Навчання у часи війни. Патріотичний дух.

Як підліток стає патріотом? Чому один із гордістю каже "Я -- українець", а іншому байдуже, а часом і соромно? На ці запитання є поширена й, на мою думку, неправильна відповідь. Вона стає основою виховання патріотизму в школах і патріотичних публікацій у ЗМІ. Неправильна відповідь полягає в тому, що підлітка, людину патріотом робить вивчення української культури, мови, історії. Тому достатньо наполегливо поширювати ці знання -- й у разі успіху ми матимемо покоління патріотів. Як на мене, тут переплутано причину й наслідок. СПОЧАТКУ людина має відчути себе патріотом, а вже ЯК НАСЛІДОК цікавитиметься культурою, історією, вдосконалюватиме свою мову.

Наслідком помилкової відповіді стає специфічна подача патріотичних цінностей. Вважається: якщо ми прагнемо заохотити нейтральну людину стати патріотом України через вивчення культури, то зобов'язані показати, що українська культура найкраща. Що в нас найкращі пісні, звичаї, архітектура, природа, найталановитіші поети, найрозумніші люди. Викладаючи історію в школах, ми маємо вчити, що український народ мудрий, доброзичливий та працелюбний, державні діячі -- далекоглядні та прогресивні, а деякі окремі історичні невдачі й поразки стали результатом підступної діяльності ворогів.

Така освітня політика має певні наслідки. По-перше, патріотів не більшає. По-друге, ті, хто мислить, відчувають якийсь обман, крінж, втрачають довіру. По-третє, якщо ми все ж таки повіримо в славетне минуле й високу традиційну культуру, то сучасність постане перед нами як руїна, дно, пекло -- порівняно зі славою та мудрістю предків. Залишиться тільки гірко всміхнутися, махнути рукою та прийняти для себе, що світ котиться в прірву. Хоч об'єктивно українська культура, державність, український дух переживають наразі нечуваний розквіт, бо добре видно: раніше -- завжди -- було гірше.

Одним із результатів такого неправдивого патріотичного виховання може стати спотворене уявлення про націоналізм: українська культура вважається кращою за всі інші, а навколо лише супротивники. Вважається, що українець, як представник високої культури, має незаперечну перевагу над іншими націями.

Коли підліток перетворюється на патріота? Я вважаю, що це виникає з глибокої потреби "бути частиною колективу". Це почуття закладається ще до формування свідомості та культурних уявлень. Будь-яка соціальна одиниця — чи то зграя, плем'я, команда, чи нація — надає нам відчуття приналежності, і коли ми стаємо частиною такої групи, наш патріотизм активізується, готовність захищати її стає важливою. Група забезпечує навчання, захист, покарання, їжу та підтримку; без неї індивідуум втрачає всі шанси на виживання. Так було протягом тисячоліть. У сучасному світі, коли проблеми виживання і продовольства в значній мірі вирішені, потреба у належності до групи стає ключовим аспектом у житті підлітків.

Що ми спостерігаємо в сучасній освіті? Ідеал самодостатньої, проте насправді ізольованої особистості, якій пропонують виконувати навчальні завдання, аби її майбутнє життя стало максимально комфортним. З метою "розвитку індивідуальності", "застосування набутого досвіду в реальному житті" та забезпечення "конкурентоспроможності на ринку праці". Водночас підліток активно шукає свою спільноту в TikTok або біля під'їзду.

Гадаю, в благополучній, стабільній країні розвиток індивідуалізму може бути прийнятним. Коли соціум має ресурс підтримати тривалі "пошуки себе", навіть якщо вони ні до чого не призведуть. Підтримати диваків, які мають незвичні запити, потреби та, мабуть, можливості. Якщо чесно, мені близькі ідеї індивідуалізму. Вони мають свій розвиток у європейській культурі, й ми туди прагнемо. Але в нас війна, не ми її почали, й нема ознак, що вона скоро й назавжди закінчиться. Під час війни потрібно гуртуватися. Належність до групи має стати пріоритетнішою за індивідуальний розвиток.

