Виноградники стародавнього Львова, безліч бочок вина на Ринковій площі та улюблена виноробня Івана Франка.
11 листопада відзначають пам'ять святого Мартина Турського. Цей святий воїн найчастіше зображується як вершник, який відрізає частину свого плаща, щоб поділитися ним з бідняком. Таку ілюстрацію можна знайти і у Львові. Зокрема, на фасаді чорної кам'яниці його зобразив відомий аптекар Мартин Анчевський (1620-1682). Святий Мартин є різнобічною фігурою у християнській агіографії, адже він є покровителем воїнів, бідняків, капеланів, а також шинкарів і виноробів.
У Мукачеві розташований пам'ятник святому Мартину, тоді як у Львові такого монумента немає. Однак наше місто має свою унікальність: за образом цього святого приховані глибокі процеси та складні явища, життя людей і їхня діяльність, про які сьогодні згадують рідко. Це важлива частина нашої культури, що відображає суттєві аспекти повсякденності. Львів також є свідченням приналежності до особливого цивілізаційного простору Середземномор’я. Це вічний годинник, що відображає невпинний плин життя, де, крім українців (тоді русинів), проживали вірмени, євреї, греки, італійці, турки та інші. Сьогодні ми зосередимо увагу на одному з аспектів цього багатогранного питання — на виноробстві.
Напій, творці міста та їхні піддані.
Чи споживав вино князь Лев Данилович, на честь якого названо місто Львів? Безумовно! Лев уклав шлюб з Констанцією, дочкою угорського короля Бели (1206-1270). Землі Бели славилися виноробством і відомими виноградниками. Відомо також, що свекор князя Лева був прихильником цього ремесла — він активно запрошував італійських і німецьких колоністів, зокрема виноградарів, для розвитку місцевого господарства. За часів правління Лева Даниловича Мукачево стало частиною держави, заснованої його дідом, розвиненої батьком, а тепер очолюваної ним самим. Лев продовжив традиції Бели, надавши 10-річне звільнення іноземцям від митних зборів, що сприяло розвитку виноградарства в цей період.
Якщо звернути увагу на конкретну особу князя Лева, то про нього існують певні історичні свідчення, хоч і нечисленні. Проте ми вдячні за будь-які відомості. У Галицько-Волинському літописі під 1268 роком можна знайти опис бенкету, що відбувся у німця Маркольта, на якому зібралися руські й литовські князі. Хоча Василько, брат Данила, покинув застілля, святкування продовжилося. Князь Лев і литовський князь Войшелк були присутніми, насолоджуючись вином. Проте згодом "диявол... вніс у серце Лева [погані наміри], і він убив Войшелка". Це, очевидно, сталося через заздрість. Литовський князь вирішив відмовитися від світського життя та стати монахом, а свої території передав не Леву, а іншому синові короля Данила - Шварну.
Інформацію про споживання вина на території Русі можна знайти в дослідженнях українського історика Івана Крип'якевича. У своїй праці, присвяченій галицькій кухні епохи князів, він відзначав, що "популярним напоєм був питний мед... також виготовляли мед з перцем... Серед багатих людей широко вживали вино, яке завозили з грецьких земель".
Солодкий напій у "бесіді в оазисі".
Коли Львів увійшов до складу Корони Польської (1349-1569), а згодом став частиною Речі Посполитої (1569-1772), він перетворився на важливий політичний, економічний та культурний осередок регіону. Не випадково купець із Ґданська Мартин Ґруневеґ (1562-1618) зазначав: "У цьому місті, як і у Венеції, звично бачити на ринку людей з різних куточків світу... Кожен, незалежно від мови, знайде тут своє слово. Місто розташоване більш ніж за сто миль від моря. Але коли спостерігаєш, як на ринку біля бочок з малмазією збирається натовп крітян, турків, греків, італійців, одягнених у морські вбрання, складається враження, що порт знаходиться прямо за міськими воротами".
Ґруневеґ не лише швидко писав, а й спеціально зосереджувався на темі вина: "Виноград із місцевих садів не тільки транспортують на ринок у кошиках, але й виготовляють вино для погребів, отримуючи по 50-60 бочок з одного преса. Завдяки майстерності та старанню виноробів, їхнє вино з роками стає дедалі міцнішим, так що деякі зразки навіть сприймають за імпортні." Він також зазначав, що вино доставляють з Молдавії, Угорщини та Греції. Іноді на ринку можна було побачити стоси, що містять понад тисячу бочок вина — це був його склад. Після таких описів стає зрозуміло, чому Мартин Ґруневеґ вважав Львів "альтаною в раю". Врешті-решт, він оселився тут і провів значну частину свого життя. Інші хроністи, такі як Бартоломей Зиморович і Денис Зубрицький, також згадували про виноградники у Львові та навколо нього (Високий замок, Клепарів, Личаків).
