Польща та Україна мають спільного противника — це Путін. Що стосується історії, її краще довірити професіоналам — зазначив Імєльський.

#Політика

Історичні питання, безперечно, мають велике значення, але використовувати історичну карту як основний аргумент у стосунках з Україною, яка наразі бореться з агресією Росії, не лише недоречно, а й абсолютно нерозумно. Таку думку висловив заступник головного редактора "Газети Виборчої" Роман Імєльський в інтерв’ю Українському Радіо. "Сьогодні у нас спільний ворог - це Путін. Він становить загрозу для всієї стабільності Європи. Його мета не лише знищити Україну, а й підірвати ЄС. Тому ми повинні чітко розмежовувати минуле та майбутнє. Наразі наш пріоритет - це майбутнє", - підкреслив Імєльський. Він також зазначив, що в Польщі зараз проживає приблизно півтора мільйона українців, і без них польська економіка може зіткнутися із серйозними труднощами.

Роман Імєльський (зліва) проводить бесіду з журналістом Українського Радіо Сергієм Стукановим.

"Стабільна, демократична та європейська Україна є важливою і для Польщі."

Маємо можливість поспілкуватися із заступником головного редактора "Газети виборчої" — видання, яке стало справжньою легендою в Польщі, заснованим у той період, коли країна та Центрально-Східна Європа боролися за свою свободу. Під час демократичних змін у Польщі "Газета виборча" відіграла важливу роль у формуванні свідомості громадян. Пане Романе, в Україні ми добре знайомі з "Газетою виборчою", яка відома своєю підтримкою нашої країни. Але після початку повномасштабного вторгнення Росії ваша газета не лише надає інформаційну та наративну підтримку Україні. Завдяки вашим читачам ви також організовуєте гуманітарну допомогу. Ви особисто неодноразово відвідували Україну, і нещодавно повернулися з нашої країни. Якщо я не помиляюся, ваші читачі зібрали близько $1 мільйона, які вже передані на допомогу Україні.

Безумовно, Україна завжди займала важливе місце в нашій політичній парадигмі. Ми впевнені, що стабільна, демократична та європейська Україна є критично важливою не лише для її народу, що є цілком очевидним, але й для Польщі у контексті забезпечення регіональної безпеки. Тому ми постійно підтримуємо європейські прагнення українців. Звичайно, іноді ми висловлювали критику, адже в Україні від 1991 року відбувалося багато різних подій. Проте, особливо після 2014-го, ми вважаємо, що Україна має зайняти своє місце в Європі, в межах Європейського Союзу, і сподіваємося на реалізацію цього в найближчі роки. На нашу думку, Україні також слід стати частиною НАТО, як було вказано на саміті НАТО в Бухаресті у 2008 році, хоч і без конкретних термінів.

Як вже казав, ми завжди, як газета, дуже сильно підтримували демократичну Україну. Вважаємо, що наш обов'язок як журналістів, як редакторів "Газети Виборчої" - не тільки писати про те, що діється в Україні, як виглядає російська агресія, російські злочини, чого Україна потребує.

Як журналісти та просто як люди, ми глибоко переконані в необхідності надавати допомогу тим, хто постраждав від російської агресії під час наших репортерських візитів в Україну. Ми вже здійснили десятки конвоїв, і я особисто брав участь у 12 з них. Мої поїздки охоплюють схід України, безпосередньо на лінію фронту та в прилеглі території. Я відвідував Одесу, Херсон, Миколаїв, Запоріжжя, а останніми зупинками стали Запоріжжя, Куп'янськ, Слов'янськ, Суми та Харків. Ми мали безліч таких поїздок. Наші збори, до яких ми запрошуємо приєднатися наших читачів, також мають на меті нагадаати про те, що війна триває, та підкреслити численні жертви цього конфлікту. Вже четвертий рік триває війна, і, на жаль, інтерес до неї зменшується. Ми робимо все можливе, щоб наші читачі, а також громадяни Польщі усвідомлювали, що цей конфлікт є вкрай важливим; що твердження про те, що Україна може впоратися сама, є оманливими; і що Україна не повинна залишатися на самоті. Тому ми продовжимо організовувати допомогу, сподіваючись на швидкий і справедливий мир для України.

