Бесіда з істориком Горобцем про особистість Богдана Хмельницького.

Ким насправді був український гетьман Богдан Хмельницький - видатним стратегом та державотворцем, що передбачав майбутнє, чи, можливо, зрадником своєї країни? Про це в рамках проєкту "Власні назви" дискутували з істориком Віктором Горобцем.

Програма "Власні назви з Мирославою Барчук" представляє собою ряд бесід з українськими та західними мислителями, авторами, художниками і правозахисниками. У цих розмовах аналізуються сучасні події та соціальні явища, а також їхній історичний контекст. Цей проєкт реалізується в партнерстві між українським ПЕН та телеканалом "Еспресо".

Чи пам'ятаєте ці знамениті рядки Шевченка: "Якби ти, Богдане, був п'яний, зараз на Україну глянув"? Мова йде про Богдана Хмельницького, українського гетьмана, який нещодавно відзначив своє 430-річчя. Проте серед українців досі точаться дискусії: хто ж насправді Богдан Хмельницький? Чи він був великим стратегом і державним діячем, котрий передбачав майбутнє, чи, навпаки, зрадником, який передав Україну під контроль Московії?

Про це сьогодні будемо говорити. В мене в гостях Віктор Горобець, історик, доктор історичних наук. Пане Вікторе, я почну відразу з дуже загального запитання. От ви, як історик, якби треба було пояснити іноземцям або людині, яка нічого не знає про історію українську, хто такий Богдан Хмельницький. Як би ви в одному абзаці пояснили?

Богдан Хмельницький. Картина, створена Наталією Павлусенко.

Історики – це особи, які прагнуть дослідити різноманітні аспекти, шари та впливи на події минулого. Коли ми намагаємося підсумувати це в одному реченні, варто згадати про міфи в позитивному значенні, адже саме міф має здатність просто і зрозуміло пояснювати складні явища.

Тоді розкрийте цю тему через призму міфу. Уявіть, що ви подорожуєте літаком, і до вас підходить іноземець із запитанням. Яким чином ви б це пояснили? Чи може виникнути подібна ситуація між істориком та академічним дослідником?

Давайте заглянемо в історичні глибини. Можу точно вказати момент, коли виникає легенда про Богдана Хмельницького. Це сталося вранці 17 грудня 1648 року, коли Богдан, після вдалих походів на Львів та Замостя, повертається з військом до Києва. У столиці, біля Золотих воріт, його вітає інтелігенція того часу — представники суспільства, викладачі Києво-Могилянської академії та студенти. Вони декламують вірш, в якому порівнюють Богдана Хмельницького з Мойсеєм Руським. Це аналогія до Старого Заповіту: як Мойсей визволив єврейський народ із рабства, так і Богдан Хмельницький звільняє руський народ від гніту.

Ось це, власне, отой міф, який пізніше, скажімо так, масштабувався, вкладався в різні, але він є визначальний, якщо ми говоримо про українську візію образу Богдана Хмельницького. Бо якщо ми поїдемо, скажімо, у Варшаву і там у Королівський палац зайдемо, то погляд з Варшави на Хмельницький буде, як на зрадника, який зруйнував, чи власне, почав руйнувати Річ Посполиту. І врешті-решт його зусилля увінчалися тим, що, ми знаємо, в кінці XVIII століття, коли Польщу поділили, і Польща зникла з мапи Європи.

Якщо ми пройдемо ще кілька сотень метрів по Варшаві, ми натрапимо на вражаючий музей, присвячений історії єврейства в Польській Республіці, що має назву "Полін". Це сучасний, високотехнологічний музей з цікавими експозиціями та інтерактивними елементами. Переміщаючись з одного залу до іншого, ми дізнаємося про те, як євреї з'явилися в Польщі, їхнє захоплення цією землею та внесок у розвиток місцевої економіки і торгівлі. Однак, переходячи до наступного залу, ми потрапляємо в темний коридор, стіни якого пофарбовані в насичені чорні відтінки. Тут висять портрети Богдана Хмельницького та його союзника, Кримського хана Іслам-Гірея. У повітрі лунають звуки возів, тупіт коней, вибухи та крики, що створюють атмосферу хаосу. Цей зал відображає погляд єврейського хроніста Натана Ганновера, який описує жахливі події, що сталися під час нападів козаків на єврейську громаду під проводом Хмельницького, порівнюючи це з глибоким болотом, що поглинає все навколо.

