Істина переможе.

Роздуми Глави Православної Церкви України приурочені до третьої річниці масштабної агресії з боку Росії.

Три роки тому українці прокинулися від гучних вибухів, які розривали тишу мирних міст, коли російська імперія зла безсоромно та жорстоко вдарила по нашій Батьківщині. Через наші суверенні та міжнародно визнані кордони на українську землю хлинули безліч колон російської військової техніки та солдатів. Як повінь, ця жорстока орда охопила українські села та міста, намагаючись вразити наше серце — Золотоверхий Київ.

Завдання, поставлене кремлівським деспотом, полягало в тому, щоб за короткий проміжок часу захопити українську столицю, скинути легітимний уряд, анексувати якомога більшу частину території та встановити на чолі маріонеткової влади своїх підлеглих. Це повторення подій, які одинадцять років тому мали місце в Криму та на Донбасі, а також дії більшовиків після поразки нашої революції століттями раніше, коли вони проголосили в Україні свою "радянську республіку".

Тепер мабуть вже ні в кого не залишається сумніву, що три роки тому в світі переважала впевненість у неминучій поразці України в цій нерівній битві. Але наш народ встояв, чинячи опір агресору. Згуртувавшись, ми виявили здатність завдавати поразки тому ворогу, залякувань якого, як виявилося, бояться навіть великі й могутні країни. Ми знайшли підтримку у волелюбних народів та демократичних країн світу. І тому зараз саме в Україні вирішується доля найближчих десятиліть: будуть ці роки часом миру і перемоги свободи над тираніями, чи навпаки, на людство очікує нова чорна епоха торжества зла.

Як народ України, ми повинні пам'ятати уроки нашої історії. Починаючи з 1169 року, коли території сучасної Росії вперше влаштували напад на Київ під проводом князя Андрія з Володимиро-Суздальської землі, що призвело до руйнування Матері міст Русі, ми стали свідками численних вторгнень протягом цих восьми з половиною століть. Постійна ворожість Московії до України, яка триває від тих часів до сьогодні, корениться в очевидному факті: український народ завжди був відмінним від московитів. Ми прагнули свободи, не приймали тиранії та намагалися розвивати своє суспільство в рамках європейської цивілізації, на відміну від них, які обирали моделі азійських авторитарних режимів і возвеличували своїх лідерів.

Вікопомним символом ненависті московської тиранії до української свободолюбності є вимордований та спалений у листопаді 1708 року царським військом Батурин - столиця гетьмана Івана Мазепи. Осідок саме того очільника України, який протягом тривалого часу намагався будувати мирні відносини з Московією, але зрозумів просту істину, яка стає зі століття в століття тільки більш очевидною: російська тиранія не хоче ані миру, ані справедливих відносин із сусідніми країнами та народами. Ця імперія зла завжди бажає лише одного - підкорювати, накладати ярмо, тримати в рабстві.

Від північних кордонів Фінляндії до південних територій Молдови, від заходу, де розташовані Польща та країни Балтії, до сходу з його багатими культурами Кавказу, Закавказзя та Центральної Азії — за останні чотири століття російська тиранія проявлялася в різних формах: Московське царство, Петербурзька імперія, більшовицький Радянський Союз і теперішня фальшива федерація під керівництвом Путіна. Ця імперія принесла і продовжує приносити руйнування, поневолення, терор, грабунок і смерть.

Сторіччя тому, після невдачі української революції, значна частина території України опинилася під контролем Москви, і ми добре усвідомлюємо, яку ціну довелося заплатити за цю окупацію. Три штучно створені Голодомори 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років, безжальні кампанії терору, знищення найкращих представників українського народу, цілі соціальні групи, а також релігійні переслідування призвели до загибелі, за найобережнішими оцінками, від 10 до 15 мільйонів наших співвітчизників і до спотворення життя кількох поколінь наших предків під гнітом тиранії.

Збанкрутіла російська імперія зла, яку нинішній кремлівський тиран та його спільники намагаються відновити, не можуть змиритися з тим, що Україна сьогодні є справжньою вільною, демократичною та європейською країною. Вони звикли бачити нашу державу в минулі століття як підкорену, пригноблену та залякану колонію. Саме тому це темне царство вже 11 років веде війну проти України. І не лише проти нашої країни, а й проти самих основ правди, свободи та демократії.

Очевидний альянс тиранів і авторитарних режимів заохочує цю російську агресію. Адже успіх цієї агресії стане сигналом для кожного тирана та диктатора у світі, що вони можуть сподіватися на реалізацію своїх темних задумів.

Європа та увесь світ нині опинилися на історичному перехресті, що нагадує події 1930-х років. Тоді керівники вільних націй не усвідомили, якою катастрофічною може стати їхня політика терпимості до відкритого зла, прагнення до дружби з автократами та укладення миру в обмін на зраду менш захищених країн. Внаслідок такої помилкової стратегії постраждали Ефіопія, Маньчжурія, Австрія і Чехословаччина. Проте жертви, принесені великими державами, не призвели до стабільності, а, навпаки, стали каталізатором світової війни з жахливими наслідками для всього людства.

Згадуючи ці уроки, усвідомлюючи, що кремлівські амбіції полягають не лише в окупації України, але й у повному знищенні української ідентичності та її носіїв, що російський лідер відверто і цинічно охарактеризував як "остаточне вирішення українського питання", подібно до нацистського плану ліквідації євреїв, ми, український народ, зобов'язані боротися за своє існування та забезпечити майбутнє для наших нащадків.

