Взаємодія і співпраця: як Сталін сприяв Гітлеру в окупації частини Європи.

Мільйон тонн радянської нафти та практично три тонни платини для нацистської Німеччини.

Весь світ знає про 22 червня 1941 року, який став не лише початком радянсько-німецької війни, а й ознакою завершення тісної співпраці двох тоталітарних режимів, що на той час контролювали дві третини Європи. Офіційний старт Другої світової війни, коли нацистська Німеччина напала на Польщу 1 вересня 1939 року, сигналізував про перехід до активної фази глобального конфлікту, який фактично тривав з вересня 1931 року, коли імператорська Японія окупувала китайську провінцію Маньчжурія.

Український історик Сергій Горобець у спільній монографії "Війна і міф. Невідома Друга світова" писав: "Радянський Союз із вересня 1939 року до червня 1941 року залишався союзником Третього Райха, постачаючи йому необхідні для ведення агресії в Європі сировину, матеріали, інформацію. По суті це означало, що завоювання Франції та бомбардування Британії відбувалося також і завдяки радянським ресурсам. Німецькі бомбардувальники долетіли до Лондона на радянському пальному".

Безумовно, в усіх радянських виданнях, особливо в багатотомних "Історіях" так званої Великої Вітчизняної або Другої світової війни, завжди підкреслювалося, що СРСР прагнув уникнути залучення країни в конфлікт, ініційований нацистською Німеччиною з нападом на Польщу 1 вересня 1939 року.

Підписання 23 серпня 1939 року Пакту Молотова — Ріббентропа між Радянським Союзом та Німеччиною, а також секретного протоколу до нього, достовірність якого давно доведена, незважаючи на спроби кремлівських "істориків" називати його фальшивкою, радикально змінило розподіл сил не лише в Європі, а й у всьому світі. Імператорська Японія, яка на той момент була, принаймні, тимчасовим союзником нацистської Німеччини та фашистської Італії (в рамках Антикомінтернівського пакту — "Вісь Берлін — Рим — Токіо"), продовжувала розширювати свої території в Китаї, сподіваючись на подальші завоювання в Східній та Південній Азії. Однак раптове підписання Пакту в Москві викликало серйозне занепокоєння в Токіо, особливо на фоні продовження військових дій на річці Халхин-Гол між японськими та радянськими силами. Перспективи Антикомінтернівського пакту стали невизначеними...

Що стало перешкодою для встановлення союзницьких відносин між Москвою та Берліном раніше? Можливо, це були ідеологічні розбіжності, а також виражена антифашистська та антинацистська позиція Кремля до весни 1939 року, коли останні захисники Іспанської республіки вже склали зброю?

Гітлер зайняв керівну позицію в січні 1933 року і всього за рік усунув практично всю реальну, а також потенційну опозицію разом із її прихильниками. Комуністична партія, яка мала значний вплив під час Ваймарської республіки і довгий час отримувала підтримку з боку "керованого" сталінського Комінтерну, була ліквідована всього за кілька тижнів. Багато з її симпатиків та виборців, під впливом вражаючих досягнень гітлерівського уряду в економічній та соціальній сферах, змінили свої погляди і швидко стали прихильниками нацистських ідей. Це пояснюється тим, що, хоча на перший погляд ці ідеології були несумісні, вони обидві спиралися на тоталітарні практики та мали ряд спільних рис, що заслуговує на окреме обговорення.

У той же час, коли в Німеччині розгорталися важливі події, в другій половині 1930-х років у Радянському Союзі відновився сталінський терор, відомий як Великий терор 1937–1938 років. Ця кампанія остаточно знищила навіть залишки опозиційних настроїв. З часом Радянський Союз перетворився на величезний табір, оточений колючим дротом.

Український історик Анатолій Русначенко зазначав: "Встановленню позитивних відносин між двома державами заважало те, що вже до кінця 1930-х років ці країни стали найбільшими військовими силами, які боролися за (принаймні) європейську гегемонію: СРСР виступав під прапором пролетарської революції та комунізму, тоді як Німеччина спиралася на расову теорію, відому як націонал-соціалізм. Хоча нацизм і більшовизм здавалися ідеологічно протилежними, насправді вони обидва уособлювали крайній тоталітаризм на європейському та азійському континентах. Ці два режими мали спільні риси, які проявлялися навіть у зовнішній політиці їхніх партій та лідерів. Імперські, а також частково месіанські аспекти більшовизму і нацизму стали очевидними вже наприкінці 1930-х років. Саме тоді злочини проти своїх громадян, такі як Голодомор, який можна вважати геноцидом, вже відбувалися в СРСР і продовжувалися далі, тоді як у Німеччині починалися подібні репресії."

