Вони змусили увесь світ змінити свої правила гри.
Новий сезон Ліги націй Україна відкриє зустріччю з командою, про яку журналісти не раз заявляли, що місцевий футбол перебуває в занепаді.
Вам здається, що наша національна команда давно не брала участі у чемпіонатах світу? Угорцям є чого нам заздрити: чемпіонат світу 2026 року стане для них десятим поспіль, який вони пропустять. На останньому мундіалі, що проходив у Мексиці, угорці зазнали розгромної поразки 0:6 від збірної СРСР (авторами голів стали Беланов, Яковенко та Яремчук). На пострадянському просторі досі існує популярний жарт: "Угорський футбол помер в Ірапуато".
Звичайно, насправді він не помер, а живий - і дай Боже кожній країні мати такого талановитого, креативного і при цьому готового викладатися на полі на двісті відсотків півзахисника, як Домінік Собослай. Але Домінік - так само, як і Габор Кірай, і Балаш Джуджак, разом із 3:3 на Євро-2016 з чемпіонами португальцями, - виглядають навіть не як залишки колишньої розкоші, а як насмішка порівняно з тим, що було колись.
Колись угорці мали покоління, яке досягло таких висот, що тренер міг дозволити собі ігнорувати володаря європейського рекорду результативності, який досі залишається непорушним. Навіть дворазовий чемпіон світу перед початком нового чемпіонату світу заявляв, що його проведення не має сенсу, адже всім зрозуміло, що найсильнішою командою є угорці. Вони самі називали себе "аранчапат" - "золота команда", і ця назва стала відомою у всьому футбольному світі.
Старт: кав'ярні Відня, переселення шотландців, виникнення видатних інтелектів.
Історія зародження футболу на угорських землях - це історія виходу самої гри за межі національної британської розваги.
Першою країною, в якій футбол почав розвиватися на рівні, вищому за хобі британських моряків, була Австро-Угорщина. Велика країна, що охоплювала території 13 сучасних держав, зокрема й Україну, та дуже багата, могла собі дозволити приділяти час дозвіллю, зокрема професійному спорту. Сюди приїжджали й проповідники передових ідей, яким було тісно в одній-двох лігах Великої Британії.
Серед таких особистостей можна виділити Джиммі Гогана – видатного, але часто недооцінюваного історією тактика. Після невеликої кар'єри в рідній Англії, він взяв на себе управління збірною Нідерландів у 1910 році, тренував команду Австрії перед початком Першої світової війни, а також працював зі збірними Угорщини та Швейцарії в 1920-х роках. Крім того, він був наставником клубів з усіх цих країн, а також з Німеччини та Франції!
На відміну від домінуючої на островах тактики, яка ґрунтувалася на довірі до кожного гравця у своїй зоні, Гоган робив ставку на переміщення футболістів із зони в зону.
Вплив Гогана на європейський футбол важко переоцінити. Тренер Густав Шебеш, який підніме угорських гравців на нові висоти (детальніше про нього незабаром), зазначав:
"Він передав нам всі знання, які ми маємо про футбол."
Естетика та краса футболу стали національною ідеєю як для австрійців, так і для угорців, надихаючи десятки тисяч уболівальників заповнювати стадіони та підносячи професію футболіста до високого рівня престижу.
Гоган, без сумніву, навчив угорців багатьом речам, проте найголовніше — він навчив їх мислити. На противагу традиційним англійським уявленням щодо гри, які стверджували, що немає нічого кращого за схему 4-4-2, Джиммі та його британські колеги (серед яких було чимало менш консервативних шотландців) у Європі дотримувалися принципу, що тактику слід постійно вдосконалювати та розвивати. Віденські кав'ярні стали легендою, адже саме там, після матчів, обговорювали інноваційні ідеї команд, таких як Рапід, Австрія та інших клубів.
Перша світова війна стала причиною зникнення Австро-Угорщини з політичної карти, проте в обох її найбільших регіонах ідеї продовжували існувати. В Угорщині виникли нові талановиті тренери, серед яких був Бела Гуттман. Цей видатний фахівець, який згодом здобуде два Кубки чемпіонів з Бенфікою, розпочав свій шлях у футболі саме в Угорщині.
