Сьогодні Донбас є ареною конфлікту, розпочатого Росією 11 років тому. Однією з ключових цілей Москви є не лише захоплення українських міст і сіл, а й переселення росіян на ці території, щоб згодом стверджувати, що на сході України живуть лише росіяни. Проте це не перша спроба змінити етнічний склад населення в цьому регіоні. Як Росія змінила демографічну ситуацію на сході України – дізнайтеся в статті "Новини Донбасу".
Донбаський рубіж: конфлікт культур
Історія заселення територій, які нині мають міжнародне визнання як частина Донецької та Луганської областей України, охоплює безліч міграцій різних народів і етнічних груп. Однак ще до початку війни у 2014 році російська пропаганда намагалася витіснити з пам'яті важливий аспект – історичну роль українського козацтва в освоєнні цих земель. У XVI столітті ці області знаходилися в межах величезних степів, що простягалися від Дніпра до Дону, від Сіверського Дінця до Азовського моря, і були відомі під назвами "Поле" або "Дике поле".
У другій половині XVI століття "поле" було місцем зіткнення різних цивілізацій -- осілої та кочової, християнської та мусульманської та місцем протистояння Речі Посполитої, Московської держави та Кримського Ханства. З середини XVI століття окрему роль у заселенні цих земель грали козаки. Як наслідок, умовні "кордони" тут були рухливими, постійно змінювалися.
З кінця XVI століття території, які сьогодні відповідають Донецькій та Луганській областям, почали інтенсивно заселятися з різних сторін. Поки вплив Кримського ханства поступово зменшувався, з півдня та центральних регіонів активно рухалися запорізькі козаки, а з півночі на ці землі переселялися мешканці Слобідської України. Слобожанщина, яка охоплювала сучасні Харківську, Сумську та Білгородську області, в основному заселялася людьми з Правобережної України. Хоча ці землі формально входили до складу Московського царства, вони мали власну систему місцевого управління та певну ступінь автономії.
Схожу автономію отримали і Донські козаки, які розпочали колонізацію східних територій сучасної Донеччини та Луганщини. В цілому Донецька та Луганська області поділені на 36 районів. Проте лише 10 з них, по 5 у кожному з регіонів, повністю чи частково знаходяться на землях, що належать до донських територій.
class="photo_description">"Генеральний план Диких полів, або ж Україна, разом із сусідніми провінціями" ("Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina. Cum adjacentibus Provinciis").
У XVII-XVIII століттях запорізькі козаки на частині земель сучасних Донецької та Луганської областей заснували свої зимівники, хутори та укріплення. Особливе значення мала Кальміуська паланка, що простягалася від території сучасного Слов'янська та Бахмуту до берегів Азовського моря. Це був справжній опорний пункт запорожців. Вони займалися скотарством, виробництвом солі та видобутком вугілля. Запорожці підтримували зв'язки з донськими козаками, однак зберігали свою автономію, що не подобалося російській владі.
Взаємини між різними козачими угрупуваннями на Донеччині вісімнадцятого століття були досить складними та напруженими, що було зумовлено політикою царського уряду, який діяв за принципом "розділяй і владарюй". У різні періоди симпатії та підтримка то переходили до донських козаків, то до ізюмських, але запорожці завжди залишалися на другому плані, — зазначає кандидат історичних наук Сергій Татарінов. Яскравим прикладом цього є чергування передачі фортеці Бахмут і солеварень між Військом Донським та Ізюмським полком у 1700-1707 роках. Імператриця Єлизавета, перебуваючи на троні, схилялася на бік донських козаків. У своєму указі від 7 жовтня 1742 року вона заборонила конфлікти між донськими та запорізькими козаками до остаточного розмежування територій між річками Кальміусом і Міусом.
"Після першого розгону Запорізької Січі військами Петра I, який відбувся за повстанням гетьмана Івана Мазепи та кошового отамана Кості Гордієнка, запорізькі козаки були змушені відступити до нижньої течії Дніпра. Пізніше була заснована Нова Січ, але вже в 1830-х роках вона існувала в іншій геополітичній обстановці, обумовленій змінами в політиці Російської імперії. Якщо раніше цей регіон був військовим кордоном, то згодом тут розпочалася активна сільськогосподарська колонізація. Українське населення поступово зростало, а структури Нової Січі, відомі як паланки, фактично досягли східних рубежів України, включаючи землі Кальміуської паланки. Саме навколо неї почав формуватися майбутній Маріуполь як центр грецької діаспори. Далі на схід розташовувалися землі Донських козаків, які також брали участь у освоєнні цих територій. У сучасних кордонах України їхня присутність найпомітніша в районі Станиці Луганської", -- коментує історик Кирило Галушко.
