Путін разом із темними силами та воїнами, що несуть різдвяні подарунки, у сценах вертепу під час війни.

#Мистецтво та розваги

Фото: надано героїнею Авторка вертепів Тетяна Шпайхер

Яким чином ви вирішили зайнятися написанням сценаріїв для вертепів?

Я навчалася у Києво-Могилянській академії. І там ми заснували товариство студентів-католиків "Обнова". У 2012 році ми вирішили поставити вертеп, і потрібно було написати сценарій. Спільно з подругою Анною Хлодницькою ми думали над сюжетом, я писала текст. І тоді, і зараз більшість моїх вертепів у віршованій формі (лише більші різдвяні п'єси - проза). Це був ляльковий вертеп. Я написала текст, ми пошили величезну ширму, купили ляльки, які одягалися на руки. Тоді ми ще не усвідомлювали того, що саме такий вертеп був класикою українського вертепного мистецтва. Свого часу спудеї Могилянки, Києво-Могилянського колегіуму теж ходили з такою двоярусною хаткою і ляльками. На верхньому ярусі були святі й Богородиця, а на нижньому - світські персонажі.

Перші вертепи в Україні мали саме таку форму. З часом вони еволюціонували в вуличний театр. Проте українські вертепи завжди мали спільну рису: вони відображали актуальні реалії життя, відображаючи суспільно-політичну ситуацію того часу. Один із дослідників цього мистецтва, Іван Франко, у своїй роботі наводить приклади вертепів з різних епох. В цих постановках, поруч із Святою родиною та трьома царями, можна побачити представників різних професій, характерних для України того часу, а також солдатів, якщо епоха була окупаційною, то й солдатів чужих армій. Окрім теми народження Ісуса, у сценарії також піднімалися важливі для суспільства питання, такі як соціальна нерівність, бідність та окупація.

Безперечно, існують ключові фігури, які є невід'ємною частиною вертепу — це Свята родина, Царі та Пастушки. Але чи можливо замінити деякі з інших персонажів?

Наприклад, у сучасних вертепах зазвичай відсутні Сура і Мошко, які раніше виконували роль важливих персонажів.

Чи це результат політкоректності?

Не тільки через це, а й тому, що ці персонажі стали не актуальним. Раніше праобразом Мошка був місцевий корчмар, хитрий, підприємливий єврей, який заробляв, продаючи алкоголь. І це був негативний герой. Зараз євреї не викликають в українців таких асоціацій. Навпаки, вони такі ж громадяни нашої країни, як і етнічні українці, і представники різних нацменшин і роблять позитивний внесок у розвиток і захист нашої держави. Зрештою, український президент має єврейське походження. І це нас не бентежить.

Фото: надано героїнею Пластовий вертеп за сценарієм Тетяни Шпайхер. Karlauer Kirche в місті Грац (Австрія)

Ви стверджуєте, що вертепи повинні відображати дійсність. Це логічно, враховуючи, що сучасні твори про війну.

Свій перший вертеп, присвячений війні, я створила в 2015 році, коли частина Донбасу вже була окупована. У сюжеті цієї вистави Господь наказує ангелам сповістити людям про Різдво Христове, однак замість Вифлеєму вони вирушають до Донбасу, в Україну. Ангелів охоплює страх, адже вони чули про війну, але, незважаючи на це, вони вирішують летіти до Донецької області. Там їх зустрічають українські військові, які спочатку не впізнають в них ангелів, підозрюючи, що це ворожі диверсанти, що "заблукали". Ангели повідомляють захисникам, що прилетіли, адже саме в окопі на Донеччині, у різдвяній стаєнці, народжується Христос. Українські солдати діляться з ангелами та глядачами, як проходить святкування Різдва в окопах, які у них думки про родини, які чекають на них вдома. У вертепі зображені сучасні втілення зла: Ірод та Чорти - це Путін і російські пропагандисти.

З 2022 року, коли мій чоловік вирушив на службу як лікар-доброволець, мої уявлення про війну зазнали значних змін. Сьогодні вони вже не можуть бути такими, якими були раніше. Церква стверджує, що Бог народжується для нас щорічно, і кожного разу в нових обставинах. Цього року українці відзначають Різдво в умовах нових соціально-політичних реалій.