Фрагмент картини Ян Матейко "Богдан Хмельницький з Тугай-беєм під Львовом", 1885 рік

І чимало єврейських істориків трактують це як перший голокост не менше і не більше, тобто таке.

Чи можна вважати свідчення Натана Ганновера авторитетними для істориків? Чи існує певний консенсус щодо достовірності цих свідчень?

Щодо істориків, як польських, так і єврейських, існує певна єдність у поглядах на те, що це метафоричне зображення страждань, які пережили євреї. Воно має значну гіперболу. Цифри, наведені в цих творах, не відповідають реальним демографічним даним. Події 1948 року, а також початок 1949 року, були справді жахливими. Отже, це просто метафоричне відображення тих подій, яке було опубліковано одразу в Європі, зокрема у Венеції, і яке швидко поширилося, сформувавши певний образ. Наприклад, літописи Величка, Самовидця чи Грабянки не мали такого попиту і не були доступні на книжкових полицях європейських читачів. Тому цю версію не знають широко. Натомість візія Ганновера набула значного розповсюдження.

Отже, я маю на увазі, що міф — це своєрідний винахід, створений людством ще в далекому минулому. Це форма, яка дозволяє спростити і пояснити складні явища, але, як завжди буває, простота і доступність можуть призводити до спотворення дійсності. Таким чином, ми стикаємося з викривленням певного погляду на речі.

Коли ми розглядаємо об'єкт з різних точок зору, його образ змінюється. І справді, якщо одну й ту ж особу можна бачити під різними кутами і виявляти зовсім іншу особистість, це є яскравим підтвердженням її величі. Це постать, яка привертає увагу і здатна впливати на оточуючих, кидаючи тінь в різні напрямки. Її можна сприймати як багатовимірну, а не як плоску чи одномірну.

Отже, я хотів би запропонувати обговорити питання його походження. Адже воно було шляхетним. Мені відомо, що його батько займав посаду управителя, чи не так? Управителя Чигирина, якщо я не помиляюся? Як це було названо в ті часи?

Цю посаду офіційно іменували підстаростою Чигиринського району.

Тарас Шевченко. Церква Богдана в Суботові. 1845 рік.

А, підстароста Чигиринський. Це означає, що Богдан Михайлович здобуває якісну освіту, і, наскільки мені відомо, в той час вони мали добрі стосунки з поляками, зокрема з Владиславом IV, який згодом стане королем. Як же так сталося, що ситуація кардинально змінилась, і Богдан Хмельницький опинився в опозиції до короля та польської шляхти?

Давайте знову звернемося до теми, про яку я щойно згадував, стосовно міфів. Часто ми сприймаємо їх у негативному ключі, але насправді міфи мають глибокий і продуктивний зміст.

Коли ми згадуємо про цей міф, який виник 17 грудня 1948 року, варто відзначити, що Богдану повідомили про його роль як Мойсея, спасителя та навіть монарха. Цю інформацію підтвердили не лише студенти, але й східні церковні ієрархи, які дивом опинилися в той час у Києві та зустріли Богдана. Після цього його коронували в Софії. Це справило на нього глибоке враження, адже чоловік, котрий спочатку боровся за станові права козацтва під час революції 1948 року, усвідомлював, що його призначення набагато більше.

З грудня по лютий з'являються цікаві документи, які дають можливість створити таку хронологію та таймлайн. У грудні проходить зустріч і переговори з патріархами.

Отже, в грудні він входить до Києва після трьох запаморочливих перемог, що стали можливими завдяки фактичному розгрому армії Речі Посполитої.

"Богдан Хмельницький у Подільському регіоні", написав Віктор Полтавець, видано в 1987 році.

Так, але водночас він продовжує боротьбу, зазначаючи: "Ми не маємо жодних претензій до короля в принципі". Він б'ється за те, щоб козацтво зберегло свої давні права і було визнане, адже це справедливо, враховуючи їхні жертви, що були сплачені кров'ю.

Яким чином шляхта відрізнялася від звичайних людей? Вони були звільнені від податків на хліб, дрова та інші блага, проте їхня плата полягала в крові. Шляхта боронила країну зі зброєю в руках, ризикуючи своїм життям і здоров'ям. За цю жертовність вони мали право на особливі привілеї, що належали привілейованим верствам суспільства.