Громадянська війна в Іспанії була останньою битвою ультралівих і ультраправих ідеологій і радше виявилася гарним полігоном для випробування військової техніки - німецької, італійської та радянської. Недавно ще безкомпромісні вороги опинилися не просто за столом переговорів, а й зайнялися поділом "європейського пирога", залишивши два останні бастіони країн "західних демократій" (Велику Британію та Францію), можна сказати, дещо вульгарно, "не при справах".

Якою була реакція лівих політичних сил та їхніх прихильників в Європі, Америці, а також у самому Радянському Союзі на цей несподіваний поворот подій? Це стало своєрідною ціннісною і світоглядною катастрофою. Багато представників лівої інтелігенції по всьому світу сприйняли укладення договору між Москвою і Берліном як зраду як комуністичних принципів, так і самої демократії. Численні західні мислителі, які в 1930-х роках ігнорували злочини сталінського режиму, включаючи Голодомор 1932–1933 років в Україні, раптом прокинулися і почали жорстко критикувати цей союзницький договір. Радянський письменник і поет Костянтин Симонов, згадуючи події після війни, писав: "Ця подія психологічно... вразила мене так само, як і моїх ровесників... Щось змінилося не лише у світі навколо, а й у нас самих. Ми стали кимось іншим, ніж були раніше; здавалося, що після цього пакту нам доведеться жити з новим сприйняттям реальності".

У день підписання Пакту на імпровізованій вечері Сталін у присутності Ріббентропа проголосив перший тост: "Я знаю, як сильно німецька нація любить свого вождя, і тому мені хочеться випити за його здоров'я".

Посол нацистської Німеччини у Москві Вернер фон Шуленбург у своїй телеграмі до Міністерства закордонних справ, датованій 6 вересня 1939 року, зазначав: "Різка зміна курсу радянського уряду після багатьох років активної пропаганди, спрямованої проти німецьких агресорів, викликає певне непорозуміння серед населення. Особливо викликають сумніви заяви офіційних представників, які стверджують, що Німеччина більше не є агресором. Радянська влада докладає всіх зусиль, щоб змінити ставлення громадськості до Німеччини. Преса, здавалося б, зазнала кардинальних змін. Не лише припинилися всі критичні публікації про Німеччину, а й новини зовнішньої політики, які тепер здебільшого базуються на німецьких джерелах, а антинімецька література зникла з книжкових полиць і т. ін.".

Йшов шостий день війни у Польщі. Кремль ще вичікував, підтягуючи війська до західного кордону...

Отже, коли нацисти вже захопили більшу частину Польщі, 17 вересня 1939 року розпочався "Визвольний похід" Червоної армії в Західній Україні та Західній Білорусі під гаслом підтримки братніх народів, які страждали від польського владарювання. Ситуація національних меншин у другій унітарній Речі Посполитій була далеко не ідеальною, однак у міжвоєнний період більшовики не звертали уваги на утиски українців, як на національному, так і на релігійному рівнях. Ця військова акція стала реалізацією положень Секретного протоколу до Пакту Молотова-Ріббентропа, а території, захоплені відповідно до нього - Східна Галичина, Волинь і західнобілоруські області - стали справжнім надбанням більшовицької імперії. Саме таким чином можна охарактеризувати ці імперські досягнення.

Коли нацисти та більшовики спільними зусиллями розгромили польську армію і зустрілися, відбулися братання на кшталт тих, які були відомі в часи Першої світової війни.

Потім, 22 вересня 1939 року, в Бресті пройшов спільний парад неподалік стін фортеці, яку згодом, починаючи з 22 червня 1941 року, будуть мужньо обороняти рядові солдати та молодші офіцери Червоної армії, тоді як старші офіцери та генерали залишать гарнізон на призволяще.

