Пам'яті палімпсести: путівник по 17-му Одеському міжнародному кінофестивалю.

На 17-му ОМКФ виділено окрему секцію для ретроспективи робіт видатного українського документаліста Сергія Буковського. Він є представником критичної документалістики, що сформувалася в українському кінематографі в період Перебудови. Разом із молодими авторами Іллею Гольдштейном та Георгієм Шкляревським, Буковський відмовився від традиційних пропагандистських підходів радянської документалістики, натомість обрав шлях створення соціально резонансного, але водночас поетичного кінематографу. Після проголошення Незалежності України, українське кіно переживало не найкращі часи, проте Сергій Буковський залишався, мабуть, єдиним документалістом, який протягом наступних трьох десятиліть невпинно продовжував свою творчу діяльність.

Вся творчість Буковського дотична до теми пам'яті. У ретроспективі ОМКФ покажуть його дебютну роботу "Завтра свято" (1987), присвячену будням працівниць птахоферми напередодні свята Першого травня. У 1980-х цей фільм виглядав як політична сатира, однак сьогодні він скоріше є зліпком епохи останніх років СРСР.

Реклама

Також у програмі є роботи, які говорять про травматичне минуле ХХ століття, зокрема "Живі" (2008) - історія, присвячена темі Голодомору, де провідником стають тексти британського журналіста Гаррета Джонса, ледь не єдиного західного медійника, який у 1930-ті відкритого говорив про геноцид українського народу. Інша рання робота Буковського "Сон" (1989)-- фільм про Дніпро та зміни, які відбулися через будівництво каскаду гідроелектростанцій. В цьому фільмі режисер торкається Голодомору - попри те, що радянський режим табуював цю тему.

У програмі також представлено фільм Буковського, в якому Стівен Спілберг виступив як співпродюсер: "Назви своє ім'я" (2006). Ця стрічка розповідає про українську родину Максимів, яка під час Другої світової війни прихистила єврейську сім'ю, рятуючи їх від нацистського переслідування, і згодом отримала титул Праведників народів світу. Завершить ретроспективу найновіша робота митця — "Іван і Марта" (2023). У фільмі йдеться про подружжя українського дисидента Івана Дзюби та його дружини Марти. Ця стрічка є важливим свідченням пам'яті, адже Іван Дзюба пішов з життя незадовго після завершення зйомок. Фільм не лише нагадує про дисидентський рух, а й розкриває зворушливу історію про те, як любов і ніжність можуть зберігатися через роки.

"Царство Картлі" (режисер Тамара Каландадзе)

Інша спеціальна програма цьогорічного ОМКФ називається "Фокус Грузія". Кінематограф цієї сусідньої та близької до українців кавказької країни досі залишається для нас terra incognita.

"Королівство Картлі" - це історія грузинського санаторія, названого на честь стародавньої грузинської держави. В часи війни в Абхазії на початку 1990-х, "Картлі" став прихистком для біженців. Однак, минуло 30 років, і тепер він став домом для тих, хто колись втікав від війни.

Image credit: new.oiff.com.ua

Сцена з кінокартини 'Королівство Картлі'

Режисерка Тамара Каландадзе спільно зі французьким колегою Жульєном Пебрелем створюють широке полотно з VHS-архівів, спостережної документалістики та історій мешканців "королівства", щоб зрозуміти, як це: втрати і віднайти наново дім.

Реклама

Ознайомтеся з останніми тенденціями в грузинському кінематографі: європейські орієнтири.

"Зуби молочного періоду" (режисер Міхай Мінан)

Румунське кіно останні роки все частіше потрапляє в український (хай обмежений) прокат і в програми українських кінофестивалів. Прем'єри Крістіана Мунджіу на Миколайчук OPEN, Богдана Марешану на "Кіно Сусідів", Крістіана Ференц-Флатца на "Молодості", прокатні покази Раду Жуде - все це через близькість румунського та українського контекстів, яка робить румунські фільми цікавими нашим глядачам.

Image credit: new.oiff.com.ua

Сцена з фільму "Молочні зуби"

Творіння Міхая Мінана є захоплюючою оповіддю про режим Ніколае Чаушеску, що стало невичерпним джерелом натхнення для роздумів румунських інтелектуалів. "Молочні зуби" поєднує в собі елементи політичного трилера і притчі в стилі магічного реалізму, розкриваючи історію дівчинки, яка стає свідком зникнення своєї сестри в останні дні диктатури Чаушеску. Мінан пропонує унікальний погляд на пам'ять про досвід авторитарного режиму, уникаючи стереотипного зображення "амаркорду" та показуючи безтурботне дитинство на фоні історичних потрясінь. Натомість він досліджує контекст вибіркової дитячої пам'яті, де реальність переплітається з фантазією, створюючи цілісну картину.

"Світлини з війни" (реж Іванка-Катерина Яковина)

Дебютний фільм Іванки-Катерини Яковини спонукає нас замислитися над причинами нашої пам'яті. Стрічка створена на основі шести фотографій, зафіксованих українськими та західними журналістами під час повномасштабного вторгнення. Кожне з цих зображень має свою особливу історію, і режисерка майстерно поєднує їх у єдиний наратив, що відображає масштабні події війни.

Image credit: new.oiff.com.ua

Кадр з фільму 'Cвітлини з війни'

Не можна стверджувати, що цей підхід є абсолютно новаторським: навіть в українській документалістиці існує безліч варіантів інтерпретації пам'яті через її фотофіксацію. Проте фільм "Світлини з війни" має свою унікальність, оскільки спирається на перспективу військових кореспондентів, які мають специфічний погляд на події конфлікту. Саме тому він досліджує, як ми фіксуємо пам'ять про цю війну.

"Машина часу Майдан" (реж Володимир Тихий та Роман Любий)

Об'єднання "Вавилон-13" представляє оригінальну концепцію, що стосується пам'яті. У розпал сучасних бойових дій молодий військовий переживає часопросторові зрушення і опиняється в епіцентрі подій Революції Гідності 2013 року. У пошуках молодого поета Максима "Далі" Кривцова, він натомість виявляє глибокі моральні уроки.

Зображення: Надано командою кінопроєкту.

Кадр із фільму 'Машина часу Майдан'.

Володимир Тихий і Роман Любий, використовуючи класичний прийом подорожі в минуле, надають новий погляд на пам'ять, перетворюючи її в знання, що формують наше майбутнє. Завдяки документальним матеріалам, режисери переосмислюють діяльність групи "Вавилон-13", що виникла в часи вуличних зіткнень Революції гідності. Водночас вони підкреслюють, що зміна ходу подій неможлива, а прийняття свободи несе в собі величезну відповідальність і потребує жертв.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.

Цьогорічна програма ОМКФ значною мірою акцентує увагу на документальному кіно. Проте вона також багата новими фільмами, що дозволяє створити кілька тематичних гідів. Наприклад, можна виділити теми жінок на війні або втрати рідного дому. Суворі реалії війни змусили цю колись епічну кіноподію переглянути свої акценти та адаптувати формат до сучасних викликів.

Читайте такожЯк культуру пам'яті бачать військові і цивільні та яка тут роль держави і громади