Рейтинг кінокритика NV: Топ-10 фільмів 2024 року.

Субстанція, Коралі Фаржа і ще одна особа, Аарон Шимберг.

Барбінгеймер року. Незапланований великими студіями, тому що зроблений незалежними, та й загалом випадковий. Та не побачити зв'язок між сатиричним боді-горором француженки Фаржа про спроби старіючої зірки Голлівуду (Демі Мур) залишитися релевантною й сатиричним боді-горором американця Шимберга про спроби актора-початківця з нейрофіброматозом (Себастіан Стен) віднайти впевненість у собі складно.

Субстанція з яскравим поп-артовим оформленням та феміністським посланням нагадує про Барбі. Зовсім інша персонажа — з мишачою палітрою та реалістичною деформацією обличчя — це Оппенгеймер. Хоча фільм Шимберга виглядає більш зловісно, обидві роботи досліджують теми самосприйняття, ставлення суспільства до нас, а також екзистенційні печери, в яких ми існуємо, з незаперечною впевненістю та ентомологічною жорстокістю.

Яса -- третя повнометражна художня робота сценографа, сценариста, драматурга, театрального режисера, актора й кінорежисера Сергія Маслобойщикова. Її показали в рамках цьогорічного Одеського кінофестивалю, й вона ризикує піти в небуття, як кажуть, через свою неглядацькість. З прокатом фільмів власного виробництва в нас дійсно біда: навіть потенційно народна комедія Уроки толерантності за недбальством дистрибьютора показала в прокаті дуже скромні цифри.

Вважати фільм "Яса" невдалим було б великою помилкою. Це може бути один із найвизначніших українських кінематографічних творів, який також вражає своєю сюжетною глибиною. Стрічка розкриває історію двох жінок — Ганни та Дарки, які представляють різні покоління і чий шлях переплітається через їхнього сина та хлопця Даню. Дії фільму розгортаються в 2015 році, після трагічної загибелі Дані під час Революції Гідності в 2014 році. Його мати та дівчина намагаються розгадати обставини його смерті і знайти винних. Оскільки Ганна пережила трансформацію від активістки першого Майдану до корумпованої особи, а Дарка — від активістки другого Майдану до військовослужбовця ЗСУ, їхні стосунки виходять за межі особистого та стають відображенням складних соціальних питань.

Цей фільм переносить нас в іншу країну, де ми колись жили, але вже забули чимало. Зокрема, він досліджує контраст між мрійниками та прагматиками. Революція Гідності стала результатом дій мрійників, які потім добровільно йшли служити в армії. Натомість прагматики, які в 2004 році також були мрійниками, привели нашу країну до 2014 року. Фільм "Маслобойщиков" вдало підкреслює важливі моменти в історії нашої нації, розкладаючи все по поличках. Цей твір використовує поетичні та театралізовані методи, створюючи щось абсолютно нове. Уявіть собі, якщо б Меланхолія Трієра була знята Майклом Манном. Це дійсно унікальний фільм.

Скорсезе року. Не в плані, можливо, тем, а в плані методу занурення у минуле й діставання звідти чогось важливого й актуального зараз. Ну і так, Бруталіст -- це кіно, яке триває три з половиною години, й в процесі приємним чином розірве ваші естетичні та інтелектуальні рецептори вщент.

Едрієн Броуді виконує роль угорського архітектора єврейського походження на ім'я Ласло Тот, який, після того як його звільнили з нацистського концтабору, переїжджає до США за запрошенням свого кузена. Спроби збудувати спільний бізнес виявляються марними, оскільки кузен виявляється справжнім жаднюгою, і Ласло опиняється без даху над головою, поки його не рятує американський мільярдер на ім'я Гаррісон (Гай Пірс). Хоча Гаррісон також виявляє жадібність, він намагається приховати це за своєю багатою зовнішністю та комплексами, пов'язаними з матір'ю. Цей капіталіст наймає Ласло, щоб той створив мавзолей на честь його матері, перетворивши його на торговий центр.

Митець же будує щось, що відображає не просто його гіркий досвід, а й травмоване бачення післявоєнного світу. Виходить в обох пам'ятник компромісу між замовником та виконавцем. Десь поруч страждає дружина Тота Ержебет (Фелісіті Джонс).

Майстер-клас з культурного спротиву. В повнометражному художньому дебюті англійця Річа Пеппіатта розповідається історія північно ірландського хіп-хоп гурту Kneecap (сленгове слово, що означає пошкодження колінної чашечки у якості покарання) -- трійки матюкливих гопників, наркоманів й талановитих рифмоплетів, які читають ірландською про возз'єднання Ірландії, чим страшенно дратують політиків та розважають (й пробуджують) молодь.

Сюжет цього фільму в значній мірі є вигаданим (наприклад, вражаюча сцена з Майклом Фассбендером), але актори виступають тут у ролі самих себе, і це виглядає автентично, динамічно, зворушливо та весело. Уявіть, якби Курган та Агрегат стали ще більш епатажними і зняли фільм про своє життя під керівництвом Лукіча.

Незалежно від того, як багато хто цінує візуальну складову кіно, в основі фільмів завжди лежать історії. 94-річний Клінт Іствуд вважається одним із найталановитіших живих оповідачів. Це стосується не лише того, яким чином він зображує окремі сцени та який ритм обирає для своїх стрічок, але й того, як він ставиться до персонажів та розкриває їхні моральні конфлікти. Без цинізму, з глибокою увагою та надією.