"Витягувати історичну карту як головний аргумент у відносинах із Україною не лише недоречно, а й просто нерозумно"

В Україні пильно стежили за президентськими виборами в Польщі й зараз намагаємося зрозуміти, чого чекати від обраного президента Кароля Навроцького, який на початку серпня матиме інавгурацію. Як і Анджей Дуда, він балотувався від партії "Право і справедливість", хоча ви нещодавно висловили думку, що погляди Кароля Навроцького насправді є ближчими до праворадикальної партії "Конфедерація". Ваша газета чимало критикувала Анджея Дуду з різних питань, але в контексті українсько-польських взаємин на шпальтах "Газети Виборчої" він знаходив позитивну оцінку. Чого, на ваш погляд, нам чекати від Кароля Навроцького в плані українсько-польських відносин?

Почну з Анджея Дуди. Як видання "Газета Виборча", ми справді неодноразово висловлювали свою критику щодо його дій як в Польщі, так і на міжнародній арені, зокрема в контексті Європи. Проте я особисто неодноразово відзначав його зусилля у встановленні позитивних відносин з Україною, що стало помітним як до великої агресії 2022 року, так і особливо після її початку.

Однак я маю певні побоювання, що президентство Кароля Навроцького буде цілком відмінним. Під час своєї кар'єри на державній службі, зокрема коли він очолював Інститут національної пам'яті перед виборами, він не раз висловлювався критично щодо України та її підходу до осмислення власного минулого, зокрема щодо "Волинської різанини". Історичні питання, безперечно, мають велике значення — як історик, я вважаю, що кожна нація повинна розглянути свої темні сторінки. Польща також стикалася з цими труднощами, зокрема у зв'язку зі злочинами, вчиненими польськими громадянами проти євреїв під час Другої світової війни та після неї, коли мали місце кілька єврейських погромів. Це питання, м’яко кажучи, викликало неоднозначну реакцію в Польщі. Ми, зокрема "Газета Виборча", яка вважає, що важливо з'ясувати ці складні моменти історії, піддавалися активній критиці з боку правих сил, які звинувачували нас у "антиполонізмі" і стверджували, що ми поширюємо неправду.

Існують думки політиків та істориків, що наші слова були правдивими. Сьогодні, використовувати історичний контекст як основний аргумент у стосунках із Україною, яка протистоїть варварській агресії з боку Росії, є не тільки невідповідним, але й абсолютно нерозумним. Для Польщі, навіть з польської точки зору, найголовнішою геостратегічною метою є налагодження максимально позитивних відносин з Україною та вирішення постійно існуючих міждержавних проблем. Ми стикаємося з багатьма викликами у співпраці з нашими партнерами в Європейському Союзі і часто маємо суперечки з ними з різних питань. Однак важливо, щоб Україна отримувала якомога більше підтримки, і щоб минуле не заважало формуванню світлого майбутнього.

Кароль Навроцький, судячи з того, що ми вже про нього знаємо, попри те, що він був кандидатом від "Права і справедливості", має погляди, ближчі до партії "Конфедерація", яка є крайньо правою. Серед її членів є чимало людей, які не приховують своєї симпатії до Путіна і путінської Росії, які різко критикують польську допомогу Україні та українцям у Польщі. І це дуже небезпечно. Боюсь, що відносини між Президентською канцелярією і українською владою будуть, м'яко кажучи, значно прохолоднішими. Але мушу підкреслити, що, згідно з польською Конституцією, головну роль у міждержавних відносинах відіграє уряд.

Ситуація була специфічною у випадку з Анджеєм Дудою, адже його середовище - тоді правляча партія "Право і справедливість" - також включало багатьох скептиків щодо добрих відносин з Україною. Було щось нечуване в тому, що за часів правління "Права і справедливості" (нагадаю, ця партія урядувала з 2015 року і до 2023-го), прем'єр-міністр Польщі вперше приїхав до Києва лише в січні 2022 року. Протягом 7 років польський прем'єр жодного разу офіційно не відвідав Київ!

