У шістнадцятому випуску рубрики, що присвячена спадщині Другого Ватиканського Собору, розглядається церковний аспект Святого Письма в рамках літургійної практики.
У минулому епізоді ми говорили про зв'язок між Старим і Новим Завітами, які розкривають особливість пасхальної події. Тепер же погляньмо на ще одну істотну особливість біблійної віри, притаманну християнській літургії - взаємодію Божого люду з Божим словом.
Біблійна віра підкреслює, що глибше розуміння людської природи можливе лише через взаємозв’язки з іншими людьми та з Богом. Розповіді про покликання окремих осіб, таких як патріархи, царі, пророки та учні Христа, які містяться в Біблії, завжди мають колективний характер і служать на благо всього народу. У визначенні Ізраїльського народу Танах (священне писання юдаїзму) використовує терміни qahal і edah. Походження цих слів вказує на спільноту, що була покликана або зібрана Богом, і обидва ці терміни грецькою мовою перекладаються як Еkklèsia (Церква). Саме в цій спільноті покликаних Бог відкриває Себе, а Церква стає природним середовищем для Божого слова, яке тут набуває життя, сили та освячує громаду. Цей процес постійного оновлення Церкви відбувається в двох напрямах: з одного боку, це пророча дія, адже історичний шлях церковної спільноти освітлюється і очищується Словом, а з іншого — через особисте життя віруючих, Церква відкриває нові можливості для тлумачення Божого Слова.
У цій динаміці літургія постає як важливе місце для зустрічі з Божим словом. Зв'язок між літургією та Словом яскраво розкривається в книзі Одкровення Івана Богослова (Одкр. 1, 12-18; 2,9-20): під час літургійних відправ Дух Святой звертається до Церков, наділяючи їх силою пророцтва та оновлення. Конституція про святу літургію Sacrosanctum Concilium II Ватиканського Собору акцентує на цьому зв'язку, зазначаючи, що Боже слово та обряд у літургії перебувають у тісному співвідношенні. Тому рекомендовано, щоб духовне життя віруючих живилося з "подвійного стола": з Божого слова та Євхаристії. "Обидві частини Літургії - Літургія Слова та Літургія Євхаристії - настільки взаємопов'язані, що становлять єдиний акт поклоніння Богу", - зазначається у документі.
Соборна Конституція про святу літургію неодноразово зазначає, що зустріч людини зі Словом не є суто інтелектуальним чи культурним компонентом або звичайним обов'язком, який слід здійснювати спорадично і з поспіхом. Літургія має поставити в центр пріоритет Божого слова та вшановувати Його як Євхаристію.
Боже Слово володіє неймовірною силою, здатною втілювати в реальність те, про що проголошує. Згадаємо книгу Буття, де Бог створює світ через Своє Слово: "І сказав Бог: 'Нехай буде світло!' І стало світло" (Бут. 1,3). Це ж відбувається в таїнствах і через досвід віри. Боже Слово виконує також парадигматичну роль, адже воно відкриває основну модель Божественної дії, яка повинна бути пов'язана з індивідуальним життям кожної людини та спільноти. Коли віруючі постійно порівнюють своє життя з Божим Словом, їхня віра спалахує новим світлом, що допомагає їм бачити реальність у Божому світлі та рухатися вперед у складних обставинах життя. Регулярне переживання цього досвіду надає величезну силу, оскільки нагадує Церкві всіх епох про її місце у Божому провидінні і про те, що вона є вираженням Слова, що звучить під час літургії.
Живлення Божим словом є необхідністю як для єпископів, так і для священників, богопосвячених осіб й вірних. Людина має потребу пригадувати Божу дію в історії, щоб постійно відкривати нові зерна надії та віри для свого особистого життя, яке не завжди відзначається Божим поглядом на речі. Саме тому літургія, характеризуючись повторенням, є чудовим засобом для зустрічі людини зі Словом.
