Складні досягнення, невдалі вибори та приємні несподіванки: огляд кінематографу 2025 року.

Зображення: porcelainwar.com Сцена з фільму "Порцелянова війна"

Слід відзначити, що 2025 рік розпочався для нас з приємних новин. Фільм "Порцелянова війна" Брендана Белломо та Слави Леонтьєва (Україна-США) отримав номінацію на "Оскар" у категорії "Найкращий документальний фільм", тоді як "2000 метрів до Андріївки" Мстислава Чернова здобув нагороду за найкращу режисуру на міжнародному документальному фестивалі "Санденс". Обидва фільми присвячені темі війни, причому для Слави Леонтьєва це дебют у режисурі. Документальне кіно продовжує залишатися важливим двигуном для розвитку національної кінематографії.

Зображення: кадр з відеозапису фільму "2000 метрів до Андріївки".

"Порцелянова війна": витончений акт опору.

Що ж до світового кіно, то в ньому, з одного боку, обійшлося без сюрпризів у сенсі мистецьких проривів, а з другого - сюрпризи таки були, правда, не мистецькі, а політичні. І не сказати, що приємні.

Почнімо з останніх: їхнім осердям став Лос-Анджелес, де 3 березня роздали "Оскари". Головним тріумфатором стала трагікомедія "Анора" (реж. Шон Бейкер, США) з 5 нагородами, в тому числі за найкращий фільм, найкращу режисуру, найкращу жіночу роль (Майкі Медісон).

Зображення: EPA/UPG Зліва направо: Едрієн Броуді, лауреат премії за найкращу чоловічу роль у стрічці "Бруталіст", Майкі Медісон, яка отримала нагороду за найкращу жіночу роль у фільмі "Анора", Зої Салдана, що була визнана найкращою акторкою другого плану за роль у "Емілії Перес", та Кіран Калкін, нагороджений за найкращу чоловічу роль другого плану.

Шон Бейкер – один з найоригінальніших незалежних режисерів США, який зосереджується на історіях людей, що опинилися на узбіччі суспільства. Він зуміє зобразити їхні переживання зі справжнім співчуттям, уникаючи моралізаторства, і робить це з дотепним підходом. Проте у його творчості є один суттєвий недолік, який яскраво проявився у фільмі "Анорі": надмірна симпатія до Росії. Проблема не лише в тому, що це посередня інтерпретація казки про Попелюшку, де син російського олігарха зваблює узбецьку секс-працівницю, а потім разом із батьками знущається з неї. Бейкер ще й запросив на ролі другорядних персонажів відомих путіністів Юрія Борисова та Олексія Серебрякова, включивши до сюжету образ "хорошого росіянина" (бандита за фахом). В результаті 97-й "Оскар" став свідченням російської пропаганди, і цим слід привітати Американську кіноакадемію.

При тому серед претендентів були дійсно новаторські, яскраві фільми: "Емілія Перес" (Жак Одіар, Франція) і "Субстанція" (Коралі Фаржа, Франція). В першому кримінальна драма ефектно поєднана с мюзиклом і тематикою ЛГБТ, другий, з феноменальною Демі Мур у головній ролі, явив собою справжній крок уперед у жанрі боді-горору. Але "Емілія Перес" отримала лише дві другорядні нагороди, а "Субстанція" лишилася без статуеток.

Фото: arthousetraffic.com Кадр з мюзиклу "Емілія Перес"

Єдина приємна новина полягає в тому, що вперше в історії "Оскарів" нагороди отримали фільми з Бразилії та Латвії. Драма "Я досі тут" (режисер Вальтер Саллес, Бразилія) здобула перемогу в категорії "Найкращий міжнародний фільм". В основі сюжету лежать реальні події, що розповідають про Юніс Пайву, яка роками шукала правди після зникнення чоловіка під час військової диктатури. Ще однією несподіванкою стала перемога латвійського фільму "Потік. Останній кіт на Землі" (режисер Гінтс Зілбалодіс) у категорії "Найкращий повнометражний анімаційний фільм". Ця незалежна анімаційна стрічка, що має суто авторський стиль, обійшла відомі мейнстримні фільми з величезними касовими зборами, такі як "Думками навиворіт 2", "Дикий робот" і "Моана 2".

Певним контрастом до цього став Берлінський кінофестиваль, рішення журі якого часто є політично вмотивованими. Але цьогоріч гору взяли цілком ліричні сюжети. Так, головний приз "Золотий ведмідь" отримали "Мрії" - остання частина трилогії "Секс, Кохання, Мрії" норвезького режисера Дага Йохана Гаугеруда. "Мрії" розповідають про закоханість підлітки в свою вчительку, причому героїня переказує свої спогади через роман, який вона написала про ці події. Кінокритик The Hollywood Reporter Девід Руні назвав фільм "ніжним, захоплюючим і часто дуже смішним".