Нам важко, боротьба триває довго, наш народ зазнав багатьох жертв, десятки тисяч загинули, сотні міст і сіл зазнали руйнування, мільйони були вимушені рятувати своє життя, ставши біженцями. Але альтернатива нашому спротиву лише одна - повторення трагедій минулого та значно більші страждання й жертви.

Ніхто у світі більше за український народ не прагне миру і завершення цієї війни. Але ми прагнемо саме миру, прагнемо саме завершення війни. Ми хочемо справжнього миру, а не тимчасового припинення вогню, як це сталося після мінських домовленостей, які московська тиранія використала, щоби краще приготуватися до раптового нападу і, як їй тоді здавалося, швидкого остаточного завоювання всієї України. Ми бажаємо саме завершення війни, а не її замороження та відкладення на кілька років до нового, ще більш смертоносного вибуху.

У 1990-х роках, під тиском впливових країн світу, Україна вирішила відмовитися від свого ядерного арсеналу та значно зменшити військові можливості. Однак наше прагнення до миру було сприйняте кремлівським режимом як ознака слабкості, яку можна використати для власних цілей. Тому українці прагнуть справедливого завершення конфлікту та надійних гарантій, що в майбутньому Росія не зможе знову вчинити агресію проти України. Мир повинен бути забезпечений не лише декларативними обіцянками, а й реальною силою.

Отже, Росія не може отримати жодних винагород за свої дії, що порушують мир та безпеку у світі. Завершення конфлікту повинно призвести до утвердження верховенства права, а не до домінування сили.

Тому ми постійно звертаємося до всіх народів, що прагнуть свободи, та до демократичних держав світу з проханням бути єдиними та стійкими у своїй підтримці України. Адже, підтримуючи Україну, вони також підтримують сподівання на світле, мирне та безпечне майбутнє як для себе, так і для своїх нащадків.

Не існує жодного морального обґрунтування для спроб зняти відповідальність з Російської Федерації та її влади за ініціювання і проведення цієї геноцидної війни проти України. Коли хтось говорить, що російсько-українська війна "виникла", це звучить так, ніби це не результат свідомого рішення кремлівського диктатора, яке він оголосив публічно три роки тому, а скоріше якесь природне лихо, від якого потерпають, але у якого немає винуватців.

В природі трапляються повені, урагани, землетруси та пожежі. Але війна – це не стихійне лихо! Війна є результатом свідомих рішень людей, які її ініціюють і ведуть. Відповідальність за це лежить на їхніх плечах. Війна, яку Росія веде проти України, була проголошена Путіним, і її проводять російська влада та військові. Це беззаперечний факт. І не менш очевидно, що варто лише кремлівському лідеру віддати наказ про припинення бойових дій, як вони негайно закінчаться.

Російська влада, ведучи свою агресивну війну та намагаючись виправдати її через концепцію "русского міра", відкрито порушує основні заповіді Божі. Замість дотримання Господніх принципів та євангельської моралі, в країні панує ідея "русского міра", що сприймається як новий ідол, вимагаючи жертв, які супроводжуються насильством. Кожного дня російська держава ігнорує заповіді "не вбивай", "не кради", "не лжесвідчи", "не пожадай того, що належить ближньому". Люди, які дійсно є християнами, не можуть залишатися байдужими до цих дій. Усвідомлюючи це, християни зобов’язані засуджувати такі вчинки та активно протидіяти їм.

Як Церква, ми підтримуємо всі щирі зусилля, спрямовані на миротворчість, що ведуть до справжнього завершення війни та створення справедливого і стійкого миру, який забезпечить безпеку як для нашого народу, так і для всієї Європи. Ми молимося за нашого Президента, українських політиків та дипломатів, щоб Господь наділив їх мудрістю і стійкістю у захисті істини на шляху до миру. Ми також просимо Боже благословення і натхнення для світових лідерів, щоб вони обирали шлях правди і миру.

Ми закликаємо усіх людей з добрим серцем продовжувати молитися за перемогу добра та справедливий мир для України. Просимо демократичні країни не зраджувати своїм цінностям свободи, справедливості та верховенства права, а й надалі спільно тиснути на російський режим, щоб він припинив цю жахливу війну.

Ми безмежно вдячні всім державам і народам, які стали на бік України у її справедливій боротьбі. Добро здатне перемагати лише тоді, коли люди з добрими намірами об'єднуються і діють спільно.

Наша безмежна, вічна вдячність належить тим, хто несе на своїх плечах найбільше навантаження у боротьбі з російським агресором - українським військовим, нашим справжнім героям-захисникам!

Три роки тому, коли більшість світу сумнівалася в нашій можливості досягти перемоги, ми залишалися впевненими. Люди вважали, що російська сила є непереможною. Але нехай вона зникне, як армія фараонів у морських водах, або як ассирійські війська, які оточували Святе місто, але зазнали поразки від Божого гніву! Ми переконані, що правда на стороні України та її народу. А там, де є правда, там і Бог. І з Богом завжди прийде перемога.

Незважаючи на численні перешкоди, опір ворогів та внутрішні конфлікти, а також на всі загрози і виклики, український народ протягом останніх тридцяти п’яти років вперто прямував до свободи, подолуючи здавалося б, непереможні труднощі. Радянський Союз, який був тюрмою народів, впав, а спроби встановити тиранію в Україні зазнали краху завдяки рішучому голосу народу, який піднявся на майданах за свої права. Російська імперія, попри 11 років війни, не змогла зламати наш дух і волю. У найскладніші моменти нашої новітньої історії нам завжди допомагав Господь, ведучи нас у боротьбі. Тому я вірю, що, не зважаючи на сучасні виклики та небезпеки, український народ досягне справжнього миру, правда переможе, а зло і його творці понесуть заслужене покарання.

Тож з Богом - до перемоги!