Такого ще не траплялося раніше. З моменту здобуття незалежності вашою країною в 1991 році, ми в Польщі стикалися з численними конфліктами з приводу різних питань. І це були дійсно серйозні конфлікти. Проте завжди існував спільний погляд, що будь-який польський уряд – незалежно від політичної орієнтації, чи то лівий, правий або центристський – підтримує європейські амбіції України. Це підтверджувалося тим, що одним із перших візитів прем'єра чи прем'єрки Польщі завжди був візит до Києва. Це стало традицією. Але зараз ми спостерігаємо за тим, як вже протягом семи років не відбувається жодного візиту прем'єра в українську столицю.

Отже, як я вже зазначав, маю побоювання, що нинішні відносини можуть бути значно гіршими, ніж за часів Анджея Дуди. Я навіть впевнений у цьому. Проте, є підстави для оптимізму, адже саме уряд, а не президент формує зовнішню політику. Саме він відіграє ключову роль у питанні підтримки України. Тут ми не стикаємося з жодними загрозами. Уряд Дональда Туска завжди підтримував, підтримує і продовжить підтримувати Україну. Незважаючи на численні виклики, з якими ми стикаємося, наприклад, суперечки щодо імпорту сільськогосподарської продукції з України на польський, а ширше - європейський ринок.

На сьогоднішній день ми звикли сприймати Польщу як прихильника європейської та євроатлантичної інтеграції України. Протягом тривалого часу ця країна активно підтримувала просування цього питання, мотивуючи інші члени Європейського Союзу та НАТО, які могли сумніватися в необхідності такого кроку. Однак тепер, з обранням нового президента Польщі Кароля Навроцького, ми почули його, м'яко кажучи, стримані думки щодо доцільності вступу України до НАТО, а в деяких висловлюваннях він навіть висловлював опозицію цьому. Чи варто нам хвилюватися про те, що в НАТО може з'явитися ще одна країна, яка стане перешкодою для інтеграції України в цей альянс?

З НАТО ситуація, як кажуть американці, складна. Очевидно, що рішення про те, хто стане членом НАТО, а хто ні, ухвалює насамперед американська адміністрація. Питання в тому, якою є справжня позиція Дональда Трампа. Я дуже уважно спостерігаю за цією адміністрацією, і, на жаль, виглядає, що там є багато важливих чиновників, не схильних, щоб інтеграція України з НАТО відбулася швидко. Я говорю тут про членство, бо Україна сьогодні є найбільш інтегрованою з НАТО країною з-поза меж самого Альянсу.

Водночас є такі політики, як Кароль Навроцький. Й це справді дуже нерозумна заява з його боку, коли він публічно говорить, що він проти вступу України до НАТО. Такі речі просто не варто говорити, навіть якщо ти лише кандидат - а він тоді був кандидатом на посаду президента Польщі. Із польської перспективи безпечна, демократична, "західна" Україна (західна - в сенсі: інтегрована в структури ЄС і НАТО) - є ключем до безпеки. Тож, на мою думку, це висловлювання - дуже, м'яко кажучи, нерозумне.

Я також знаю, що є й інші скептики щодо перспективи членства України в НАТО. Найбільшим скептиком, як відомо, є друг Путіна - Віктор Орбан, прем'єр Угорщини. А також прем'єр Словаччини Роберт Фіцо - теж друг Путіна. Він був єдиним представником країни-члена Європейського Союзу (не офіційним представником ЄС, а представником держави-члена), який 9 травня цього року перебував на Красній площі на тій великій пропагандистській парадній ході з нагоди завершення Другої світової війни.

"Я також відчуваю глибоке розчарування щодо польського головування в Європейській Раді."

