Люди вносили пожертви в діапазоні від 100 гривень до 15 тисяч доларів.

Село Станіславчик, розташоване неподалік Бродів на Львівщині, сьогодні має небагато жителів, але славиться багатою історичною спадщиною. Відоме з XVII століття, село активно працює над збереженням своїх культурних пам'яток завдяки старанням місцевої громади. Напередодні 400-річчя з моменту першої письмової згадки про Станіславчик там була проведена реставрація дерев’яної дзвіниці та дзвону. Однак, дерев’яна церква Архістратига Михаїла, збудована в 1799 році, перебуває в аварійному стані й підперта дерев’яними брусами. Незважаючи на це, громада має намір відновити й її. Подружжя Павло та Христина Кулінець виступили ініціаторами проекту з порятунку спадщини села та поділилися з ZAXID.NET своїми першими успіхами в цій справі.

Як зазначив Павло Кулінець, зараз вони живуть не в самому селі, а на хуторі, проте його бабуся - зі Станіславчика і вся родина звідти. В тій церкві їх хрестили, давали шлюб, відспівували. Тож відновлення храму є не лише збереженням історичної архітектури, а й родинної памʼяті.

Для відновлення дзвіниці місцеві ремісники освоїли техніку виготовлення ґонтів.

Першими на чергу для відновлення стали дерев’яна дзвіниця, адже вона не має статусу пам’ятки, що значно полегшує підготовчі роботи. Дзвіниця перебувала в жахливому стані: дерево було вражене гниллю, а дзвін Димитрій лежав серед сміття на землі і мав численні тріщини. Цей дзвін було виготовлено спеціально для цієї дзвіниці у 1932 році на кошти парафіян, про що свідчить напис на ньому. Після ремонту дзвін знову встановили на своє місце.

Відновлений дзвін Димитрій

Протидія аварійним ситуаціям стартувала навесні 2024 року, а в березні 2025 Павло вирушив на службу в армію. Цю ініціативу продовжили його колеги, які приєдналися до виконання робіт.

Справжнім чудом є те, що дзвіницю не обшили блискучим металом, як це часто роблять у багатьох селах сьогодні, а відновили її дерев’яними ґонтами. Раніше Станіславчик був відомий саме цим традиційним ремеслом виготовлення ґонтів.

"В Австрії Станіславчик сплачував податки не грошима, а ґонтом. Кожна домівка була зобов'язана здати по 60 ґонтин щорічно. Мале Полісся характеризується переважно лісами та болотами, а між ними лише зрідка можна зустріти хати, які виступають острівцями. Сучасні ґонти виготовляють з осики, хоча раніше їх робили зі сосни," - ділиться Павло.

Роботи виконувалися під контролем архітектора Сергія Піньковського, спеціаліста в галузі реставрації історичних пам'яток. У процесі реставрації застосовували дерев'яні тиблі, а також унікальні квадратні гайки, які використовувалися раніше. Місцеві майстри мають досвід у перекритті дахів, однак з ґонтом працювали вперше. Кожна дошка виготовлена вручну. Якщо б їх довелося купувати, то одна така дошка обійшлася б у 20-25 гривень. Майстер Богдан Фармага з села Бордуляки підрахував, що для покриття даху дзвіниці знадобилось 8 тисяч ґонтин, а для майбутнього відновлення даху церкви буде потрібно близько 80-85 тисяч.

"Ті, хто не мав змоги підтримати фінансово, приходили, щоб допомогти з прибиранням."

Вартість робіт з реставрації дзвіниці Павло Кулінець ще не рахував, але приблизно вони обійшлися у 1,5-2 млн грн. Багато роботи виконували самі мешканці, робили знижки. Хто не міг допомогти фінансово - приходили прибирати, щось перенести, допомогти іншою роботою.

Христина Кулінець наголошує, що ініціативна група не збирала гроші примусово з кожної хати у селі - мешканці долучалися з власної ініціативи. Активно допомагали благодійники і бізнес з України та з-за кордону. А роботи проводили місцеві мешканці.

"Люди жертвували від 100 гривень до 20 тисяч. Один житель села надіслав 15 тисяч доларів. Раніше я працював у туристичній сфері з німецькомовними мандрівниками. Одного разу сюди завітала сім'я зі Швейцарії, яка не є українцями. Вони були в Станіславчику лише одного разу, але глибоко перейнялися нашими труднощами і постійно надавали допомогу", - розповідає Павло Кулінець.

