Ілько Лемко: Львів, якого вже не існує.

Прогулюючи проспектом Свободи, складно уявити, що ще два століття тому це була заболочена територія річки Полтви, поросла очеретом, де наші предки полювали на качок з човнів. Після того як Галичина стала частиною Австрійської імперії в кінці XVIII - на початку XIX століття, тут, розібравши старі фортифікації, було створено "променад" - прогулянковий бульвар з містками через Полтву, по якому прогулювались міські модниці. Саме тут з'явилися перші кав'ярні та кондитерські у Львові, а в 1841 році відкрили перший кіоск з морозивом. Також у серпні 1840 року тут відбулася перша демонстрація феміністок на теренах Євразії, і одна з учасниць, до речі, курила цигарку.

Новий австрійський центр Львова колись був прикрашений численними пам'ятниками, які вже давно зникли з цього місця. Перший пам'ятник, що з'явився на території України, був встановлений у Львові у середині XVIII століття. Це була статуя гетьмана Станіслава Яблоновського, який захищав місто від останнього татарського нападу у 1695 році. У середині XIX століття статую перемістили до нинішнього місця біля Національного музею, після чого центральна вулиця Львова отримала назву Гетьманські Вали. У 1930-х роках цей пам'ятник вже вважався зайвим і був перенесений на площу Трибунальську, поруч з костелом Єзуїтів (сучасна площа Ангелів біля Гарнізонного храму Петра і Павла). Проте у 1944 році, після окупації Львова Червоною армією, пам'ятник безслідно зник.

На Гетьманських Валах у другій половині XIX століття стояла ще одна статуя – архангела Михаїла, що знищує Сатану. Цю бронзову фігуру виготовили на початку XVIII століття, і вона прикрашала Королівський Арсенал. У 1873 році, після її перенесення, львівські батяри, які полювали за кольоровими металами, вкрали позолочені крила архангела. Коли наприкінці XIX століття Полтву в центрі міста остаточно заклали під землю, статую архангела Михаїла забрали звідти. Сьогодні кожен бажаючий може побачити її у Музеї-арсеналі на вулиці Підвальній.

Якщо ми поспацеруємо центральною алеєю міста, яку з часів СРСР називали Стометрівкою, то ближче до Оперного театру опинимося на місці колишнього пам'ятника кривавому радянському диктатору Владіміру Лєніну, поставленому тут 1952 року. Це вже доволі давня історія, і лише старші люди пам'ятають, що коли були дітьми, питали: "що це за дядько вилазить із комина, він що, коминяр?", бо трибуна, за якою нібито стояв Лєнін, дуже нагадувала комин. 14 серпня 1990 року за рішенням міської влади, пам'ятник демонтували, а наступного дня під фундаментом львів'яни побачили могильні плити з Єврейського цвинтаря і нагробні плити Січових Стрільців з Янівського цвинтаря. Тоталітарний режим будував свою владу на кістках людей, а свої пам'ятники - на могильних плитах.

Ще один радянський пам'ятник, про який, ймовірно, більшість мешканців Львова не знають, був встановлений у 1939 році, дещо лівіше від сучасного пам'ятника Хвилі, поруч із монументом Тарасу Шевченку, відразу після захоплення міста Червоною армією. Це був бетонний пам'ятник Сталінській конституції, відомий також як Монумент дружби народів. Його декорували написами українською, польською та єврейською мовами, оскільки євреї становили близько третини населення Львова в той час. Проте, цей сталінський пам'ятник не протримався довго: у червні 1941 року, ще до приходу німецьких військ, його зруйнували й потрощили місцеві жителі.

На місці, де нині розташований пам'ятник Шевченкові, колись стояв один з найвизначніших монументів Львова. Відзначаючи двохсотліття перемоги над турецькими військами під Віднем у 1683 році, австрійська влада, що підтримувала польські націоналістичні настрої у Львові, надала дозвіл на встановлення пам'ятника королеві Яну III Собеському — захисникові міста від турків і татар. У 1898 році львівський скульптор Тадей Баронч створив цей величний монумент. Після Другої світової війни радянські солдати охоче фотографувалися біля пам'ятника, помилково вважаючи, що це Богдан Хмельницький. Радянська влада наполягла на тому, щоб пам'ятник був переміщений, і в 1950 році Собеський спочатку переїхав до Варшави, а з 1965 року його можна побачити в Ґданську.

