Колабораціоністи в армії Гітлера під час Другої світової: розвінчані міфи та реальність.

Історичні аналогії, фактори та результати співпраці з загарбниками.

Тема колабораціонізму та взаємодії громадян країни, що пережила агресію, з окупаційними військами та адміністрацією залишається надзвичайно актуальною для України, яка продовжує вести жорстку боротьбу з путінською Росією. У будь-якому збройному конфлікті співпраця з агресорами є результатом свідомого, цілеспрямованого вибору, що виникає під впливом ідеологічних і соціальних чинників, і має численні історичні корені. Часто ці явища оточені міфами та стереотипами.

Співпраця з нацистськими окупантами під час Другої світової війни й до сьогодні значною мірою залишається саме в цій парадигмі. Тим часом і нацизм, і фашизм (між ними чимало не тільки спільних рис) визнані винуватцями світового конфлікту 1939 -- 1945 років. Нюрнберзький процес над воєнними злочинцями-нацистами продовжувався майже рік в 1945 -- 1946 роках. Злочинна роль радянського більшовизму в розпалюванні Другої світової війни після підписання 23 серпня 1939 року Пакту Молотова -- Ріббентропа з його Секретним протоколом і до самого початку війни між двома тоталітарними потугами за настійливим наполяганням Кремля залишилася на маргінесі в залі суду. "Переможців не судять!" Так, через загалом вимушену позицію союзників по Антигітлерівській коаліції Радянський Союз опинився в ролі головного обвинувача на судових засіданнях у Палаці правосуддя.

Важливість засудження нацистських злочинів ні у кого не викликає сумнівів, проте не можна забувати про роль сталінського режиму до 22 червня 1941 року. Відзначимо спільну окупацію Польщі, "Зимову війну" з Фінляндією та поступову анексію трьох Балтійських країн, що призвела до масових репресій і депортацій населення в Сибір. Аналогічна ситуація мала місце й на східних територіях колишньої Другої Речі Посполитої, а також у Північній Буковині та Бессарабії. Ці події значною мірою стали передвісниками колабораціонізму серед населення великих регіонів, які були анексовані Радянським Союзом у 1939-1940 роках. Саме з цієї причини на Нюрнберзькому процесі колишній генпрокурор Андрій Вишинський закликав радянську делегацію "не дозволяти передачу та оголошення на суді небажаних документів".

"На великих просторах Європи, які були успішно окуповані як совєтами, так і нацистами, елементу вибору здебільшого просто не було. Обидва тоталітарні режими намагались забезпечити покору відвертим терором. Більшість звичайних цивільних людей перспектива служити совєтам ставила перед тією самою моральною дилемою, що й служіння нацистам. Єдиним принциповим курсом для патріотів та демократів могло бути тільки самовбивче намагання боротися водночас проти Гітлера і Сталіна", - писав британський історик Норман Дейвіс у фундаментальній праці "Європа. Історія" (Видавництво Соломії Павличко "Основи", К., 2001).

Розгляньмо класифікацію колабораціонізму, використовуючи приклад співпраці з загарбниками у Франції в період з 1940 по 1944 роки. Спробуємо також провести порівняльний аналіз рівня колабораціонізму в Росії та Україні під час радянсько-німецької війни.

Термін "колабораціонізм", що походить з французької мови і означає "співпраця", має глибоке історичне коріння. Однак особливе значення він набув у період найбільшої трагедії в історії людства — Другої світової війни (1939–1945). Яскравим прикладом колабораціонізму, як на державному, так і на військовому рівні, стала ганебна поразка Франції в короткочасній війні з нацистською Німеччиною.

З 10 травня по 22 червня 1940 року тривав низький рівень опору з боку французів, а в Комп'єнському лісі, як і 11 листопада 1918 року, коли завершилася Перша світова війна, було укладено перемир'я. Проте тепер переможцем вийшов уряд Парижа, який втік до містечка Віші. Саме тут, на бальнеологічному курорті, 10 липня 1940 року відбулося зрадницьке голосування: з 846 сенаторів і депутатів 669 підтримали зміну державного режиму та капітуляцію перед нацистською Німеччиною.

Місто Віші стало столицею зменшеної понад удвічі Франції, куди навіть до листопада 1942 року не заходили німецькі окупанти. Пронацистський уряд при фактичному верховенстві "голови Французької держави", 84-річного героя Першої світової війни, маршала Філіппа Петена, формувався з політиків із різних таборів: і колишніх крайньо лівих (комуністів, соціалістів), і крайньо правих (місцевих фашистів, націоналістів, консерваторів і католиків).

