Непривітний лідер: як Кароль Навроцький трансформує Польщу та які перспективи чекають на Україну.

Кароль Навроцький намагатиметься стати лідером великої польської правої партії - якимось чином розгорнути політичну "парасольку" і над "ПіС", і над "Конфедерацією"

6 серпня в польському парламенті відбудеться урочиста церемонія інавгурації новообраного президента Кароля Навроцького.

Новий президент під час своєї передвиборчої кампанії активно спирався на антіукраїнські ідеї. Тому його термін на посаді безсумнівно стане серйозним викликом для України.

Однак, існує безліч питань, які досі не мають ясних відповідей. Зокрема, наскільки президент Навроцький зможе впливати на зовнішню політику Польщі, яку реалізує уряд?

Чи є підстави сподіватися, що жорстка антиукраїнська риторика залишиться у минулому, а у політичній діяльності новий президент діятиме більш розсудливо? І насамперед, чи загрожують зміни у Польщі її підтримці України у війні проти РФ?

Зрештою, до якої міри може дійти конфлікт між главою держави та прем'єр-міністром Дональдом Туском?

Всі ці запитання були адресовані доценту кафедри політичної соціології Варшавського університету Войцеху Рафаловському редакцією "Європейської правди". Нижче ви знайдете безпосередні висловлювання польського вченого.

Також рекомендуємо ознайомитися з новим відео на цю тему, яке підготували редактори "ЄвроПравди".

Кароль Навроцький може стати президентом, з яким буде досить складно співпрацювати. Він є людиною з дуже сильними правими переконаннями і одночасно - з не дуже великим політичним досвідом.

Він ніколи не займав керівних позицій, за винятком роботи в Музеї Другої світової війни та Інституті національної пам'яті, тому невідомо, у якому руслі він планує діяти далі.

Кримінальні скандали, які супроводжували виборчу кампанію Навроцького, навряд чи значно позначаться на його політичній діяльності. Хоча вони можуть мати певний вплив на окремі президентські повноваження, такі як надання помилувань певним злочинцям, це навряд чи торкнеться міжнародної політики.

Безсумнівно, тепер Навроцький намагатиметься просунути своє бачення, адже в політичній системі Польщі він користується великою легітимністю.

Фактично він каже: за мною стоять мільйони виборців, а тому я маю право робити те, що є важливим для них.

Звичайно, що реалізація такого курсу призведе до ускладнень у спілкуванні з урядовими структурами.

У цій ситуації важливо, хто увійде до складу команди нового президента, оскільки ці особи можуть пом’якшити наслідки його імпульсивних рішень.

Головою президентської канцелярії призначать Збігнева Богуцького, який представляє опозиційну партію "Право і справедливість". На мою думку, це вдалий вибір, оскільки Богуцький є поміркованим політиком з "ПіС", що дозволить йому стати більш розсудливим і спокійним доповненням до команди Кароля Навроцького.

Це має велике значення, оскільки спочатку думали, що цю роль отримає Пшемислав Чарнек, який відомий своїми жорсткими поглядами.

На мою думку, в контексті внутрішньої політики було б доцільно, щоб уряд розглянув можливість інтеграції деяких аспектів програми нового президента. Це могло б стати основою для налагодження конструктивної співпраці з ним.

Ситуація в міжнародній політиці є більш комплексною.

Згідно з польською конституцією, уряд має ключове значення у визначенні зовнішньої політики країни. У свою чергу, президент традиційно виконує переважно символічні функції. Проте в даному випадку ситуація може змінитися, враховуючи значну легітимність Навроцького.

Подібна ситуація в Польщі вже мала місце, коли прем'єр-міністр Дональд Туск та президент Лех Качинський спільно виконували свої обов'язки в період з 2007 по 2010 рік. Тоді виникали часті конфлікти, зокрема, щодо того, хто з них має право представляти країну на засіданнях Європейської ради.

Ключова різниця у поглядах нового президента та прем'єра Туска полягає у тому, що Навроцький симпатизує Дональду Трампа. І так само, як і Трамп, він досить негативно ставиться до прогресивної та ліберальної еліти ЄС.

Що ж до відносин з Україною, то тут справа найскладніша.

Як фахівець в історії польсько-українських відносин, він має можливість застосовувати ці аргументи для формування сучасних політичних взаємин між Польщею та Україною. Він може звертатися до аспектів, які мають значення для істориків, проте не повинні впливати на сучасну міжнародну політику.

Оскільки в даний момент Україна бореться за безпеку Європи проти російської агресії, будь-яка допомога Україні є в повній відповідності з політикою Польщі та інших європейських країн.

Натомість Кароль Навроцький може спробувати висувати Києву різні умови, пов'язані з подальшою допомогою. І навіть якщо це будуть тільки символічні умови, це може ускладнити відносини.