Ці території поступово переходили під контроль Російської імперії внаслідок низки історичних подій: російсько-турецьких воєн, підписання Переяславської угоди 1654 року між Гетьманщиною на чолі з Богданом Хмельницьким та Московією, ліквідації Запорізької Січі Катериною ІІ.
Ким Катерина II наповнювала простори донецьких та луганських степів?
Після ліквідації та придушення українського козацтва Російською імперією на територіях сучасних Донецької та Луганської областей розпочалися значні етнічні зміни. У другій половині XVIII століття Катерина II вирішила заселити східну частину України, прагнучи збільшити кількість російських підданих шляхом залучення переселенців, зокрема німців, які були земляками цариці. 22 липня 1763 року вона видала два важливі документи: указ "Про заснування Канцелярії опікунства іноземних колоністів" та Маніфест "Про дозвіл всім іноземцям, які бажають в'їхати до Росії, оселятися в будь-яких губерніях на їхній вибір і про надані їм права". Цей Маніфест пропонував переселенцям різноманітні пільги: звільнення від військових обов'язків та податків, безвідсоткові кредити і земельні наділи. Катерина відкрила двері для "іновірців", проте категорично виключила євреїв з цього списку.
Перша сторінка Маніфесту 1763 року
Не обійшлося без участі Російської імперії і під час переселення греків до Донбасу. Наприкінці XVIII століття на Донеччині з'явилися переселенці з Криму: румеї та уруми. Катерина II вирішила, що потрібно захистити православних мешканців півострова від тиску кримських мусульман. У 1779 році перші групи переселенців прибули на Донеччину з боку сучасного Бахмута, а через рік іншим переселенцям було дозволено оселитися в Маріуполі. Таким чином, до кінця XVIII століття територія Донбасу була заселена досить нерівномірно.
Донбас завжди вирізнявся своїм етнічно різноманітним населенням. На цій землі проживали українські та донські козаки, а також кочові народи, які згодом були витіснені або депортовані внаслідок російської експансії. Важливо усвідомлювати, що Донбас не обмежується лише сучасними Луганською та Донецькою областями. Історично ця територія охоплювала частини сучасної України та Росії. Як промисловий регіон, Донбас почав формуватися лише в XIX столітті, коли розпочалося інтенсивне освоєння вугільних родовищ та процеси індустріалізації. До цього часу він залишався переважно сільськогосподарським і козацьким краєм, -- зазначає історик та координатор просвітницького проекту LikeБез Кирило Галушко.
Індустріалізація Донбасу: вплив європейських експертів на зміну етнічного складу регіону.
У другій половині XIX століття Донбас пережив стрімкий індустріальний розвиток, став одним із найбільших промислових центрів під контролем Російської імперії. Біля витоків цього процесу стояли європейські підприємці, такі як британець Джон Юз і швед Карл Гаскойн.
З середини XIX століття вуглевидобуток почав стрімко зростати, а в 1860-х-1870-х роках на Донбасі з'явилися великі шахти та металургійні заводи. Це вимагало припливу робочих рук та фахівців, що призвело до демографічного вибуху. На Донбас приїжджали інженери та промисловці з Європи, а також сюди завозили селян із центральних губерній Росії. І звичайно на Донбас переселялися українці з Полтавської, Чернігівської та Харківської губерній.
Формувалося міське середовище: будувалися школи, гімназії, парфумерні та кондитерські фабрики. Донецьк і Луганськ того часу були не просто індустріальними центрами, а містами з активним соціальним та культурним життям, спадщина яких багато в чому була закладена європейськими підприємцями та інженерами.