Співпраця з окупантами проявлялася у різних формах. Промислові підприємства розвиненої індустріальної нації виявили значний інтерес до військових контрактів, що надходили з нацистської Німеччини. Економічні зв’язки з Берліном перепліталися зі спільними політичними ініціативами. На території "Французької держави" були ухвалені закони, які суттєво обмежували права єврейського населення. Починаючи з 1942 року, колабораціоністські уряди активно взаємодіяли з нацистами під час Голокосту, беручи участь у "вирішенні єврейського питання", що призвело до депортації десятків тисяч євреїв-емігрантів з різних європейських країн та відправлення французьких євреїв (хоча в меншій мірі) до концтаборів Третього рейху.

Активно співпрацювали з нацистами військові "Вільної зони" та місцева міліція у боротьбі з партизанами й тими, хто був запідозрений у співробітництві з рухом Опору. Його очолювали як представники "Вільної Франції" генерала Шарля де Голля, так і загони партизанів-"макі", які складалися з людей різних політичних поглядів - від консерваторів, республіканців до комуністів. Значна частина партизанів були вихідцями з країн Європи, і серед них емігранти-республіканці з Іспанії, учасники громадянської війни у цій країні, які мали бойовий досвід. Після висадки американських, британських і канадських військ у Нормандії ("День "Д") партизани-"макі" зіграли важливу роль у повстаннях в містах Франції (Парижі, Марселі) до приходу регулярних військ союзників.

Безумовно, взаємодія з Третім рейхом на захоплених територіях Європи мала свої особливості. Наприклад, на заході континенту окупаційна адміністрація демонструвала більшу терпимість до місцевих жителів і політичних лідерів, намагаючись знайти серед них молодших союзників, і часто це їй вдавалося...

Масштаби військового та частково політичного колабораціонізму серед різних націй та народів СРСР у часи радянсько-німецької війни (1941-1945) завжди вражали як фахівців, так і тих, хто був свідком цих трагічних подій. Державна пропаганда в СРСР здебільшого акцентувала увагу на заключному, переможному етапі війни.

В українській історичній літературі Максим Майоров у своїй книзі "Війна і міф. Невідома Друга світова" зазначає: "Ситуація на сході Європи була зовсім іншою. Тут нацистський окупаційний режим виявився набагато жорсткішим, а й довоєнний стан справ не був прийнятним для багатьох місцевих жителів. Виникали питання бездержавних націй, а також існувала негативна реакція на політичні режими, які панували до німецького вторгнення... Нацистські сили активно експлуатували національну проблему в СРСР, а також невдоволення сталінським режимом у своїй боротьбі проти Москви. Проте, замість обіцяного визволення, вони встановили режим терору і ще більшого пригнічення. Характер і обсяги співпраці визначалися окупантами, а не народами, які стали жертвами їхнього гноблення".

Насправді чимала кількість громадян сприймала на першому етапі німецько-радянської війни окупантів як визволителів, пам'ятаючи про жахи тоталітарного більшовицького режиму: колективізацію, Голодомори, сталінські репресії та депортації, особливо у 1930-х роках і до самого початку війни.

Німеччина захопила всю територію радянської України, і протягом двох років більша її частина перебувала під контролем нацистів, а також їхніх союзників — румунів та угорців. Натомість радянська Росія втратила трохи більше 15% своєї території, при цьому зменшивши чисельність населення. За різними даними, у "російських" військових формуваннях налічувалося до 800 тисяч осіб, переважно це були радянські військовополонені.

Починаючи з грудня 1942 року, це:

14 листопада 1944 року в Празі було створено Комітет визволення народів Росії (КОНР), на чолі якого став Власов. Цей комітет об'єднав переважно російські антибільшовицькі угруповання, які прагнули скинути радянський режим на території СРСР за підтримки нацистської Німеччини. Збройні сили КОНР налічували від 120 до 130 тисяч осіб і присягнули на вірність фюреру в січні 1945 року.

На окупованих землях колишнього Радянського Союзу, зокрема у Брянській та Орловській областях, нацисти реалізували експеримент, пов'язаний із запровадженням широкого місцевого самоврядування. Локотська республіка, яка вважалася "квазідержавою", була під керівництвом Костянтина Воскобойника (вбитого під час сутички з партизанами 8 січня 1942 року), а згодом Броніслава Камінського. Вони заснували Націонал-соціалістичну партію Росії. Військові формування цієї "республіки" до серпня 1943 року, коли території були звільнені Червоною армією, здійснювали каральні акції проти радянських партизанів, диверсантів та місцевого населення. Пізніше, вже на посаді генерал-майора військ СС, Камінський активно брав участь у придушенні Варшавського повстання, а в кінці серпня 1944 року був розстріляний німецькими військами за свою жорстокість.