Заздалегідь зауважу, що чимало гравців "араньчапат" і взагалі угорської команди тих часів згодом стали визнаними тренерами, які працювали в Серії А та інших престижних лігах.
Австрія та Угорщина зійшлися у чвертьфіналі першого ж чемпіонату світу, в якому взяли участь усі найсильніші європейські команди - ЧС-1934. Сильнішими виявилися австрійці, які б увійшли до числа фаворитів і наступного ЧС, але аншлюс переплутав усі карти. А ось угорці в 1938-му дійшли до фіналу і програли лише непереможним на той час італійцям з Піолою та Меаццою.
Фріц Вальтер - майбутній солдат вермахту, а згодом чемпіон світу у складі бундестім у 1954-му - розповідав, що у 1938-му бачив ту Угорщину і оцінював її як команду зірок. Тоді він і уявити не міг, що особисто перекреслить її надії на повну велич... Втім, у 1938-му ніхто не міг уявити, скільки потрясінь чекає на кожного з учасників того матчу, включаючи глядачів, у найближчому майбутньому.
Угорці та авторитарний режим Ракоші: власний "залізний завіс" і розстріл інакомислячих.
Угорці, звичайно, виступали під час Другої світової війни на боці зла, але після неї зазнали майже такого ж абсолютного зла. До влади прийшов комуністичний режим на чолі з Матяшем Ракоші. Про його ідеї та методи найкраще свідчить прізвисько: "найкращий учень Сталіна".
Навіть серед інших країн так званого соціалістичного табору Угорщина виділялася своєю жорстокістю репресій, придушенням будь-якого прояву інакодумства та швидким впровадженням сталінських ідей. При населенні в 9,5 мільйона осіб у перші роки правління Ракоші було відкрито кримінальні справи проти півтора мільйона людей.
Більше ніж 500 тисяч осіб стали жертвами репресій, виконуючи покарання в шахтах і каменоломнях. Цікаво, що саме Ракоші першим почав розглядати концепцію "глобальної сіоністської змови", щоб ліквідувати політичних супротивників єврейського походження.
Як це позначилося на футболі? Поки ще було можливо, з країни виїжджали всі, хто міг. Гуттман отримав прізвисько "блукач" за роботу в багатьох країнах, від Італії до Уругваю, але батьківщину він покинув наприкінці сорокових років і потім навіть на виїзний матч проти Уйпешта у складі Бенфіки не приїжджав - побоювався арешту.
На вічне питання "Чого не вистачало угорцям для здобуття титулу чемпіонів світу?" можна знайти безліч складних і філософських відповідей, але є й досить проста: Ладислав Кубала. Найвидатніший футболіст в історії Барселони до появи Ліонеля Мессі блискуче виступав за Ференцварош, поки не потрапив під арешт і допити через звинувачення у шпигунстві.
Після цього він залишив Угорщину, так і не повернувшись назад. Режим Ракоші настільки зневажав Кубалу, що навіть забороняв "араньчапатам" грати у матчах проти світової збірної, якщо у складі останньої виступав "втікач".
Іштван Ньєрш, який емігрував з Угорщини в 1948 році, досі залишається одним із десяти найрезультативніших гравців в історії Інтера. Його внесок у перемогу "нерадзуррі" в двох чемпіонатах та звання найкращого бомбардира Серії А свідчать про його видатний талант. Загалом, вплив угорських футболістів на розвиток та еволюцію італійського футболу є надзвичайно значним.
Ньєрш блискуче виступав за клуби Інтер та Рома. Інший гравець, Мілан Кінчеш, провів всього один сезон у Ювентусі, але при цьому грав за п'ять інших італійських команд та завершив свою тренерську кар'єру в Італії. Угорський футболіст Ференц Мольнар працював в Італії з 1920 до 1943 року — спочатку як гравець, а згодом як тренер; багато представників "араньчапат" також згодом стали тренерами в Серії А. Можна сказати, що це було для них ніби повернення додому...
