Косів, що має лицарське коріння, розташований на берегах Рибниці та володіє музеєм, присвяченим своїй історії (ФОТО, ВІДЕО).

Нещодавно у Косові відкрили музей історії міста. Він розказує про історію Косова - від лицарів до модників, про традиції та ремесла.

Музей створено завдяки приватній ініціативі Романа Хромейчука, який є чоботарем, волонтером і активістом. Ця ідея була його мрією, і вона втілилася в життя після п'яти років зусиль, повідомляє видання "Репортер".

Музей знаходиться в Будинку побуту за адресою Незалежності, 10, і є популярною локацією в Косові. Проте, щоб потрапити всередину, вам доведеться пройти невеличкий квест, який насправді може виявитися досить захоплюючим. Вам слід пройти через довгі коридори та слідкувати за вказівниками, піднімаючись на третій поверх.

В цій місцевості екскурсії проводить Володимир Хім'як, який люб'язно представляється як пан Влодко. Цей харизматичний чоловік захоплююче та артистично розповідає про всі легенди Косова. Варто зазначити, що пан Влодко також є актором. Хоча він родом з Косова і довгий час мешкав у Києві, наразі повернувся до рідних місць. Він активно досліджує історію Косова, адже вважає її надзвичайно багатою та цікавою.

Пан Влодко постає перед нами в образі міщанина з 1930-х років. Він розповідає, що в самому Косові проживали євреї та поляки, тоді як українці селилися на околицях. Гуцули, в свою чергу, спускалися з гір, щоб відвідати місцевий базар. Чоловік демонструє старі фотографії, якими обвішані стіни музею, створюючи атмосферу минулого.

Ось на цьому зображенні моя бабуся Касуня, - говорить пан Влодко. - Якось Ромчик Хромейчук показав мені це фото і запитав: "Знаєш, хто це?". "Ні, хто?", - відповідаю я. "Твоя бабуся! Ти ж на неї схожий". Я тоді глянув і подумав: "Ого, я вже й зовсім забув про цю світлину". Бабуся часто ділилася зі мною історіями про Косів, але в той час це здавалося не таким важливим. А тепер я починаю повертати ці спогади у свою пам'ять.

Володимир Хім'як ділиться спогадами про містичні оповідання, що їх йому розповідали бабуся та мама. Серед них – історії про мавок і легенди про королеву змій.

Досі на пам'яті у мене залишилася розповідь матері про ту королеву, в якої змія носила корону, - ділиться спогадами пан Володимир. - І ця корона світилося, мов зірка. Коли дівчина чула незвичний звук у лісі, це означало, що неподалік знаходиться рій змій, а серед них — королева з блискучою короною. Треба було кинути на неї білий платок і забрати корону. Якщо вона з'явиться у твоєму домі, то світло вже буде не потрібне.

Таким чином, пан Влодко ділиться зі своїми відвідувачами всіма своїми знаннями та активно поглиблює їх, читаючи нові матеріали. Він демонструє книгу Ігоря Пелипейка "Містечко над Рибницею", зазначаючи, що в ній зосереджено найбільше інформації про Косів, чого немає в інших джерелах.

Вона зазначила, що вже відвідали місто туристи з Франківська, Дніпра, Житомира та Київщини, а також чимало місцевих жителів і людей з сусідніх сіл. За її словами, місцевим варто детальніше розповідати про історію, адже в загальних рисах вони вже ознайомлені з нею.

Після завершення волонтерської діяльності в музеї, до нього поспішно приходить Роман Хромейчук, його засновник. Він саме розвантажує колісні крісла та милиці, які доставили добродії. У Косові Роман активно займається громадською діяльністю, волонтерством, краєзнавством і славиться своєю майстерністю в ремонті взуття. Саме в його невеликій майстерні площею 16 м² почала формуватися ідея створення музею, яка втілилася через п’ять років на просторі у 150 м².

Музей Косова має два зали. Перший - це конференц-зал на 90 посадкових місць. Тут планують проводити лекції, культурно-мистецькі події, а також різні соціальні заходи. Хромейчук радіє, що на відкритті 8 червня у музеї було 120 відвідувачів.

Також звідси відкривається вражаючий вид на гори Косівщини - Михалків, Острий та Зіняків верх.

Тут також створена невелика бібліотека, що містить книги, присвячені Косову та Гуцульщині. Серед них є й відома кулінарна книга "Солодке печиво" авторства Дарії Цвєк.

До речі, в її рецептах можна знайти Косівський пляцок, Косівський пиріг і Косівський салат, - ділиться Хромейчук. - Вона завжди із задоволенням приїжджала сюди на канікули, щоб відпочити, і під час цього створювала нові страви, вбираючи кулінарні секрети місцевих господинь.

А інший зал Хромейчук зробив у форматі гуцульської ґражди. Тобто помешкання по центру, а навколо допоміжні приміщення - майстерні з різними ремеслами.

При вході - ткацтво. Тут стоять три верстати. Один - аби ткати рушники, інший - на сорочки, а широкий - на килими. Цим ткацьким відділом завідує Хромейчукова дочка - Діана. Вона працює на килимарці, а у вільний час робить тут майстер-класи для охочих.