Фото: berlinale.de Кадр з фільму стрічка фільму "Мрії (Секс Любов)"

Гран-прі здобула бразильська стрічка "Блакитна стежка" (Габріель Маскаро) -- наче й не надто драматична, а насправді доволі лякаюча антиутопія: в Бразилії недалекого майбутнього всіх літніх людей примусово депортують до ізольованого поселення, вороття з якого немає. 75-річна Тереза (Деніс Вайнберґ), однак, відмовляється критися такій сваволі і тікає, щоб здобути свободу. В Маскаро вийшла дуже життєствердна і, що важливо, антиейджистська картина.

Фото: kinorium.com Кадр з фільму "Блакитна стежка".

Цікаво відзначити, що в двох інших фільмах-призерах основними героями є діти. "Срібний ведмідь" за найкращу режисуру отримав Хуо Менг за свою соціально-реалістичну стрічку "Жити на землі" (Китай). У ній наростання економічних змін в КНР показується через призму 10-річного Чжуана, який у 1991 році живе в селі, звідки місцеві жителі масово їдуть до міст у пошуках кращого життя. Чжуан — третя дитина в родині, тож його народження суперечить тодішньому закону "одна родина — одна дитина". На противагу цьому, "Послання" (реж. Іван Фунд, Аргентина, Приз журі) має зовсім іншу естетику. У фільмі 9-річна дівчинка, здатна спілкуватися з тваринами, мандрує з опікунами на будинку на колесах і пропонує свої послуги медіума для своїх молодших братів. Ця поетична чорно-біла дорога стрічка нагадує класичну драму Пітера Богдановича "Паперовий місяць" (1973), але адаптована до сучасної Аргентини в умовах економічної кризи.

В Каннах, де традиційно домінують естетичні цінності, головне журі ухвалило резонансне політичне рішення: "Золоту пальмову гілку" було вручено іранському дисиденту-режисерові Джафару Панагі за його фільм "Це був просто нещасний випадок" (Франція).

Зображення: festival-cannes.com Сцена з фільму 'Це трапилося випадково'

Фільм вражає своєю простотою та жорстокістю. Автомеханік, який пережив муки в катівнях аятолів, випадково впізнає свого мучителя на ім'я Егхбал і вирішує його викрасти. Далі розгортається історія одного дня, коли герой возить по місту зв'язаного злочинця, відвідуючи інших його жертв. Спочатку їм потрібно підтвердити, чи дійсно це Егхбал, а потім визначити, як розпорядитися з цим монстром. У фільмі Панагі, який з власного досвіду знає, як обходяться з інакомислячими в сучасному Ірані, втілене крайнощі морального напруження, що нагадує удар блискавки.

Найкращим режисером Канн-2025 був визнаний Клебер Мендонса Фільо з Бразилії. Його фільм "Таємний агент" представляє собою ще один політичний трилер, що розгортається в епоху диктатури. Головний герой, технологічний фахівець і вдівець на ім'я Армандо, намагається уникнути переслідувань прорежимних убивць, тікаючи до міста Ресіфі. Він прагне дізнатися більше про свою матір, працюючи в державному архіві, а потім планує виїхати з країни разом із сином. Ця трагічна розповідь отримала високі похвали від критиків, а актор Вагнер Моура завоював нагороду за найкращу чоловічу роль.

Зображення: imdb.com Сцена з фільму «Таємний агент».

Ще однією ключовою темою виявилася значущість вибору та його наслідки у фільмах "Сентиментальна цінність" (режисер Йоахім Трієр, Норвегія, Гран-прі) та "Сірат" (режисер Олівер Лакс, Іспанія-Франція, приз журі). У "Сентиментальній цінності" прославлений режисер Густав Боорг (виконуючий роль Стеллан Скашгорд), який завжди тримав дистанцію від своєї родини, намагається переконати свою дочку Нору взяти участь у його новому проекті. Тут мистецькі та особисті аспекти переплітаються в складний і болісний вузол. Цей фільм є яскравим прикладом скандинавської екзистенційної драми. У "Сіраті" вибір постає в буквальному розумінні між життям і смертю. Літній чоловік разом із сином-підлітком вирушає до Марокко в пошуках дочки, яка не виходила на зв'язок протягом п’яти місяців, і подорожує з групою мандрівних рейверів. Поступово ця подорож перетворюється на смертельне випробування, яке тримає глядача в постійній напрузі.

Зображення: kinorium.com Сцена з фільму "Сірат".