Козацтво виступало з переконанням, що: "Ми також беремо участь у війні, захищаючи Річ Посполиту, ми віддаємо свою кров, і ми маємо право на визнання наших прав, так само як і шляхта". Це були розумні міркування, але слід підкреслити, що такі розмови відбувалися в рамках політичної системи Речі Посполитої. Коли ми говоримо про цю державу, ми маємо на увазі ранньомодерний період, зокрема XVII століття. Це не та держава, яку ми уявляємо сьогодні, з чітко визначеною бюрократією та абсолютистською вертикаллю влади. Для Речі Посполитої концепція вертикальної влади є абсурдною, адже існують різні регіони, які визнають легітимність короля, і за це отримують свої права та вольності.

Запорізьке військо прагнуло стати однією з важливих складових Речі Посполитої. Однак, усі ці аспекти, про які йдеться, і той міф, що представляє цей процес як звільнення українського народу, призводять до подій лютого 1649 року. Саме тоді, всього через два місяці, після підписання угоди в Переяславі, до міста прибуває Адам Кисіль, воєвода Київський і православний шляхтич, що має сенаторський статус. Він представляє інтереси новообраного короля Яна II Казимира, щоб обговорити умови інтеграції Запорізького війська до Речі Посполитої.

Під час переговорів у лютому 1949 року Богдан Хмельницький висловлює своє прагнення звільнити руський народ з-під гніту, прагнучи створити територію, вільну від магнатів і шляхти, де козаки зможуть займати панівні позиції. Тут ми спостерігаємо формування певного міфу, який активно розвивається. Це не лише про один міф, адже в самого Богдана були певні наміри, проте він починає усвідомлювати грандіозність своєї ідеї.

Тобто спершу відбуваються події з його особистого життя, а потім саме життя веде його до виконання місії, дозволяючи відчути сенс цієї мети. Чи правильно я зрозумів?

Це був син Шляхтича. Існують різні версії, що, можливо, шляхтич, який був підданий процедурі, як інфамія, тобто за якийсь проступок він був підданий процедурі безчестя так званого. Ну, ще була ще баніція, яка передбачала взагалі, що мають вигнати шляхтича із держави. Тут була легша форма, і він переноситься, бо він, власне, їхні корені були там, в Жовкві, біля Жовкви на заході теперішньої України. Він переноситься на наддніпрянщину, стає тим, що називалося осадчим Чигирином, тобто людиною, якій доручають заснувати місто, організувати життя в цьому місті.

Згодом він обіймає посаду підстарости Чигиринського. Це досить важливе місце, оскільки староства, яких було чимало, переважно знаходилися на Київщині та в її південних регіонах. Вони передавалися людям, які в основному проводили своє життя у Варшаві, і хоча формально вони були старостами Чигиринськими, реальна влада залишалася за підстаростою.

Отже, підстароста Хмельницький є досить значущою фігурою в контексті місцевої влади. Свою вірність Речі Посполитій він підтверджує неодноразово, зокрема, героїчно загинувши в битві проти Османської імперії на Цецорі в 1620 році, разом із коронним гетьманом Жолкевським. Його юний син Богдан також бере участь у цій важливій кампанії.

Батько загинув, Богдан потрапив у полон до Османів і там декілька років провів у полоні. Тобто ми говоримо про людину, яка бачила себе частиною цієї Речі Посполитої, яка була за своїм походженням, пов'язаним зі шляхетським станом, але за своїм способом життя вона була пов'язана із козацтвом. Бо до козацтва не можна підходити, що це якась однорідна в соціальному відношенні, чи в національному відношенні група. Тут були активні люди, з різних країв прибували. Так само і шляхта козакувала, а якщо раніше говорити, то і навіть князі козакували, бо це був спосіб виявлення своєї кипучої енергії.

І ось, коли цієї енергії було уже в такій мірі, що військо Запорозьке усвідомлює себе як певна самостійна одиниця і соціальна, і політична, яка може вимагати певних прав для себе, яка може виступати на захист, скажімо, православної церкви, коли ідуть утиски. Оце та ситуація, яка готує оте козацьке повстання 1648 року. А випадок із Чаплінським, ну це бачите, це такий штрих, який ілюструє, що собою являла влада, якщо ми говоримо на периферії Речі Посполитої.

