Оцінка фільму "Буча" – аналіз українського кіномистецтва.

Прем'єра фільму "Буча", що розповідає історію волонтера-героя та полковника ФСБ, була відзначена призом глядацьких симпатій на фестивалі у Варшаві. Незважаючи на складний зміст, ця стрічка здатна викликати яскраві позитивні емоції.

Історія фільму "Буча" розпочалася у вересні 2022 року з гучного скандалу: після перегляду трейлера, Українська Кіноакадемія висловила протест, вважаючи, що знімати стрічку на цю чутливу тему ще занадто рано. Проте, рівень кінокартини виявився вражаючим, адже в жовтні 2024 року на Варшавському фестивалі вона здобула приз глядацьких симпатій. Польський актор Цезарій Лукашевич блискуче втілив образ волонтера з казахським паспортом. Не відстав від нього за переконливістю й антагоніст фільму — полковник ФСБ, роль якого виконав В'ячеслав Довженко. Створивши захоплюючу та напружену історію, автори фільму, обережно обходячи найболючіші моменти трагедії в Бучі, представили глядачам кіно, яке захоплює з перших хвилин і не відпускає до самого фіналу.

Фільм базується на реальних подіях, пов'язаних із життям Костянтина Гудаускаса — литовського єврея з казахським походженням. Він організував евакуацію 203 людей з окупованих російськими військами міст: Бучі, Гостомеля, Ірпеня та Ворзеля, серед яких був відомий композитор Ігор Поклад разом із родиною. Єдиним документом, який захищав Костянтина під час цієї небезпечної місії, був його паспорт громадянина Казахстану. Костянтин не лише виступав як правозахисник, а й працював журналістом, розкриваючи факти фальсифікацій на президентських виборах у Казахстані. Через свою діяльність він потрапив під тиск з боку місцевих властей, які видворили його з країни, програвши кілька судових справ. У 2019 році активіст переїхав до України, де подав прохання про політичний притулок.

Усе в його житті почало налагоджуватися. Він придбав квартиру в Бучі. Але раптом трапилося вторгнення Росії, яке він спостерігав на власні очі о 4:40 ранку 24 лютого 2022 року, виглядаючи з панорамного вікна: звідти було видно все, що відбувалося в районі гостомельського аеропорту.

Режисер Станіслав Тіунов і сценарист Олександр Щур досягли вражаючого поєднання художньої виразності та документальної достовірності у своєму фільмі. Польський актор Цезарій Лукашевич блискуче передав емоційний стан головного героя, завдяки багатьом крупним планам. Його гра відображала широкий спектр почуттів: шок, сумніви, страх і радість, особливо коли йшлося про порятунок людей з окупованих територій. Він не постає перед глядачем в образі супермена; навпаки, ми спостерігаємо його внутрішні потрясіння. Коли він вперше отримав дзвінок від якоїсь Гайде з проханням допомогти вивести з Бучі сім'ю українського розвідника з дітьми, він спочатку відмовився. Проте згодом його рішучість змінилася, і він все ж вирішив допомогти.

Головний персонаж завжди переживає сумніви щодо своїх здібностей. Він вразливий, але водночас кмітливий. Наприклад, під час своєї першої евакуації він уклав угоду з дітьми, що стане для них "тато", і вони повинні запам'ятати його ім'я — Костя. Це "ім'я" стало ключовим моментом на російському блокпості.

Напруга у фільмі невпинно зростає з кожним кроком Гудаускаса в зону окупації. Глядач спостерігає за інтелігентною особистістю, яка, намагаючись зберегти спокій у справжньому пеклі, стикається з величезними труднощами. Це відчуття жаху підсилюється численними переконливими деталями: сценарій, окрім свідчень самого Гудаускаса, ґрунтується на консультаціях з ГУР Міністерства оборони України.

Паралельно з волонтерською діяльністю розгортається активна діяльність полковника ФСБ, якого втілює В'ячеслав Довженко. Ця персонажна лінія стосується очищення окупованих територій. Полковник і його підрозділ володіють чималою інформацією про українських військових, оскільки окупанти проводять обхід. Хоча ФСБ-шник спілкується з дивовижною ввічливістю, це не заважає йому без вагань вистрілити в голову підлітку, винним лише в тому, що його батько — український офіцер.

Протягом усього фільму два ключові персонажі — рятувальник і кат — поступово наближаються один до одного.

