Різдвяна трагедія: Роздуми після румунської революції.

Останній авторитарний лідер Східної Європи.

Всього в 80 км від Бухареста, в місті Тирговіште, поруч із залізничною станцією, знаходиться музей комунізму. Цей заклад став свідком останніх днів комуністичного режиму в Румунії. Раніше тут розміщувалася військова частина, де відбулася ключова подія румунської революції: саме сюди привезли Ніколае і Елену Чаушеску після їх невдалої спроби втечі під час народних протестів.

У цьому місці відбувся надзвичайний трибунал, який виніс смертний вирок диктатору й його дружині, котрий був негайно виконаний. Ці стіни зберігають велику історію, і це не просто образний вислів — сліди від куль досі нагадують про останні миті життя останнього диктатора Румунії.

Зображення: Маріанна Присяжнюк Локація виконання вироку Ніколає та Елени Чаушеску

Дослідження свідчать, що подружжя до останнього моменту не могло повірити в те, що їх чекає такий фатальний кінець. Після оголошення смертного вироку Ніколає Чаушеску, перебуваючи в шоковому стані, він почав виконувати пролетарський гімн "Інтернаціонал", тоді як його дружина Елена обмежилася лише грубими вигуковими фразами. Їх розстріляли на території військової частини, випустивши в них сто двадцять куль.

Фото: Маріанна Присяжнюк обведені котури тіл на місці страти подружжя Чаушеску

Розстрільна команда продовжувала свою діяльність, навіть коли тіла вже впали на землю. Операторська група, покликана зафіксувати момент страти, була в шоці і не встигла зафіксувати процес виконання вироку. Вони змогли зняти лише останні постріли, коли тіла вже скорчилися, падаючи на коліна.

Фото: Evenimentul Zilei Страта Ніколає і Елени Чаушеску

На зображеннях загибелі Чаушеску, які згодом показували по телебаченню, що не так давно виконувало роль основного пропагандистського інструменту режиму, були прикуті погляди мільйонів. Для соратників Чаушеску (принаймні для деяких із них) це стало сигналом про кінець епохи.

Весна народів

Румунська революція відбувалася не ізольовано й стала логічним продовженням каскаду демократичного пробудження 1989 року. У Польщі того ж року рух "Солідарність" переможно увійшов до парламенту, розпочавши демонтаж комуністичної системи, Угорщина відкрила кордон з Австрією, у тодішній Чехословаччині розпочалася Оксамитова революція, Берлінська стіна, яка ділила Європу на Східну і Західну й була символом "Залізної завіси", - впала. Радянський союз, який до цього домінував у Східній Європі, й сам переживав кардинальні зміни. Зокрема, в Україні та Балтійських країнах відроджувалися національні рухи, які стали двигунами відновлення незалежності.

Однак події, що відбулися в Румунії, виявилися першим кривавим бунтом, внаслідок якого загинуло понад тисячу осіб. Розстріл диктаторської пари став, як і очікувалося, не лише переломним моментом, але й стартом невідворотної політичної кризи.

Тимішоара

Днем початку румунської революції вважається 15 грудня 1989 року. Перші повстання сталися у місті Тимішоара на заході країни, як реакція на намір влади виселити з міста реформатского пастора Ласло Текеша, який, на думку таємної поліції Секурітате, надто полюбився вірянам.

Початкові протести, які виникли на підтримку Текеша, перетворилися на масове народне повстання. Перший день масштабних акцій завершився арештами, але вже на другий день, 17 грудня 1989 року, протестувальники захопили штаб Повітового комітету Румунської комуністичної партії. Вечором того ж дня Центральний Комітет Комуністичної партії в Бухаресті віддав розпорядження Ніколае Чаушеску використати військову силу для розгону демонстрантів.

Фото: Національний історичний музей Румунії Танки та ополчення на бульварі Магеру в Бухаресті, 1989 рік

Ескалація протестів у Тімішоарі перетворилася на жорстокі репресії. Протягом кількох годин з військової техніки було вбито близько трьохсот осіб, а ще понад 250 отримали травми. Румунські історичні хроніки повідомляють, що майже весь центр міста був покритий кров'ю.