Ніколас Голт грає Джастіна -- звичайного хлопця, чия дружина от-от народить й чиє життя відповідно зробить певний поворот. Але спочатку Джастіну треба віддати цивільний борг й зайняти місце серед журі присяжних. Справа наче простенька: хлопець з дівчиною посварились в барі, дівчина дорогою додому загинула, хлопець -- єдиний підозрюваний, його треба швидко закрити та розійтися по домівках. По факту ж все тут не просто, й великий поворот чекає Джастіна не тільки у зв'язку із вагітністю дружини.

Що ж означає бути доброю людиною? Де проходить межа між злочином, що вимагає покарання, та випадком, на який можна просто закрити очі? У фільмі "Присяжний № 2" ми бачимо телевізійну картинку, не з найвищої ліги, проте ці історії не подаються з гуманістичного боку, і глядачів не підводять до таких висновків. Іствуд виступає як один з найяскравіших представників американської культури.

Італійський режисер Гуаданьїно на наших очах перетворився на справжнього трудоголіка, не поступаючись Рідлі Скотту. Його фільм «Суперники» — один із двох проектів, які він випустив у 2024 році (другий — «Квір»). Наступним у його черзі вже готовий трилер з Джулією Робертс під назвою «Після полювання», а потім — адаптація «Американського психопата».

Що ж стосується Суперників, то зробити амальгаму зі спортивної драми, еротичної мелодрами та психологічного трилеру такої пробивної розважальної сили -- означає бути на піку форми. На додачу Гуаданьїно -- приклад автора, який реалізується багато в чому завдяки співавторам: вібрації Трента Резнора й Аттікуса Росса, монтаж на межі божевілля Марко Кошти, перверсивний сценарій Джастіна Куріцкеса, Зендея, О'Коннор, Фейст тут зробили не менше ніж режисер.

Мюзикл року. Жанр специфічний, в ньому дуже рідко трапляються цікаві звершення, ну й розвага ця багато в чому суто американська. Можливо, тому у француза Одіара із його стороннім баченням іноземця, але симпатією до суто американських жанрів (вестерн Брати Сістерс) вийшло зробити несподівано захоплююче кіно.

Досить перспективний на початковому етапі: наркобарон на ім'я Хуан вирішує змінити своє життя, включаючи професію та стать. Він залучає адвокатесу Ріту, щоб вона допомогла з оформленням документів. Цей процес не лише веде Хуана (який тепер втілений у тілі Емілії Перес) до внутрішньої трансформації, а й впливає на його колишню дружину Джессі та адвокатесу Ріту, спонукаючи їх до пошуку спокутування.

Те, що в руках майже будь-якого американського режисера пройшло б по розряду повєсточного кіно, у Одіара набуває сирої, грубої сили та краси, якогось музичного спін-офу серіалу Пуститися берега.

Екшн року. Хоча 2024-й не може похвалитися вражаючими екшн-сценами, Фуріоза все ж змогла б знайти своє місце навіть у більш вдалих роках.

За загадковою назвою ховається історія імператриці Фуріози, яку в стрічці "Шалений Макс: Дорога гніву" виконала Шарліз Терон. У цій новій версії її молодий образ втілює Аня Тейлор-Джой. Вона слідує шляхом біблійного оповідання про втрачений рай, разом із Крісом Гемсвортом (із накладним носом!) та несподівано Томом Берком, демонструючи нам, що повернення назад уже неможливе.

Лише вперед. Ідеї Джорджа Міллера повинні ожити. Москва перетвориться на Бензоград, Київ стане Патронівськом, а Вашингтон – Цитаделлю, що буде змінювати своїх володарів.

Японець Хамагучі продовжує вражати різноманіттям своїх талантів. Якщо його попередній фільм "Сядь за кермо моєї машини" (чотири номінації на Оскар, одна з яких — міжнародна) вражав насиченим сюжетом та великим хронометражем, то "Зла не існує" є короткою, вільною розповіддю про чарівне сільське ком'юніті, яке охороняють місцеві жителі. Це місце, де планують створити туристичну атракцію з непривабливою назвою "глемпінг".

Режисер повільно вводить нас в курс справи, дає висловитися всім причетним й у кінці перетворює своє кіно на екологічну параболу про те, що зла можливо й не існує, але природа здатна постояти за себе. Таку історію здатні зняти (або написати) тільки японці.

Складно стверджувати, чи це навмисно, але М. Найт Ш'ямалан вкладає в свої фільми безліч цікавих елементів, які варто досліджувати. Режисер вже давно розробив власну кіномову, в якій веде своєрідний метафоричний діалог з глядачем та з реальністю поза межами екрану. Він немов перебуває одночасно у двох світах. Головний герой його новітнього трилера "Западня", виконаний Джошом Гартнеттом, настільки майстерно грає свою роль, що здається, наче в моменти втечі від переслідувачів, він ось-ось вирветься з екрану та кинеться на реальні вулиці.

Історія, яку представляє Ш'ямалан, не викликає страху, але вражає завдяки майстерності акторів та таланту автора. У певний момент, що важко визначити в часі, вона перестає бути просто жанровою і перетворюється на притчу. Ця притча досліджує людський досвід, підкреслюючи, що в житті кожен з нас зрештою залишається наодинці із самим собою, а також розглядає безнадійне прагнення до свободи.