Яскравим свідченням цінності Божественного слова є розповідь про учнів на шляху до Емаусу (Лк. 24, 13-35). Після воскресіння Ісуса, Його учні ще не могли повністю усвідомити події, що сталися, і лише зустріч із Христом відкриває їм справжнє значення Його смерті та воскресіння. Христос приносить нове бачення, яке контрастує з похмурими розмовами учнів під час їхньої подорожі. Зміна, що відбувається з двома учнями, які були нерішучими та повільно вірили, відбувається під час зустрічі з воплоченим Словом. Так, вони починають усвідомлювати істину спочатку на інтелектуальному рівні, а згодом – через відчуття, поки Слово не проникає в їхні серця, що спочатку були байдужими, а згодом сповнюються запалом, а їхні очі відкриваються під час "ламання хліба".
Учні з Емаусу, які стали свідками смерті та воскресіння Ісуса, не могли осягнути справжнє значення цих подій без Божого Слова, що його пояснює сам Христос. Щоб отримати новий світогляд, досвід віруючого має бути тісно пов'язаний з Божою перспективою. Життя, яке освітлене Святим Письмом, відкриває віруючому нову главу його життєвої історії. Більше того, зустріч із Словом повинна завершуватися, як це показано в євангельському оповіданні, таїнством Євхаристії. Під час "ламання хліба" Ісус звертається до пам'яті учнів, торкається їхніх сердець, і вони впізнають Його; таким чином, вони нарешті відзначають Великдень, і Ісус залишається з ними вже в новому вигляді.
Отож, у діяльності Церкви Святе Письмо та літургія не повинні розмежовуватися один від одного. Коли ми нехтуємо Святим Письмом, літургійний обряд немовби позбавляється свого першоджерела і зрештою, спотворюється сама літургія. Біблійний світ є багатий на різні культурні категорії, лексику та способи вираження тих чи інших сенсів. Вдосконалюючи цю мову з часом, пристосовуючи її до обряду, літургійна мудрість зберігає за собою педагогічне завдання вводити в цей світ, роблячи біблійну мову знайомою для віруючих.
Для християнської спільноти важливіше мудро сприймати Боже Об’явлення, аніж впроваджувати новаторські зміни в літургії. Креативність у цьому контексті повинна бути обдуманою і поміркованою. Інакше вона, подібно до деяких штучних ароматизаторів, може спотворити справжній смак, ускладнюючи розуміння справжньої духовної цінності. Коли вірні відволікаються на різноманітні форми, що не мають зв’язку з християнською традицією, така креативність руйнує літургію, замість того щоб зміцнити її. Основною метою літургії є активізація тлумачення, яке здатне занурити громаду в таємницю Бога, що у Христі приходить до людини.
Конституція Sacrosanctum Concilium визначає літургію як безперервне втілення пасхального таїнства Христа, через яке продовжується справа спасіння в Церкві. Тому важливо ретельно піклуватися про літургійні практики та сприяти їх освоєнню, навчаючи стародавнім символам і уникаючи зайвих повторів. Це дозволить обрядам проявити благородну простоту, виражаючи мудру гармонію між часом, молитвами та співом, а також роблячи їх зрозумілими для вірних. Таким чином, потрібно забезпечити, щоб кожен, хто бере участь у літургії, відчував себе залученим до спомину (лат. memoriale), тобто до актуальної та реальної пам'яті про те, що Христос здійснив для нашого спасіння, звільнивши нас від смерті та відновивши наше єднання з Богом.
#Боже. #Юдаїзм #Християнство #Етимологія #Біблія #Пророк #Грецька мова #Ісусе. #Конституція #Обряд #Пророцтво #Віра #Таїнство #Христос (назва) #Літургія #Апокаліпсис #Книга Буття #Воскресіння #Танах #Євхаристія #Другий Ватиканський Собор #Sacrosanctum concilium