Звісно, ми пам'ятаємо сцену з фільму Єжи Гофмана "Огнем і мечем", де відбувається діалог між Хмельницьким і польським шляхтичем. У цій розмові шляхтич закидає Хмельницькому, що він діє через особисту образу, виступаючи проти Речі Посполитої. На що Богдан відповідає, що якби це була лише його особиста образа, то за ним би пішло всього кілька тисяч, а не 50 чи 100 тисяч. Цей епізод, хоч і короткий, може слугувати важливим моментом, який підштовхнув до прояву непокори.

В історії було безліч подібних поштовхів. Питання стосується накопиченої сили козацтва, з одного боку, і шляхти з іншого. Сьогодні не зовсім прийнято говорити про те, що шляхта, керуючись своїм класовим егоїзмом, володіла всім спектром прав. Здебільшого йдеться не про дрібну шляхту, а про середню та велику, через що козацтву не залишалося місця в цій соціальній структурі. Тому Богдан Хмельницький розпочинає своє повстання, фактично, у рамках практик, які існували в Речі Посполитій. Інакше кажучи, лицарі та військо мали право заявити про свої вимоги і підкріпити їх силою. Проте це відбувалося в межах, що не передбачали відокремлення від Речі Посполитої.

Але ось уже на переломі 48-49 року якраз Хмельницький ставить питання про те, щоб відірвати оцю частину, Україну відірвати від Речі Посполитої і збудувати тут свою державу, козацьке панство, яке буде на відміну від решти Речі Посполитої справедливим, буде шанувати православну церкву, козацтво і так далі.

Повернуся до в'їзду до Києва знову. Картинка перед очима, яка стоїть, це, звичайно, картина Івасюка "В'їзд Богдана Хмельницького до Києва в грудні 1648". І пафос цього цієї картини - це, звичайно, величезний тріумф. І є відчуття цього тріумфу. І там зображений ось цей патріарх Єрусалимський Паїсій, який за легендою, зараз запитаю вас, чи це правда чи ні, розгрішив Богдана Хмельницького за теперішній і майбутні гріхи і титулував його титулом князя. Чи це справді так, чи це легенда?

Отже, джерела підтверджують цю інформацію. Процедура, про яку ви згадували, дійсно передбачає розгрішення за вже вчинені вчинки та за майбутні, і це є специфічною практикою, що стосується виключно монархів. Це не стосується звичайних людей, шляхтичів, дворян чи баронів — така привілейована процедура призначена саме для королівської влади. Подібні формули використовуються в Європі.

Таким чином, за допомогою цієї формули він підкреслював винятковість особистості Богдана та глибину його політичних амбіцій. Він називає його князем Русі, що свідчить про значущість цієї фігури. Очевидно, що цей пафос патріарха також значно вплинув на переосмислення Богданом Хмельницьким власної ролі та місця в історії.

Отже, ми можемо зрозуміти мотиви патріарха, адже Константинополь, котрий вже давно став Стамбулом, перебуває під правлінням султана, де патріарх не стикається з тими переслідуваннями, які могли б бути уявлені на фоні страшних подій XX століття. У цьому контексті, ситуація була значно більш толерантною. Наша спроба перенести жахіття минулого на більш ранні епохи може бути дещо хибною. Проте, головним було підвищення престижу православної церкви, зокрема, Константинопольського патріархату. На той час Україна була частиною цієї церковної структури.

Чи дійсно це так, що він відвідував Київ? Можливо, це не зовсім вірно? Поділіться, будь ласка, своїми думками. Я натрапила на інформацію, що він лише проїжджав через Київ у своїй подорожі до Москви, де планував звернутися по фінансову допомогу. Тобто, він був лише в транзиті.

Цей шлях від Константинополя до Москви є досить складним, оскільки московський цар в той час розвивав ідею патріархатства, незважаючи на те, що московська патріархія була ще молодою та не визнаною багатьма. Проте, вона швидко знайшла тісні зв'язки зі світською владою, що дозволило їй мати фінансові ресурси, навіть якщо не власні, то з царської скарбниці. У зв'язку з цим Вселенський патріарх, а також патріархи Антіохії і Єрусалиму, відвідували Москву, отримуючи фінансову підтримку і, в свою чергу, представляли інтереси Москви на міжнародній арені.