Чи замислювався Сталін у вересні 1939 року над ідеєю соборності українських земель? Звісно, ні. Невдовзі після цього почалися масові репресії та депортації польського населення, а потім і інших національностей, таких як українці, білоруси та євреї. Литва отримала Віленську (Вільнюську) область, але вже влітку 1940 року більшовики окупували Литву разом із "подарунком", а також Латвію та Естонію (нацистська Німеччина порадила країнам Балтії не чинили опору комуністам). Фінляндія відкинула ультиматум Кремля і під час "Зимової війни" 1939-1940 років продемонструвала свій характер, зумівши зберегти незалежність, хоча й зазнала втрат близько 10% своєї території; Червона армія втратила в шість з половиною разів більше солдатів та офіцерів.

Поки на територіях, які опинилися під контролем більшовиків до початку німецько-радянської війни (влітку 1940 року також відбулася анексія Північної Буковини та Бессарабії, що раніше належали Румунії), розгортався жорстокий терор. Він в першу чергу вдарив по чиновниках, військовослужбовцях, представникам поліції, національній інтелігенції та членам різних політичних партій, включаючи навіть місцевих комуністів. Водночас, у той час як Радянський Союз без значних зусиль захоплював і анексував величезні площі на сході Європи, нацисти почали свій блискавичний наступ у регіонах, що підпадали під їхній вплив за Секретним протоколом. Залишивши мінімальні військові контингенти на спільних кордонах із СРСР, нацистські сили за короткий час окупували Данію, Норвегію, більшу частину Франції (де маршал Філіп Петен створив колабораціоністський уряд у Віші), Югославію та Грецію. Спільно з італійськими військами німці розпочали бойові дії в Північній Африці проти британців.

Британський історик Норман Дейвіс у своїй праці "Історія, Європа" зазначає: "Окрім економічних зв'язків, між урядами двох країн відбувалося активне співробітництво в галузі пропаганди, а також мали місце обміни досвідом між каральними органами. Повний обсяг співпраці між СС та НКВС в той час залишає багато запитань, оскільки нацистські документи не збереглися, а радянські архіви залишаються закритими і досі (книга вийшла у 1996 році; наразі ситуація в РФ ще більше ускладнила доступ для добросовісних архівістів. - С.М.). Проте слід зазначити, що високопосадовий радянський офіцер-зв'язківець був приписаний до штабу СС у Кракові аж до 1941 року. Нацистські та радянські делегації проводили спільні конференції, обмінювалися в'язнями, а пропаганда обох режимів діяла в тандемі, використовуючи всі свої ресурси. З 24 серпня радянські ЗМІ відмовилися від попередньої політики і почали цитувати Völkischer Beobachter ("Народний спостерігач") як надійне джерело інформації. Газета "Правда" проголосила, що дружба між Німеччиною та Радянським Союзом закріпилася назавжди."

Отже, розпочалася "партнерство" двох держав на багатьох фронтах. Ще 19 серпня 1939 року в Берліні було укладено торговий договір між СРСР і Німеччиною, який продовжував діяти в 1940 та 1941 роках. За цей час нацисти отримали величезні обсяги сировини: 0,9 мільйона тонн нафти, 500 тисяч тонн залізної руди, 300 тисяч тонн чавунного брухту, 200 тисяч тонн фосфатів, 100 тисяч тонн хромової руди, 2,4 тонни платини, 18 тисяч тонн гуми, 1,6 мільйона тонн кормового зерна і муки, а також 100 тисяч тонн сої. Сира нафта транспортувалася в спеціально виділених німецьких цистернах. Нацистський режим зіткнувся з серйозними труднощами в забезпеченні нафтою та іншими критично важливими ресурсами через спроби Великої Британії ввести економічну блокаду, яку Берлін і Москва вдало обходили. Навіть перед самим вторгненням німецьких військ в СРСР через кордон продовжували проходити ешелони з сировиною для Німеччини. Також налагоджувалося військове співробітництво між Німеччиною та СРСР, яке було згорнуте в 1933 році (цей аспект заслуговує окремого обговорення).

"Добре, що російські царі здобули для нас так багато території. Я вважав своїм обов'язком на посаді міністра закордонних справ максимально розширити кордони нашої Батьківщини. І, схоже, ми з Сталіним досить успішно впоралися з цим завданням", - такими словами у своїй документальній повісті "Сто сорок бесід з Молотовим" цитував одного з підписантів злочинного Пакту радянський письменник Фелікс Чуєв. Це була відверта правда, без жодних маскувань, яка яскраво відображала суть і характер будь-якої російської влади.