Напередодні 50-ї річниці заснування Української Гельсінської групи Радіо Свобода звертає увагу на причини, з яких українські інтелектуали ініціювали створення цієї організації, їх діяльність та причини жорстокого переслідування з боку радянської влади.
Українська Гельсінська група, або ж Українська громадська спілка підтримки виконання Гельсінських угод, стала першою легальною правозахисною організацією в Україні, заснованою 9 листопада 1976 року в Києві під керівництвом Миколи Руденка та за участі десяти дисидентів, серед яких були Левко Лук'яненко, Петро Григоренко та Олекса Тихий. Основною метою засновників УГГ було документування порушень прав людини та національних свобод в Українській РСР, а також легітимізація правозахисної роботи через Прикінцевий акт Гельсінських угод, підписаний лідерами 35 держав, включаючи генерального секретаря СРСР Леоніда Брежнєва, 1 серпня 1975 року. Вони прагнули залучити увагу світової спільноти до цих проблем. Члени УГГ зазнали жорстоких репресій з боку радянського тоталітарного режиму: з 41 учасника організації 39 були засуджені до загального терміну понад 550 років ув'язнення та заслання. Чотири з них — Василь Стус, Олекса Тихий, Юрій Литвин та Валерій Марченко — загинули у радянських концтаборах, а Михайло Мельник вчинив самогубство під загрозою арешту. Незважаючи на це, УГГ продовжувала свою діяльність і у 1988 році перетворилася на Українську Гельсінську спілку, яка стала основою для відновлення державної незалежності України.
Філософ Микола Руденко.
Він з'явився на світ на Донбасі, боровся проти гітлерівського нацизму, творив вірші та фантастичні твори, відмовлявся брати участь у наклепах на невинних, через що його перестали друкувати та почали контролювати. Микола Руденко – один із засновників Української Гельсінської групи, письменник-фантаст, правозахисник і дисидент. Його життя кидає виклик усім стереотипам, які поширює кремлівська пропаганда.
Цей текст вперше з'явився у публікації в 2016 році.
Микола Руденко з'явився на світ у важкі часи 19 грудня 1920 року в селі Юр'ївка, яке тоді входило до Луганського повіту.
Батько працював у шахті, мати ж обробляла землю, вирощуючи необхідне для неголодного життя родини. Вибух метану забрав у хлопчика батька, а через деякий час Миколка у грі пошкодив ліве око.
Та ні проблеми із зором, ні бідність та голод не відібрали у хлопця бажання вчитися. У сьомому класі Микола Руденко почав писати вірші, які навіть друкували у газетах.
Невдовзі Руденко став учасником всеукраїнського конкурсу для молодих поетів, де здобув значну стипендію та можливість продовжити навчання у вищому навчальному закладі.
Проте відмінника на українську філологію Київського університету не взяли. На той час наркома освіти УРСР Володимира Затонського, який вручав Миколі стипендію, вже репресували, тож обіцянка вступу могла залишитися цяцянкою.
За Руденка заступився поет Леонід Первомайський, і юнака прийняли... на факультет російської філології.
Варто зазначити, що Микола Руденко навчався лише один місяць, оскільки вирішив відправитися на службу в армію, не зізнавшись, що бачить в основному лише одним оком.
Війну Руденко пройшов політруком, мав тяжке поранення. І хоча лікарі казали, що не буде ходити, на ноги встав. А після демобілізації одразу почав писати і швидко здобув усі привілеї письменника-фронтовика. Навіть став парторгом Спілки письменників України.
Але Руденко відмовився давати негативні характеристики на репресованих колег, зокрема, єврейських письменників, звинувачених у "космополітизмі" і тим самим потрапив під пильне око "органів".
XX з'їзд "освітлив істину"
Однак суттєва трансформація поглядів Миколи Руденка відбулася після ХХ з'їзду, де було розкрито істину про культ особистості Сталіна.
Руденко перечитав усього Маркса, і навіть ті праці, які замовчувалися офіційною радянською ідеологією, та зробив висновки, що СРСР будувався на хибній основі.
