Міхаель Бродський, дипломатичний представник Ізраїлю в Україні.

Ізраїльський досвід у забезпеченні розвитку країни, незважаючи на конфлікти, є надзвичайно важливим для України.

Посол Ізраїлю в Україні Міхаель Бродський разом із сім'єю повернувся з Радянського Союзу в 1990 році. Він здобув освіту в Тель-Авівському університеті, а свою кар'єру в дипломатії розпочав у 2002 році.

У 2021 році Міхаель Бродський отримав призначення на пост керівника дипломатичної місії в Україні. У 2024 році він здобув українську премію "Людина року" за значний внесок у зміцнення гуманітарних, партнерських і дружніх зв'язків між Україною та Ізраїлем.

На даний момент обидві держави активно розвивають співпрацю у ключових сферах, таких як охорона здоров'я, сільське господарство, кіберзахист та управління водними ресурсами.

Укрінформ провів бесіду з ізраїльським дипломатом, в якій обговорили умови, при яких може завершитися конфлікт у Секторі Газа, а також про проекти водопостачання, які Ізраїль підтримує в Україні, і як навчання фахівців у сфері фізичної та психологічної реабілітації допомагає українцям у їхньому психологічному відновленні.

В Україні не існує жодного нацистського режиму, незважаючи на заяви Росії.

Сьогодні ми відзначаємо другу річницю трагедії, що сталася в кібуцах 7 жовтня 2023 року. Тоді було скоєно жахливий напад, в результаті якого загинула понад тисяча осіб, а багато хто став заручником. В даний момент близько 48 людей все ще знаходяться в полоні. Які ж шанси на їхнє визволення?

- Так, два роки тому, 7 жовтня, було скоєно напад терористів ХАМАС. У результаті понад тисячу ізраїльтян, переважно цивільних, були вбиті. ХАМАС і досі утримує певну кількість ізраїльських заручників. На жаль, не всі вони живі; ми знаємо, що частина з них уже загинула. Утім, ми вимагаємо повернення всіх заручників - як живих, так і мертвих. Безпосередньо після цього нападу ми розпочали військову операцію проти інфраструктури ХАМАС у Секторі Газа. Ця операція мала дві цілі: по-перше, звільнення всіх заручників; по-друге, демонтаж терористичної інфраструктури, яку ХАМАС будував протягом багатьох років. Ми й досі переслідуємо ці цілі, адже вони життєво важливі для безпеки та незалежності Ізраїлю і для захисту наших громадян - ми не можемо жити поряд із терористичним утворенням. Саме тому ми продовжуємо військову операцію. Водночас ми ведемо непрямі переговори з ХАМАС за посередництва Сполучених Штатів та деяких арабських держав, щоб досягти цих цілей не лише військовим шляхом, але й через переговори. На цей момент на столі є пропозиція, яку нещодавно представив Президент Трамп. Вона передбачає, що всі заручники будуть звільнені та що ХАМАС більше не контролюватиме Сектор Газа. Ми прийняли цю пропозицію і наразі чекаємо відповіді від ХАМАС. Ми дуже сподіваємося, що ХАМАС дасть позитивну відповідь, аби ми могли завершити цю ситуацію та закінчити війну. Якщо ж ХАМАС відхилить цю пропозицію, у нас не залишиться іншого вибору, окрім як продовжувати військову операцію, доки ми не досягнемо цих двох основних цілей.

О дев'ятій ранку Україна вшановує пам'ять усіх, хто загинув - як військових, так і цивільних - у російсько-українському конфлікті. Серед них був Дмитро Фіалка, позивний "Шип", який служив у бригаді "Нахаль" Армії оборони Ізраїлю та брав участь у лівано-ізраїльській війні 2006 року проти "Хезболли". Він також мав досвід роботи футбольним тренером. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він вирушив до України, щоб боротися, приєднавшись до "Правого сектору". На жаль, у жовтні 2022 року він загинув. Чи знаєте ви інші подібні історії захисників, які приїхали з Ізраїлю, щоб підтримати Україну?

По-перше, хочу підкреслити, що добре пам'ятаю цю історію. Якщо я не помиляюся, його сім'я проживає у Львівській області. Існує безліч інших схожих випадків людей з подвійним громадянством - українським та ізраїльським, які, на жаль, загинули внаслідок цієї війни. Оскільки вони мали ізраїльське громадянство, нам доводилося вирішувати різні організаційні питання. Іноді родичі бажали, щоб тіло було перевезене до Ізраїлю для поховання. Це питання стало відомим. У більшості випадків йдеться саме про людей з подвійним громадянством - українським та ізраїльським. Деякі з них добровільно вирішили служити в українській армії, щоб боротися за свою країну. Я не володію точною цифрою, але вважаю, що їхня кількість досить велика.

Чи вважаєте ви, що історія Дмитра Фіалки, який прибув з Ізраїлю, став членом "Правого сектора" та здобув значний авторитет серед своїх товаришів, може слугувати контраргументом російській пропаганді, яка звинувачує Україну у неонацизмі?

- Тут є безліч таких людських історій за останні чотири роки, деякі з них певним чином пов'язані з Ізраїлем. Я постійно повторюю: тут немає жодного нацистського режиму, як стверджує Росія, і немає нацизму чи навіть націоналізму на офіційному рівні. Це не означає, що в Україні немає антисемітизму - як і в будь-якій іншій країні. Але з цієї точки зору Україна нічим не відрізняється від будь-якої країни Європи чи інших регіонів. Тому я вважаю, що такі звинувачення несправедливі, і постійно про це говорю. Сам факт, що Президент є євреєм і абсолютно відкрито про це заявляє, факт, що єврейська громада тут впливова, активна та розвинена, усе це демонструє реальність. Єврейське життя тут добре розвинене, і я отримую задоволення від єврейського життя в Україні. Нещодавно ми святкували Рош га-Шана - єврейський Новий рік, і я взяв участь у кількох святкуваннях у різних громадах. Тож єврейське життя, попри війну, процвітає у цій країні.