Серед тих, хто був відкомандирований виконувати наказ у Тімішоарі, був генерал Віктор Станкулеску - той самий Станкулеску, який уже через кілька днів братиме участь у Трибуналі над Чаушеску й буде серед тих, хто виноситиме диктатору смертний вирок.

Інформація про ці події повільно розповсюджувалася по країні, і до 21 грудня акції протесту вже охопили столицю.

Віталій Портников. Вплив Чаушеску.

У цей день Комуністична партія, намагаючись поліпшити ситуацію, організувала масову демонстрацію з метою продемонструвати підтримку румунського народу комуністичному режиму. Однак мітинг не відбувся за очікуваннями: Чаушеску, який виступав зі своєї останньої промови з балкона Центрального комітету Компартії (тепер будівля, де розташоване міністерство внутрішніх справ), зіткнувся з гучними свистами, і ситуація вийшла з-під контролю.

Чорні лебеді авторитарної долі

Станкулеску, чия постать й досі в Румунії викликає суперечки, був не єдиним "Чорним лебедем" у долі диктатора. Ще задовго до репресій проти Ласло Текеша режим Чаушеску вже тріщав по швах. За сім років до до революції, наближений до диктатора генерал Іон Михай Пачепа, тодішній керівник румунської зовнішньої розвідки, утік до США. Опинившись там, він опублікував мемуари про режим Чаушеску "Червоні обрії" (Orizonturi Roșii).

У цій книзі, яку серіалізувало Радіо "Вільна Європа", Пачепа розкривав кримінальні зв'язки румунської комуністичної партії та таємної поліції Секурітате, описуючи організовану злочинну систему навколо вождя й колись свого шефа, яка функціонувала, як пише Пачепа, в "найкращих" ленінських традиціях. Румунські джерела згадують, що "вулиці міст були порожні" під час трансляцій його спогадів американським радіо.

Фото: Шумахер Карл, фотограф Білого дому Ніколає та Елена Чаушеску з Джиммі Картером під час візиту до США у 1978 році

Пачепа писав, що Чаушеску, подібно до Леніна, фінансував свій політичний проект за рахунок фактичної торгівлі людьми (зокрема, платних дозволів на еміграцію для румунських євреїв та румунських німців), торгівлі зброєю та промислового шпигунства, не кажучи вже про корупцію. За свідченням Пачепи, тисячі офіцерів Департаменту зовнішньої розвідки (DIE) - його колишніх підлеглих - займалися викраданням грошей і секретів по всьому світу.

Серед "бізнес-партнерів" Чаушеску Пачепа згадує Ясіра Арафата (лідер палестинського руху "ФАТХ"), Карлоса "Шакала" (Іліч Рамірес Санчес, міжнародний терорист з Венесуели, який досі відбуває довічне ув'язнення у Франції), Муаммара Каддафі та Йосипа Броза Тіто та інших.

Комуністична партія канула в Лету! Нехай живе комуністична партія!

На перших демократичних виборах після падіння комуністичного режиму президентом Румунії став Іон Ілієску, який раніше був членом Центрального комітету РКП, а також займав посаду міністра у справах молоді за часів Чаушеску. Ілієску, який навчався разом з Михайлом Горбачовим у Москві, здобув перемогу не як представник комуністичної партії, а як лідер Фронту національного порятунку (ФНП) — тимчасової організації, що виникла під час переходу до нової політичної системи. Згодом ФНП була офіційно зареєстрована як партія, об’єднавши тих, хто до 22 грудня входив до складу апарату другого ешелону.

Зображення: Національний музей історії Румунії. Іон Ілієску виступає на румунському телебаченні під час подій революції 1989 року.

Генерал-лейтенант Віктор Станкулеску, який був першим заступником міністра оборони за часів Чаушеску та відігравав важливу роль у придушенні демонстрацій у Тімішоарі 17-18 грудня, а також у організації страту Чаушеску, у лютому 1990 року став міністром оборони.