Не менш цікаво, з деталями і в тому ж дусі, висловлювався на цю тему знаний львівський аптекар і міський урядник Ян Алембек (1567-1636): "Ринок служить як для справ громадських... так і для купецьких... Можна побачити натовп купців усіх народів, які напливають... майже з цілої Європи і Азії, найбільше греків, турків, вірмен, татар, волохів, угорців, німців, італійців... внаслідок воєн як торговельний центр Львів підупав, але сюди продовжують приїжджати купці з Туреччини, переважно греки... Щороку вони продають приблизно 500 бочок мальвазії".
До всього зазначеного залишається додати, що в ранньомодерний час Львів пережив, за означенням дослідника грецької громади міста Ігоря Лиля, справжній "винний бум". П'ята частина виробленого на острові Крит вина опинялася тоді у Речі Посполитій, а Львів був важливим транзитним пунктом на цьому шляху. Особливою популярністю користувалася мальвазія - солодке середземноморське вино. Воно добре надається для транспортування в бочках, а тут користувалося великим попитом у шляхти та міщан. З іншого боку, на вині робили цілі статки. У знаних місцевих родів (Корнякти, Боїми та інші) вино було визначальною статтею доходів. Щоправда, Боїм все ж більше асоціюється з угорськими винами - не грецькими.
Таким чином, у стародавньому Львові вирощували власні виноградники, з яких виробляли вино високої якості. На ринку завжди можна було знайти широкий асортимент імпортованих вин. Цей напій користувався популярністю і дозволяв заробляти значні суми грошей.
Шляхетний аромат далматинських вин і сонячний Дубровник
У XVIIІ столітті ситуація змінилася. По-перше, занепали торговельні шляхи, якими до Львова постачали вино. По-друге, наприкінці XVIII століття Російська імперія, Пруссія й Австрійська імперія поділили між собою Річ Посполиту. Наші землі відійшли до імперій Романових і Габсбургів. В Австрійській імперії (пізніше - Австро-Угорщина) почалася нова сторінка історії Львова. Ставши центром коронного краю Галичини та Лодомерії, Львів набув вищого адміністративного статусу - раніше він був центром воєводства. Тут діяв парламент, жила знать. Почався процес модернізації: залізниця, електрика, трамваї, автомобілі тощо. Вплинули ці процеси і на винні традиції міста.
В епоху Габсбургів угорські вина панували на ринку. Виникали нові заклади, і з ними з'являлися нові традиції. Хоча з тих часів минуло чимало часу, дух тієї епохи все ще відчувається, наприклад, коли відвідуєш будівлю на вулиці Краківській, 9 у Львові. Раніше тут функціонувала відома винарня та готель Людвіга Штадмюллера. Цей ресторатор і винний торговець швидко став частиною львівського життя після свого приїзду. Він керував кількома закладами в місті Лева, а "Під трьома муринами" на Краківській довгий час залишалася в центрі уваги. Сьогодні про ці славні часи нагадують розписи інтер'єрів, які дозволяють зрозуміти, що саме відбувалося в цій винарні і які вина тут користувалися популярністю.
Унікальний заклад, що привертав увагу, належав хорватським підприємцям Дідолічу та Прпічу. На початку сучасної вулиці Винниченка, в будівлі, зведеній наприкінці ХІХ століття, розташовувалася їхня винарня, де пропонували вино з регіону Далмація. Іван Франко часто проходив повз цю винарню, а ще частіше її відвідував. Але не лише він. Ось що писав про це Юзеф Віттлін (1896-1976), відомий письменник, поет і перекладач, який проживав у Львові: "І знову відчуваю вишуканий аромат далматинських вин у магазині фірми 'Дідоліч і Прпіч', де відзначалося дідоління і прпіння золотої перлиці, а думки мандрували до сонячного Дубровника".
Нове дихання стародавньої традиції.
Описані моменти - лише вершина цієї глобальної теми - вина і Львова, вина у Львові. Можна згадати ще про вино й аптеки, про винні карти в меню львівських ресторанів модерного часу тощо. Особливо тішить, що в наші дні повертається ажіотаж, пов'язаний з вином. Зароджуються нові традиції. Львів - не лише місто шоколаду, кави та пива, а й вина. Останнє, на відміну від окремих категорій, перерахованих вище, дійсно має давню традицію у Львові. Традицію, яка, з одного боку, єднає місто зі світом Середземномор'я, а з іншого - багата на цікаві локальні контексти. Тут нічого не потрібно вигадувати й додавати. Хіба осмислювати, відновлювати й давати нове життя.
Святий Мартин з дому Мартина Анчевського залишить незгладимий слід у пам'яті про цю унікальну етап в історії нашого краю, сповнену давніх подій, яскравих особистостей і багатих традицій.
#