На місці сучасного монумента українським поліціянтам на площі Григоренка з 1912 року стояв пам'ятник діячеві польського національного руху XIX століття Францішкові Смольці. Смолька відомий тим, що ініціював спорудження на Високому Замку так званого копця чи кургану на честь трьохсотліття Люблінської унії (1569-1859) - державного союзу Польщі і Литви. По Другій світовій війні совєтська влада запропонувала забрати пам'ятник до Польщі, утім тодішня польська влада відмовилася, і його було просто знищено.

Сьогодні на початку головної алеї парку імені Івана Франка розташована чавунна ваза з барельєфами, що відображають знамениті "Алегорії життя" видатного данського майстра XIX століття Бертеля Торвальдсена. Проте понад сто років тому, з 1902 року, тут знаходився пам'ятник Аґенору Ґолуховському, триразовому цісарському намісникові Галичини в період Австро-Угорщини. Ґолуховський, один із засновників Рільничої Академії в Дублянах і Львівської політехніки, відомий своєю політикою, спрямованою на підтримку польської мови та культури, а також антиукраїнськими заходами, які включали введення польської мови в урядових установах та судах Галичини.

На початку XX століття в Львові активізувався рух за введення української мови в освітні установи та за заснування українського університету. Українські студенти щоночі влаштовували акції протесту, чіпляючи на голову Ґолуховському ночник, а вранці поліція знімала його. У відповідь на ці дії було організовано цілодобове патрулювання поліції біля пам'ятника, щоб уникнути подібних образливих вчинків з боку українців. Після завершення Другої світової війни польська сторона вирішила не повертати пам'ятник своєму патріотові на батьківщину, очевидно, вважаючи його фігуру локального значення. Цей монумент, який безумовно мав значну художню цінність, був знищений радянською владою.

Статуя Богородиці, розташована в серці міста, займає важливе місце в духовному житті львівʼян. Під час свят тут завжди можна побачити велику кількість людей, які приходять, щоб помолитися. Історія Львівської Божої Матері є надзвичайно багатою і свідчить про те, що вічні цінності завжди здобувають перемогу.

Цією площею ще у XIX столітті протікала Полтва, а навпроти готелю "Жорж" був камʼяний міст через річку з фігурою Святого Івана.

А трохи далі, приблизно на місці пам'ятника Міцкевичу, був острів, на якому стояла капличка Матері Божої з Лоретто. З середини XIX століття Полтву почали поступово заковувати у камінь і пускати під землю. Саме на місці цього острова під час робіт вдарило сильне джерело, і тут запланували збудувати криницю з тесаного каменю. А 1862 року графиня Северина, дружина знаменитого і багатого графа Бадені вирішила залишити після себе у Львові добру памʼять. Вона купила в Мюнхені гарну й величну фігуру Богоматері, виготовлену з білого мармуру і встановила її на цьому місці. Після цього площа стала називатися Марійською.

На початку XX століття польська спільнота Львова прийняла рішення встановити пам'ятник видатному поету Адаму Міцкевичу. Планувалося розмістити його на місці, де зараз стоїть статуя Діви Марії. Проте під час геологічних досліджень з'ясувалося, що підземні конструкції річки Полтви не витримають вагу нової споруди. В результаті найкращим місцем для пам'ятника Міцкевичу визнали його теперішню локацію. Однак поряд уже була розташована статуя Матері Божої, тому було ухвалено рішення перенести її на ділянку, де спочатку планували встановити пам'ятник поетові. З тих пір у Львові з'явилася жартівлива приказка: "Посунься, Матір Божа, бо Міцкевич іде".

Проєкт нової криниці з фонтаном було завершено одночасно з пам'ятником польському поетові і споруджено на цьому місці 1904 року. На відміну від сьогоднішньої фігури, яка стоїть обличчям до вулиці Коперника, тодішня дивилася у протилежний бік. Після 1939 року Матір Божа муляла очі безбожній владі. Фігуру в 1950 році зняли і перенесли до каплиці Боїмів. Тепер вона зберігається у церкві Святого Андрія. На її місці на початку 1950-х встановили добре відомий старшим львівʼянам фонтан з міфологічними морськими потворами. І нарешті 1997 року копія скульптури Матері Божої повернулася на своє місце і продовжує бути окрасою і захисницею Львова.