Держава для протистояння. Держава для існування.

У лютому 2025 року відзначатиметься три роки з початку повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України. Протягом цього часу Кремль не зміг реалізувати більшість своїх планів, які він ставив перед собою в лютому 2022 року. Росія не змогла захопити Україну або значну її частину. Їй не вдалося знищити військовий потенціал України. Кремлю не вдалося змусити нас капітулювати і встановити контроль над Києвом через своїх маріонеток.

Але, на жаль, де в чому ворог таки досяг успіху: сьогодні Україну неможливо позиціонувати як країну, комфортну для життя. Як пострадянську success story та привабливий взірець для наслідування.

У 2000-х і 2010-х роках існувала думка, що реформована, успішна та демократична Україна може стати прикладом для інших країн пострадянського простору. Це створювало значні труднощі для Путіна та інших авторитарних лідерів.

Проте, розв'язавши масштабну бійню на нашій землі, Кремль практично нейтралізував цю загрозу. На третьому році великої війни Україну за кордоном можуть жаліти, Україні можуть співпереживати, Україну можуть підтримувати. Але при цьому іноземна публіка не має бажання повторити наш шлях і опинитися на нашому місці.

Навпаки, прихильники Кремля в інших країнах із задоволенням використовують Україну як негативний приклад. Особливо цинічно вчинила правляча партія "Грузинська мрія": у 2024 році для своїх передвиборних банерів у Грузії вони використали зображення зруйнованого Маріуполя, прикрасивши їх написами "Ні війні!" і закресленими назвами опозиційних партій. На жаль, ця безпринципна маніпуляція дійсно приносить плоди.

Безперечно, конфлікт із Злом, що представляє Імперію, огорнув нас атмосферою героїзму, і тепер Україна постає як ідеальне поле для боротьби. Для людей, сповнених енергії та пристрасті, це безумовна перевага. "Що для вас означає щастя? - Це боротьба!" - так жваво відповів революційний мислитель Карл Маркс на запитання, яке йому поставили доньки.

Сучасна Україна стала справжнім раєм для відважних воїнів. Це країна для тих, хто завжди прагнув боротися зі злом, тримаючи в руках зброю. Для тих, хто черпає натхнення з захоплюючих легенд про героїв минулих епох. Для тих, хто потребує постійного приливу адреналіну, відчуваючи свою силу та готовність долати найпідступніших супротивників.

У спокійних і стабільних західних країнах цим людям важко було б знайти своє місце. Проте в Україні, після 24 лютого 2022 року, ситуація інша: саме тут проходить основний фронт сучасної боротьби.

Сучасна Україна стала ідеальним середовищем для тих активістів, які вважають російське вторгнення "Божим даром". Це можливість для людей, які довгий час боролися за право формувати власну історію. Від 24 лютого 2022 року вони отримали свободу діяти, не зважаючи на думки інших, демократичні норми чи положення Конституції своєї країни.

У правових країнах Заходу така свобода дій була б немислимою. Але в Україні будь-які правові норми підміняють військову доцільність - або те, що вважається військовою доцільністю.

Однак країна, яка могла б стати ареною для боротьби, не здатна залучити багато прихильників. Більшість людей з роду Homo sapiens не є ані втіленням ідей покійного Карла Маркса, ані сучасними активістами з України. Вони не вбачають сенсу у боротьбі. Їм не цікаво створювати історію або протистояти екзистенційним викликам. Їхні прагнення зосереджені на простому, буденному житті. Власний дім. Сімейні зв'язки. Діти. Фінансове благополуччя. Харчування. Відпочинок з алкогольними напоями. Інтимні стосунки. Споживання. Розваги. Затишок. Матеріальний достаток.

Індивіди цього типу складають основну масу у сучасних суспільствах. У демократичних системах вони переважають серед виборців, що суттєво впливає на формування державної політики.

Винятком виглядає хіба що Ізраїль кінця 1940-х: держава, створена емігрантами-пасіонаріями, які спочатку їхали до Землі Обітованої не заради спокійного життя, а заради боротьби.

Проте, існує одне важливе "але". Протягом історії Ізраїлю чисельність євреїв, які проживали поза межами держави, була більшою, ніж в самому Ізраїлі. Адже євреї, як і представники будь-якої іншої нації, не складаються лише з воїнів чи борців; серед них також є безліч простих людей.

Останнім часом українські активісти часто критикують своїх співвітчизників за брак жертовності та відсутність бажання боротися за Україну. Але якщо уявити, що на місці сучасних українців опинилася б будь-яка інша європейська нація, чи можна було б сподіватися на більшу відданість з їхнього боку?

Чи можна очікувати, що для більшості сучасних німців, французів, італійців, австрійців, чехів або навіть поляків основним пріоритетом стане боротьба, а не спокійне буденне життя? Очевидно, що ні.

Дослідження, яке відбулося в Німеччині два роки тому, виявило, що в умовах війни лише 11% громадян ФРН готові взяти зброю для захисту своєї країни. Третина опитаних (33%) планує намагатися вести звичний спосіб життя, наскільки це буде можливо, тоді як близько 24% прагнутимуть якомога швидше виїхати за межі країни.

Аналогічне соцопитування, проведене в сусідній Польщі наприкінці 2023-го, теж не потішило своїми результатами. Лише 15,7% респондентів заявили, що в разі ворожого нападу приєднаються до Війська Польського. А 37,4% воліли б негайно евакуюватись у безпечне місце. При цьому варто враховувати, що під час таких опитувань не всі респонденти відповідають чесно: частина з них, напевно, перебільшила власну готовність боротися за праву справу.

Цілком зрозуміло, що на фоні активних бойових дій в Україні триває еміграція населення без виражених пасіонарних настроїв. Цю інформацію наводить сервіс "Опендатабот", посилаючись на офіційні дані Державної прикордонної служби.

У 2023 році різниця між українцями, які виїхали за кордон і повернулися, склала 134 тисячі осіб. У 2024 році 443 тисячі українців залишилися за межами країни. Загалом, за три роки активних бойових дій, кількість тих, хто не повернувся, досягла трьох мільйонів — аналогічно до показника за 11 років, які передували повномасштабному вторгненню. Серед тих, хто залишився за кордоном, значну частину складають люди, які обрали спокійне, звичне життя замість участі в боротьбі.

Тривожні темпи зменшення населення продовжують існувати, навіть попри те, що багато українців не мають можливості виїхати з країни законно. Якщо в майбутньому Україна залишиться в ситуації конфлікту, виникне необхідність ще більше посилити контроль.

Наприклад, з часом може виникнути необхідність закрити кордони для хлопців-підлітків, щоб запобігти їхньому виїзду з України до досягнення вісімнадцятирічного віку. У майбутньому також може стати актуальним питання про обмеження виїзду для жінок фертильного віку: аби вони не народжували маленьких європейців, а дбали про виховання нових борців за українську справу...

Альтернативою такому розвитку подій є створення України як комфортної країни для життя, а не як арени постійної боротьби. Зрозуміло, що до завершення активних військових дій це реалізувати неможливо. Проте, закінчення етапу активних боїв є важливою, хоча й недостатньою умовою для цього.

Ми не зможемо стати комфортною країною для життя, якщо після завершення конфлікту в Україні не відновиться істинний рівень безпеки.

Ми не станемо країною для життя, якщо над Україною висітиме загроза відновлення російської агресії будь-якої миті.

Ми безсумнівно не зможемо стати справжньою країною для життя, якщо Кремль матиме змогу безнаслідково знищувати та руйнувати українське існування.