З покаянним знаком попелу на наших чолах ми з вірою та надією розпочинаємо щорічне паломництво під час Великого Посту. Церква, яка є нашою матір'ю і вчителькою, закликає нас підготувати серця та відкритися для Божої благодаті, щоб з великою радістю зустріти пасхальну перемогу Христа над гріхом і смертю. Як наголошує святий Павло: "Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?" (1 Кор 15, 54-55). Адже Ісус Христос, що помер і воскрес, є центром нашої віри та запорукою нашої надії на велику обіцянку Отця, яка вже здійснилася в Ньому, Його улюбленому Сині: вічне життя (пор. Ів 10,28; 17,3).
На цю Чотиридесятницю, збагачену благодаттю Ювілейного року, я хотів би запропонувати вам деякі роздуми про те, що означає прямувати разом у надії, і відкрити заклики до навернення, з якими Боже милосердя звертається до всіх нас, як окремих осіб, так і спільнот.
Перш за все, потрібно рухатися вперед. Гасло Ювілею "Паломники надії" нагадує нам про тривалий шлях ізраїльського народу до обіцяної землі, як це описано у книзі Виходу: складний маршрут від рабства до свободи, задуманий і ведений Господом, який любить свій народ і завжди залишається йому вірним. Ми не можемо згадати біблійний вихід, не думаючи про тих багатьох братів і сестер, які сьогодні тікають від страждань і насильства, шукаючи кращого життя для себе і своїх близьких. Саме тут виникає перший заклик до роздумів, адже всі ми є паломниками у житті, але кожен з нас має запитати себе: як я готовий прийняти цей виклик? Чи дійсно я на шляху, чи, можливо, паралізований страхом і відсутністю надії, або ж закріпився у своїй зоні комфорту? Чи намагаюся я знайти вихід з ситуацій, пов'язаних із гріхом і втратою гідності? Було б корисно під час Великого посту порівняти себе з конкретною ситуацією мігранта чи паломника, дозволивши їй надихнути нас на відкриття того, що Бог вимагає від нас, щоб стати кращими мандрівниками до нашого Отчого дому. Це стане гарною "перевіркою" для кожного з нас.
По-друге, наша подорож відбувається спільно. Рухатися разом, бути в єдності — це суть покликання Церкви. Християни мають спільно долати шлях, а не бути ізольованими мандрівниками. Святий Дух закликає нас виходити з власної замкнутості і наблизитися до Бога, а також до наших братів і сестер, ніколи не ізолюючись. Спільний шлях означає, що ми стаємо творцями єдності, базуючи нашу взаємодію на спільній гідності дітей Божих (пор. Гал 3,26-28). Це означає йти поруч, не наступаючи один на одного, не пригнічуючи, не плекаючи заздрість чи лицемірство, і не дозволяючи, щоб хтось відставав чи почувався ізольованим. Давайте разом рухатися в одному напрямку, до спільної мети, слухаючи одне одного з любов’ю і терпінням.
Цього Великого Посту Господь закликає нас зосередитися на тому, наскільки ми відкриті до спільної дороги в нашому житті — в сім'ях, на роботі, в парафіях та чернечих громадах. Чи здатні ми іти вперед разом, слухати один одного і долати спокусу ізоляції, коли думаємо лише про свої інтереси? Поставимо собі запитання перед Господом: чи можемо, як єпископи, священики, богопосвячені особи та миряни, об'єднати свої зусилля на служіння Божому Царству? Чи виявляємо ми щирість і відкритість до тих, хто звертається до нас, і навіть до тих, хто віддалений? Чи створюємо ми умови, щоб кожен міг відчути свою приналежність до спільноти, чи навпаки, тримаємо їх на відстані? Саме в цьому полягає другий заклик: звернення до синодальності.
По-третє, ми долаємо цей шлях разом в надії на обітницю. Надія, яка не розчаровує (пор. Рм 5,5), що є головним посланням Ювілею[4], нехай буде для нас горизонтом великопосної мандрівки до пасхальної перемоги. Як навчав нас Папа Бенедикт XVI в енцикліці Spe salvi, "людина потребує необумовленої любові. Вона потребує тієї впевненості, яка спонукає її сказати: "Ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім" (Рм 8,38-39)"[5]. Ісус, наша любов і наша надія, воскрес[6], живе і царює в славі. Смерть перемінена в перемогу, й у цьому полягає віра та велика надія християн: у Христовому воскресінні!
Ось третій заклик до перетворення: повернення до надії, віри в Бога та Його величезну обітницю – вічного життя. Нам варто запитати себе: чи впевнений я в тому, що Бог прощає мої помилки? А чи не вважаю я, що можу самостійно досягти спасіння? Чи шукаю я порятунку та звертаюся до Бога за підтримкою, щоб його отримати? Чи живу я надією, яка допомагає мені зрозуміти історичні події та спонукає до дій на користь справедливості, братерства та турботи про нашу спільну планету, дбаючи про те, щоб ніхто не залишився осторонь?
Сестри і браття, завдяки Божій любові в Ісусі Христі ми перебуваємо в надії, яка не розчаровує (пор. Рм 5,5). Надія - це "якір душі", надійний і непохитний[7]. У ній Церква молиться, щоб "усі люди спаслися" (1 Тим. 2,4) і чекає, щоб у небесній славі поєднатися з Христом, її нареченим. Свята Тереза від Ісуса висловилась так: "Надійся, душе моя, надійся. Ти не знаєш ні дня, ні години. Чувай дбайливо, все минає на одному подиху, хоча твоя нетерплячість може зробити непевним те, що є певним, а довгим дуже короткий час" (Взивання душі до Бога, 15, 3)[8].
Нехай Пресвята Діва Марія, Матір надії, стане нашим заступником та оберігає нас у часи великопосної подорожі.
Рим, базиліка святого Івана на Латерані, 6 лютого 2025, спомин святого Павла Мікі та сподвижників, мучеників.
Пор. Проповідь в ході Святої Меси, присвяченої канонізації блаженних Джованні Баттісти Скалабріні та Артеміде Дзатті, відбулася 9 жовтня 2022 року.
[6] Пор. Секвенція Неділі Пасхи.
#Євреї #Благодать у християнстві #Серце #Насильство #Боже. #Рабство. #Християни #Біблія #Ісусе. #Святий #Справедливість (чеснота) #Гріх #Воскресіння Ісуса #Рим #Клятва #Апостол Павло #Паломництво #Святий Дух #Господь #Папа Бенедикт XVI #Спасіння в християнстві #Милосердя. #Великий піст #Вічне життя (християнство) #Ювілей у Католицькій Церкві #Беатифікований #Меса в католицькій церкві #Енцикліка