Існує безліч прикладів, коли низове духовенство виконувало роль своєрідних розвідників, інформуючи про події в Османській імперії. Це свідчить про те, що така практика дійсно мала місце, і в даному випадку патріарх Паїсій також вирушив до Москви. Варто зазначити, що саме з патріархом Паїсієм вперше до Москви був направлений козацький посланець – Силуян Мужиловський. Ця постать є досить цікавою, оскільки він був сином відомого теолога Андрія Мужеловського, який після смерті Іова Борецького навіть претендував на митрополичий титул Київського митрополита.

Тому батько Хмельницького підтримував контакти з Москвою. Обираючи полковника Мужеловського на посаду посла, Хмельницький таким чином натякав у Москві на позитивне ставлення русинів та козаків до російського уряду. Він також сподівався на військову підтримку з боку Москви в захисті козацьких прав.

Як довго тривала війна козаків під проводом Богдана Хмельницького?

Ну, бачите, вона пережила Богдана Хмельницького. Богдан Хмельницький помер, війна ж продовжувалася. І війна продовжувалась, вона міняла форми, вона перетікала в інші війни, коли до цього конфлікту козацько-шляхетського долучилися вже, власне, категорії якісь територіальні. Коли після того ж Берестечка уже, здавалося, що немає шляху до повернення, абсолютно нема, бо коли після кампанії 1649 року ми знаємо, що було підписано Зборівську угоду. І за тією Зборівською угодою, вона була компромісного характеру, і, власне, король визнав ті претензії війська Запорозького на свою державність, але це було автономне державне утворення, яке було під владою короля.

Проте вже після битви під Берестечком у 1651 році, наслідки тих жертв стали настільки значущими, що місце для компромісу майже зникло. Відзначаючи козацькі втрати 51-го року, навесні 52-го відбулася битва під Батогом, де козаки проявили свій праведний гнів, прагнучи відплати. Навіть шляхтичі, які могли б бути викуплені за великі гроші, стали жертвами, адже пам'ятали про кривду, що спіткала їх рік тому.

Це щодо тіней, які кидає постать ця Богдана Хмельницького. Це правда, що під Батогом тоді були тисячі полонених за його наказом знищенні?

Коли ми обговорюємо погром під Батогом, важливо зазначити, що справа не лише в кількості жертв. Вибачте за прямоту, але ми маємо справу з наслідками Першої та Другої світових війн, які забрали життя мільйонів людей. У новітній історії не було таких величезних армій. Однак особливістю подій під Батогом стало те, що саме там було знищено представників аристократичних родів. Це був розгром еліти польського шляхетства, їхній цвіт був знищений.

Чому ж коронне військо вирушило під Батіг? Їхня мета полягала в тому, щоб перешкодити синові Богдана Хмельницького, котрий прямував до Молдавії, аби взяти в шлюб доньку молдавського господаря. Цю дочку Василя Лупу вже раніше було заручено з представником коронної шляхти. Отже, похід видавався романтичним, але мав на меті продемонструвати підданим їхнє місце в суспільстві, вказати козакам, що вони не заслуговують на таку честь. Серед учасників були численні молоді та запальні аристократи, справжні представники впливових родів.

Навіщо Богдану був цей союз із молдавською князівною для його сина? Яка ж мета стояла за цим рішенням?

Історики одностайні у своїх висновках, що мова йшла не про посаг чи фінансові питання, хоча й стверджували, що Лупа був досить багатим. Насправді, йшлося про зовсім інші речі. Коли ми аналізуємо події 48-49 років дев'ятнадцятого століття, зокрема виникнення ідеї Руського князівства, стає очевидним, що це потребувало наявності правлячої династії. Як же можна було зробити Хмельницьких такими династами? Варто зазначити, що в 48-му році Хмельницький намагався залучити на свій бік Ізяславського, а з Вишневецьким справи йшли набагато гірше, оскільки йдеться про осіб з князівським титулом, аби вони стали номінальними лідерами цієї Русі. Проте, цей план не мав успіху, і згодом Хмельницький, очевидно, зрозумів, що необхідно заснувати власну династію.

І оцей шлюб якраз був найкоротшим шляхом для того, аби увійти в той монарший клуб Європи, щоб створити саму династію і таким чином говорити про Князівство Руське. Як це корелювалося із козацьким поняттям рівності? Ну, не дуже, бо козаки дивилися все-таки на Богдана, як на першого серед рівних, але аж ніяк не над собою.