"Промислова революція використала робочу силу українців, які мешкали на Донбасі, які були на той час господарями на землі. Вони не завжди і не дуже охоче ставали робітниками, через каторжну працю. А росіян, російських кріпаків, туди завозили централізовано до бараків, у жахливих умовах вони там і працювали. І було так: українці як вільнонаймані йшли на цю роботу, а росіян фактично силовим чином туди привозили до скасування кріпосного права. Існували два етнічні потоки: старіший і численніший український, а також новий, пізніший -- російський. Донбас можна було назвати "плавильним казаном", але нікого там так і не "переплавили". Повного злиття культур не відбулося -- люди зберігали свої ідентичності. Регіон перетворився на своєрідну фабрику та робітничий барак", -- коментує історик Олександр Палій.
Українське населення залишалося більшістю в різних регіонах. Наприклад, згідно з даними перепису 1897 року, у Бахмутському повіті 58% мешканців спілкувалися українською мовою, тоді як російськомовних було лише 31%. У Старобільському повіті, що зараз входить до Луганської області, українцями були 83% населення, а російськомовні становили лише 14%. У Маріупольському повіті українська мова була рідною для 46% жителів, в той час як грецька мова займала друге місце з 19%, а російська мова використовувалася лише 14% населення.
"Лінія етнічного розподілу залишалася досить серйозною. Мешканці українських сіл не завжди схвалювали появу чужинців. Там була складна ситуація, але з'являлися нові та нові хвилі переселенців, особливо після Жовтневого перевороту. Люди, які в умовах жахливого злиднів за радянської влади йшли на будь-яку роботу, щоб просто трохи більше заробляти, хоча б просто на шматочок хліба. Це була важка, каторжна праця", -- пояснює історик Олександр Палій.
Між 1917 і 1922 роками, в період революцій та громадянської війни в Російській імперії, території сучасних Донецької та Луганської областей зазнавали частих змін. Вони то потрапляли під контроль Донецько-Криворізької республіки, то ставали частиною Донецької губернії Української РСР, то опинялися в руках Української держави під керівництвом Павла Скоропадського, а також Директорії УНР. Ці землі також переходили до більшовиків, а потім до "білих" військ під командуванням Денікіна. У певний період частина цих територій була окупована військами Нестора Махна. Проте, з осені 1920 року до 1922 року, ці області остаточно увійшли до складу Української РСР.
Радянський агітаційний плакат "Донбас -- серце Росії" було створено 1921 року невідомим автором
Репресії, голод та русифікація: як радянська влада змінила Донбас
Сталінський режим прагнув створити єдину національну ідентичність, відому як радянський народ, впроваджуючи жорстку політику. Основними засобами реалізації цих цілей були пропаганда та репресії. Голодомор 1932-1933 років став однією з найбільш жахливих сторінок цієї політики.
Внаслідок голодомору Україна понесла величезні втрати, оціночно більше 3,9 мільйона життів. Основну частину загиблих становили селяни. Проте, голод торкнувся й інших регіонів Радянського Союзу. Що стосується Донбасу, історики оцінюють кількість жертв у межах від 230 до 389 тисяч осіб, згідно з різними джерелами.
Розкуркулювання селян на прикладі Ємця П. у селі Гришинського району Донецької області, 1930-1933 роки. Зображення: М.М. Железняк.
В аграрних зонах Донбасу Голодомор проявлявся особливо жорстоким чином, тоді як у містах ситуація була вкрай складною через нестачу продуктів харчування. Проте, якщо людина мала роботу, була можливість вижити. Радянська влада встановлювала надзвичайно низькі зарплати, що призводило до того, що мешканці Донбасу не могли надати допомогу своїм близьким в інших куточках України. Це була свідома стратегія, спрямована на доведення людей до межі виживання, щоб вони зосереджувалися лише на власному порятунку і не мали змоги підтримати інших. Таке жорстоке, геноцидальне ставлення було відверто цинічним і варварським. Ця ретельно спланована кампанія, спрямована на практично повне знищення людей, не має аналогів в історії, за винятком злочинних та блюзнірських дій російської влади, - зазначає історик Олександр Палій.
З метою заповнення дефіциту робочої сили, радянська адміністрація розселяла на цих територіях сім'ї колгоспників з різних куточків РРФСР, включаючи Центральну Росію, Поволжя та Сибір, обіцяючи їм різні пільги. Проте, незважаючи на державні заохочення, багато переселенців залишалися незадоволеними. Втім, приблизно 70% з них вирішили залишитися на Донбасі.