Зображення: надане героїнею Тетяною Шпайхер разом із чоловіком та сином.

Ваш знаменитий вертеп, який був представлений у Європі, присвячений темі Голодомору...

У 2023 році відзначалася 90-та річниця Голодомору, і я створила вертеп під назвою "Різдво з Ґаретом Джонсом", який зображує святкування Різдва в умовах цього жахливого періоду. Ґарет Джонс - знаменитий британський журналіст, який першим привернув увагу світу до трагедії Голодомору в Україні. Його життя обірвалося в 1935 році. У моєму творі Господь посилає його разом із різдвяними ангелами в Україну 2023 року. Джонс звертається до Бога: "Я не розумію, чому ми вирушаємо туди; я вже був там у 33-му, і мільйони людей тоді загинули. Чи залишилися хоч хтось живий?" Однак він вирішує взяти з собою мішок хліба і разом з ангелами спускається на свято Різдва в Україну. І що ж він бачить? Українці не лише вижили, але й у складних умовах війни сіють, жнуть, збирають врожай і надають допомогу іншим країнам, де немає війни, а люди страждають від голоду. Він усвідомлює, що за ці 90 років українці пройшли великий шлях і зрозуміли: захищаючи себе, навіть у війні, можна врятувати не лише себе, а й інших.

Варто зазначити, що під час Голодомору в Україні не відбувалося воєнних дій, і внаслідок цього страшного голоду загинуло кілька мільйонів людей. Таким чином, ми не лише висвітлюємо трагічну історію Голодомору, який є жахливим злочином проти українського народу, але й показуємо, як українці справляються з цією травмою та продовжують жити, підтримуючи один одного. І Ґарет зазначає:

Це насправді вражаюче,

Що ж, дорогі друзі, ви накоїли!

Я вважав, що в цій державі...

Уже нічого не станеться.

Ніхто більше не залишиться.

Бо практично всіх виснажили.

А ви тоді пішли з життя,

І знову, і знову вони відродилися.

Бо ви воскресли люди

Я добре згадую Різдво.

Але відбулося й відродження.

Тепер я впевнений у своїх переконаннях.

Цей вертеп в оригіналі написаний українською, ми ставили його у Відні англійською (у перекладі американсько-австрійського письменника Марка Кленка і мисткині Ольги Жмінько), проте він має ще й іспанську версію (у перекладі журналістки Аліни Мосендз), адже орієнтований також на країни Латинської Америки, куди Україна роками відправляла зерно. Це не лише розповідь про народження Христа (хоча це найголовніше), це також спосіб розповісти світові про нашу історію, про нашу культуру, про війну в Україні і це засіб культурної дипломатії. Разом із партнерами і представниками громадських організацій Відня, ми ставили цей вертеп у 2023 році у штаб-квартирі ОБСЄ для близько 150 дипломатів із 17 країн світу.

Зображення: надане героїнею Тетяною Шпайхер, авторкою та акторами вертепу "Різдво з Ґаретом Джонсом", що відбулося в штаб-квартирі ОБСЄ.

Чи це той сценарій, який було передано для благодійного аукціону?

Так. Я долучилася до "Театрального Рамштайну" (платформа для об'єднання світової театральної спільноти на підтримку України) Маріупольського драмтеатру, який релокувався до Закарпаття, і дала цей вертеп на аукціон.

Чи траплялося так, що п’єса з певних причин так і не була представлена публіці?

Існує кілька цікавих сценаріїв, серед яких один розповідає про Різдво в Одесі на початку повномасштабного вторгнення. У цій історії різдвяні царі, які прибувають до міста, бачать, як "поміж мін човни пливуть, із Одеси хліб везуть". Перед тим як відвідати стаєнку, вони вирішують заглянути на відомий ринок "Привоз" для придбання дарів (до речі, ринок з того часу зазнав значних втрат). Інший захоплюючий вертеп, який ми ще не реалізували, є масштабною різдвяною п’єсою під назвою "Фельнер і Гельмер повертаються". Оригінал твору написаний українською мовою, а відомий німецький перекладач Ганна Гнедкова адаптувала його німецькою, в той час як англійський варіант підготовлений Марком Кленком. Минулого року ми почали підготовку до постановки у Відні, але на жаль, в останній момент проект зірвався через те, що римо-католицька парафія, де планувався виступ, призупинила процес через те, що сценарій торкається не лише теми Різдва, а й війни в Україні.