Отже, такі наміри існували, і коли в 1653 році Тиміш Хмельницький загинув, це стало серйозним ударом не лише для самого Хмельницького, але й для його політичних прагнень. Адже Тиміш вже давно брав участь у справах, він очолював військові кампанії та залучався до прийому різних дипломатичних делегацій. Таким чином, Хмельницький готував його до високої ролі, яку той мав зайняти.

Ну і що ж, підійшли ми впритул до Переяславської угоди чи Переяславських угод. Я знаю, що російська історія, російський міф, принаймні так було в радянській школі, так вчили нас в радянській школі, вони це трактували, як якийсь логічний процес і логічне закінчення ніби возз'єднання двох братніх народів. Тому моє питання: чи міг Богдан Хмельницький в тій історичній точці і ситуації не піти на ці угоди? Я знаю, що історики не люблять казати, чи міг, що би було, але чи була можливість не йти на союз з Московським царством?

Скажімо так: якщо говорити про минуле з академічної точки зору, то варто розглянути й альтернативи. Безперечно, альтернативи існували, і їх можна знайти в історичних джерелах, де вони добре задокументовані. Паралельно із московською політикою Богдан Хмельницький активно вів переговори з османським падишахом. Важливо зазначити, що це був не султан, а падишах, який поєднував світську та духовну владу.

Важко визначити точний момент, коли Богдан Хмельницький остаточно вирішив, що Москва є більш привабливим союзником. Переговори тривали досить довго, і непросто погодитися з російськими істориками, які стверджують, що вже 8 червня 1648 року, коли Хмельницький надіслав свій перший лист до московського царя, він нібито висловив бажання підпорядкуватися царській владі. Проте, аналізуючи риторику цього листа, можна дійти висновку, що його мотиви були зовсім іншими.

А що саме вона підкреслює?

Розпочинається козацьке повстання, а в травні відбуваються знакові перемоги під Жовтими Водами та Корсунем. Водночас помирає Владислав IV, що є важливим моментом. Окрім цього, два роки раніше Московське царство уклало таємну угоду з Варшавою. Ця угода передбачала, що у разі нападу Кримських татар на московські території, Річ Посполита зобов'язується надати підтримку Москві, а в разі нападу татар на Річ Посполиту, Москва повинна буде допомогти.

Тепер ситуація в таборі Богдана Хмельницького виглядає так: навесні 1648 року до нього приєднується орда, яку очолює Тугай-Бей, бей з Перекопа. Це автоматично активує таємну угоду, укладену між Варшавою і Москвою.

І якраз Варшава сигналізує в Москву, що московський цар надав допомогу у відбитті наступу. Збереглося листування, і збереглися навіть накази, коли московський цар справді віддав мобілізаційний наказ, щоб воєводи, які близько біля кордону з Україною, підготувалися до виступу в похід. І тому один із цих листів перехоплюють козаки, і він стає відомий Богдану Хмельницькому.

Відповідним чином 8 червня Хмельницький пише у Москву лист, в якому пояснює, що: "Ми є православні, що ми не є ворогами Москви" і так далі, і тому подібне. Про ті утиски, які коронна влада чинить. І відповідно просить не вести проти них війну. З іншого боку, звертаю увагу на те, що в Речі Посполитій помер король. І зараз цілком легально розпочалася виборча боротьба. Сторони висувають кандидатів на зайняття варшавського престолу польського короля. І от гетьман пропонує Олексію Михайловичу, царю московському, висунути свою кандидатуру.

Це була цілком зрозуміла ідея, адже перед цим Владислав, колишній король, який пішов з життя, був московським царевичем, навіть отримав титул царя, хоч і ненадовго. Саме так розгорталися події того часу. Пізніше, звичайно, цю ситуацію можна було б інтерпретувати, особливо коли в середині минулого століття згадували про возз'єднання. Насправді, йшлося про такі важливі моменти.

Коли Мужиловського відправляють у посольство до Москви, очевидно, що мова йде про військову підтримку. Після Берестечка, коли ситуація в Україні стала критичною, Хмельницький починає оцінювати різні варіанти, включаючи можливість прохання до царя про дозвіл відступити на територію Московії, аби зберегти життя своїх людей. Такі рішення були зумовлені складною ситуацією. Навіть після Берестейської битви Хмельницький вважав за доцільне надіслати посланця до Москви, щоб обговорити умови, за яких Запорозьке військо могло б перейти під протекторат царя.