Третя лінія -- жителі Бучі. Дві жінки: молода і у віці. Молоду водять російські окупанти на "допити", де ґвалтують. У стрічці автори прибрали одну подробицю: у реальності ця була не дівчина, а дівчинка -- дитина. Про це говорить в інтерв'ю сам Костянтин Гудаускас.

Як ви можете помітити, стрічку з такими бурхливими деталями не було б можливо представити на великих екранах. У фільмі майже відсутні натуралістичні моменти, хоча суть зрозуміла.

Яскравою постаттю серед місцевих мешканців є вісімдесятирічна бабуся Тая, яка виконувала роль навідника та збирача інформації про ворога для Збройних Сил України. Костянтин завжди вітався з нею, коли відвідував Бучу, отримуючи цінні дані про озброєння та чисельність окупантів. У стрічці бабуся представлена з певною дотепністю та гумором.

Четверта лінія зображує складну ситуацію родини відомого композитора Ігоря Поклада, яка опинилася в підвалі. Тут ми бачимо його розкішну квартиру у Ворзлі, прикрашену численними афішами і світлинами маестро з відомими зірками, серед яких і російські. Рояль. Незабаром це місце стане домівкою для головного антагоніста стрічки разом із його оточенням.

П'ята лінія -- протиставлення російських і українських солдатів. Перші мародерствують, вбивають без приводу цивільних, п'ють. Показано окремо азіатів і чеченців. Своя специфіка у представників кожної національності, яка проявлялася під час спілкування з ними головного героя.

Чарівний актор Олександр Печериця втілює роль українського солдата на блокпості, який постійно спілкується з Гудаускасом. Його гра наповнена щирим теплом, що відчувається з першої сцени.

І остання -- шоста лінія -- 20-річного волонтера Дмитра (Никон Федотов), який є знайомим Костянтина і напросився допомагати йому в евакуаціях. Поступово з'ясовується, що в них дуже довірливі стосунки, немов у батька із сином, тому що Діма -- з дитбудинку.

Автори грамотно дозують інформацію, щоб портрети основних дійових осіб проявлялися по ходу дії. І тут, треба зазначити, що й операторська робота у фільмі на високому рівні: персонажів і дії ми бачимо з несподіваних ракурсів, зокрема з дронів, що дає об'ємне бачення глядачам.

Недоліки стрічки.

Спрощене художнє вираження фільму. Явні метафори. Проте, ця наївність не викликає обурення, адже усвідомлюєш, що творча основа стрічки виникла безпосередньо з свіжих реальних подій. Тим не менш, автори не впали в пастку документалізму, а, підкреслюю, створили гармонійний фільм з художньої перспективи. Які ж аспекти підкреслюють цю збалансованість?

Переваги.

Головна перевага стрічки -- це перетворення головного персонажа: з невпевненої в собі і не дуже сміливої людини -- на справжнього героя. І все це відбувається без пафосу. Волонтер помиляється, але виправляє помилки і навіть вибачається. Барв у його характер додають діалоги Костянтина з Богом -- у безнадійних начебто ситуаціях. Цезарій Лукашевич проявив себе в цій ролі, як тонкий актор, що вміє передати поступову трансформацію персонажа.

Що стосується полковника ФСБ -- ідейного садиста, то його В'ячеслав Довженко зіграв теж переконливо. Кожна поява цього типу на екрані -- напружує. Добре показаний на тлі тортур і вбивств його особливий естетизм -- це любов до дорогих цигарок і речей, уміння грати на фортепіано.

Особисто мені ближче до фіналу не вистачило в полковнику змін. Він же не машина і не робот-термінатор. Заключна сцена в його будинку -- не надто цікава: персонаж усе той самий. Невже те, що пережив і побачив цей кат в Україні (зокрема в картині показано один подвиг українського воїна), ніяк не вплинуло на нього?

Проте, фінальна зустріч та розмова між героєм і його ворогом залишають сильне враження. Волонтер настільки зблизився зі смертю, що це вразило навіть полковника.

У підсумку, це був вражаючий фільм, який варто переглянути. Однак, на відміну від моїх сусідів у залі, не рекомендую купувати занадто багато попкорну — під час такого сеансу його не так вже й хочеться.

Це друга військова картина, де герой не вигаданий, а прямо взятий з життя, як у фільмі "Снайпер. Білий ворон" (2022), де прототипом вчителя математики і снайпера Вороненка -- послужила реальна людина -- Микола Воронін. І в одному, і в іншому випадку авторам вдалося зробити міцне, цікаве кіно, в центрі якого потужний, харизматичний герой, який змінює перебіг подій оповіді.