П'єса орієнтована найперше на європейського глядача. У сюжеті йдеться про двох австрійських архітекторів Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера - найвідоміших у Європі 100 років тому. Їхнє віденське архітектурне бюро збудувало близько 200 будівель у Європі, зокрема 40 театрів. Серед них - Одеський оперний і Чернівецький театри, театри у Берліні, у Празі, кілька у Відні. Вони також збудували центр Кам'янця-Подільського, готель "Жорж" у Львові і багато іншого в Україні. Тобто йдеться про те, що українська архітектура є частиною великого європейського архітектурного поясу, який збудували ці фахівці, і безумовно, вона є частиною європейської архітектури. І от, за сюжетом мого вертепу, Фельнера і Гельмера на Різдво Господь посилає в Україну для того, щоби вони взяли участь у її відбудові. На цей сюжет мене наштовхнуло знищення Маріупольського драмтеатру, під руїнами якого загинуло близько тисячі людей. І я вирішила про це розповісти світові.

Протягом вистави архітектори, які представляють європейську культуру та символізують її в вертепі, ведуть дискусії про доцільність подорожі в Україну, ступінь необхідної допомоги та можливі наслідки таких дій. У результаті вони підкреслюють: "Вони ж прагнуть знищити наш Одеський оперний театр!". Уявіть, як це сприймається в Європі: "Наш Одеський оперний театр", і дійсно, він є "їхнім" театром, адже його збудували європейці. Різдвяна стаєнка у виставі розташована на руїнах Маріупольського драмтеатру, а Богородиця замість колискової виконує страсну пісню Stabat Mater. Сподіваюся, що цей вертеп стане доступним для глядачів уже наступного року. Якщо який-небудь український театр зацікавиться постановкою цієї різдвяної п'єси, я готова до співпраці.

Зображення: надано героїнею - Вертеп у візиті до апостольського нунція Вісвальдаса Кульбокаса.

Пам'ятаю, ви згадували про Дмитра Шаповалова, якого звільнили з полону, "хлопця з яблуком". Він був одним із образів вашої різдвяної постановки. Але зовсім скоро стало відомо, що він, на жаль, пішов з життя...

Цей вертеп, присвячений видатному композитору Миколі Леонтовичу, носить назву "Прилетіла ластівочка". У сюжеті йдеться про подорож Леонтовича сучасною Україною через сто років після його загибелі. Він стає свідком того, як в усіх куточках країни звучить його знамените "Щедрик", яке здобуло популярність далеко за межами України. Паралельно Свята родина також мандрує країною, ділячись спогадами про своє перебування на окупованих територіях, де місцеві жителі тихо колядують українською мовою, закривши вікна. Це один з моїх улюблених вертепів.

У цій історії представлені троє Царів: перший — це військовополонений, який здобув свободу, другий — чоловік, котрий зумів втікти з окупованої землі, а третій — син загиблого українського героя. Кожен із них приносить особливі дари. Син загиблого викладає перед новонародженим Ісусом батьківський кожух, аби зігріти малюка. Чоловік з окупованої території приносить захований у банці український прапор, символ надії та боротьби. А звільнений із полону дарує яблуко — справжню скарбницю його мрій, про яке він так довго мріяв під час полону. Згодом я дізналася, що цей чоловік загинув. Це було неймовірно боляче...

Очевидно вертепи мусять відображати нашу дійсність. Але водночас, чи не дисонує цей болючий досвід із різдвяною радістю?