Як тоталітарний режим поєднувався з концепціями максимальної демократичності в угорському футболі? Принаймні, наставником національної команди став фахівець, який вважався прихильником ідей Гуттмана та іншого видатного угорського тренера Мартона Букові. Густав Шебеш, який був добрим гравцем в епоху до війни, вважався перспективним тренером і охоче прийняв нову владу: він обіймав посаду секретаря партійної організації, а після свого призначення на пост тренера збірної став також заступником міністра спорту.
Щоб максимально втілити ідеї Шебеша, влада реалізувала проєкт (і зараз усі знавці радянського футболу посміхнуться: знайома, мовляв, тема) базового клубу збірної. Правда, тут угорці, на мій погляд, йшли на ще більші ризики, ніж СРСР за часів Лобановського. Якщо радянська система передбачала формування збірної гравцями, які спочатку були в Динамо, то угорська - формування одного клубу найкращими гравцями країни.
Простіше кажучи, гравців запрошували до Гонведа - армійського клубу з Кішпешта, який поспіхом перейменували з ФК, і нова назва якого означала "захисник батьківщини". Саме сюди й зібрали кістяк команди, хоча найлегендарніший гравець - футбольний бог же вказав, щоб не псувати йому кар'єру! - саме там і розпочинав свою кар'єру.
Ференц Пушкаш, легендарний футболіст, відзначився 428 голами в 397 матчах за "Кішпешт/Гонвед". Це вражаючий показник для людини, яка поєднувала спортивну кар'єру з тренерською роботою! Після відставки Шебеша, Пушкаш отримав призначення на посаду головного тренера національної збірної, і партія вважала, що довіряти цю роль комусь іншому — це не найкраще рішення. Тому в "Гонведі" не було окремого тренера, і всі обов'язки покладалися на зірку команди. І, хоча він пізніше реалізував себе в ролі тренера, його вплив у футболі залишався вагомим.
"Аріанчапат" розцвіла, мандруючи Європою в стилі рок-гурту, збираючи аншлаги та розгромлюючи суперників, в той час як режим закріплював свої позиції. Навряд чи варто згадувати, що гравці не отримували жодного форинта від продажу квитків. Примус до переходів також викликав невдоволення, особливо коли в різних Ювентусах і Міланах зіркам пропонували зарплати, які в десятки разів перевищували їхні власні в Угорщині.
Хтось втікав успішно, після однієї спроби втечі Шебеш врятував лідерів збірної від неприємностей - але коли справа торкнулася самого "богемного" і близького до західних цінностей футболіста, все призвело до найгіршого.
Шандор Сюч був захисником збірної під час та після Другої світової війни. Можна сказати, що він випередив свій час, одружившись із джазовою співачкою Ержі Ковач. Вона заради нього покинула попереднього чоловіка, а він - дружину. За "аморальні" стосунки його відсторонили від збірної, він отримував погрози від президента Уйпешта (за ним стояла поліція) і вирішив втекти разом із Ковач.
Лише спілкуючись із богемою, можна зрозуміти, чому Сюч прагнув попрощатися з усією командою перед своєю втечею. Звісно, його затримали — але навіть найбільші песимісти не могли уявити, що чекає на Сюча. Його звинуватили у зраді батьківщини, адже він був співробітником поліції, і все це через те, що він грав за Уйпешт. Вирок: смертна кара, і жодні крики про допомогу від зіркових товаришів не змогли змінити ситуацію...
Ковач провела чотири роки у в'язниці, але дожила до старості. У її житті були платинові альбоми, гастролі та навіть реабілітація її коханого. Після падіння комуністичного режиму в Уйпешті на честь Сюче було відкрито школу та названо трибуну на стадіоні, а в збройних силах її посмертно підвищили до підполковника. Проте, можливо, Шандор із радістю відмовився б від усіх цих звань.
Головний Ракоша досяг свого: зірки "араньчапат" почали боятися втекти.
