Протистояння з Радянським Союзом та розвиток ліберальної демократії, яка пропонувала ще більше свободи та стирання кордонів і умовностей для кожної особистості, призвели до того, що картина американської ідентичності почала розмиватися. А розмиття власної ідентичності дуже негативно впливає на ефективне функціонування системи "свій-чужий", яка має надсилати дуже прості для розпізнавання сигнали.

Прагнення оптимізувати і активувати систему розпізнавання "свій-чужий" могли стати каталізатором "хрестового походу" Дональда Трампа та його прихильників проти мігрантів і гендерних меншин. Ясно, що релігійні переконання слугують потужним змащувачем, який створює ідеологічну базу для підвищення ефективності цієї системи "свій-чужий" та формування ідентичності у контексті напруженого протистояння з іншими цивілізаціями в боротьбі за лідерство в етапі глобальних змін.

Ясно, що, окрім ідентифікаційної системи "свій-чужий", для мобілізації ресурсів під час фазового переходу надзвичайно важлива також система управління "своїми". Наразі найбільш дієвими моделями управління вважаються диктатура і корпоративний підхід. Можливо, щось проміжне між цими концепціями зараз активно формується в США.

Дослідження внутрішніх процесів у путінській Росії виявляє подібні патерни, які можна спостерігати й у США. Лише погляньте на будь-який офіційний документ або публічний захід, де виступають російські інтелектуали, політики та вчені — у всіх них без виключення акцентується на потребі "захисту традиційних цінностей" з агресивним акцентом.

Традиційні цінності, які підтримують російські спікери, зосереджені на визнанні лише двох статей, запереченні індивідуальності та визнанні сім'ї (а не особистості) як основи суспільної структури. Вони виступають за невтручання держави в приватні сімейні справи та виховання, що фактично відкриває можливість для насильства в сімейному середовищі. Також спостерігається схильність до авторитарного стилю управління, що передбачає існування Російської Федерації виключно в імперській формі, про що вже відкрито заявляється як у офіційних документах, так і на публічних заходах.

Протягом останніх 6-12 місяців у Російській Федерації відбувається агресивна ідеологізація майже всього порядку денного усіх сфер. Причиною цього також є "доналаштування" і підвищення ефективності системи "свій-чужий", яка має забезпечити онтологічний базис для пред'явлення Російської Федерації як окремої цивілізації, що претендує на конкуренцію в період фазового переходу.

Таким чином, і США, і Російська Федерація працюють над тим, щоб кристалізувати свої ідентичності, що, на їх думку, допоможе їм здійснити максимальну мобілізацію суспільств в період боротьби за першість у фазовому переході, а можливо, і гарячої війни. Що ж стосується Китаю, то, попри усі внутрішні проблеми, з ідентичнісної точки зору він найбільш готовий до боротьби за фазовий перехід. Щоправда, планове управління економікою та комуністично-капіталістичний гібрид, змащений корупцією, в ідеології поки що демонструють серйозні збої на етапі імплементації.

ОЗБРОЄНИЙ УКРОБУДДИЗМ

Вже досить тривалий час всередині української експертної спільноти точиться дискусія про те, яка конфігурація системи "свій-чужий" буде найбільш правильною для виживання України. Спільнота з "відкритим кодом", політична нація, до якої може приєднатися будь-хто з людей? Або ж історично сформована ідентичність національно-етнічного характеру, яка обмежується однією мовою, історією, традиціями та релігійними віруваннями?

Очевидно, російська збройна агресія не дала нам вибору і український парламент прийняв політичне рішення про множинне громадянство, яке всотує в себе одночасно обидві сторони формування ідентичності, і національно-етнічну, і політичну. Хоч це політичне рішення і довелося приймати під тиском обставин, його можна назвати абсолютно природним для України. Адже сама Київська Русь стала, по суті, дитям союзу агресивних та безстрашних нордичних вікінгів та зваженого і смиренного візантійського християнства. Тому ідентичність "мультифронтиру" не може бути простою лінійною історією, яка робить категоричний вибір на користь традиції чи новацій.

В період фазового переходу розтерзана війною Україна навряд чи зможе боротися за першість вступити в нову еру. Однак, говорячи про різних глобальних гравців, у цьому тексті ми випустили зі своєї уваги перспективи Європейського Союзу (ЄС).

На жаль, панєвропеїзм як ідея і концепція відверто не дотягує у своєму розвитку до таких онтологічних платформ, як Pax Americana, "русскій мір" чи китайські "Спільнота єдиної долі людства", або "Один пояс - один шлях". Усі три суперсили сконцентровані над універсалізацію своєї ідентичності та агресивному її просуванні, разом з капсулізацією всередині себе, що виглядає як певний парадокс.

Російські експерти, які після заходу Дональда Трампа у Білий дім, як по команді, розвернули свою "нищівну критику" в бік ЄС, висловлюють свій скептицизм щодо того, що Велика Європа зможе знайти в собі ресурс, хоч тушкою, хоч опудалом пролізти крізь фазовий перехід. Адже європейські країни, фактично, ніщо не об'єднує, а централізація процесів прийняття рішень в Брюсселі тільки підвищує роздратованість, ніж створює механізми вирішення реальних проблем. Це навіть не конфедерація, що унеможливлює ефективні прийняття та реалізацію рішень. А фазовий перехід такого не простить.

На жаль, з цими фахівцями можна в деяких аспектах погодитися. Спостерігаючи за слабкістю європейської політичної думки, що нині в основному підпорядкована страху й прагненню уникнути критичного сприйняття екзистенційної загрози, складається враження особливо під час чергової "битви європейських інтелектуалів під проводом Фіони Хілл".