Що ж ми спостерігаємо у школі? Тут немає аури прийняття: "Ми раді тебе бачити, ти серед своїх". Замість цього існує застарілий конфлікт між виснаженими вчителями та енергійними учнями, які всіма силами намагаються уникнути навчального процесу. Також спостерігається старий конфлікт між тими ж вчителями та адміністрацією, яка, в свою чергу, прагне захистити себе від відповідальності, дотримуючись формальностей і намагаючись зберегти свої посади. Недовіра пронизує все: кожен підозрює іншого у недобросовісності, прагне контролювати та уникнути контролю. Виникає важка боротьба з батьками, які захищають своїх дітей від несправедливих вимог, цінують вимогливих педагогів, але хочуть, щоб їхні діти навчалися самостійно без будь-яких зусиль з їхнього боку, і мають безліч суперечливих бажань. Діти ведуть безкінечну боротьбу з усіма: "Відчепіться від мене!" і "Дайте мені більше уваги!" Шкільне життя не формує навіть окремих груп, до яких можна приєднатися: "Ми — технічний персонал!" або "Учителі початкових класів — до мене!" — такого немає. Іноді з'являється "дружний клас", який має риси справжньої групи, але пощастило лише тим, хто навчався в такому класі. Невезінням стає досвід тих, хто потрапив у конфлікт з ним.

Саме в цій спільноті зароджується справжній патріотизм. Ти стаєш частиною колективу, відчуваючи себе серед рідних людей. У цьому середовищі ти розвиваєшся, усвідомлюєш свою ідентичність та досягаєш перших успіхів, спираючись на цінності, які розділяє група. І лише після цього тобі стає цікаво: які цілі переслідує твоя спільнота, якими є її цінності, хто ці люди, які традиції тут існують, як прийнято спілкуватися, вести дискусії, співати, здобувати повагу та шукати партнера. Тепер ти — патріот, готовий підтримувати свою групу, знаючи, що вона завжди підтримає тебе у відповідь.

Зауважу, що від дворової банди до національної свідомості шлях неблизький, хоча це явища одного плану. Побудова такого шляху -- ось справжнє завдання патріотичного виховання. Бути прийнятим у класі -- в школі -- в місті -- в професії -- в державі, зрештою бути українцем, відчути себе частиною нації -- це шлях прийняття, не знання, навіть не культури. Наразі на цьому шляху багато вибоїн. Школа не інтегрована з вищою освітою, і якщо ти був "своїм" на рівні школи, після неї треба знову кудись інтегруватися, твої досягнення, статус значною мірою анулюються. Після інституту чи училища треба заново входити в професійні колективи. Держава виглядає як поле битви сил, що тягнуть у різні сторони: уряд, підприємці, олігархи, судді, політики... Завдання з виховання патріотизму передбачає з такого погляду узгодження цих сил, наявність спільних, національних інтересів.

Протягом усіх епох спільність перед обличчям загрози завжди об'єднувала людей. Тоталітарні режими змушені були вигадувати ворогів, переконуючи своїх громадян у небезпеці з боку буржуазії, євреїв, американців чи бандерівців. Це тактика справжня й досі працює. Українцям не потрібно вигадувати опонента — він прямо тут, на нашій землі, руйнуючи наше небо і забираючи життя щодня. Нам потрібно згуртуватися проти нього, а не займатися вихованням "самодостатньої" особистості, якою б привабливою вона не була. Взаєморозуміння та єдність під тиском ворога важливіші за контроль, критерії оцінювання, перевірку програм або заповнення журналів. Приймаючи наших дітей до спільноти в найпростішому розумінні цього терміна, ми можемо виховати в них патріотизм. Як свої серед своїх, вони природно зацікавляться історією свого народу, із задоволенням носитимуть вишиванки і відроджуватимуть традиційні обряди — або ж знайдуть щось нове та цікаве в сучасному житті.

Патріот не має необхідності перекручувати історію, оскільки він є невід'ємною частиною свого народу, а не ставить під сумнів його цінність, відокремлюючи себе від нього. Порівнювати свій народ з іншими, намагаючись довести його перевагу, не має жодного сенсу, так само як і доводити, що твої батьки є найкращими.

Цінності як групи, так і окремої особи завжди містять у собі суперечності, створюючи зону конфлікту і можливість для розвитку. Важливо надавати перевагу особистісним аспектам, працювати над власною ідентичністю, самодостатністю та вільним самовираженням — це захоплююче і перспективне. Однак, у контексті війни це може бути недоречним. Найближчі 50 років можуть не дати можливості для таких змін.