Досягнення: розгром англійців, безпрограшна серія та винахід футболу заново
Але - досить про сумне. Історія "аранчапат" - це, по-перше, історія унікального синтезу науки та мистецтва (де ще їм зійтися, як не у спорті?), який не тільки здійснив революцію у футболі, а й зачарував мільйони глядачів. Ті угорці, як комета, блиснули - і дуже швидко зникли.
Угорці самостійно вирішили не брати участь у Чемпіонаті світу 1950 року, що проходив у віддаленій та капіталістичній Бразилії. Тож у Шебеша з'явилася не лише велика кількість ресурсів, але й достатньо часу: перший значущий турнір, а саме Олімпійські ігри, планувався лише через три роки.
У своєму першому матчі Густав зазнав серйозної поразки: швейцарці, у яких на території відбудеться наступний чемпіонат світу, обігнали угорців з рахунком 5:2. Але це не трагедія: тренер вирішив більше не викликати воротаря Тураї, віддавши перевагу Дьюле Грошичу.
Як розвивалися події далі? Вісім наступних матчів закінчилися з сумарним рахунком 35:9. "Араньчапат" могла вважати невдачею будь-який матч без розгромної перемоги: по 5:0 отримали шведи, чехословаки та болгари, 6:1 - старі знайомі австрійці, 8:2 - поляки.
Олімпійські змагання стали справжнім тріумфом угорської збірної: у плейофі, який мав би вимагати максимальної обережності через можливі наслідки помилок, команда вразила всіх, розгромивши Італію з рахунком 3:0, Туреччину 7:1 та Швецію 6:0! Лише югославів у фіналі вони залишили без великої поразки, здобувши перемогу з різницею в два м’ячі.
Гордістю "араньчапат" є вражаюча серія з 23 матчів, протягом якої суперники змогли здобути лише дві нічиї (в товариських зустрічах), а решту ігор були виграні, переважно з великим рахунком. Ця етап тривала з 1952 до 1954 року, але вже на початку десятиліття угорці виявилися непереможною силою. Албанці намагалися з ними змагатися в 1950 році, і до сьогоднішнього дня їхній результат залишається 0:12 у категорії "найбільша поразка в історії"...
Хто ж становив команду тих героїв?
Шандор Кочиш — нападник, якого фанати визнали "найкращою головою в Європі після Черчилля" за його чудові навички гри головою. Він став автором 75 голів у 68 матчах за національну збірну, що свідчить про його вражаючу здатність регулярно забивати більше одного гола за гру.
Йозеф Божик, відомий під прізвиськом "Мотор", був справжнім майстром на полі. Цей віртуозний розігрувач вважався найкращим гравцем своєї команди, навіть незважаючи на досягнення інших, які відзначалися в бомбардирських списках. Завдяки його неймовірним навичкам передачі, угорська команда могла ефективно розвивати свої атаки.
Золтан Цибор. Лівий фланговий атакуючий гравець, який відзначається приголомшливою мобільністю та вмінням виявляти вільні простори на полі. Він вів досить бешкетний спосіб життя і не соромився висловлювати критику на адресу влади, проте його талант дозволяв йому залишатися в пошані навіть у такій країні, як Угорщина.
* Дьюла Грошич. Воротар від Бога, який, незважаючи на невисокий (178 см) зріст, почав грати за шкільну команду ще в 13 років - і дограв до ЧС-1962, єдиний із "араньчапатів". Його вміння виходити з воріт і виконувати роль останнього захисника дуже допомогли збірній, яка атакувала великими силами.
* Дьюла Лорант. Вершина захисту угорської команди, строгий і надійний охоронець. Він відігравав важливу роль і в роздягальні: нагадував гравцям, що передусім вони є спортсменами, і завжди міг поставити всіх на свої місця.
* Нандор Хідегкуті. Ключова фігура команди, особистість, завдяки якій концепція "фальшивої дев'ятки" стала реальністю у європейському та світовому футболі. Його тренував Букові в клубі МТК, а маневри Нандора в атаці виявилися не просто несподіваними, а справжнім шоком для багатьох знаних захисників.