Отже, мова йде про автономне утворення, яке за певних умов зобов'язане визнати владу чи протекцію московського царя, в обмін на що цар надає військову та політичну підтримку. Водночас тривають перемовини з султаном. Важливо зазначити, що в період, коли Москва переживала страх, адже лише нещодавно, у 1633-34 роках, відбулася Смоленська війна, внаслідок якої Московія зазнала значних втрат від Речі Посполитої, вона не відчувала себе готовою до нових конфліктів. Саме тому Хмельницький звертається за допомогою. Хоча цар обіцяє підтримку, в результаті жодне московське військо не прибуває ані під Зборів, ані під Берестечком.

Отже, паралельно розвивається османський напрямок, і в травні 1653 року до Стамбула прибуває посланець султана, який приносить символи васальної залежності і повідомляє про готовність султана взяти Україну під свою опіку. Це сталося в травні 1653 року. В цей же час відбуваються цікаві події: Виговський, за чутками, таємно передає цю інформацію Москві, або, точніше, царським воєводам, які виконують прикордонні обов'язки. Вони донесли цю новину до Москви, що відбулося 20 червня 1653 року. Вже 22 червня цар видає наказ війську про підготовку до війни. В Україну відправляється гонець з повідомленням, що цар готовий прийняти Запорозьке військо під свою опіку.

Так, адже перед цим цар зовсім не проявляв великого бажання?

Не був готовий, відчував страх, але тепер побоювання того, що Україна може змінитися, стає реальністю. Можливо, це певною мірою спекуляція, але вона має під собою підґрунтя. Очевидно, що інформаційний витік був організований Богданом Хмельницьким, щоб спровокувати царя Московії на активні дії. Чому ж Хмельницький відмовився від протекції турецького султана? Відомо з історії, що його похресник або, принаймні, молодший соратник Петро Дорошенко прийняв протекцію царя.

Ясно, що релігійні фактори не були основною причиною, адже можна легко пояснити ситуацію присутністю православних тут і ісламом там. Також важливо врахувати, що в цей період Османська імперія була зайнята виснажливою війною проти невеликої, але заможної Венеції, яка володіла потужним флотом. Усі зусилля Османської імперії були спрямовані на цю війну, відому як Кандійська.

Отже, з листа, надісланого султаном Хмельницькому, стало зрозуміло, що підтримка прийде лише від Кримських татар. Проте Богдан усвідомлював, що цих сил недостатньо, адже Кримський хан також має свої власні інтереси і не є сліпим підлеглим султана. Тому було вирішено звернутися до Москви, яка могла стати новим протектором і змінити ситуацію на краще.

Проте проходить лише два роки, і московський цар ігнорує домовленості, вступаючи в таємні угоди з польським урядом, що фактично означає порушення Переяславської угоди. Чи я правильно зрозумів?

Це було лише тимчасове перемир'я, укладене у Вільно, в польському селі Немежа, розташованому неподалік від Вільно. В польській історії його зазвичай називають Немежським миром, тоді як в російських та українських джерелах його іменують Віленським. Ця різниця в термінах може свідчити про певну сепарацію, хоча не зовсім таємну. Хмельницький, по-перше, виступав проти цього мирного угоди; його листи підтверджують, що він намагався переконати царя, що це помилковий крок, адже необхідно було здобути перемогу над Річчю Посполитою. Для Московського царства ж головним завданням було знайти порозуміння з Річчю Посполитою, щоб спільно виступити проти Швеції.

На даний момент Шведське королівство виступає союзником Богдана Хмельницького, хоча цей союз ще перебуває на стадії обговорення. Ведеться активне листування, що сприяє формуванню союзних відносин. Зрештою, цей союз був реалізований, і Хмельницький починає активно протистояти цій ситуації. Його доводи залишаються непочутими, тому він вирішує надіслати свого посланця не до Абу Дабі (сміється), а до Вільно. Однак цей посланець не отримує можливості взяти участь у переговорах. Отже, мова йде про Україну, але без участі самої України.

Отже, якщо ми говоримо про сьогоднішній день в контексті аналогії, то це, по суті, можна вважати зрадою, так?