Тепер виникає питання щодо Європейського Союзу та шляху України до його складу. У червні завершилося головування Польщі в Раді ЄС. Ми чули заяви від польських представників про те, що під час цих шести місяців планується відкрити 2-3 нових кластери. Однак, на жаль, жоден кластер офіційно не було запущено. Це, очевидно, сталося через позицію Віктора Орбана, про яку вже йшлося. Моє запитання до вас полягає в тому, чи проводив уряд Дональда Туска серйозні переговори з Орбаном, чи були спроби переконати його змінити цю ситуацію? Чи існувала реальна намір досягти позитивного результату в цьому питанні?

Я теж дуже розчарований польським головуванням у Раді ЄС, тому що жодним із цих кластерів не вдалося серйозно зайнятися. Я говорю принаймні про два кластери.

Я розумію, що є спротив Орбана, але тут, на жаль, і польський уряд, скажімо м'яко, не доклав достатньо зусиль. У Польщі йшла виборча кампанія. Так от, навіть кандидат від "Громадянської платформи", тобто партії Дональда Туска, Рафал Тшасковський, який взагалі є дуже відкритою людиною (а Варшава, якою він керує, напевно, надала найбільше допомоги українцям серед усіх міст; хоча і менші міста теж дуже допомагали відповідно до своїх можливостей). Отже, навіть Рафал Тшасковський почав вживати таку риторику: мовляв, треба все зважити, переглянути підтримку. Це теж було нерозумно.

На жаль, виявилося, що під час виборчої кампанії вся політична арена Польщі почала різко рухатися вправо, переходячи до крайнощів і вживаючи популістичну риторику. Це, зрештою, не зіграло на руку Тшасковському, який зазнав поразки від Кароля Навроцького. Але, на мою думку, зараз, спілкуючись з представниками польського уряду, я можу стверджувати, що вони дійсно прагнуть прискорити процес євроінтеграції України.

Звісно, ми стали частиною Євросоюзу у 2004 році, однак перед цим пройшли численні роки обговорень. Найголовнішим аспектом розширення залишалася політична воля провідних держав ЄС — Франції, Німеччини та Італії. Не можна також забувати про менші, але впливові країни, такі як Нідерланди та Іспанія. Перед приєднанням до Євросоюзу Польща стикалася з певними опонентами серед західноєвропейських держав, які висловлювали думки на кшталт: "Ні, не варто приймати Польщу, давайте відкладемо це, вона ще не готова". Ця позиція була поширеною, адже разом з нами до Союзу тоді приєдналися й інші країни. Внаслідок цього виникло чимало суперечок і конфліктів, зокрема щодо можливості доступу польської сільськогосподарської продукції на ринок ЄС. Це дійсно були дуже непрості переговори.

Сьогодні у Польщі та України є спільний ворог - Путін. А історію слід залишити історикам

Цього року, 11 липня, Польща святкувала Національний день пам'яті поляків. Цей день отримав новий статус, ставши офіційним державним святом, що стало можливим завдяки нещодавно впровадженим змінам. Це питання викликає певну напругу між Україною та Польщею. Для нас, українців, цікаво зрозуміти, чому страшні події минулого, які стали спільною історією наших народів, набули такої ваги у сучасній свідомості поляків. Адже ще два десятиліття тому ця тема була, в основному, предметом вивчення істориків або обговорення в маргінальних колах. Польща пережила багато страждань з боку різних держав, зокрема Росії, Совєтів та Німеччини, але питання історичних конфліктів з Україною наразі є найактуальнішим. Що призвело до такого розвитку подій?

По-перше, хочу висловити свою думку щодо рішення польського парламенту, яке, на мою думку, є надзвичайно невдалим. Ми різко його розкритикували на сторінках "Газети Виборчої", оскільки вважаємо, що в даний момент не час для ухвалення таких символічних, але водночас дуже чутливих рішень у сфері міждержавних відносин. Йдеться про те, що 11 липня тепер стало офіційним святом, в той час як раніше вже був встановлений "День памʼяті жертв Волинської різанини". Таким чином, на один день, 11 липня, ми отримали два "ювілеї", які були затверджені польським парламентом. На жаль, парламент, де практично всі депутати, від лівих до правих, підтримали це рішення, піддався якогось антиукраїнського наративу, що мені абсолютно незрозумілий, і проголосував за цю недалекоглядну ініціативу.