* Ференц Пушкаш. Просто найкращий форвард свого часу. Людина з дивовижним чуттям голу, Пушкаш забив 84 м'ячі за збірну, що довгий час було світовим рекордом - хоча останній матч за угорців "галопуючий майор" зіграв ще до тридцяти. Пушкаша обожнювали за вміння адаптуватися до будь-якої схеми: чи то перепасовки м'яча низом, чи то подачі, гра на позиції чистого форварда або фактично в півзахисті, поруч із Божиком і Хідегкуті.
Шебеш підбирав інших гравців, орієнтуючись переважно на баланс команди. Наприклад, правий півзахисник Ласло Будаї виходив на поле не з тієї причини, що був найкращим, а тому, що найвлучніше підавав м'яч Кочишу. Опорний півзахисник Закаріаш, у свою чергу, мав компенсувати участь Божика в атакуючих діях. У пошуках балансу Шебеш постійно змінював склад, що призвело до цікавого парадоксу: володар світового рекорду за кількістю голів за сезон майже не мав можливості грати за національну збірну.
Не Мессі і не Роналду, а Ференц Деак встановив рекорд з найбільшої кількості голів у одному чемпіонаті. Шістдесят шість (!) голів за всього лише 34 гри досі залишається неперевершеним досягненням в європейському футболі, і, ймовірно, він залишиться таким назавжди. У збірній Деак також показував чудові результати – 29 голів у 20 матчах, але у 27 років його перестали викликати до "араньчапат".
Чому так?
За легендою, на банкеті Деак заспівав гімн улюбленого Ференцвароша, а коли офіцери угорської армії (вони, звісно, вболівали за Уйпешт) наказали йому замовкнути, він плеснув їм горілкою в обличчя. Добре хоч, що шляхом Сюча не пішов...
Є й інші пояснення, наприклад, суто ігрова імпульсивність гравця. Той самий розгром від чехословаків затьмарився ще й його вилученням, а без нього у угорців все склалося так, що ніякий Деак не був потрібен... У будь-якому разі, угорці того часу виховали щонайменше шість нападників світового класу. Пушкаш, Кочиш, Цибор, Хідегкуті, Деак - і не забуваємо про Кубалу, якого без сумнівів включали до збірної світу. Шебеш міг обирати.
П'ятдесяті роки стали епохою, коли світовий футбол почав ставити під сумнів домінування англійців. До чемпіонату світу 1950 їхні досягнення виправдовувалися більш раннім початком гри та її винаходом, але в момент, коли команда прибула на турнір, сталася несподіванка: вони програли американцям (!) і не змогли вийти з групи. "Три леви" мали намір відновити свої позиції на чемпіонаті світу 1954, проте їм також було цікаво перевірити свої сили проти найсильнішої команди континенту. Тренер Ракоші побоювався можливого програшу капіталістичним англійцям, але зрештою дав згоду при одній умові: здобути перемогу будь-якою ціною.
Результат виявився вражаючим. Лише завдяки героїчним зусиллям воротаря команді вдалося обмежитися «всього» шістьма пропущеними голами. Ні Стенлі Метьюз, ні його колега Мортенсен, зірки епохи, не змогли врятувати команду: Англія зазнала поразки з рахунком 3:6.
І справа була навіть не в рахунку: усі експерти сходилися на думці, що англійці поступилися угорцям у ігрових ідеях. Статична, розбита на зони команда не розуміла, як протистояти супернику, у якого всі переміщалися із зони в зону.
Попри товариський статус, той матч досі вважається одним із найважливіших в історії футболу. З нього почалася нова ера: і в тактичному, і в ментальному плані. Футбол перестав бути однополярним: ніхто більше не орієнтувався на англійців як на законодавців моди.
До речі, вони домовилися про реванш, вже в Будапешті - і програли 1:7. Досі ця поразка залишається найбільшою в історії "трьох левів".