Ось тут ми займаємося столярством і всім, що з цим пов'язано, - зазначає Хромейчук. - Тут також відбудеться майстер-клас. У нас буде столярний верстат, і якщо хтось зацікавиться, я продемонструю, як виготовляти косу, як працювати з гибликом та багато іншого.

Поряд із столярним ремеслом розташоване гончарство. Тут можна побачити гончарне коло та безліч різноманітного керамічного посуду. Напроти знаходиться кушнірство, де представлені кожухи, кептарі, постоли, чоботи та трипці — це традиційні сандалі, які колись носили тільки в Косові.

Роман Хромейчук показує нам солеварню, де, здавалося б, час зупинився у 1934 році. Тут розташована канцелярія з документами, які детально описують, кому і скільки має виплачуватися. Далі ми бачимо продукцію солеварні: сировицю, тобто ропу, а також готову сіль. Є навіть піч, в якій цю сіль випарювали. На стінах можна побачити цеглу з клеймом солеварні. А ось і ярмо, в яке впрягали воли, щоб перевозити сіль з Косова до Києва. Є відомості, що один косів'янин возив до столиці аж 60 возів. Чи це було справжнє чумакування? Виявляється, березуни та косівчани теж були чумаками.

По центру другої виставкової зали - житло косівчан. Так люди жили до Другої світової війни.

Чим відрізняється від, скажемо, гуцульської традиції, бо вже тут є креденс, є трельяж, патефон, - розказує Хромейчук. - Це пішло від міщан. Бамбетель був у всіх. З гуцульського тут - сволоки, лямпи, жертка, колиска, лужко. Переважно печі були білені. Тут ще має бути мисник такий великий, то їде з Березова. Хлопці мені везуть від своїх діда й баби.

Все так чудово організовано, що складається враження, ніби ти завітав до знайомого. Наприклад, у шухляді креденса лежать сірники та дідова "Ватра". В іншій шухляді можна знайти фотографії, документи, нитки з голками та ґудзики. Справді, наче в бабусиному креденсі.

"Ось тут можна побачити відбиток риби," - вказує Роман Хромейчук на плоский камінь, оточений скарбами. "Це слід від древньої риби, адже в минулому на цій території існувало Карпатське море. Наші хлопці з Рибниці часто виходять на пошуки, розколюючи каміння і знаходячи подібні артефакти."

У центрі кімнати розташований витягнутий стіл, прикритий вишуканою вишитою скатертиною. На ньому стоїть глечик з охолодженим узваром і керамічні горнята. За попереднім замовленням туристи можуть насолодитися стравами косівської кухні. Однією з таких є буряник, яку Хромейчук охрестив гуцульською піцою.

"Це наша традиційна страва, яка готується надзвичайно просто," - запевняє пан Роман. - "Вона складається з вареної картоплі, змішаної з кукурудзяним борошном. А до неї можна додати різні інгредієнти: бринзу, гуслінку, саламаху або шкварки, залежно від уподобань кожного."

Цікавим аспектом музею є його акцент на традиційному одязі. Відвідувачам буде представлено, в яке вбрання вбиралися косівчани та ті, хто приїжджав на ярмарок з навколишніх сіл.

Тут одежа косів'ян з Москалівки та Монастирська (присілки Косова), - показує Хромейчук. - Тут нема запасок, а є чорна спідниця, фартушок, біла сорочка, намиста багато. Звичайно, кептарик, хустка. Як правило, хустка була чорна. Так ходили косів'яни до кінця 1920-х років. А потім Москалівка і Монастирське були включені до складу міста і тоді люди перевдягалися в костюми.

За інформацією Хромейчука, у Косові межа Покуття доходила до свого завершення, а Гуцульщина починала свою територію. Таким чином, це місце вже не належало до Покуття, але ще не стало частиною Гуцульщини.

"У цьому регіоні існував унікальний субетнос, що поєднував різноманітні культурні впливи," - зазначає пан Роман. "Одяг мешканців Старого Косова вже мав свої відмінності: тут можна було побачити запаски, кожухи, вишиванки та рогачівки — шапки і хустки, які зав'язувалися по-іншому."

Роман Хромейчук також ділиться інформацією про візерунок на кожухах і кептарях, який він обрав для логотипу музею історії Косова.

Цей узір, що нагадує рачків, які вигинаються вгору, демонструє Хромейчук. Він зазначає, що його форма нагадує геральдичну лілію, яку використовували лицарі на своїх обладунках і вбранні. Я вважаю, що це може бути пов'язано з Косом, адже він був лицарем князя Юрія і заснував Косів. На своїх одежах він носив цей символ, а згодом його слуги також почали використовувати його на собі. Після його смерті цей знак перейшов до їхніх дітей, і так він став частиною фольклору та народної культури.

У найближчому майбутньому Хромейчук планує організувати захід, приурочений до дня першої письмового згадки про Косів, який відбудеться 31 серпня. Формат події поки що не визначено, проте очікується участь лицарів з історичного клубу реконструкції "Паладин" зі Львова.