Різдво - певне, найулюбленіше свято християн. Здавалося б, як можна сумувати, коли така велика радість? У мене є вертеп, у якому про народження Ісуса сповіщають троє українських захисників, які загинули буквально перед Різдвом. Вони говорять, що не встигли відсвяткувати, хоч дуже хотіли, але дуже щасливі, що в цей день спустилися з неба, тому що вони сумують за Україною.

Спостерігали ми, люди,

Хороми небесні,

Та хочемо знову

На дивовижних луках,

Савани та лани,

Кримські гори можна описати як величний природний масив, що вражає своєю красою та різноманіттям ландшафтів.

Й Карпати -

Ми будемо вічність

Сумувати з цього приводу.

Тобто ці хлопці у раю, в світлому прекрасному місці, де є все, що тільки може забажати людина. Але вони хочуть ще хоч раз ступити на рідну землю...

Ми розуміємо, що Різдво святкують і дружини й мами загиблих українських військових, і солдати в окопах. Тому в різдвяній радості завжди є трохи смутку. За святковим столом, за традицією, українці залишають місце для тих, хто не з нами. Ми молимося за живих, загиблих, померлих і зниклих. Вони всі разом із нами на Різдво і вони будуть з нами на завжди.

У мене є вертеп, який присвячений українським захисникам. Сценарій досить лаконічний — всього на вісім хвилин, адже я створила його спеціально для військових шпиталів. Моя подруга Вікторія Гайдук організувала виїзд з цим вертепом до Київського військового госпіталю, де проходять лікування поранені військові. Ми хотіли подарувати радість тим, завдяки кому Україна продовжує існувати, жити та святкувати Різдво.

Зображення: надане героїнею під час візиту до глави УГКЦ Святослава Шевчука.

Ваш партнер також перебуває на фронті. Можливо, у вашій творчості відображається частина вашого власного досвіду...

Мій чоловік Олександр Гоменюк - військовий ортопед-хірург і травматолог. Уже в перші дні вторгнення він пішов на фронт добровольцем. Служив під Авдіївкою у той найгарячіший період від березня 2022-го року до лютого 2024-го, коли відбувся вихід із Авдіївки. Згодом видав книгу, щоденник військового лікаря "Уламки з-під Авдіївки. Замість казок синові". Він і досі як лікар рятує життя поранених на фронті. У мене немає окремого вертепу про військових медиків, але так, тема війни дуже особиста.

Цікаво, але ми познайомилися завдяки вертепу. У 2015 році в першій виставі, яку я створила про війну, він виконав роль одного з трьох українських солдатів, що служать на Донбасі. Вони виконували "Сумний Святий вечір" (із новими словами, написаними мною), де звучать рядки: "Тато на Донбасі, там не вечеряє, у окопі, в чисті полі, рідну землю захищає". Пройшов час, і мій чоловік вирушив на Донеччину, щоб захищати нашу країну, і разом із побратимами вони також співали цю колядку.

Чи вдасться нам провести час разом на Різдво?

Так, це стало можливим. Я пам’ятаю, як він завітав до нас на Різдво в грудні 2022 року. Ми святкували в традиційних вишиванках. Я була в сорочці, яку його бабуся вишила в концтаборі в Норильську. Тоді мене охоплювали думки про те, скільки часу минуло, скільки жахливих трагедій пережили українці, зокрема, наші родини — як моя, так і чоловікова, наші діди й бабусі. А тепер їхні онуки знову опинилися на війні. І ворог той самий. І знову звучать колядки "Сумний Святий вечір"...

Які у вас сподівання на Різдво цього року? Можливо, ви плануєте щось особливе, наприклад, яскравий та тріумфальний вертеп?

А в мене кожен вертеп закінчується нашою перемогою. Як, наприклад, оцей:

Зоря на сході, ясно-ясно,

У країні, яку називають раєм,

У цьому раю все дивовижно.

Не Дід Мороз, а Миколай,

Українська релігійна громада

Рідна мова — це мова, яка є частиною нашої культурної спадщини.

Святкування Різдва в грудневі дні, колядки.

У тому небесному місці панує лише спілкування,

Чи блищить зірка над Бахмутом?

І як сьогодні відзначає Херсон,