Ігар Тишкевич: Переговори Лукашенка з Трампом: що слід врахувати Україні -- Блоги | OBOZ.UA

Виключення білоруських калійних активів зі списків санкцій, які до цього часу перебували під режимом General License, є надзвичайно значущим кроком.

Ось короткий огляд: Білорусь та Росія щорічно постачають на ринок від 8 до 10 мільйонів тонн хлористого калію. Разом це складає приблизно 35-40% від загального обсягу світового ринку. Проте, ці країни змагаються між собою, орієнтуючись на однакових споживачів.

У Білорусі на 2021 рік планувався запуск двох нових активів: Петриківський ГЗК і Славкалій. Перший - частина Білоруськалія, другий - актив Гуцерієва, який будувався за китайський кредит. Кожен з них - це +2..2,5 млн. тонн. Тобто у 2021 році Білорусь могла наростити виробництво (і пропозицію на світовому ринку) на 40-45% від своїх обсягів. Це б вдарило по основному конкуренту.

У 2020 році, на фоні протестів проти Лукашенка, ім'я Мазепіна, тодішнього співвласника російської компанії "Уралхім", часто з'являлося в дискусіях як ключова фігура, що могла вплинути на розвиток ситуації, яка призвела до масових протестів з можливими жорсткими наслідками. Цікаво, що сам Мазепін у 2021 році в одному з інтерв'ю "раптово" підняв питання Білорусі, заявивши, що ніяким чином не був залучений до цих подій.

Але суть в іншому. Білоруська калійка потрапляє під санкції. І втрачає логістику до портів, крім як до російських. Пікантність ситуації в тому, що в 2022 Уралхім теж потрапив під санкції, але ненадовго - в рамках "зернової угоди" було не 2 договори по зерну. Були ще зміни до General License 6, які вивели з-під американських санкцій усі (!) російські добрива. У результаті РФ восени 2022 року знімала надприбутки і компенсувала просідання з експорту нафти (перший удар завжди чутливий - ще немає механізмів обходу). Компенсувала, до речі, успішно: якщо в березні на Ванкуверській біржі ціна тонни "калійки" на умовах FOB була близько 240 доларів, то в серпні 1270...

Після цього розпочалися спроби злиття Уралхіму з Білоруськалієм, але ситуацію вдалося вирішити завдяки Китаю. Протягом 2023 року Китай активно збільшував імпорт з Білорусі, купуючи більше за обсягами та за вищими цінами, ніж з Росії. Далі ситуація стала досить непередбачуваною, зокрема, Лукашенко почав гратися у політику і намагався "обманути" китайських партнерів. Але це вже інша історія для окремого обговорення.

Однак до 2024 року відбулася реалізація проекту "Петрикова". Білоруська влада придбала у Гуцерієва підприємство "Славкалій", надавши олігарху фінансування для погашення залишків боргу перед китайськими партнерами. Після цього "Славкалій" отримав нову назву - "Недра Ніжин". Проте він залишився незалежним, оскільки Петриківський ГЗК є лише частиною Білоруськалія. Це свідчить про підготовку активу до подальшого продажу.

Повертаємося до теми Трампа. Сполучені Штати імпортують з Канади близько 2,5 мільйона тонн калійних добрив. Це те, що могли б виробляти компанії, такі як "Петіков" або "Надра Ніжина". Калійні добрива занесені до списку стратегічних мінералів. Водночас, США мають певні труднощі у відносинах з Канадою, адже спроби ввести високі тарифи на калій зазнали невдачі, оскільки американські фермери активно протестували проти цього. Як наслідок, ситуація стає зрозумілою – Сполученим Штатам потрібен калій, а Білорусь шукає можливості для експорту.

