Літнього сезону було оголошено про двадцять кандидатів, а на початку осені з них обрали шістьох найкращих. Німецька книжкова премія 2026 року звертається до вдумливого читача: фіналістські романи відзначаються повільним темпом, масштабністю, панорамним охопленням та вишуканою технікою. Журі премії закликає нас, читачів у неспокійному 2026-му, на мить зупинитися серед своїх тривог і зануритися у читання, щоб через нього переосмислити те, що намагається нас знищити — як фізично, так і психологічно.
На церемонії нагородження прозвучало буквально в першій же промові: коли автори концентровано висловлюються про події навколо, то краще розуміємо той рух часу, який оглушає і паралізує нас спочатку своєю силою. Українцям такий настрій Німецької книжкової премії має сильно відгукнутися, далебі.
Які ж, власне, настрої довгого списку премії?
Цього року Німецька книжкова премія зосередила свою увагу на вразливості. Книги, що потрапили до довгого та короткого списків, торкаються цього чутливого аспекту з неприхованою відвертістю: немов би копатися голими руками у відкритій рані. Читачі відчувають дискомфорт, і це цілком очікувано. Загалом, мова, якою спілкуються персонажі, та теми, які вони порушують, викликають схожі емоції в усіх двадцяти творах. Це відчуття недоречності. Слова, якими можна було б описати реальність людей, котрі не хочуть бути в цій ситуації, просто не існує. Багато з цих книг досліджують тривогу молоді до 30 років, яка зростає, роблячи їх дедалі вразливішими і менш пристосованими до викликів сучасності. Тематика "реальності війни" стала важливим елементом обговорення як журі, так і фіналістів. Ідея безпосереднього занурення у війну відчувається в повітрі.
У чотирьох із шести романів-фіналістів тлом і рушієм сюжету є війна, навіть у найабстрактнішому з них, в тому, що міркує про мову і математику, стартує все з війни. У двох із них безпосередньо обговорюється російсько-українська війна. Короткий список в хорошому сенсі політичний, він наполягає на публічності і видимості того, як окремо взята людина, окремо взята нація і нарід переживають екзистенційні катастрофи.
Іна Гартвіґ, радниця з культурних питань у Франкфурті-на-Майні, у своїй промові підкреслила, що фіналісти книжкового конкурсу, представляючи різні покоління від "іксів" до "зумерів", акцентують увагу на складних і важливих темах сучасності. Вона висловила глибоке занепокоєння щодо загрози, що нависла над відкритістю демократичних громад. Себастіян Ґуґґольц, голова Асоціації книговидавців, також підтримав цю думку, наголошуючи на важливості врахування чужих досвідів у боротьбі за виживання.
Премію 2026-го року презентували як такий собі антикризовий захід, і короткий список її позиціонувався так само.
Читайте також: Міжнародний Букер 2026 року: маски приростають
"Антон і Альма"
"Антон і Альма" ("Anton und Alma") Дани Фовінкель (Dana Vowinckel) - лінійний, дуже класичний роман від третьої особи, розбитий на два голоси. Складно уявити більш розповсюджену і від того більш "змазану" романну форму, але тут вона головним героям пасує ідеально. Вони - так само "змазані", вони типажі, а не люди, передбачувані і навіть банальні, їм би жити своє лінійне життя від третьої особи, та не пощастило бідакам народитися в ХХІ столітті.
Герої Фовінкель - дуже молоді люди - які вирішують дуже дорослі проблеми. Альма - етнічна німкеня: її виховував вітчим, батько помер від раку, батькова мати помре в COVID-19, її прізвище Борман, вона якась дальня родичка того нациста (в деталі родина не вдається), родина бідна і дисфункціональна. Антон - єврей: батько Антона - з США має в анамнезі батьків-трампістів, за походженням українців, за поглядами - "вата"; мати - з Ізраїлю, її батьки уціліли в Шоа; родина багата, освічена і дисфункціональна.