Згідно з дослідженнями історика Володимира Нікольського, в період "Великого терору" 1937-1938 років на території Донецької області (включаючи сучасні регіони Донеччини та Луганщини) було заарештовано більше 39 тисяч людей. Багато з них стали жертвами розстрілів або були відправлені до ГУЛАГу.
Ці репресії стали складовою частиною всесоюзної кампанії, що була ініційована під керівництвом Сталіна та НКВС. Їх основною метою було ліквідувати "ворогів народу", до яких належали інтелігенція, партійні та державні керівники, військові, представники національних меншин, а також звичайні робітники.
Однією з важливих складових терору в Україні стала "грецька операція" НКВС 1937 року, яка увійшла в історію Донбасу як одна з найтрагічніших подій. Під час цієї операції за одну ніч зникали цілі сім'ї, а людей звинувачували у шпигунстві та участі в таємних змовах. Масові арешти торкнулися греків (румеїв, урумів, понтійських греків та інших), які піддавалися катуванням, відправлялися до таборів ГУЛАГу або ж розстрілювали. Як зазначає історик Іван Джуха, у ході "грецької операції" в Україні було репресовано від 5000 до 6000 осіб, більшість із яких проживала в Донецькій області.
Якщо звернути увагу на грецьку операцію в Південному Приазов'ї, можна побачити, що в 1937-1938 роках радянські карателі вбили кожного другого представника грецької громади. Уявіть собі, яке це було лихо для чоловічого населення – практично геноцид. Винищено половину людей. Ці жорстокі дії торкнулися всіх етнічних груп, крім росіян. Адже НКВС не проводило репресій проти російського населення, натомість переслідування зазнали німці, корейці та багато інших. Таку думку висловлює історик Олександр Палій.
Русифікація та міграційні потоки після завершення Другої світової війни.
У період Другої світової війни та після її завершення Донбас зазнав значних втрат: промислові об'єкти були знищені, а чисельність населення різко зменшилася. Міграційні процеси лише загострилися. Для відновлення робочої сили в регіон почали активно привозити працівників з Росії, а також представників балтійських країн, українських селян і донських козаків, щоб компенсувати демографічні втрати. Крім того, були ті, хто самостійно вирушав у пошуках роботи.
У цілому, це було складовою великої та системної стратегії русифікації даного регіону. Привнесення нових жителів супроводжувалося повільним витісненням українських культурних традицій та мови, що можна охарактеризувати як асиміляційний процес.
"Розпочався жорсткий тиск, спрямований на русифікацію, що використовував усі можливі державні ресурси. Люди були залякані та пережили репресії, мільйони з них опинилися у таборах і зазнали жорстоких мук. Інші, попри все, просто змирилися з ситуацією. У цей період "совковий" режим здобув повну владу, активно впроваджуючи свою версію русифікації. Це торкнулося не лише Донбасу, а й усієї України. Як наслідок, до 1980 року кількість учнів, які навчалися російською мовою, перевищила число україномовних, незважаючи на те, що українці складали 70-80% всього населення. Уявіть собі: в рідній країні вони стали меншістю в освітніх закладах. Ця драматична зміна відбулася буквально напередодні перебудови", -- зазначає історик Олександр Палій.
У другій половині XX століття Донбас пережив ще кілька міграційних хвиль. До Донецької області, зокрема, переселили українців -- бойків і лемків 1951 року внаслідок обміну прикордонними територіями між Польщею та Радянським Союзом. 35 тисяч людей виселили з Карпат та відправили до Донецької, Херсонської, Одеської та Миколаївської областей. В Артемівському, Тельманівському та Олександрівському районах Донецької області існували компактні села, населені етнічними українцями. Але в результаті політика русифікації частково розпорошила українську ідентичність навіть тих, хто приїхав із Заходу країни.
До 1970-х років російськомовна культура утвердилася як панівна на Донбасі, хоча більшість жителів залишалася етнічними українцями.
Як Росія змінює склад населення Донбасу після 2014 року
У 2014 році Росія здійснила анексію Криму, що стало порушенням міжнародних норм і суверенітету України. Одночасно з цим, вона ініціювала гібридну війну на Донбасі, надаючи підтримку проросійським збройним угрупованням, що призвело до тривалого збройного конфлікту в цьому регіоні.
