Скажу ще раз: твердження "Булгаков - українофоб" є абсолютною неправдою. Проте, чомусь це питання виявилось неактуальним для багатьох. Достатньо тисячу разів повторити цю фразу "Булгаков - українофоб" з великою гучністю та агресією, і в результаті частина суспільства починає вірити в цю вигадку (адже ніхто ж не стане говорити неправду!). Інші ж, наприклад, знаходять ознаки українофобії навіть у описі процесу чаювання. Дехто не вважає це правдою, але починає сумніватися: "А може, ми щось упустили?" А є й ті, хто усвідомлює, що це всього лише вигадка, але бояться висловити свою думку, адже відповідь може бути гучною та агресивною.
Проблеми булгакофобів у тому, що реальних доказів українофобії Булгакова справді немає. Я писала про це раніше (див. посилання у першому коментарі). Як аргумент вони наводять аж дві короткі цитати з "Білої гвардії" - і обидві не мова автора, а мова персонажа. І одну цитату із "Київ-місто", яку завжди цитують усіченою т.к. остання пропозиція автора спростовує якусь українофобію.
Але останнім часом з'явилися ще два аргументи.
"Чи ви мали можливість ознайомитися з його листами та щоденниками?" - Так, уявіть собі, я їх читала, на відміну від вас. Якщо натрапите на українську цитату, надішліть мені - вразьте мене.
"Чи знайомі ви з розповіддю під назвою 'Я вбив!'?"
Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.
Давним-давно, ще до початку війни, я створила чернетку розділу для книги "Чарівний і страшний Київ Михайла Булгакова". Глава під назвою "Українофобія чи народження Ісуса?" була присвячена історії написання оповідання "Я вбив". Мені не дуже хотілося вміщати її в короткий пост, адже глава передбачає наявність численних цитат і аргументів. Але, напевно, це потрібно зробити...
Оповідання "Я вбив" абсолютно не підпадає під критерії українофобії в жодному разі!
Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.
Взимку 1919 року лікар Михайло Булгаков буде мобілізований петлюрівцями, ненадовго опиниться у їхніх лавах та стане свідченням убивства єврея.
Проживання цієї травми стане однією з головних ліній його творчості. І лише в контексті ВСІЙ його творчості можна розглядати розповідь "Я вбив"!
"Про трагічну загибель єврея, який став жертвою шомполів (слово 'єврей' у цьому контексті виключене з огляду на цензурні обмеження), написано ясно; я дізнався про це з надзвичайно емоційної оповіді Олени Сергіївни Булгакової."
"Е.С. казала мені, що вбивство єврея, яке вразило його на все життя, він (Булгаков) бачив." (Яновська)
І в цьому місці можна було б стверджувати: ось, дивіться, саме через цю особисту травму він і став українофобом або, принаймні, петлюрофобом... але ні. Основна критика Михайла Булгакова адресована не стільки петлюрівцям, скільки йому самому!
Протягом усього свого життя він не може знайти в собі сили пробачити те, що став свідком вбивства невинної людини і залишився бездіяльним. Його охопило жахливе почуття страху!
"- Скажіть, яка людська вада, на вашу думку, найголовніша? - спитав він мене одного разу зовсім несподівано. Я став у глухий кут і сказав, що не знаю, не думав про це. - А я знаю. Боягузтво - ось головний порок, тому що від нього йдуть всі інші". (В. Віленкін).
Травма це настільки глибока, що він повертається до неї знову і знову, крутить історію то так, то так у безлічі творів і чернеток ("Я вбив", "У ніч на 3-те число", "Незвичайні пригоди лікаря", "Біла гвардія", "Дні Турбіного", "Дні Турбіного", другові", "Майстер і Маргарита"), намагаючись знайти вихід із цього глухого кута...- змінюючи обставини, героїв, року та століття.
В оповіданні "Я вбив" головний персонаж не боїться вчинити вбивство людини, яка видає смертельні накази, однак це лише одна з багатьох можливих варіацій одного й того ж сюжету. У листах до "Таємного друга" герой у своїх гарячкових снах стає на захист єврея, але, на жаль, сам гине. У п'єсі "Біг" йдеться вже не про петлюрівців; безневинних людей вішує напівбожевільний генерал Хлудов, а солдат Крапівін встає проти нього, за що його теж повісять. Однак він перетворюється на мару, примару, що переслідує свого вбивцю...