Альма безмежно закохана в Антона, і поступово в цих досить токсичних стосунках вона перетворюється на те, що в романі називають "німецькими семітофілами". Це молоді німці, які, відчуваючи провину або прагнучи бути ближчими до своїх партнерів-євреїв, змінюють свою релігію на іудаїзм. Тим часом у Німеччині відбуваються теракти в синагогах, а війна спочатку спалахує в Україні (вона здається чужою), а потім в Секторі Гази (це вже відчувається як близька проблема, і сльози самі котяться, коли читаєш новини). Діти, свідки цих подій, просто вражені й налякані... Іноді здається, що легше було б просто зникнути, ніж пережити всі ці жахи, чи не так?
"Автономне регулювання роботи серця"
"Автономне регулювання роботи серця" ("Selbstregulierung des Herzens") Пеґґі Медлер (Peggy Mädler) - про східну Німеччину і про падіння Берлінського муру, а на цій темі авторка уже добряче набила руку. Але це не просто іще одна історія, що обмірковує "ностальгію" і питається, чому соціалізм не був успішним проєктом.
Медлер створила складний роман, який використовує терміни з економіки та кібернетики. Вже на початкових сторінках вона представляє ключову метафору твору — саморегуляцію системи. Водночас, основним чинником події є те, що будь-яка саморегуляція вимагає зворотного зв'язку.
Персонажі цього роману сприймають своє існування як певну структуру, яку потрібно коригувати, спираючись на зовнішні оцінки. Під впливом чужого погляду і під пильним наглядом вони проводять 40 років у часі твору. Ґеорґ, економіст зі Східної Німеччини та піонер у сфері кібернетики, вважає, що комп'ютеризація радикально трансформує економічну систему, і сам прагне внести до цього свій внесок, активно обговорюючи це питання зі своїм другом Роландом. Гельґа, його дружина, мріє про спокійне життя в "селі вихідного дня" поблизу Берліна, де вона могла б у тиші виховувати дітей разом із друзями. Це село виникло з однісінької хатинки старого Фріча, який змайстрував її з уламків інших будівель — чудова економічна метафора... Елемент однієї системи, інтегрований в іншу, здатний радикально змінити її, чи не так?
"Зав’язки"
"Зав’язки" ("Schleifen") Еліаса Гіршля (Elias Hirschl) - іронічний інтелектуальний роман, дуже і дуже австрійський, якщо так можна сказати, неймовірної краси історія про мову і математику. Петлі з назви - спосіб, у який організований фізичний світ, включно з часом і мовою, цей спосіб можна довести математично, чим герої і займатимуться у вільний від психіатричних лікарень і воєн час.
Курт і Маргарета Денк залишають Німеччину в 1936 році, одразу після вбивства Моріца Шліка – позитивіста з Віденського кола, який був близьким другом їхньої родини. Його життя обірвав студент-нацист, і родина усвідомила, що настав час рятуватися втечею до США. Курт займається аналітичною лінгвістикою, досліджує зникаючі мови, але незабаром під час експедиції на одному з островів колишніх німецьких колоній його з незрозумілих причин принесуть в жертву своїм богам місцеві аборигени. Маргарета, яка є математиком, поступово починає втрачати розум, пишучи листи з "теорією петель" і надсилаючи їх до різних кафедр філософії.
Їхня донька Франциска — справжній унікальний випадок: вона сприймає слова надто буквально. Як тільки в її присутності згадують про якусь хворобу, вона миттєво починає відчувати її симптоми; з мертвими мовами ситуація трохи легша — їхні слова не викликають такої ж швидкої реакції. Після трагедії з самогубством Маргарети та пожежі в їхньому маєтку, хтось при Францисці згадає про психоз, і дівчина надовго потрапить до психіатричної лікарні. Там вона знайде листи молодого філософа Отто Мандла, який зацікавився теорією її матері. Протягом багатьох років вони обмінюватимуться листами, заповнюючи їх порожніми аркушами, аби не спровокувати Франциску на негативні переживання. Давайте разом помовчимо про мову, про основи існування світу — це буде дуже щиро та непомітно.