Микола Руденко зробив висновок, що Маркс помилися щодо походження додаткової вартості, й наголосив, що основою економіки є земля.
Руденко представив свої думки в статті, намагаючись привернути увагу партійного керівництва. Це призвело до того, що у 1974 році його виключили з КПРС за критику марксизму, а наступного року він був виключений і зі Спілки письменників.
Микола Руденко та його родина перебували під наглядом, але це не завадило йому підтримувати тісні стосунки з московськими правозахисниками Андрієм Сахаровим й Петром Григоренком.
Руденко стає членом радянського відділення "Міжнародної амністії" і 18 квітня 1975 року був заарештований за правозахисну діяльність. Але цього разу у зв'язку з 30-річчям перемоги Миколу Руденка амністували як учасника війни.
Проте працювати Руденкові не давали, і коли він домагався відновити пенсію як інвалід війни, його в лютому-березні 1976 року, ввівши в оману, піддали психіатричній експертизі.
Однак знайшлися порядні лікарі, які не дали закрити письменника у психлікарні.
Проголосив про створення Української Гельсінської групи
Вимушене визнання Радянським Союзом Гельсінського акту - міжнародно-правового документа, підписаного у 1975 році у Гельсінкі главами держав і урядів 33 європейських держав, а також США і СРСР, наштовхнуло Миколу Руденка на думку про проголошення легальної правозахисної діяльності.
Оскільки в Україні не було дозволено діяльність іноземних журналістів, Микола Руденко організував прес-конференцію в квартирі Олександра Ґінзбурґа в Москві. 9 листопада 1976 року він оголосив про заснування Української Гельсінської групи. Цю новину, зокрема, висвітлило Радіо Свобода.
Відповідь влади не змусила себе чекати. Лише через дві години після події невідомі почали кидати каміння у квартиру, де перебувала дружина Миколи Руденка - Раїса, разом із відомою дисиденткою Оксаною Мешко.
Деякий час КДБ розмірковувало над тим, як слід реагувати на новий "легальний" опір, проте вже в лютому 1977 року Руденка затримують. Щоб перенести справу з Києва, об'єднують її з провадженням Олекси Тихого і організовують "судилище" у Дружківці, що на Донбасі.
Інваліда-фронтовика Руденка засудили до семи років суворих таборів за "антирадянську агітацію і пропаганду", тоді як Тихому призначили десять років у виправній установі особливого режиму через його статус "особливо небезпечного рецидивіста".
До 40-ліття Української Гельсінської групи Радіо Свобода підготувало збірку фактів, провело численні інтерв'ю та створило серію публікацій про активістів цієї організації в рамках спеціального проекту "Вони зруйнували СРСР зсередини".
Автор наукової фантастики становить загрозу для встановленого порядку.
Хоча процес у справі Руденка-Тихого залишався повністю закритим, інформацію про нього все ж висвітлили на Радіо Свобода. Інші учасники Української Гельсінської групи усвідомлювали, що репресії можуть торкнутися і їх.
В світі було відомо про переслідування членів Української Гельсінської спілки, і їх намагалися підтримати. Серед тих, хто висловив солідарність, був Артур Кларк, автор знаменитої "Космічної одіссеї", який вирішив назвати своїх персонажів на честь радянських дисидентів, включаючи Руденка.
Його футуристичні романи спочатку захоплювали читачів, але згодом вони зникли з усіх бібліотек. Їх усунули з обігу. Навіть згадки про поезію та прозу Руденка були ретельно "вирізані" цензурою. Лише після здобуття Україною незалежності твори цього письменника та вченого знову стали доступними для читачів.
Однак, коли президентом України став Віктор Янукович, а міністром освіти Дмитро Табачник, то заплановане на 2010-й рік видання повного зібрання творів Миколи Руденка було вилучене з державної програми "Українська книга".
Виріс на Донбасі в родині шахтарів, зазнав тяжких поранень під час війни проти гітлерівського нацизму, отримав 12 років ув'язнення від радянського суду за боротьбу за свободу та права людини, футуролог.