Джим Джармуш давно вже вважається живою легендою кінематографа. Проте досі він не удостоївся ані "Оскара", ані "Золотого глобуса", ані головної нагороди на великих фестивалях трійки Берлін-Канни-Венеція. І ось, нарешті, на Венеційському фестивалі, що проходить на острові Лідо, було здійснено те, що мали зробити ще давно: "Золотого лева" за найкращий повнометражний фільм отримав Джим Джармуш за свою стрічку "Батько, мати, сестра, брат". Цим рішенням фестиваль, безумовно, зробив один із найзначніших кроків сезону у контексті кінематографічної ієрархії.

Зображення: kinorium.com Сцена з альманаху "Батько, мати, сестра, брат"

"Батько, мати, сестра, брат" - це альманах, що складається з трьох незалежних розповідей, наповнених яскравими персонажами: Кейт Бланшетт, Вікі Кріпс, Адам Драйвер, Маїм Бялік, Том Вейтс та Шарлотта Ремплінґ. У першій історії "Батько", Джефф (Адам Драйвер) та Емілі (Маїм Бялік) вирушають в подорож засніженою дорогою до свого відлюдного батька, у глибині Сполучених Штатів. У другій частині "Мати", у Дубліні, відома літня письменниця (Шарлотта Ремплінґ) очікує на візит своїх доньок Тімотеї (Кейт Бланшетт) і Ліліт (Вікі Кріпс) – єдиний день у році, коли вони збираються разом, хоч і живуть у одному місті. Нарешті, у "Брат і сестра", у Парижі, Скай зустрічається зі своїм братом Біллі після трагічної загибелі батьків в авіакатастрофі на Азорських островах. Повернувшись до рідного дому, вони намагаються відновити зв'язок через спогади. Джармуш створив фільм, який є одночасно смішним, сумним і зворушливим, про те, що пекло - це не лише інші, а й найближчі люди, яких ми все ще любимо, незважаючи на всі труднощі.

Цьогоріч Венеція також не обійшла стороною політичні теми. Гран-прі журі отримав фільм "Голос Хінд Раджаб" (режисер Каутер Бен Ханія, Туніс), що розповідає про трагічну долю 5-річної дівчинки Хінд Раджаб у північному секторі Газа. Стрічка заснована на реальних подіях, її наратив вкрай емоційний і місцями маніпулятивний. Історія, безумовно, викликає співчуття, проте виникає запитання: а де ж визнання для фільмів, що розповідають про тисячі євреїв і мусульман, яких викрали, зґвалтували та вбили (включно з немовлятами) терористи ХАМАС під час кривавих подій на півдні Ізраїлю 7 жовтня 2023 року? Це питання, звичайно, риторичне.

Фото: arab.com.ua Кадр з фільму 'Голос Хінд Раджаб'

У ще одному фільмі-призері Венеції побіжно згадують Україну - у спортивній драмі про бійця змішаних єдиноборств Марка Керра (його грає рестлер Двейн "Скеля" Джонсон) "Незламний" (реж. Бенні Сафді, США). Одну з епізодичних ролей, легендарного українського бійця Ігоря Вовчанина, зіграв наш Олександр Усік. Консенсус веб-сайту Rotten Tomatoes гласить: "Двейн Джонсон виходить далеко за рамки своєї трансформаційної ролі Марка Керра у суворому біографічному фільмі "Незламний", який уникає кліше навіть за рахунок задоволення від оповіді, водночас завдаючи драматичних ударів, які мають значення".

Кінець року виявився стримано оптимістичним. Нещодавно Американська кіноакадемія представила шорт-лист "Оскара", до якого, крім згаданого "Незламного", потрапило ще п'ять фільмів, що мають зв'язок з Україною. Серед них "2000 метрів до Андріївки", який змагатиметься в категорії "повнометражний документальний фільм". У розділі "короткометражна анімація" представлено "Я померла в Ірпені" (реж. Анастасія Фалілеєва) та "Соромʼязливість дерев" (Франція), одну з співрежисерок якого є українка Софія Чуйковська. У категорії короткометражних ігрових фільмів виділяється міні-драма "Камінь, ножиці, папір" (реж. Франц Бем), де головну роль виконує Олександр Рудинський. В короткометражній документалістиці представлений фільм "Озброєний лише камерою: життя і смерть Брента Рено", створений американцем Крейґом Рено про свого брата-журналіста, який загинув внаслідок обстрілу в Ірпені. Усі ці роботи мають непогані шанси на номінацію.

Зображення: Команда NFTS. Сцена з фільму "Камінь, ножиці, папір".

Отже, 16 березня на сцені театру "Долбі" в Лос-Анджелесі можуть бути представлені українські таланти.