Молодий мер Нью-Йорка та радянські наративи: Як Росія впливає на позиції лівих щодо України та Ізраїлю.

Автор Анна Бродські-Кроткіна завідувачка програми славістики в університеті імені Вашингтона та Лі у штаті Вірджинія (США), докторка філологічних наук, журналістка

Починаючи з 2014 року, на інтелектуальних зустрічах у Нью-Йорку я зустрічала людей, які вірять, що Революція гідності була спланована ЦРУ, що на Донбасі дійсно існує "національно-визвольний рух", і що Росія не має жодного відношення до цих подій. Мої аргументи не могли змінити їхню думку. Тоді, не бажаючи здаватися, я діставала свій телефон і показувала фотографії своїх українських друзів — чудових, розумних і щирих людей, які активно долучалися до Майдану. "Ви дійсно вважаєте, що ці чоловіки і жінки не мають власної волі і є лише проплаченими маріонетками?" І тут мої співрозмовники починали вагаються — наочні приклади значать більше, ніж слова, як кажуть американці.

Тема України й тема Ізраїлю щоразу виявлялися сусідами у свідомості моїх співрозмовників. Облишивши тему України, ці ж самі ліберали заходилися гнівно викривати Ізраїль, звинувачуючи його в імперіалізмі та колоніалізмі й захищаючи ХАМАС. Тут теж було що заперечити. Звісно, те, як Нетаньягу веде війну в Газі, жахливо: голод як інструмент війни порушує міжнародне право та гуманітарні принципи. Але колоніалізм тут ні до чого. Євреї пов'язані зі своєю землею понад три тисячі років, безперервно жили на ній навіть у періоди мінімальної чисельності, а сучасне населення країни багато в чому складається з нащадків біженців від переслідувань у Європі та країнах Близького Сходу -- людей, які мріють про прихисток на клаптику землі, а не про імперію.

До нещодавнього часу погляди американських ліволібералів, які визнають легітимність "ДНР" і "ЛНР" і підтримують ХАМАС, виглядали як щось маргінальне. Однак, після того як на осінніх виборах мера Нью-Йорка перемогу здобув 34-річний Зоран Мамдані, представник ультралівої партії "Демократичні соціалісти Америки", стало очевидно, що ліворадикальні ідеї поступово входять до мейнстриму.

Мамдані розпочне свою діяльність на посаді 1 січня, ставши найлівішим мером в історії міста. На перший погляд, його перемога може здаватися результатом виключно економічних обіцянок: новообраний мер обіцяв заморозити ціни на житло, впровадити безкоштовні ясла, скасувати оплату проїзду в міських автобусах і навіть створити мережу державних продуктових магазинів з нижчими цінами на харчі. За його словами, фінансування всіх цих ініціатив забезпечить підвищення податків для корпорацій та осіб, які заробляють понад мільйон доларів на рік. Проте, багато хто сумнівається в реалістичності його обіцянок. "Це просто неможливо. Звідки він візьме стільки грошей для реалізації своїх ідей? Податки на корпорації? Вони просто залишать місто", -- сказала мені одна літня афроамериканка, яка планувала голосувати за його опонента, колишнього губернатора штату Ендрю Куомо. Навіть серед прихильників Мамдані існують сумніви в можливості реалізації озвучених програм: для їх втілення потрібна підтримка міськради, губернатора та сенату штату Нью-Йорк. Більше того, деякі його пропозиції вже викликали обурення: власники маленьких магазинів та овочевих крамниць, які є важливими для економіки міста, побоюються, що відкриття державних магазинів з низькими цінами призведе до їх банкрутства.

Що ж стало причиною популярності Мамдані? Хоча мер міста не має повноважень займатися зовнішньою політикою, Мамдані зміг виростити свою кар'єру та здобути визнання завдяки своєму рішучому ставленню щодо Ізраїлю. Спочатку він був обраний для представництва округу в Квінзі (одному з районів Нью-Йорка), а згодом здобув перемогу на виборах мера. Мамдані підкреслює, що питання Палестини займає ключове місце в його ідентичності як у політичній діяльності, так і в повсякденному житті.

Щодо Ізраїлю та його права на існування Мамдані має чітку позицію: він є прихильником руху BDS, який закликає до повного економічного та культурного бойкоту, що, на його думку, логічно призведе до падіння цієї невеликої держави. "Моя підтримка BDS відображає суть моєї політичної думки, що базується на принципах ненасильства. Я впевнений, що це законний рух, коли ви намагаєтеся домогтися дотримання міжнародних норм", -- зазначив Мамдані під час засідання міської ради.

Погляди Мамдані на ситуацію в Ізраїлі віддзеркалюють позицію його політичної організації "Демократичні соціалісти Америки" (ДСА), яка виступає за повну автономію і самовизначення палестинців. Це включає вимоги про припинення ізраїльської колонізації та окупації арабських територій, що фактично означає прагнення до зникнення ізраїльської держави з глобальної мапи.