Микола Руденко, навіть після своєї смерті, залишається загрозою для основних ідей інформаційної війни Кремля: "Донбас — це російська земля", "українці — фашисти", "української культури не існує" та путінської стратегії знищення незалежності України і створення новітнього варіанту СРСР.
Перелік усіх 41 учасників Української Гельсінської групи (УГГ), які стали її засновниками, а також тих, хто приєднався пізніше до відновлення її функціонування в рамках Української Гельсінської спілки у 1988 році.
Засновники (перша десятка учасників, 9 листопада 1976 року):
Микола Руденко - лідер команди, автор, поет.
* Олесь Бердник - письменник-фантаст, поет
* Петро Григоренко - генерал-майор радянської армії, правозахисник
* Іван Кандиба - юрист, правозахисник
Левко Лук'яненко - адвокат, активіст у сфері прав людини та колишній в'язень совісті.
Мирослав Маринович - інженер та активіст у сфері прав людини.
* Микола Матусевич - редактор, правозахисник
* Оксана Мешко - біолог, засновниця й активістка правозахисного руху
Ніна Строката-Караванська - фахівець у галузі мікробіології та активістка, що бореться за права людини.
* Олекса Тихий - педагог, філолог, філософ
Ті, хто приєднався до УГГ в пізніший період (1977-1988 роки):
Ольга Гейко-Матусевич (починаючи з 1977 року)
* Віталій Калиниченко (з 1977 р.)
* Василь Стрільців (починаючи з 1977 року)
* Василь Січко (починаючи з 1977 року)
* Петро Січко (починаючи з 1977 року)
* Василь Овсієнко (з 1977 р.)
Йосиф Зісельс (починаючи з 1978 року)
* Юрій Литвин (з 1978 р.)
* Валерій Марченко (починаючи з 1978 року)
Михайло Мельник (починаючи з 1978 року)
Богдан Ребрик (починаючи з 1978 року)
Петро Розумний (починаючи з 1978 року)
Оксана Яківна Мешко (активно координувала діяльність на свободі в період затримання керівників)
* Олесь Шевченко (з 1979 р.)
* Василь Стус (починаючи з 1979 року)
* В'ячеслав Чорновіл (починаючи з 1979 року)
Зіновій Красівський (з 1979 року)
* Ярослав Лесів (з 1979 р.)
* Микола Горбаль (починаючи з 1979 року)
Володимир Малинкович (починаючи з 1978 року)
Петро Січко (молодший, починаючи з 1978 року)
* Ганна Михайленко (з 1979 р.)
* Степан Хмара (починаючи з 1979 року)
Віталій Шевченко (починаючи з 1980 року)
* Іван Сокульський (з 1979 р.)
Григорій Приходько (починаючи з 1979 року)
* Михайло Горинь (з 1982 р.)
Павло Стокотельний (починаючи з 1979 року)
Віктор Нікіпелов (представник за кордоном/іноземний член, починаючи з 1979 року)
* Вадим Смогитель (з 1978 р.)
Петро Рубан (починаючи з 1985 року)
#Євреї #Нацизм #Світогляд #Ідеологія #Адольф Гітлер #Україна #Суд #Письменник #Радянський Союз #Москва #Реклама #Українська мова #Українська Гельсінська група #Гельсінські угоди #Права людини #Микола Руденко #Поет #Овсієнко Василь Васильович #Репресії #Правозахисники #Бердник Олесь Павлович #Тихий Олексій Іванович #Левко Лук'яненко #Петро Григоренко #Радіо «Свобода» #Гельсінкі #Київський національний університет імені Тараса Шевченка #Філософ #Донецький вугільний басейн #Лікар #Комуністична партія Радянського Союзу #Йосип Сталін #Сталінські репресії #Вірш (поезія) #Карл Маркс #Леонід Брежнєв #Андрій Сахаров #Філологія #Мирослав Маринович #Київ #Володимир Затонський #Дисидент #Йосиф Зісельс #Михайло Горин #Дружківка #Василь Стус #Леонід Первотравневий #Шевченко Олесь Євгенович #Микола Горбаль #Хмара Степан Ількович