Хочу при цьому підкреслити, як історик: так, це справді дуже болюча рана в польській історії. Вона має два рівні. Очевидно, що це була запланована акція етнічної чистки, організованої українськими націоналістами під час Другої світової війни. Я знаю, що з боку українських істориків лунають різні припущення, мовляв, це могла бути провокація НКВС тощо. Але існують документи, які чітко описують, що сталося. Понад 100 тисяч польських громадян на тодішніх східних кресах Польщі були замордовані у результаті запланованих дій українських націоналістів. Внаслідок відповідних акцій з боку польського підпілля загинуло близько 20 тисяч українців. І це справді дуже болісна рана, тим більше, що про неї не можна було говорити майже пів століття. Ми були разом у комуністичному таборі, й ці теми були просто заборонені. Отже, для багатьох ця травма є подвійною. І цю рану зараз використовують радикальні середовища.

Як я вже казав, кожна держава має розібратися зі своїми темними сторінками. Польща теж через це пройшла, і ці суперечки були дуже гострими. І досі тривають. Ми говоримо напередодні 84-х роковин одного з найвідоміших злочинів проти польських громадян єврейського походження - йдеться про трагедію в селі Єдвабне, де польські сусіди в 1941 році замордували єврейських сусідів. Так, інспіровані німцями, але руками польських громадян.

Однак, усі ці питання варто залишити на розгляд істориків. Дійсно, це не повинно використовуватися як інструмент у політичній боротьбі між Польщею та Україною. Я завжди казав під час своїх візитів до України в останні роки – ще до початку цієї жорстокої агресії з боку Росії – що вам слід це зробити. Варто визнати і прийняти те, що сталося з поляками в Польщі, і з українцями в Україні. Чи вважаю я себе причетним до злочинів, які скоювалися проти євреїв у різних регіонах Польщі під час Другої світової війни, коли їх видавали нацистам? Ні, я цього не визнаю. Проте польська влада повинна взяти на себе відповідальність за ці події, щоб розібратися з минулим. Отже, безумовно, ці питання мають залишитися в руках істориків.

Очевидно, що у відносинах між міністерствами культури також є проблеми в питанні, які пошанувати жертви. Тут у Польщі також є з цим проблеми. У Польщі знищували деякі українські місця пам'яті. Були труднощі з ексгумаціями, що для мене зовсім незрозуміло. Я вважаю, що тут Україна також зробила помилку. Але, як я вже казав, усе це слід залишити історикам. Бо сьогодні у нас є спільний ворог - це Путін. Він є ворогом, який загрожує всій стабільності Європи. Він не лише хоче знищити Україну - він хоче зруйнувати Європейський Союз. А можливо, й знову приєднати до Російської імперії країни Балтії. Я нещодавно був в Естонії - і справді, там є великі побоювання щодо того, що Естонія стане наступною ціллю Путіна. Тож ми повинні чітко розрізняти дві речі: минуле й майбутнє. Сьогодні ми повинні зосередитися на майбутньому - це найважливіше завдання.

Ви також висловили думку, що наразі ми вже не стикаємося з такими труднощами у відносинах з Німеччиною. Проблеми з Росією залишаються значно складнішими. Взаємини з Німеччиною справді простіші, оскільки німці ретельно вивчили питання своєї відповідальності за Другу світову війну. Хоча певні суперечки все ще тривають. Наприклад, у Німеччині досі немає пам'ятника польським жертвам нацизму, хоча ми активно відстоювали цю ідею. Щодо Росії, ситуація ускладнюється, адже мільйони поляків стали жертвами репресій у Радянському Союзі. До Великої чистки 1937-1938 років існувала так звана "польська чистка", внаслідок якої були вбиті 200 тисяч польських громадян, які на той момент перебували в СРСР. Проте ще за часів Бориса Єльцина вдалося створити польські військові цвинтарі в місцях, де, зокрема, загинули польські військовополонені під час Катинського злочину. Це трагічна і важлива сторінка нашої історії, коли радянська влада за наказом Сталіна знищила понад 22 тисячі польських офіцерів і намагалася приховати цей злочин.

