Проте не всі ці емоції однакові. Провину та жаль часто плутають між собою, хоча вони мають різну природу, впливають на нас по-різному та потребують різного ставлення до себе. Видання Psychology Today у своїй статті спробувало розібратися у цьому питанні.
Жаль — це почуття, що з’являється, коли ми розуміємо, що могли б діяти по-іншому. Ми міркуємо: "Якби я тільки вчинив інакше..." або "Можливо, варто було спробувати інший підхід..."
Це відчуття не завжди є важким. Воно може слугувати свідченням нашої здатності до самоаналізу, вказуючи на те, що ми розвиваємось, вивчаємо й робимо висновки. Жаль часто асоціюється з втраченими шансами, але це не завжди означає, що ми звинувачуємо себе.
Приклад: ви відчуваєте жаль через те, що не обрали інший факультет для навчання, але не звинувачуєте себе в цьому кожного дня.
Вина — це складне і дуже інтимне переживання. Вона з’являється, коли ми усвідомлюємо, що вчинили щось не так, або навіть коли лише думаємо, що могли заподіяти шкоду, незалежно від того, чи це справді сталося.
Існує два типи відповідальності:
Приклад раціонального почуття провини: ви засмутили свого товариша, і вам стало не по собі. Ви вирішуєте вибачитися та вжити заходів, щоб виправити помилку.
Приклад ірраціонального почуття провини: ви не змогли відвідати зустріч, а в цей момент сталася трагедія, і ви звинувачуєте себе за свою "відсутність", хоча це було поза вашою контролем.
Чилійський письменник, який понад 50 років живе з тягарем провини за те, що вижив. Він мав бути на зміні в президентському палаці 11 вересня 1973 року, коли відбувся переворот у Чилі, але попросив друга підмінити його. Цей друг був убитий.
Хоча Дорфман не вчинив жодної помилки, почуття провини стало для нього справжнім тягарем. Як він сам зізнавався: "Коли настав час показати свою відданість, я не був присутній".
Власне, він не винний, але відчуття провини за трагедію стало для нього важким тягарем, що переслідував його протягом багатьох років. Це типовий випадок ірраціонального почуття провини, коли людині простіше звинувачувати себе, аніж визнати свою безпорадність перед обставинами.
Британський гуманіст, який врятував близько 700 єврейських дітей перед початком Другої світової війни. Однак, коли останній поїзд не зміг виїхати з Праги через напад Німеччини, Вінтон все своє життя відчував провину за тих дітей, яких не вдалося врятувати.
Його дружина просила його "відпустити це", проте він продовжував зберігати всі архіви та предмети у своєму кабінеті, ніби намагався загладити свій біль.
Сум — це емоція, що виникає у відповідь на втрату або на рішення, яке ми б хотіли переглянути.
Вина — це суворе судження про власні дії, яке часто веде до зниження самооцінки. Вона викликає почуття сорому, і процес її подолання може бути доволі складним.
Основна відмінність:
Часто це -- спроба зберегти ілюзію контролю. Людям важко прийняти, що вони не можуть керувати всім, що у житті бувають трагедії, незалежні від нас. Краще звинуватити себе, ніж змиритися з безсиллям. Але це хибна стратегія, яка призводить до тривалого болю.
У нашому житті буде безліч моментів, коли нам доведеться приймати рішення, які вимагатимуть роздумів. Деякі з цих виборів принесуть нам відчуття жалю, інші – почуття провини. Проте важливо вміти розрізняти ці емоції та вчасно відпускати те, що більше не має значення для нас.
Бо ми -- не лише наші помилки. Ми -- також наші наміри, наша любов і наші зусилля.
#Євреї #Емоції #Німеччина #Письменник #Друга світова війна #Трагедія. #Гуманізм #Прага #Ілюзія #Архів #Чилі #Соромно.