У війні значну роль відігравали так звані "добровільні помічники" або "гіві", які спочатку виконували завдання в допоміжних підрозділах Вермахту. Починаючи з 1943 року, вони активно залучалися до боротьби з партизанами та брали участь у бойових операціях на фронті. Загальна чисельність цих формувань коливалася від 500 тисяч до майже мільйона осіб, з яких більше половини становили росіяни. Саме "гіві" відігравали ключову роль у придушенні партизанського руху на окупованих територіях Європи.

"Загалом в "українських" формуваннях Вермахту, СС, поліції та інших структур ах дослідники нараховують близько 250 тисяч особового складу... Серед формувань на німецькій службі тільки 14-та Ваффен-СС дивізія "Галичина", сформована протягом 1943 -- 1944 років, нараховувала більше ніж 10000 осіб особового складу (за весь час через це формування пройшло близько 32 тисяч осіб). До листопада 1944 року дивізії офіційно відмовляли у праві називатися "українською". Інші великі українські формування - на рівні полків і бригад - почали творитися щойно в останній рік війни... Український національний комітет (УНК) на чолі з генералом Павлом Шандруком німці визнали 12 березня 1945 року. Під прапори Української національної армії (УНА) Шандрук встиг зібрати близько 38 тисяч осіб, у тому числі неповні дві дивізії" (Максим Майоров).

Дивізійники капітулювали перед союзними військами на заході. Їх не передали радянським властям, оскільки більшість із них були громадянами Другої Речі Посполитої. Участь батальйонів "Нахтігаль" та "Роланд", які діяли в складі Вермахту на початку німецько-радянської війни і виконували допоміжні функції (проте ніколи не були частиною СС), заслуговує на окрему статтю, адже ця тема стала предметом міфологізації на державному рівні в Росії.

Повертаючись до рішень Нюрнберзького процесу, відзначимо, що спроба юристів СРСР засудити Організацію українських націоналістів (ОУН) та Українську повстанську армію (УПА) як злочинні організації та поплічників нацистів провалилися. Намагання радянської, а зараз путінської влади представити головними колабораціоністами під час Другої світової війни українців, кримських татар, нації країн Балтії, репресовані та депортовані сталінською владою народи Північного Кавказу є звичайною пропагандою і фальсифікацією.

...Колабораціонізм в сучасній Україні під час війни, яку розв'язала Російська Федерація ще у 2014 році, має чимало причин і аспектів. Серед головних причин співпраці з ворогом -- банальний матеріальний інтерес, можливість перескочити на кілька поверхів уверх на соціальному ліфті; нерідко спрацьовують тиск і тортури, примус, до яких вдаються окупанти. Важливо не забувати відсутність чіткої громадянської позиції у багатьох громадян України. У цьому часто винна держава з її проблемами: популізмом влади всі роки незалежності, корупцією, провальною соціальною політикою.

Моральний аспект. І тут постає питання: чи виконала рідна держава свою головну функцію -- захист громадянина. Чи можна сказати, що ті люди, які опинилися в окупації, захищені? В цій ситуації часто все вирішують моральні якості людини. До слова: кинуті напризволяще після стрімкого відступу РСЧА в 1941 році мешканці України опинилися в такій самій ситуації, як і ті, хто вранці 24 лютого 2022 року побачив на вулицях Херсона чи на околицях Харкова російські танки.

Відзначимо, що є насправді "ідейні колабораціоністи", світогляд яких формувався ще часів СРСР. Це так звані адепти "русского міра" і прибічники РПЦ, "щасливого життя в Радянському Союзі"; серед них й ті, хто вірить у безхмарне життя в часи Російської імперії, коли українці називалися малоросами, тобто "молодшими братами" представників титульної нації -- росіян. І найменші прояви їх свободолюбства, навіть самоідентифікації знаходилися під пильним наглядом влади. Саме "ідейні колабораціоністи" ніколи себе не ідентифікували як українці в широкому значенні -- як політичної нації, яка має обирати своє майбутнє самостійно.

Аналіз причин колабораціонізму в сучасних українських реаліях вартий не тільки окремої статті, але й одночасно фахової оцінки спеціалістів: соціальних психологів, політичних експертів, істориків, філософів...