В Україні в Польщі зараз живе близько 1,5 мільйона українців. Відсутність українців суттєво ускладнить економічну ситуацію в країні.

Ви тільки що поділилися своєю думкою про те, як, на вашу думку, слід діяти: не перетворювати минуле на важливий символ сучасної політики заради майбутнього. Проте моє запитання стосується того, яким чином за останні 20 років польське суспільство та політичний клас прийшли до того, що це питання стало настільки суттєвим?

Причиною цього є підйом крайніх правих партій. Партія "Конфедерація" та її кандидат на президентських виборах Славомір Менцен здобули 16% голосів, що є вражаючим показником. Це справді шокуючий результат. Партія Гжегожа Брауна, яка відзначається своєю антиукраїнською, антисемітською та проросійською риторикою, також отримала понад 6% голосів. Це також викликає тривогу, принаймні у мене особисто, адже таку підтримку має півтора мільйона польських виборців. На жаль, ця президентська кампанія справила дуже негативний вплив.

Хочу постійно наголошувати: у Польщі нині перебуває приблизно півтора мільйона українців. Приблизно - бо ця цифра змінюється. І за винятком окремих інцидентів, справді інцидентів, немає жодних проблем у польсько-українських відносинах. Немає. Ба більше - польські компанії буквально благають уряд зробити все можливе, аби українці захотіли залишатися в нашій країні якомога довше. Бо без українців польська економіка матиме дуже великі проблеми. І я вже не кажу про те, що самі українці тут чудово дають собі раду - відкривають компанії та сплачують величезні суми до польського бюджету.

Тому абсолютно незрозуміло, чому всі політичні сили сьогодні звертаються до цієї історичної карти. Як я вже зазначав, вона має значення в контексті міждержавних відносин, але в даній ситуації це не має сенсу. Не можна вважати її найважливішим фактором і використовувати як основний інструмент у стосунках з Києвом, особливо коли Україна веде боротьбу проти жорстокої агресії Путіна. Ми всі усвідомлюємо, що загроза, яку представляє Путін, поширюється не лише на Україну, але й на всю Європу, а також на стабільність Європейського Союзу і Північноатлантичного альянсу.

"Мене сильно насторожує націоналістичний, популістський та антиукраїнський підхід Кароля Навроцького."

Як ви гадаєте, коли може відбутися зустріч президентів Володимира Зеленського і Кароля Навроцького. Чи буде така символічна зустріч однією з перших, які проведе Кароль Навроцький?

Ми вже впевнені, що ця зустріч не відбудеться. Кароль Навроцький чітко висловився, що його першочерговими напрямками під час візиту на посту президента стануть Ватикан та Вашингтон. Хоча він не згадав про інші столиці, було очевидно, що Україна навряд чи потрапить до його планів.

Анджей Дуда дуже наполегливо переконує Кароля Навроцького все ж зробити жест у цьому напрямку - навіть дійшло до пропозиції якоїсь символічної зустрічі на кордоні або в Ряшеві. І я вважаю, що це було б дуже добре. Як я вже казав, я дуже побоююся націоналістичної, популістської та антиукраїнської політики Кароля Навроцького, тож така символічна зустріч була б дуже важливою в нинішній геополітичній ситуації. Незважаючи на багато проблем у міждержавних відносинах, сьогодні спостерігаються дуже добрі контакти, і, як я вже говорив, ми також постійно підтримуємо одне одного на рівні ЄС разом із нашими західними партнерами.