Для письменника Булгакова істотним є не стільки те, хто дав наказ на вбивство... Головне — це відповідь на запитання: що ти робив у момент, коли невинну людину вбивали прямо перед тобою?
Що ти робиш, коли в тебе на очах б'ють дитину чи вбивають ні в чому не винну вагітну кішку?
Остання інтерпретація цього безсмертного сюжету розповість про долю бідного єврейського мандрівника, якого засудив до страти п’ятий прокуратор Іудеї, Понтій Пілат. Цю історію буде представлено в його новому романі, що відзначає західний стиль.
"Мені наснився страшний сон. Начебто був лютий мороз і хрест на чавунному Володимирі в незмірній висоті горів над замерзлим Дніпром.
Я ще бачив одного чоловіка, єврея, який стояв на колінах. Командир петлюрівського полку, що мав порізи від віспи, безжально бив його шомполом по голові, і чорна кров стікала по його обличчю. Він помирав під ударами сталевої тростини, і в сні я чітко усвідомив, що його звуть Фурман, що він кравець, і що він не винен у нічому. Я закричав у сні, не стримуючи сліз:
- Не наважуйся, маленький!
І тут же на мене кинулися петлюрівці, і викопаний віспою крикнув:
-- Тримай його!
Я загинув уві сні. Миттю вирішив, що краще самому застрелитися, ніж загинути в тортурах, і кинувся до штабелю дров. Але браунінг, як завжди уві сні, не захотів стріляти, і я, задихаючись, закричав.
Прокинувся, схлипуючи, і довго тремтів у темряві... Я побачив жовті стривожені зіниці моєї кішки. Я підібрав її рік тому біля воріт. Вона була вагітна, а якась людина, проходячи зовсім твереза, в чорному пальті, вдарила її ногою в живіт, і жінки біля воріт бачили це. Безсловесний звір, стікаючи кров'ю, народив мертвих двох кошенят і довго хворів у мене в кімнаті, але не в зачах, я виходив його. Кішка оселилася в мене, але мене теж боялася і звикала надзвичайно важко. Моя кімната була під дахом і була розташована так, що я міг випускати її гуляти на дах і взимку та влітку.
А в коридор квартири я її не випускав, бо боявся, що через неї потраплю до в'язниці. Справа в тому, що одного разу до мене пристали у темному провулку біля патріарших ставків хулігани. Я машинально схопився за кишеню, але згадав, що вона вже кілька років порожня. Тоді я на Сухарівці в однієї підозрілої особи купив фінський ніж і з того часу ходив завжди з ним. Так от, я боявся, що якщо хтось ще раз ударить кішку, мене посадять..." ("Таємному другові")
Хоч як дивно це може звучати, для Булгакова між Ієшуа, кішкою, сусідським хлопчиком, якого б'ють за стіною, жінкою чи невідомим євреєм, якого забивають шомполами, немає жодної різниці. Все це викликає в ньому глибоке і руйнівне почуття безсилля, яке він не може пробачити собі. Саме тому безглуздо звинувачувати Булгакова в якійсь особливій неприязні до петлюрівця — ця безкінечна історія його особистої травми показує, що для письменника не мають значення ані політичні погляди, ані національна приналежність, ані час чи місце.
Історія булгаковського Ієшуа Га-Ноцрі починає свій шлях у Києві, в районі Слобідка, неподалік Ланцюгового Миколаївського мосту, в ніч на третє число... Після кількох десятків творів, він досягне свого піку в драматичному конфлікті з Понтієм Пілатом.
І тільки у своєму останньому творі Булгаков, нарешті, знайде шлях до виходу... і після тисячоліть страждань він, сповнений страху, отримає бажане прощення.
Джерело
Якщо ви виявили помилку в написанні, будь ласка, повідомте нам.
#Євреї #Письменник #Ісусе. #Історія #Українська мова #Мобілізація #Антиукраїнські настрої #Фінляндія #Дніпро #Лікар #Кров #Щоденник #Хрест #Цензура #Коротка історія #Миколаїв #Володимир-Волинський #Дах #Київ #Кіт. #Українська народна армія #Віспа #Гвардія #Прокуратор (Стародавній Рим) #Понтій Пілат #Михайло Булгаков #Лада Лузіна #Біла гвардія #Майстер і Маргарита