Під час реставраційних робіт на дзвіниці було виявлено сім дерев'яних ґонтин, датованих 1877 роком. Художниця з Бродів, Ольга Коваль, створила на них іконографію Архістратига Михаїла. Ці розписані ґонтини були подаровані трьом майстрам, які працювали над відновленням дзвіниці, а також трьом найбільшим благодійникам. Одна з ґонтин була виставлена на аукціон, щоб зібрати кошти на реставраційні роботи церкви.

Павло Кулінець дарує ікону на старій ґонтині

5 вересня в Станіславчику відзначили 400-річчя з моменту першої письмової згадки про містечко, а також освятили відновлену дзвіницю. У цій урочистій події першими мали можливість подзвонити у новий дзвін наймолодші жителі громади — немовлята, які з'явилися на світ у 2026 році, разом із їхніми батьками. Найстарша мешканка містечка, 93-річна Ольга Гонтарик, під час святкування виконала традиційну пісню про жовнірів.

На дзвіниці облаштували оглядовий майданчик, з якого можна помилуватися околицями Станіславчика з висоти. А у кімнаті внизу планують створити музей села. Біля церкви посадили клен, що відтепер буде свідком новітньої сторінки історії давнього містечка.

Обсяг робіт на церкві збільшився в десять разів.

Активісти вирішили взятися за амбіційний проєкт — відновлення та порятунок дерев'яного храму Архістратига Михаїла, збудованого у 1799 році. Два десятиліття тому в селі була зведена нова церква, але в цій історичній будівлі молилися під час святкових заходів. На жаль, храм знаходиться в аварійному стані і підтримується дерев'яними брусами. Обсяг робіт тут в десять разів перевищує той, що необхідний для дзвіниці.

Наразі триває розробка проєктно-кошторисної документації, вартість якої складає 750 тисяч гривень. У цьому контексті всі роботи потребують узгодження з органами охорони пам'яток, адже церква має статус архітектурної пам'ятки місцевого рівня. У квітні 2026 року парафія отримала листа від ЛОДА, датованого серпнем 2025 року, з нагадуванням, що жодні роботи не можуть проводитися без необхідних погоджень. Проте затягувати виконання робіт більше немає можливості.

"Бляха з частини куполу була здерта, туди затікала вода. Від цього в куполі утворилася діра і вся конструкція прогнила, а церква почала хилитися. Щоб вона не впала, архітектори Львівської політехніки порадили її тимчасово підперти і укріпити каркас", - розповіла Христина Кулінець.

Орієнтовна вартість відновлення церкви складає приблизно 16-18 мільйонів гривень. Однак, громада прагне взяти участь в обласній програмі відновлення пам'яток, де фінансування здійснюється за рахунок місцевих та обласних бюджетів.

Різноманітна культурна спадщина стародавнього містечка.

Як зазначають у Бродівській міській раді, Станіславчик був одним із девʼяти міст так званої Великої Бродівщини. Як нагорошують станіславці, культурна духовна спадщина не тільки зберігається музеях, а живе поміж людей.

"Історія України на місцевому рівні вражає своєю різноманітністю. Галичина та Волинь приховують безліч мікрорегіонів, серед яких можна виділити Мале Полісся в Брідщині, зокрема Станіславчицьке Мале Полісся. Не менш важливою є перспектива розвитку - традиційна культура повинна існувати в активному стані, а не залишатися мертвою експозицією, біля якої час від часу зупиняються туристи", - підкреслив ініціатор відновлення церкви Павло Кулінець.

Павло та Христина Кулінці об'єднують мешканців села задля відродження культурної спадщини.

Станіславчик має історію, що налічує щонайменше з 1626 року, коли руський воєвода Іван Данилович заснував тут парафію. Село також славиться своїм унікальним дерев'яним костелом, який, на жаль, перебуває в критичному стані. Ще в 90-х роках дерево впало на дах, залишивши лише каркас без покриття. У селі розташований єврейський цвинтар, на якому в даний час проводяться дослідження написів на мацевах, деякі з яких датуються 1730-ми роками.

Дослідники рідного краю Микола і Марія Лехновські створили видання, присвячене Станіславчику. У цій книзі вони діляться історією цього населеного пункту, згадуючи його видатних уродженців, серед яких можна знайти імена письменника Тимотея Бордуляка та голлівудського режисера Біллі Вайлдера.

Фото Зоряни Геник, Олега Білика, Вікторії Мазур та Бродівської міської ради