Міжурядові відносини дуже добрі. Ми говоримо про це і в розмовах з польськими міністрами, і трапляється, що спілкуємося з українськими міністрами, і вони теж кажуть: "Так, ми в багатьох питаннях не погоджуємося, але наші відносини добрі". І саме в цьому я бачу майбутнє - яскраве, оптимістичне. Я хочу дещо нагадати, бо Кароль Навроцький дуже любить посилатися на спадщину президента Леха Качинського. Лех Качинський був братом-близнюком Ярослава Качинського, лідера партії "Право і справедливість". Він загинув у тій трагічній авіакатастрофі під Смоленськом у 2010 році - коли летів, щоб вшанувати жертв катинського злочину, про який я тут уже згадував. Лех Качинський був великим прихильником примирення та зближення з українцями. Я досі пам'ятаю дуже символічні зустрічі з Віктором Ющенком на могилах польських жертв в Україні і українських жертв у Польщі. І якщо вже Кароль Навроцький так охоче звертається до спадщини Леха Качинського, то хотілося б, щоб він сприйняв до серця й ці дії президента Леха Качинського.

Сподіваємося, що доброзичливі до України кола в Польщі зможуть вплинути на Кароля Навроцького, і його позиція справді зміниться. Пане Романе, щиро вдячний вам за це інтерв'ю. Ще раз підкреслюю, ми високо цінуємо "Газету Виборчу" за її внесок у процес демократизації Польщі та вплив на Україну.

Висловлюю щиру подяку і хочу запевнити, що наша підтримка України з боку "Газети Виборчої" залишиться незмінною. Також можна впевнено стверджувати, що позиція наших численних читачів не зазнає змін. Ми продовжимо надавати допомогу Україні, відправляючи гуманітарні конвої в регіони, де це найбільш необхідно — на схід країни. Сподіваюся, що настане час, коли Європейський Союз стане справжнім домом для України, і я зможу це побачити — чим раніше, тим краще.

КОНТЕКСТ

Сьогодні, 31 липня, відбулася перша телефонна бесіда між Президентом України Володимиром Зеленським та новообраним Президентом Польщі Каролем Навроцьким, як повідомляє Суспільне. Зеленський, насамперед, привітав Навроцького з його перемогою на виборах, які відбулися в червні цього року, та висловив побажання успіхів у новій ролі. Крім того, президент України подякував Польщі за всебічну підтримку, надану з початку повномасштабної війни, в сферах військової, політичної та гуманітарної допомоги.

"Цієї ночі Росія здійснила новий потужний напад на Україну. Я отримав інформацію про результати цього обстрілу та поточну ситуацію на фронті. Дуже важливо, щоб Польща й надалі підтримувала Україну, адже ми стоїмо на захисті не тільки своєї території, а й усієї Європи, зокрема і Польщі", - зазначив Зеленський.

В результаті переговорів учасники досягли угоди щодо "обміну візитами", під час яких керівники країн розглянуть важливі питання двосторонньої співпраці та "визначать форми співпраці, які принесуть реальні переваги для наших держав і їхніх громадян".

Речник новообраного президента Польщі Рафал Лешкевич також повідомив про першу телефонну розмову між Зеленським та Навроцьким. На своїй сторінці в соцмережі Х він зазначив, що ініціатором розмови виступив президент України. У ході бесіди Навроцький підкреслив, що співпраця між Україною та Польщею повинна базуватися на взаємоповазі та справжньому партнерстві.

"Росія являє собою неоімперську та колоніальну державу, під керівництвом військового злочинця Володимира Путіна. У зв'язку з цим, Україна, протистоячи кремлівському режиму, може сподіватися на допомогу з боку Польщі", - зазначив представник новообраного президента Польщі.

Також, одним із ключових аспектів обговорення стала історична політика, зазначив представник Навроцького.

Кароль Навроцький підкреслив, що представляє інтереси нації, закликаючи до перегляду підходу України до значущих, але все ще нерозв'язаних історичних проблем. Ситуація потребує корекції. Новообраний президент заявив, що історичні питання будуть винесені на подальші переговори з президентом України, - зазначив Лешкевич.

ПРИСЛУХАЙТЕ ДО ІНТЕРВ'Ю ЗАСТУПНИКА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА "ГАЗЕТИ ВИБОРЧОЇ" РОМАНА ІМЄЛЬСЬКОГО СЬОГОДНІ, 31 ЛИПНЯ, О 22:07 НА УКРАЇНСЬКОМУ РАДІО.