Також зверніть увагу: Лейпцизький книжковий фестиваль: від конфлікту не сховатися.
"Цикада виходить з яскраво-золотого черепашкового покриву."
Про роман "Цикада виходить з яскраво-золотого черепашкового покриву." (Die Zikade entschlüpft ihrer goldglänzenden Hülle) Валерії Ґордєєв (Valeria Gordeev) почну з цитати: "Що примушує людину ризикувати життям заради ідеї чи прагнення до вищої мети, воліти боротьби, результат якої абсолютно непередбачуваний?" Людину-з-підпілля Достоєвського почули? І репліка ця належить протагоністу і сказана в контексті російсько-української війни, поданої в романі через російський погляд.
Ні, зрозумійте правильно, цей погляд є надзвичайно алегоричним і метафоричним, в значній мірі віддаленим від реалій геноциду. Роман розвивається як рефлексія про природу людства і мову насильства, а не про політичні аспекти. Двоє персонажів беруть участь у своєрідному експерименті, що нагадує мефістофелевську угоду, і досліджують можливості безсмертя, залишаючи політику осторонь. Адже прості люди, від яких не залежить результат боротьби, зазвичай не цікавляться політичними питаннями.
Існує брат і сестра на ім’я Лада та Костя Молот. Костя оселився в Москві, тоді як Лада живе в Берліні. Їхні батьки залишили СРСР у часи економічної еміграції, але Костя вирішив повернутися до Росії, де працює в бункері під мавзолеєм Леніна, займаючись збереженням його тіла. Лада ж займається створенням документальних фільмів і постійно шукає нове житло в Берліні (ми її розуміємо). Коли розпочалася повномасштабна війна Росії проти України, Лада швидко дізнається, що в Києві у їхній родині є близькі, і їй потрібно зібрати для них посилку — вона відразу вирушає в Україну. Її прагнення до вічності вражає... Авторка зазначає, що досліджує теми фашизму.
"Кит-убийца"
"Кит-убийца" (Orca) Франциски Ґензлер (Franziska Gänsler) дуже насправді перегукується з романом Ґордєєв, але не аж так лоба міркує про загадкові душі, що страждують у вічності. Авторка професійно досліджувала "Злочин і кару" Достоєвського, професійно ж цією прозою виявилася травмованою.
Кора, центральна постать оповіді, працює м'ясником, і її трудова ситуація завдає їй глибоких переживань та принижень. В навколишньому світі, де панують творчі та заможні особистості, Кора щодня опиняється по лікоть у сирому м'ясі. Вона отримала освіту в престижній приватній школі на основі стипендії, що сформувало у неї неприязнь до представників "вищого класу". Тепер, ставши дорослою, Кора знову зустрічає Олімпію — стару знайому, яка живить цю ненависть. Обидві дівчини починають радикалізуватися і долучаються до руху кліматичних активістів, хоча їх не цікавить сама проблема клімату; їх приваблює відчуття праведного гніву, спрямованого на інших. Вони живуть у світі обмежених ресурсів, де якщо чогось не вистачає — це означає, що це вкрали, і їм не залишається нічого, як забрати своє назад.
Переможниця: оповідь про те, як війна залишає свій слід у серцях людей.
"Прогалини" (Die Lücken) Шиди Базіяр (Shida Bazyar) були у фарватері всіх книжкових розмов. Базіяр впевнено і стрімко стає "голосом Ірану" (яким в попередні два десятиліття була Марджан Сатрапі), її "Сестри за зброєю" були комерційним хітом, "Одна ніч у Тегерані" цьогоріч була серед фаворитів Міжнародного Букера. Її масштабні та технічно вражаючі "Прогалини" - цілком заслужено були одним із фаворитів Німецької книжкової премії. Великий Іранський Роман, прошу. Так, він і став переможцем 2026 року, вітаємо його.