Чемпіонат світу: веселі розгроми, перемога над бразильцями - і... біль на все життя
Вітторіо Поццо, тренер, що led the Italian national team to glory in the 1934 and 1938 World Cups, once stated:
"Вже важко зрозуміти, чому через місяць планується проведення чемпіонату світу. Адже чемпіон всім відомий - це неперевершена угорська команда."
Угорщина домінувала, і здавалося, що її відрив від будь-яких суперників тільки зростає. У групі чемпіонату світу, наприклад, вона розпочала з перемог 8:3 та 9:0, причому вісім голів забила саме німцям.
Тоді, втім, німців не характеризували терміном "самі". У довоєнний період вони не продемонстрували особливих досягнень, програвши ЧС-1950 через дискваліфікацію, і на чемпіонат у Швейцарії приїхали як просто пристойна команда. Тренер тієї збірної, Зепп Гербергер, навіть обрав не найсильніший склад для групового матчу, що також свідчило про визнання угорців найсильнішою командою світу: німці не мали великих сподівань на успіх проти них.
Головною подією цього матчу стало не стільки підсумкове число на табло, скільки травма Пушкаша. Протягом більшої частини турніру основною інтригою залишалося питання, чи зможе "галопуючий майор" відновитися до фіналу. Жеребкування виявилося надзвичайно жорстким для команди "араньчапат": вже в чвертьфіналі їм довелося зіткнутися з бразильцями, а в півфіналі — з чинними чемпіонами з Уругваю.
Матчі проти латиноамериканців показали, що угорці все-таки люди, і у них є певна межа. Обидва суперники були переможені з рахунком 4:2, уругвайці взагалі в овертаймі - але все ж переможені.
Новина про те, що у фіналі зіграють знову з тими самими німцями, розслабила, як мінімум, керівництво: до Швейцарії дозволили приїхати дружинам, оголосили, що дозволять тиждень пожити й після фіналу... А тут ще й Пушкаш відновився і був готовий зіграти матч за Кубок світу.
Початок матчу виявився вражаючим: угорська команда швидко перевищила груповий рекорд за кількістю забитих м'ячів, досягнувши 2:0 вже на восьмій хвилині завдяки голам Пушкаша і Цибора. Проте німці не зламалися під тиском і поступово адаптувалися до гри. До завершення першого тайму бундестім встигли зрівняти рахунок, а в кінці поєдинку Гельмут Ран увійшов в історію, забивши вирішальний гол.
Які ж причини такого несподіваного удару, що стався в безхмарну пору, після двох бездоганних сезонів? Відповіді на це запитання оточені міфами. Деякі, починаючи з Лоранта, покладають вину на керівництво, стверджуючи, що в переддень вирішального поєдинку гравцям дозволили занадто розслабитися.
У легенди увійшла історія про те, що Адідас, який щойно почав одягати німців, забезпечив їх взуттям зі знімними шипами - і під час дощу в Берні бундестім прямо в перерві замінила шипи на більш відповідні. Німцям точно допомогла їхня скрупульозність: вони спілкувалися з тими самими уругвайцями, випитували в них секрети суперника.
Відзначалися й нарікання на суддівство: за словами угорських вболівальників, в кінці матчу гол Пушкаша було скасовано через уявний офсайд. На мою думку, цей аргумент лише принижує угорців: вони вміли забивати вісім голів і навіть не звертали уваги на одне суддівське рішення. Проте, як би там не було, 4 липня 1954 року у близькій Швейцарії народилася потужна футбольна нація — німці. Ця нація ще не раз здобуде перемогу, тоді як інша нація почне йти на спад.
Епілог: втеча одних, переслідування інших - і вакуум на цілі покоління
Щоб оцінити рівень очікувань, які не вдалося виправдати угорським футболістам, досить звернути увагу на один показник: на стадіоні "Непштадіон" вже зведено 17 постаментів для пам'ятників гравцям. Ці пам'ятники були встановлені не лише за життя спортсменів, а й в період їхньої активної кар'єри. Футбол залишався символом гордості для тієї Угорщини, яка переживала тяжкі часи, і на гравців покладали величезні сподівання.