Протягом одинадцяти років жителі України покидали території, що перебувають під окупацією. У 2014 році в Донецькій області проживало 4,3 мільйона осіб, а в Луганській — 2,2 мільйона. Сьогодні точно визначити, скільки людей залишилося на Донбасі, є досить складним завданням. За різними даними, ця цифра, ймовірно, зменшилася щонайменше вдвічі. Тим часом угруповання "Л-ДНР" постійно публікують інформацію про зростання чисельності населення.
"Останні дані, які я мав, це 2 мільйони 936 тисяч осіб, які проживають на території "ДНР" у тій частині, яка підконтрольна", -- заявив нещодавно голова угрупування "ДНР" Денис Пушилін.
Українців, які повертаються до Донбасу, не так багато. Населення зростає за рахунок росіян.
Це типова імперська стратегія — своєрідний котел, де постійно змішуються різні національності. Депортації до Центральної Азії, переселення в Сибір, обміни населення, примусова мобілізація для роботи в промисловості, виїзди для освоєння цілинних земель Казахстану — все це елементи однієї й тієї ж практики, що колись використовувалася в Римській імперії. Ідея полягала в тому, щоб змішати народи, позбавити їх історичної пам'яті та національних еліт, перетворивши їх на радянських людей, що насправді означало асиміляцію в російську культуру. Таким чином, формувався єдиний "радянський народ", який базувався на російських культурних традиціях, — пояснює історик Кирило Галушко.
Захоплені території Донбасу заповнюються родинами російських військових та чиновників. Однак це не єдині мешканці, адже на окупованих землях громадянам Росії пропонують вигідні іпотечні кредити під 2% річних, які фінансуються на основі зруйнованих українських міст. Крім того, їм доступне "безхазяйне житло", яке було конфісковане у українців. Водночас, окупанти проводять депортацію українців, зокрема дітей, до Росії після спеціальної процедури фільтрації. Схоже, історія повторює саму себе, чи не так?
Один із знищених під час окупації Маріуполя російськими військами житлових будинків. Зображення: Telegram-канал міської ради Маріуполя.
Розглянемо, наприклад, Маріуполь. Тут ведуться якісь будівельні роботи, але фактично відбувається процес приватизації та захоплення земель. Водночас з'являються нові будівлі, хоча зрозуміло, що їхня якість залишає бажати кращого, і вони можуть швидко зруйнуватися. Тим часом, місто приваблює людей з Петербурга та Москви, які пропонують свої послуги, адже поруч є море. А місцеві жителі, які залишилися, опиняються в безвихідному становищі. Вони не можуть навіть оформити іпотеку, оскільки для цього потрібна кредитна історія, якої у них немає через п'ятирічну відсутність роботи з трудовим договором у РФ, зазначає Олександр Палій.
Етнічний склад сходу України Росія штучно змінювала упродовж сотень років. Триває цей процес і сьогодні. Російська імперія, потім СРСР, а тепер сучасна РФ використовують одні й самі методи: анексія, стравлювання українців між собою, репресії, депортації і кривавий терор. Сьогоднішні дії Кремля на окупованих територіях -- це політика відпрацьована сотнями років. Москва намагається створити "споконвічно російський" регіон, позбавлений української ідентичності. Однак чим більше Росія намагається кров'ю переписати історію, тим сильніше українці хочуть зберегти своє коріння, культуру та пам'ять.
#Європа #Україна #Росія #Більшовики #Радянський Союз #Грецька мова #Росіяни #Російська мова #Москва #Єлизавета Петрівна #Російська імперія #Депортація #Мусульмани #Бахмут #Українська мова #Нестор Махно #Донецьк #Репресії #Голодомор #Міграція населення #Дніпро #Донецький вугільний басейн #Маріуполь #Йосип Сталін #Автономія #Степ #Донецька область #Луганська область #Катерина Велика #Козаки #Луганськ #Цивілізація #Джон Г'юз (бізнесмен) #Російське царство #Свобода Україна #Денис Пушилін #Козацька Гетьманщина #Іван Мазепа #Петро І #Запорозька Січ #Павло Скоропадський #Кримське ханство #Богдан Хмельницький #Нова Січ #Кальміуська паланка #Азовське море #Русифікація #Донські козаки #Чернігівська губернія #Харківська губернія #Полтавська губернія #Антон Денікін