Показово, що в книзі "Вперед, Зоране, вперед" -- біографії Мамдані, написаній фанатом майбутнього мера та його однопартійцем Теодором Хаммом, -- Ізраїль як вороже явище згадується 116 разів. Україна з'являється лише раз -- у виносці, де Хамм зазначає, що, попри значну кількість нью-йоркських виборців східноєвропейського походження, "про російсько-українську війну практично не згадували під час передвиборчої кампанії".

Невтручання Мамдані у справи України відображає проросійську позицію партії ДСА: "Ми проти російської агресії та закликаємо до виведення російських військ відповідно до угоди про припинення бойових дій. Вважаємо, що розширення НАТО та агресивна політика західних держав стали причинами цієї кризи, тому вимагаємо зупинити розширення НАТО. Ми заперечуємо проти військових інтервенцій з боку США та НАТО, а також проти величезних фінансових вливань у військову допомогу, які лише підживлюють конфлікт і ускладнюють шанси на мирне вирішення. Також виступаємо проти санкцій, які шкодять звичайним росіянам".

Риторика Мамдані та його політичної сили стосовно Ізраїлю та України цілковито відповідає позиції Росії та радянським пропагандистським наративам. Ворожість Росії до Ізраїлю має глибокі корені. У перші роки після Другої світової війни СРСР сподівався використати новостворену єврейську державу для ослаблення британського впливу на Близькому Сході. Проте, коли в середині 1950-х років Ізраїль обрав союзницькі стосунки з демократичним Заходом, СРСР розпочав активну кампанію проти сіонізму. Ключовим моментом став 1967 рік і Шестиденна війна, після якої Радянський Союз розірвав дипломатичні зв’язки з Ізраїлем, а сіонізм став головною мішенню, з якою можна було об’єднуватися та створювати альянси з країнами Глобального Півдня. Саме в той період радянська преса, а також зарубіжні видання, що фінансувалися СРСР, почали заповнюватися агресивними висловлюваннями. Ось кілька прикладів: "ізраїльські війська, що діють під контролем Вашингтона"; "сіоністські сили, які розпочали нову авантюру"; "Ізраїль як жандарм імперіалізму в арабському світі" та "провокаційні дії ізраїльської армії проти мирних арабських народів".

Численні американські діячі, які сформували антиізраїльську ідеологію останнім часом, виросли у контексті радянського дискурсу, зазначає Ізабелла Табаровські. Яскравим прикладом є Анджела Девіс. Як багаторічна активістка Компартії США, вона значною мірою зобов'язана своєму успіху радянським вкладом у формування її публічного образу: експерти оцінюють, що у 1971 році Москва виділила приблизно 5% своїх пропагандистських ресурсів на підтримку Девіс. У 1973 році на Всесвітньому фестивалі молоді в Східному Берліні їй вдалося зустрітися з Ясіром Арафатом, лідером Організації визволення Палестини (ОЗП), відомої своїми терористичними діями. З того часу Девіс сприймає палестинське питання як невід'ємну частину глобальної боротьби комуністичного та антиколоніального характеру. Сьогодні вона залишається впливовою фігурою серед антиізраїльських лівих і, подібно до Мамдані, не засуджує агресію Росії проти України.

Після розпаду Радянського Союзу Росія продовжує просувати антиізраїльську риторику, отримуючи активну підтримку від Ірану та Китаю. Цей дискурс все більше переплітається з антиукраїнськими наративами. У даний час РФ використовує конфлікти на Близькому Сході для підриву довіри до західної зовнішньої політики, акцентуючи увагу на "подвійних стандартах" США та ЄС: підтримка України ставиться в опозицію до критики Ізраїлю, що дозволяє змалювати Захід як лицемірний та підірвати моральні основи його допомоги Києву. Іран, як союзник Кремля, активно включається в цю дискусію, пропагуючи антиізраїльську риторику під прикриттям "антиімперіалістичних" гасел. Китай, хоч і більш обережно, також розвиває концепцію, що США є основним джерелом світової нестабільності.

Ця форма пропаганди формує світогляд лівих лібералів, включаючи Мамдані: у їхньому сприйнятті світ ділиться на капіталістів та імперіалістів, які об'єднані в так званий "колективний Захід", що постає як джерело всіх негараздів, і на жертв колоніалізму та експлуатації, які вважаються еталоном моральності. В результаті виникає спотворена моральна структура, що дозволяє вважати демократії гнобителями, а джихадистів, терористів і репресивні режими Росії, Ірану, Китаю та країн третього світу – визволителями. У цій логіці Ізраїль та Україна, які отримують підтримку від Заходу, у свідомості лівих радикалів опиняються на боці "світового зла".

Привабливий і харизматичний Мамдані, палкий лівий, має всі шанси стати конгресменом або навіть сенатором, і безсумнівно вплине на думки американців, які прагнуть простих відповідей на складні питання. Єдине, що може заспокоїти, це те, що Мамдані народився в Уганді, що позбавляє його можливості висуватися на пост президента США.