Поруч з історією виникнення, становлення й інституалізації Луцького братства цікавим аспектом його минувшини є засяг просопографічних портретів братчиків.
Їхні життєписи, реконструйовані з крихт-відомостей дозволяють краще осягнути й побачити той Луцьк, у якому чотириста років тому і постало Братство Милосердя.
Один із прихильників культурно-релігійної організації, заснованої при дворі його королівської милості в Луцьку, що носила назву Воздвиження Чесного Хреста, був Іван Нагай. Інформацію про його родину можна знайти в братському "Пом'янику", виданому в 1676 році.
Імена І. Нагая та його дружини Марії вписані до "Пом'яника" і під 1645 роком. Щоправда, невідомо який саме стосунок подружжя мало до братства. Нагаї могли бути його членами, звично симпатизувати міській Хрестовоздвиженській церкві, розташованій "біля брами Глушецької". Могли подарувати братчикам кошти і нерухомість, втрапивши таким чином до поминальної книги.
Додаткова інформація: Статути ремісників: історія маґдебурзького Луцька.
І. Нагай провів своє життя в Луцьку в період активної діяльності та стійкої підтримки Братства Милосердя, яке користувалося довірою та авторитетом серед місцевого населення (1617-1648). Дослідження перших джерел, що стосуються його діяльності в місті, є важливими для розуміння складу мешканців Луцька, які належали до братського середовища в зазначений час. Перша документальна згадка про Івана Нагая датується лютим 1615 року. В той час озброєні слуги Настасії Хом'яківни, дружини Шимона Круневича, здійснили напад на "особистий дім підданого кляшторного на ім'я Івана Нагая" у Луцьку. Внаслідок цього нападу він зазнав побиття та грабежу. У документі згадується про юрисдикцію (земельну ділянку з нерухомістю та особами, що проживали там і не підпорядковувалися органам міського самоврядування) отців-домініканців, де Нагай мешкав та під чиєю юрисдикцією перебував. У 1616 році луцький міщанин Іван Нагай був зафіксований у актах луцького ґроду як орендар монастирської лазні. Проти нього порушив справу волинський поборця Олександр Пузина "під приводом" несплати чопового збору.
Нагай на звинувачення відповідав, що не має сплачувати чопове, бо мешкає на "грунті закону Домініка святого, і під юрисдикцією отця-пріора і братії всієї конвенту Луцького".
1 листопада 1622 року "Іван Нагай, війт кляшторний" поставив підпис "manu propria" під офіційним дозволом священику Луці Явминському побудувати дім на церковному ґрунті, належному Троїцькій церкві. Новобудова мала з'явитися на ділянці поміж домініканським монастирем, будинком луцького лентвійта Парфена Голузки (1596, 1602, 1620 - 1621, 1624) і ґрунтом єврея Мордуша.Православний храм святої Трійці розташовувався поруч із домініканським монастирем Внебовзяття Богородиці. Церковний погост виходив на західний бік Троїцької вулиці напроти монастиря і був огороджений. Поміж хвірткою і церквою стояв старий будинок священика. Поза храмом документ зафіксував приходське кладовище. За цвинтарем починалася єврейська забудова, сконцентрована довкола синагоги.
Юридика отців домініканів була доволі помітною у Луцьку першої половини ХVII століття. 3 грудня 1616 року половину Кучкоровця (нині - мікрорайон Луцька Кічкарівка) домініканському монастирю своєю духівницею заповів шляхтич Станіслав Петровський. Упродовж другої половини ХVІ - першої чверті ХVІІ століття луцькі домінікани володіли 15-20 дворами в місті. Отцям домініканам належала низка незаселених ґрунтів у Луцьку. Шляхи набуття маєтностей були різнними. З-поміж них - пожертви, обмін, захоплення - спричинились до накопичення в руках духівників-домініканів значної кількості земельних володінь та підданого населення.На ґрунтах юридики домініканів мешкали ремісники (шевці, перепечаї (пекарі)), аптекар Станіслав Клоцький та цирульник Ірій Келнор. Монастир, окрім уже згаданої лазні, володів броварнею неподалік від Стиру.
Документальні джерела, що свідчать про життя й діяльність Івана Нагая в міському середовищі та на посаді війта при кляшторі, можна знайти у війтівсько-лавничій книзі Луцька, датованій 1638 - 1640 роками. У червні 1638 року Іван Нагай, користуючись іменем своєї доньки Катерини, подав скаргу на кушніра Тимоша Семеновича, зятя Турчинової Петрової, який без причини жорстоко побив дівчину в помешканні Андрія Пивовара: "плечі, руки, ноги - усе побите, синє, кров'ю залите". 31 жовтня того ж року до міського уряду звернувся міщанин Іван Олексійович зі скаргою на Івана Нагая. Нещодавно Нагай займав посаду цехмістра різницького цеху в Луцьку, однак, як зазначав Іван Олексійович, згодом "відкупившись від панщини і осівши в місті Луцьку на землі домініканців, оминув усі міські обов'язки, сплачуючи податки до кляштору і, під приводом міських свобод, проводячи торги та ярмарки в Луцьку, як і в інших містах, отримав певне старшинство, чи, радше, тивунство над людьми, що проживають на кляшторних землях, а також над місцевими ремісниками". Іван Нагай, виконуючи функції тивуна (війта) для домініканців, також здійснював судочинство. Для порівняння, в Кракові, де діяв біскупський суд, владу представляв місцевий війтівсько-лавничий уряд, і були навіть книги, в яких фіксувалися прийоми до юридичного права. Судові рішення тивуна Нагая не завжди були справедливими, через що на нього подавав позов міщанин Іван Олексійович, відомий також як Іван Семенович або Іван Олексійович Сап'янник.