Однак існує ще один, більш широкий аспект. Під час своєї першої каденції Трамп реалізовував стратегію щодо зміцнення зв’язків з Білоруссю. Суть цієї політики полягала в тому, щоб розширити можливості для Мінська, і в разі позитивної реакції з його боку пропонувати нові перспективи. При цьому для Трампа найважливішим було не вплив Росії, а Китаю на Білорусь. Таким чином, у контексті політики до 2021 року (під час першої каденції), не маючи змоги "заборонити" Мінську співпрацювати з Пекіном, Вашингтон прагнув стати ще однією зовнішньою силою впливу. Це означало, що комусь із зовнішніх партнерів Лукашенка довелося б поступитися місцем. На початковому етапі це була б Росія. Причина в тому, що без наявності початкових позицій у країні Сполученим Штатам було б важко одразу чинити тиск на китайські інтереси. Отже, "початкові позиції" або основа присутності могла бути частково створена шляхом витіснення російського впливу.

Ще один суттєвий момент - "чорний хід" для білоруського керівництва в колі Трампа - це родина Кушнерів. Вони є білоруськими євреями, які пережили жахи Другої світової війни (деякі члени сім'ї навіть брали участь у партизанській боротьбі на Новогрудчині).

Отже, стратегія Трампа у 2025 році (а також у 2026-му як її розвиток).

Те що на поверхні - калійні добрива. Отримати вплив, у перспективі, активи в галузі. Це важливо і для Лукашенка - постійне джерело зовнішньоторговельних надходжень. Причому там, де ти впливаєш на світові ціни.

Тому переговори щодо них мають велике значення. Проте наразі ми знаходимося лише на початкових етапах.

Наступний крок - транспортування до портів. В умовах проблеми "європейської колії" варіанти обмежені: Литва (де Білорусь мала інтереси у порту Клайпеди), Україна (після стабілізації ситуації), Латвія. Спочатку США зосередяться лише на питаннях, пов'язаних із добривами. Але в подальшому мова йтиме про весь процес транзиту.

Транзит загалом вкрай важливий з точки зору і зменшення впливу РФ - неможливо говорити навіть про теоретичний дрейф доки експортні потоки (логістику і порти) практично повністю контролює Путін. А Росія після 2022 року була успішна в "арменіїзації" Білорусі. Москва зробила те, що 20 роками раніше зробила з Вірменією - втягнула в конфлікти з усіма сусідами і залишилася єдиним "вікном у світ". Що було основною проблемою Єревана. З іншого боку, ми сьогодні бачимо, як розблокування логістики різко змінює тональність вірменської політики.

Транзит має велике значення. Далі йдеться про спроби США залучити Мінськ до низки своїх політичних ініціатив у регіоні. Це може мати як позитивні, так і негативні наслідки для сусідніх країн: з одного боку, зростає автономія під американським патронатом, а з іншого - Трамп не має наміру вступати в конфлікт із Москвою. Виявом такого підходу стало залучення Лукашенка до "Ради миру". Якщо ця організація, наприклад, займеться економічними питаннями в регіоні після призупинення російсько-українського конфлікту, Лукашенко може знову "вивернутися" у своїх інтересах, а США отримають зручний і частково контрольований канал для торгівлі російськими товарами з країнами, які не бажають мати справи з РФ напряму.

Саме з цієї причини, аби уникнути залежності від американських стратегій, Польща ініціювала власні переговори, залучаючи до них Китай. І на даний момент це приносить позитивні результати.

Литва також намагалася знайти рішення, подібно до Польщі, підвищуючи ставки. Однак поки що результати не такі вражаючі. Проте є ймовірність, що ситуація зміниться. Можливо, в майбутньому ми побачимо певну "компенсацію" з боку США за відновлення транзиту.

Україна зробила вагомий крок, і це виправдано. Але виникає інше питання: які конкретні цілі Київ визначить на найближчі роки? 2026 рік стане часом для формування власної стратегії щодо Білорусі. Важливо чітко окреслити реалістичні цілі на наступні 4-5 років та встановити умови для співпраці з режимом, які можна реалізувати.

Важливо усвідомлювати, що якщо мирний процес буде проходити під контролем лише Сполучених Штатів, питання Білорусі стане предметом обговорення з їхнього боку. Це призведе до певного тиску з їхнього боку.

Якщо формат мирного процесу переформатується і до нового року буде група посередників за участю США, ЄС і КНР, тема Білорусі теж буде піднята. Американцями і китайцями.

Питання в тому, чи буде український трек. І які цілі для такого треку сформулює Україна. Повторю - 2026 рік. Або, якщо пізніше, то тільки роль об'єкта.