Проте я маю надію, що Радослав Сікорський, який займає посаду міністра закордонних справ, зможе забезпечити ефективну координацію зовнішньої політики між президентом та урядом.

І хоча на рівні риторики Навроцький намагатиметься подавати себе більш жорстким та принциповим, аніж прем'єр Дональд Туск, на рівні реальних відносин є підстави сподіватися, що ситуація буде кращою.

У своїй виборчій кампанії Кароль Навроцький дійсно був антиукраїнським, але ключова проблема полягає в його непередбачуваності.

На даний момент важливо проаналізувати, яку стратегію він обере. Проте, мені здається, що його позиція буде більше спрямована проти Росії, аніж проти України.

Хоч це може звучати досить цинічно, але для Польщі є цілком раціональним, щоб Україна могла максимально ефективно захищати Європу від Росії. Це, в свою чергу, ускладнює російські агресії щодо інших держав.

Тож, можливо, розуміючи це, Навроцький обмежиться лише риторикою (а вона йому необхідна для того, щоби будувати свій імідж) і не робитиме якихось антиукраїнських кроків. Інша річ, що і недружня риторика здатна у найближчому майбутньому призвести до погіршення польсько-українських відносин.

Риторика Навроцького може змінитися під впливом Дональда Трампа.

Як ми зараз бачимо, президент США вже пом'якшив своє ставлення до України. Не виключено, що така зміна торкнеться і Навроцького. Якщо він хоче бути вірним Дональду Трампу, то він повинен буде слідувати його позиції.

Втім, це не скасовує того факту, що зараз у Польщі проукраїнські настрої значно ослабли. А відповідно - можна будувати політичну підтримку на антиукраїнських настроях. Як це роблять праворадикали з угруповання Гжегожа Брауна (партія "Конфедерація Польської Корони").

Браун отримує підтримку не через свою антисемітську позицію, а завдяки висловлюванням, спрямованим проти України. Таким чином, подібні заяви стають простим засобом для здобуття політичної підтримки серед певних груп.

Склад команди нового президента в значній мірі асоціюється з партією "Право і справедливість". Проте, є підстави вважати, що ця команда може виявитися більш автономною від "ПіС", ніж це було у випадку з Анджеєм Дудою.

На початку свого президентського терміну президент Дуда не мав автономії і схвалював всі ініціативи, які подавала партія "ПіС".

Натомість Навроцький, можливо, саме завдяки браку в нього політичного досвіду, може піти в напрямку більш незалежного президентства. Тим більше, іноді здається, що за світоглядом він ближчий до "Конфедерації" (а точніше - до її націоналістичного крила, яке представляє Кшиштоф Босак), аніж до "ПіС".

Цікаво, що навіть Анджей Дуда, у фінальному році свого президентського терміна, активно спілкувався з представниками "Конфедерації". Отже, це не лише Навроцький проявляє активність у цьому напрямку.

Маю припущення, що Навроцький буде прагнути зайняти позицію лідера значної правої політичної сили в Польщі. Він може спробувати створити політичну "парасольку", під яку потраплять як "ПіС", так і "Конфедерація".

Таким чином, навіть якщо не вдасться об'єднати ці політичні сили (я сумніваюся, що це реально), важливо змусити їх працювати спільно. Спочатку потрібно спонукати їх до усунення уряду Дональда Туска, а згодом, після проведення парламентських виборів, до формування коаліції.

Проте добитися цього буде непросто.

Річ у тім, що "ПіС" має довгу історію знищення своїх коаліційних партнерів.

У "Конфедерації" добре усвідомлюють, наскільки ризикованою може виявитися для них така альянс.

Особливо враховуючи, що у "Конфедерації" існує й інший варіант розвитку подій - партнерство з "Громадянською коаліцією" на чолі з Дональдом Туском.

Хоча спочатку це може видатися несподіваним, ці політичні сили мають певні спільні риси – обидві поділяють право-ринкові економічні концепції. На противагу "ПіС", яка історично позиціює себе як соціально орієнтована партія.

Президент Дуда зараз опинився в досить важкій ситуації.

Вже тривалий час обговорюється, що після закінчення президентського терміну він має знайти нову діяльність. Проте нової посади досі не вдалося знайти, і є ймовірність, що через кілька тижнів ми почнемо менше пам'ятати про Анджея Дуду.

Безумовно, в кулуарних бесідах його ім'я часто згадується як можливого кандидата на пост прем'єр-міністра у спільному уряді "Конфедерації" та "ПіС".

Я не виключаю такого сценарію, але Дуда загалом є досить слабким політиком, оскільки не має власної політичної команди. А на додачу - політики з "ПіС" досить відкрито зневажають Анджея Дуду.

Отже, я вважаю, що його політичне життя підходить до завершення, і він буде змушений знайти нові можливості в ролі лектора або коментатора, можливо, навіть як публіцист.

Зустрічався з Юрієм Панченком.