Британський спеціаліст у галузі історії Румунії, Денніс Ділетант, висловлює думку, що "багато румунів відчувають себе обманутими і вважають, що жертва, принесена в грудні 1989 року, не мала сенсу. Їхнє ставлення можна узагальнити у висновку, що, хоча Комуністична партія була офіційно визнана мертвою в січні 1990 року, ніхто не надав їй свідоцтво про смерть".

Зміна формату

Політичні зміни в країні відбувалися швидко і не без труднощів: через рік після цього Фронт національного порятунку перетворився на Демократичний фронт національного порятунку, а в 1993 році відбувся його союз із Соціал-демократичною партією Румунії. Сьогодні ця партія є однією з двох основних політичних сил сусідньої держави, здобуваючи таким чином визнання на європейському рівні.

Після трансформації комуністичних сил у соціал-демократи, вони фактично управляли країною протягом двадцяти з тридцяти п'яти років після революції. Під їхнім керівництвом Румунія стала частиною Європейського Союзу та НАТО, однак їхній період правління також запам'ятався корупційними скандалами та олігархічними структурами, які стали результатом їхньої діяльності.

Проте незаперечним залишається той факт, що румунські комуністичні еліти виявили сміливість, прийнявши нові умови та віддалившись від руйнівного минулого — задля майбутнього, а також, звичайно, на користь своїх власних інтересів. Таким чином, комуністичний істеблішмент зміг хоч і символічно, але закрити сторінку диктатури. Але чи вистачить цього надовго?

Повернення "золотої доби"?

Проте, через тридцять п’ять років після революційних подій, ці "фігури" знову стали популярними, особливо в платформі ТікТок. Хештеги #Ceaușescu, #NicolaeCeaușescu, #EpocaDeAUR (Золота ера - LB.ua) здобувають мільйони переглядів, викликаючи ностальгію за "істинним лідерством" і "батьком нації". Подібні настрої особливо поширені серед прихильників партії AUR - Alianța pentru Unirea Românilor (Альянс за об'єднання румунів). Саме абревіатура AUR, що перекладається як золото, є прямим посиланням на пропагандистські гасла Чаушеску про золоту добу, які стали основою політичної ідентичності цієї партії.

Зображення: EPA/UPG Лідер націоналістичної політичної сили "Альянс за єдність румунів" (AUR) Джордже Сіміон.

Цей політичний проект впевнено заявив про свої наміри ще у 2019 році, і за короткий проміжок часу зміг подвоїти рівень підтримки: з 9% у 2020 році до 18% у 2024 році, ставши фактично кандидатом на звання другої найпотужнішої партії в Румунії. AUR став притулком не лише для тих, хто ностальгує за часами диктатури, але й для реальних політичних діячів, чиє минуле не пройшло через належний фільтр національної свідомості.

Наприклад, у складі AUR присутній Франсіс Тоба, який поставав перед судом у справі Революції в Сібіу за спробу вбивства та участь у злочинах проти революційних ідеалів.

Ще один персонаж, який заслуговує на згадку, - це Ніколає Роман, капітан механізованого полку в Тімішоарі, який став першим, хто пролив кров. Його ім'я досі фігурує у списку злочинців Революційного меморіалу, відзначених за насильство проти протестувальників. І це лише поверхневе дослідження.

Незважаючи на те, що цей політичний проект має за собою ряд антиукраїнських провокаційних висловлювань і є частиною структури ультраправих партій, які виникли в останні роки на політичній карті Європи, для українців, які слідкують за підйомом AUR, аналогії виглядають значно більш тривожними, ніж може здаватися спочатку.

Політичний ліфт, який пропонує ця партія, в українських реаліях був би аналогією повернення офіцерів "Беркуту", які розстрілювали протестувальників на Майдані, до парламенту під націоналістичними гаслами про "суверенітет" під Москвою. Й сусідня країна нині протистоїть саме цій формулі.

Отже, Румунія увійшла в історію з революцією, що стала одночасно тріумфом і поразкою: вона знищила диктаторів, але водночас перетворила їх на контент для ТікТок. Ця подія підтвердила, що тиранія може бути смертельною, але популізм, що паразитує на ностальгії, залишається вічним. Революція залишила світу безліч "домашніх завдань", які варто згадувати хоча б раз на рік.