Отже, можна сказати, що зрада так і не відбулася, адже в підсумку це перемир'я виявилося мертвонародженим проєктом. Справа в тому, що поляки, а також литовці висловлювали згоду на те, що після смерті Яна II Казимира, який не мав нащадків, виникне питання про обрання нового короля — або Олексія Михайловича, або його сина. Однак для цього потрібно було, щоб обидва прийняли католицизм, і виконали ще ряд умов. У підсумку, ці зусилля не привели ні до яких результатів.

Проте, цей американський дослідник, який має російське коріння — Джордж Вернадський, зазначав, що Вільно ознаменувало кінець "медового місяця" вірності Хмельницького царю. Іншими словами, до цього моменту він намагався враховувати різні інтереси, але після Вільно почувався по-справжньому обманутим. Хмельницький усвідомив, що його спроба покладатися виключно на Москву не виправдала себе. Тому він вирішив продовжити співпрацю зі Шведським королівством.

На хвилиночку московський царь, московське королівство оголошує війну Швеції. А Хмельницький в цей час розвиває союзницькі стосунки. До формальної угоди за життя Хмельницького справа не дійшла. Але фактично Хмельницький посилає на допомогу шведському королю козацькі війська, корпус полковника Ждановича, в 57-му році вони там разом воюють і доходять до Варшави. Тобто ось така картина, якщо говорити не формально, то так, зрада, але якщо говорити формально з правової точки зору, то зради не відбулося, але, як кажуть, осад залишився.

Я завершую свої роздуми тим, з чого розпочала. Мій старт — це рядки великого Шевченка. У його творчості багато гіркоти, зокрема щодо Богдана: "І стоїть в селі Суботові, на горі високій Домовина України, широка, глибока. Ото церков Богданова, там-то він молився, щоб москаль добром і лихом з козаком ділився". Також хочу навести слова з пісні, яка була написана в середині XIX століття і з часом стала народною. Це "А вже 200 років як козак в неволі", автором якої є Анатолій Свидницький, але тепер вона належить народній традиції. У ній звучать такі рядки: "Ой, пане Богдане, нерозумний сину, занапастив нарід, ще й неньку Вкраїну. Занапастив, зруйнував, бо в голові розуму мало мав".

Які ваші думки щодо сприйняття Богдана як історичної постаті та державного діяча в фольклорі та у творчості Шевченка? Як це, на вашу думку, сформувалося? Яка ваша точка зору як історика?

Зрозуміло, що можна навести значно більше прикладів, де в піснях герой представлений як визволитель або рятівник. Проте, варто згадати й про те, що "Бодай Богдана перша куля не минула" також яскраво демонструє певне ставлення. Це був цілий процес, і давайте не будемо зосереджуватись лише на цій пісенній традиції, адже вона є уже вторинною. Краще обговоримо витоки, тобто первинні мотиви.

Від Шевченка.

Навіть не від Шевченка, для Шевченка авторитетом в історії був, очевидно, Куліш. Куліш, який писав "Чорну Раду", і який читав її, збереглися відомості, читав Шевченку. Шевченку це дуже подобалось, він захоплювався, він любив історію, але саме переважно через Куліша. І от в Куліша теж, коли ми почитаємо "Чорну Раду", а якщо ми візьмемо ще навіть не просто "Чорну Раду", яка була опублікована, а ті списки, перші списки, то там взагалі Богдан показаний, як сонце козаків, яке висвітлює їм шлях в темряві, яке збавляє їх від лиходіїв і так далі, і тому подібне.

І в тому варіанті, який опублікований, ну також Богдан для раннього Куліша - це є ота золота доба. І він пише, ну, не своїми словами, а словами своїх героїв, пише, що лише погано те, що ця доба минулася, а вже ті, хто прийшли за Богданом...

Бачили наслідок фатальної помилки.

Так, і так само у Шевченка, Ви цитували, це уже середина 40-х років, кінець 50-х років, справді там про Богдана п'яницю і таке інше. Але візьміть ранні речі. Ті ж "Гайдамаки", якщо не помиляюся, в 1842 році написано. Ну то там Богдан у нього в гарному світі.

Так оце ж моє питання полягає в тому, чого ж таке різночитання? Чому весь час такі різні оцінки? Чому немає якоїсь єдиної думки?

Фігура вражаюча, вчинків безліч. І те, про що ми з вами дискутували, ця Переяславська історія також має своє відображення. На мою думку, Шевченко уважно оцінював наслідки переходу України під царську владу.