Жодних жінок і дітей. Чому Єрмолаєв покладає провину на українську військову розвідку?

Цікаво, яким чином потерпілий зміг ознайомитися з матеріалами незавершеного розслідування і які саме органи слідства надали йому доступ — українська Служба безпеки чи правоохоронці Монако та Франції, які ведуть пошуки винних у цьому резонансному злочині? Згадується навіть про можливе створення спільної слідчої групи, до якої увійдуть представники трьох країн: України, Франції та Монако. У такій ситуації слідчі мають координувати свої дії між собою. Чи узгоджували ті, хто дозволив потерпілому ознайомитися з матеріалами, це рішення зі слідчими з інших держав? Відомо, що згідно з українським законодавством, доступ до матеріалів справи можливий лише з дозволу слідчого. Чи отримали адвокати Єрмолаєва такий письмовий дозвіл? І взагалі, чому потерпілому стало важливо виступати з публічними звинуваченнями в даний момент, не дочекавшись завершення розслідування? Серед можливих мотивів злочину розглядається й ймовірна причетність родини Єрмолаєва до діяльності шахрайських кол-центрів. Зокрема, його син Артур у квітні 2026 року, фактично визнавши свою провину, у уникнув ув’язнення в Естонії, сплативши 8,5 мільйона євро прокуратурі, після чого вилетів до Тель-Авіва на приватному літаку.

Цікаво, що в тексті самої заяви потерпілий від замаху висловлює подяку президенту Володимиру Зеленському "за особисту увагу до справи та вже надану підтримку". Важко уявити, що така вдячність дійсно була необхідна лідерові країни, що перебуває у стані війни, особливо коли наприкінці 2023 року він видав указ про санкції проти Єрмолаєва через його бізнесову діяльність в окупованому Росією Криму. Варто зазначити, що ці санкції не вплинули на ситуацію.

Рекламное сообщение

17 травня, за півтора місяця до замаху в Монако, Вадим Єрмолаєв відвідав своє рідне місто Дніпро. У цей час єврейська громада міста помітила його на похороні місцевого бізнесмена Леоніда Скляра.

Дивно також, що потерпілий звинувачує винятково Головне управління розвідки, зовсім не згадуючи про Службу безпеки України. Так, справді, Владислав Реут, один із двох затриманих в Україні підозрюваних у вбивстві виконавиці монакського замаху підривниці Анастасії Березовської, був військовослужбовцем воєнної розвідки. Але другий підозрюваний Віталій Жикович як виявилося, принаймні до квітня 2026 року був гласним позаштатним співробітником саме Служби безпеки України. Вона це була змушена визнати у відповіді на запит журналістів розслідувального проекту "Схеми" Радіо Свобода. У відповідь на запитання журналістів про те, чи є Віталій Жикович діючим або колишнім співробітником, у спецслужбі повідомили: "Зазначена вами особа серед співробітників-військовослужбовців та працівників, які уклали трудовий договір зі Службою безпеки України не значиться та у попередні роки в СБУ військову службу не проходила і не працювала. Разом з тим, на початку повномасштабного вторгнення, як колишній офіцер одного із правоохоронних органів України, він перебував у статусі гласного позаштатного співробітника СБУ". У відомстві додали, що особи, які мають такий статус, "не належать до особового складу служби і не здійснюють оперативну діяльність самостійно". "Вони не наділені повноваженнями щодо проведення оперативно-розшукових, контррозвідувальних чи слідчих заходів, не ухвалюють відповідних процесуальних чи управлінських рішень", - уточнили у спецслужбі. Фактично СБУ визнала, що колишній поліцейський Віталій Жикович був їхнім агентом. Саме їх часто використовують в оперативних цілях, а особливо при організації специфічних і не зовсім, скажімо так, юридично бездоганних операцій. Пряма участь у них є додатковим і зайвим ризиком для кадрових оперативних співробітників спецслужби, що воліють краще залишатися у тіні. Про можливу причетність саме СБУ до замаху у Монако одразу після його вчинення згадувала набагато авторитетніша за регіональну Nice-Martin французька газета Le Figaro.

У цілому спроба вбивства в Монако виглядала вкрай непрофесійно з точки зору її організації та виконання. По-перше, вибір місця проведення був явно невдалим. Князівство Монако, відоме своїм нульовим податком на прибуток, стало притулком для багатіїв з усього світу, які готові платити великі кошти за можливість жити тут у комфорті та безпеці, зберігаючи свої активи. Влаштування такого гучного злочину у цьому регіоні лише привернуло б зайву увагу міжнародної спільноти та політичних інстанцій князівства. По-друге, злочинці не досягли бажаного результату: на щастя, всі троє членів сім'ї бізнесмена, хоча й отримали поранення, залишилися живими. По-третє, загроза життю не лише самого Єрмолаєва, а й його дитини та дружини свідчить про відсутність професіоналізму у методах виконання. Навіть українські спецслужби, такі як ГУР та СБУ, які іноді проводять операції проти військових злочинців на території агресора, уникають загрожувати життю невинних, зосереджуючи увагу виключно на своїх цілях — російських військових. Принцип "ні жінок, ні дітей" є неписаним правилом у світі професійної розвідки, яке ще колись озвучив герой французького актора Жана Рено у фільмі "Леон-кілер". По-четверте, особа, що здійснила замах, громадянка України Анастасія Березовська, напевно, не була професійним оперативником чи кілером: її зафіксували на численних камерах, її особу швидко встановили. Генеральний прокурор України Руслан Кравченко навіть оприлюднив відео вибуху, яке, за його словами, було відновлене після знищення злочинцями. По-п’яте, вбивство самої Березовської після її повернення в Україну лише посилило резонанс цієї кривавої історії та зменшило шанси організаторів уникнути покарання. І нарешті, по-шосте, який мотив могли мати спецслужби, що його звинуватили, для вбивства Єрмолаєва? Яку загрозу він уособлював? Хоча він і підпадає під санкції та відмовився від українського громадянства у 2019 році, він не є військовим злочинцем, як російські військові, яких дійсно переслідують і продовжать переслідувати як ГУР, так і СБУ.

9 липня в київському суді відбулося незвичне для української правової системи явище: двоє затриманих підозрюваних, Реут і Жикович, з'явилися на засіданні у капюшонах та масках. Таке обличчя ситуації могло статися лише за дозволом конвою, до складу якого входили оперативники спецслужб, що також приховували свої обличчя під балаклавами. Це свідчить про те, що робити остаточні висновки в цій складній та резонансній справі ще передчасно, і доцільно дочекатися результатів розслідування, яке, до речі, може бути не лише українським.