"Прогалини" - книжка про людей, які буквально втікають від війни, але тепер там, де безпечно, вони знову і знову бачать сліди війни, бачать там, де іншим ніц не видно. Прогалини - це, зокрема, і лакуни в приватній історії, які виникають на місці травми і які не можна заповнити словами, це, зокрема, і діри в політичному наративі, коли щось озвучувати на публіці надто неприємно або надто небезпечно.
У класичній німецькій літературі існує стійкий піджанр романів, де страждаюча та розчарована особа опиняється в селі. На фоні природних ландшафтів, спілкуючись із щирими пейзажами, вона знаходить зцілення. Базіяр звертається до цього жанру, але в її творчості він перетворюється на пародію. Замість сільської ідилії, читачі можуть згадати такі твори, як "Догвіль" Ларса фон Трієра або "Розмальований птах" Ежі Косінського, які явно вплинули на її стилістику. У мальовниче гірське село на плато Гунсрюку у 1980-х роках, втікаючи від ірано-іракської війни, прибуває сім'я біженців із двома доньками. Ця історія є автобіографічною, адже Базіяр неодноразово розповідала про свою родину, але кожного разу під новим кутом зору.
Костел, ринок, затишні кнайпи, маленькі струмочки та лісові пейзажі – справжня краса. Але є й темне минуле, яке село воліє забути: наприкінці 1920-х років тут почали створювати ідеальне нацистське поселення за підтримки місцевого осередку партії. Село проголосили абсолютно вільним від євреїв, і всі євреї стали жертвами вбивств, а їхнє майно було розподілено між місцевими жителями. Багато бізнесів, які нині процвітають, почалися завдяки цим коштам. "Старші люди пам’ятають, але мовчать. Молодь жахається, коли чує згадки про єврейський цвинтар. Їм не хочеться говорити про таке".
Читайте також: Роман-переможець Пулітцерівської премії: остання битва програна, але ангели на нашому боці.
Чи проявлять тамтешні мешканці доброту до тих, хто має інший колір шкіри та поклоняється іншим божествам? Поставте собі це запитання. Родина з Ірану залишиться в селі до початку 1990-х років, всього три роки, після чого вирушить далі — до Сполучених Штатів.
Героїня цієї оповіді походить з іранської родини, і тепер вона вже не серед живих. Її душа повернулася в гірське село, щоб виконати те, чого не можуть живі: розповісти правду, яку знають лише ті, хто залишив цей світ. Під час війни людям іноді здається, що всі, абсолютно всі, загинули, і тепер лише ті, хто покинув життя, мають право ділитися своїми історіями. Базіяр надзвичайно чутливо і делікатно передає це відчуття, цю глибоку дереалізацію. І не дивно, що це викликає страх і водночас притягує читача своєю потужною емоційною силою.
Яке це має значення для українців?
Знаєте, українському читачу з кожним роком легше порозумітися з німецькими читачами. Страхи бо збігаються дедалі сильніше. Хіба що ми, українці, уже знаємо: дихання квадратом ніц не допомагає.
"Авторська колонка" представляє індивідуальну точку зору автора. Вона може відрізнятися від позиції української редакції та загальної позиції Deutsche Welle.
#Євреї #Серце #Німеччина #Австрія #Нацистська партія #Франкфурт #Україна #Берлін #Юдаїзм #Голокост #Росія #Радянський Союз #Українці #Історія #Москва #Ізраїль #Тегеран #Берлінська стіна #Роман #Математика #Володимир Ленін #Карцинома #Проза #Маска #Метафора #Київ #Кібернетика #Реальність #Ларс фон Трієр #Психіатрична лікарня #Федір Достоєвський #Брати #Іронія #Німецька книжкова премія #Тривога #Був у Донбасі #З журі (конкурс) #Марджане Сатрапі #«Дойче Велле»