Досліджуйте далі: Особи з маґдебурзького Луцька: війт Іван Борзобагатий-Красенський.
Прибувши до ратуші, чоловік, посилаючись на свою першу протесту в 1633 році, заявив, що тивун проводив судові процедури без необхідних для цього повноважень.
Позивач глибоко шкодував через те, що тивун, "пронизаний якимось невинним гнівом" на його поведінку, неодноразово запрошував його до свого суду, поширював наклепи та вимагав надмірні податки, хоча ремісник не був винен навіть у копійці. У 1638 році актора (позивача), як і Якуба Воскобійника, пограбував Пилип Шевчик, який походив з Торчина. У горі свого товариша І. Олексійовича - Якуба, Шевчик вкрали великий кожух, кучму та фартух, прямо з кімнати. Після інциденту Нагай повідомив дядька злочинця з Торчина, щоб той прибув до Луцька. Коли Шевчиків родич вже був у місті, він подав скаргу на І. Олексійовича, стверджуючи, що "сестриця моя, яка була віддана на навчання до місцевого шевського цеху, була вбита і втоплена". У відповідь на це, монастирський війт Нагай, під заставу десяти кіп литовських грошей, зобов'язав І. Семеновича самостійно знайти злодія.
Постраждалий від злочину позивач зробив усе можливе, щоб виявити злочинця, витративши власні кошти на найм кількох гінців з кіньми. Пилипа вдалося знайти в Острожці. Перед місцевою владою в Острожці злочинець визнав, що викрав кожух, фартух, кучму, а також багато інших речей у самого потерпілого.
Коли Пилип Шевчик опинився перед судом, рішення тивуна-урядника виявилося досить незвичним: "оскільки той кожух, кучма та фартух пропали вдень, а не вночі, то Пилип їх лише взяв (позичив), а не вкрав". Оскільки провина Шевчика була "доказано спростована", Нагай ще й зобов'язав визнати "злодія" невинним, а також виплатив дядькові нібито "безпідставно" звинуваченого Пилипа 10 кіп литовських грошей і 20 польських злотих.
Нагай також подав позов проти Івана Семеновича в домініканському кляшторі перед пріором, де відсудив 600 злотих і вигнав позивача з його власної оселі. Швець, хоч і не дуже бажаючи, змушений був за безцінь (лише 14 злотих) продати свою домівку кушніру Семену Самуіловичу. Внаслідок цього новий власник халупи не виплатив Олексійовичу належну частину коштів за будинок і звернувся до війтівського суду 10 і 14 грудня 1638 року. Проте кушнір жодного разу не з’явився на судові засідання. 10 грудня 1638 року справу між Іваном Олексійовичем та відомим Іваном Нагаєм, колишнім головою різницького цеху, продовжили бурмистр-лентвійт Шимон Злоторович, райці Василь Шилневич і Ян Матвієвич, а також лавник Роман Левонович. І. Нагай знову не з’явився в суді.
На засіданні було озвучено позов війта, який був переданий до дому відповідача напередодні, 9 грудня, "не порушуючи жодних дідичних прав". У зверненні до ратуші згадувалися й інші неправомірні дії, вчинені Нагаєм, зокрема його заняття різницьким ремеслом у торговій ятці на міській землі.
Контумації (від латинського слова contumatia - продовження, відтермінування) відбулися 14 і 22 грудня 1638 року. 13 січня 1639 року Івана Нагая було оголошено банітом: "Баніція або інфамія, накладена на позваного Івана Нагая, була оголошена у присутності численних поважних осіб, які в той час слідкували за справою в суді. За допомогою урядового слуги Опанаса Патковича, було неодноразово проголошено на Ринку, щоб всім стало відомо, що ніхто не мав права спілкуватися або мати будь-які справи з позваним. Всі повинні були уникати будь-якої допомоги або прихистку для нього у своїх домівках та маєтках. З ним, як із банітом і вигнанцем з території Його королівської милості та Великого князівства Литовського, слід було поводитися відповідно до всіх юридичних норм і правил, описаних у праві посполитому". Того ж 13 січня разом із Іваном Нагаєм банітом було також оголошено кушніра Семена, який заборгував позивачу кошти за халупу. У січні 1640 року Іван Олексійович, відомий також як Сап'янник, знову оскаржив дії свого кривдника, вказуючи на те, що Іван Нагай ігнорує судовий вердикт і продовжує спілкуватися з мешканцями Луцька. Нагай, як підданий юридики, не вважав за необхідне дотримуватися рішень міського уряду.
Отже, різницький цехмістр, який також виконував функції перекупника риби, орендаря лазні при монастирі, а згодом і війта юридики домініканців, не завжди проявляв справедливість у своїх рішеннях і діях. Судова справа, що стосувалася шевця Івана Олексійовича і тривала близько десяти років, є яскравим підтвердженням цього.
Приклад Івана Нагая свідчить про відсутність численних заборонених меж у соціумі Луцька першої половини XVII століття, що стосуються приналежності до Братства, незалежно від правового статусу чи професії. Іван Нагай, проживаючи на території духовної юрисдикції, ймовірно, разом із дружиною відвідував Хрестовоздвиженську церкву. Після пожежі 1617 року, що знищила Святомиколаївський храм, ця церква стала основним місцем поклоніння для православних мешканців Луцька.
Оксана ШТАНЬКО На обкладинці: Стародавній символ Луцького братства
Долучайтеся до нашого Telegram-каналу, щоб бути в курсі найсвіжіших новин Волині, України та всього світу!
#