13 червня 2025 року, британське видання The Guardian опублікувало відкритий лист від представників політичної та академічної еліти Сполученого Королівства, у якому міститься жорстка критика Фіони Хілл. У 2023 році вона була призначена канцлером Даремського університету, а в липні 2024 року стала однією з трьох радників для стратегічного огляду оборони британського уряду. Дев'ять авторів цього листа вважають "абсурдним" стверджувати, що Росія є ворогом Великої Британії.

20 червня 2025 року в тому ж виданні з’явився відкритий лист, підписаний шістдесят п’ятьма експертами, серед яких були й українці. У цьому листі вони заперечують доводи команди фахівців на чолі з Джейком Салліваном, які виступили з ініціативою під назвою "Не ескаліруй!", водночас підтримуючи погляди Фіони Хілл.

Попри той факт, що мультикультуральна Європа ще не визначилася з тим, на чиєму боці вона хотіла б опинитися в небезпечний період фазового переходу, єдина доля України, на яку ми можемо розраховувати, - бути з Європою.

А єдина доля Європи (якщо вона хоче вижити і не зникнути в небуття у фазовому переході) - врятувати Україну (heartland) і, врешті-решт, стати Україною. Оскільки Україна на сьогодні і є справжньою Європою, а не пародією на Європу, яку можна спостерігати на прикладі окремих членів ЄС.

Як ми вже зазначали раніше, світові гравці активізують свої суспільства у підготовці до змагання за лідерство в умовах фазового переходу, застосовуючи методи "посилення контролю" у системі "свій-чужий". Це "посилення контролю" перетворює особистостей на "маленькі деталі" великої системи, незалежно від того, чи йдеться про відданість китайській комуністичній партії, чи про підтримку путінізму, чи про корпоративний американський технофашизм. У всіх цих випадках індивід втрачає значення і стає лише незначним елементом у величезному механізмі, який намагається прорватися до наступного технологічного етапу.

Щодо парадигми взаємин між Україною та Європою, особистість залишається в центрі цієї концепції. Відповідно до першої статті Хартії основних прав Європейського Союзу, яка була закріплена Лісабонським договором, людська гідність є священною та недоторканною. Ця стаття передує праву на життя, що чітко демонструє пріоритетність даних категорій.

Виявилося, що саме Україна та її народ, хоч можливо, і не прагнули цього, стали наочним прикладом концепції, згідно з якою гідність переважає над життям. Тепер важливо нагадати європейським країнам про ці пріоритети та їхню послідовність. Адже в іншому випадку їхні держави та багатства можуть бути знищені в процесі кардинальних змін.

Крім символічного значення, Україна надає реальні механізми для залучення суспільств, адже без активізації всіх ресурсів і можливостей важко розраховувати на безпечний перехід через фазові зміни та на виживання, коли ми всі опинимося на новому етапі через кілька десятиліть.

Декілька аспектів укробуддизму, що акцентують увагу на центральній ролі людини у нашому всесвіті, вже були оприлюднені. Окрім того, Володимир Полевий у своїй статті "Орден Свободи: як об'єднати пасіонаріїв світу" запропонував цікаві ідеї.

Європейське суспільство вимагає мобілізації в найширшому сенсі, залучаючи до активної діяльності фахівців з різних галузей, країн, культур, релігій, світоглядів, гендерних ідентичностей та інше. У цій статті йдеться не лише про військовий потенціал, хоча дебати навколо легалізації приватних військових компаній в Україні тривають активно.

Приєднання до "Ордену Свободи" можна порівняти з вступом вільної особи до козацької січі. Використовуючи слова Василя Симоненка, можна стверджувати, що ти можеш стати укробуддистом і стати частиною "ордену", якщо "віритимеш, що ти людина; якщо віритимеш, що твоя усмішка – єдина; якщо віритимеш, що твої очі – неповторні"...

На жаль (або, на щастя) ще однією невід'ємною рисою долучення до спільноти має обов'язково стати правило, описане Чаком Поланіком (Палагнюком) у романі "Бійцівський клуб": якщо ти хочеш стати частиною клубу - ти мусиш прийняти бій за гідність і свободу. Бажано уникаючи безкінечних словесних "баталій при Фіоні Хілл".

ЯК СКЛАСТИ ПОСІБНИК

Якщо розглядати ідентичність як інструмент, варто зрозуміти, що його ефективність залежатиме від того, як буде написано правила його використання. Якщо ж світові наддержави прагнуть використовувати цей інструмент як знаряддя для змагання, то ми, представники України та Європи, не маємо такої ж сили. Наше «знаряддя» заздалегідь виявиться менш потужним.

Ось чому ідентичність повинна виступати не як обмеження, а як магічний інструмент, що відкриває ворота до нового виміру, де жодне обмеження вже не відіграє ролі.

Щоб це стало реальністю, необхідно вести діалог, залучати нових прихильників укробуддизму та налаштовувати власну систему сприйняття "свій-чужий" таким чином, щоб вона, насамперед, не відштовхувала іноземців, а, навпаки, сприяла їхньому прийняттю в нашу спільноту. Власне, перший крок у напрямку легалізації множинного громадянства вже зроблено. Звичайно, все залежатиме від того, як цей закон буде реалізовано. Але чи справді важливо, який у тебе паспорт, якщо ти можеш бути одночасно українцем, європейцем і представником укробуддизму? Адже врешті-решт, ти просто людина...

Щиро дякую Андрію Заблоцькому, Владиславу Оленченку та Валерію Пекарю за їхній внесок у підготовку цього матеріалу.