Отже, після завершення фіналу основною реакцією стали дії звичайних людей, які, висловлюючи своє обурення, влаштували погроми в Будапешті.
Ракоші не вживав жодних заходів проти своїх підопічних. Можливо, він сподівався на нові тріумфи: команда має винятковий потенціал, гравці ще молоді, а через рік їх чекають єврокубки, де Пушкаш та його товариші можуть влаштувати справжній фурор... Але все закінчилося несподівано.
По-перше, "араньчапат" просто почала часто програвати. Удало відігравши 1955-й (оцініть масштаб драми: починаючи з літа 1952-го, угорці провели 42 матчі, з яких більшу частину виграли з великим рахунком, а програли ОДИН - але найважливіший), на початку 1956-го вони програли три матчі з п'яти - і Шебеша попросили на вихід. Його місце зайняв Букові, який, можливо, і побудував би щось нове, але...
Угорське повстання 1956 року вразило всіх. Нехай режим і встояв, але Ракоші довелося доживати свій вік у країні свого кумира: наступні 15 років він прожив у СРСР. "Гонвед", тим часом, грав у тому самому Кубку чемпіонів, який щойно з'явився: у бурхливих матчах (3:2 та 3:3) обіграв Атлетик із Більбао.
Після цього клуб ухвалив рішення не повертатися до Угорщини, а натомість вирушити в турне до Бразилії, куди навіть національна збірна раніше відмовлялася їхати на чемпіонат світу...
Зустріч після європейського турне з новим міністром спорту стала ще одним кроком до зміцнення дисципліни: після повернення гравці мають пройти через півторарічну дискваліфікацію. Більшість з них вирушили у відпустку, але Цибор, Кочиш та Пушкаш вирішили залишитися. Таким чином, етап величної угорської збірної наближається до завершення: вже на чемпіонаті світу 1958 року команда не змогла вийти з групи, програвши Уельсу.
Що сталося потім?
Пушкаш став легендою Реала, навіть з його помітним животом він успішно обігрував численних захисників суперників і сприяв формуванню однієї з наймогутніших команд в історії футболу разом із Ді Стефано. Це давалося йому досить просто, адже до 1956 року він вже виступав за найбільш потужну команду в історії футболу.
Кочиш провів вісім сезонів у клубі Барселона. На жаль, його здоров'я не раз підводило: спочатку на полі, де він часто отримував травми, а згодом і в житті, коли йому діагностували рак. На жаль, у віці 49 років Шандор обрав шлях самогубства.
Цибор провів три сезони в складі Барселони, граючи поруч з Кубалою та Кочишем. Його захоплення розкішним способом життя завадила йому досягти такої ж вражаючої кар'єри, як у Пушкаша. У свої останні роки активної кар'єри він постійно змінював клуби, поки не переїхав до Канади. Після завершення футбольної кар'єри він відкрив кафе "Блакитний Дунай" у Барселоні.
Після завершення своєї кар'єри Грошич потрапив за ґрати, де провів кілька днів. Однак підтримка звичайних фанатів допомогла воротарю республіки вийти на свободу. Решту свого клубного шляху він провів у скромній команді Татабанья.
Божик присвятив всю свою кар'єру клубу Гонвед, а згодом очолив цю команду, а також керував національною збірною Угорщини.
Лорант залишив Угорщину, вже обіймаючи посаду тренера: він тренував кілька команд у Бундеслізі, включаючи такі клуби, як Баварія та Шальке.
Хідегкуті також почав кар'єру тренера. Він довів угорський клуб Вашаш до півфіналу Кубка чемпіонів і працював з "Фіорентиною".
Шебеш працював з Уйпештом та іншими угорськими клубами, проте не зміг досягти помітних успіхів.
Німеччина згодом виграла ще три чемпіонати світу та три чемпіонати Європи. У 2003 році в країні зняли фільм "Чудо Берна".
Угорщина ж так і не повернулася до колишнього футбольного рівня.
#
