Вишиванка є символом національної ідентичності.

На півночі Франції, в одному з затишних містечок Бретані, оселилися українці, які залишили свою батьківщину через повномасштабну агресію. Це місце стало своєрідним мікрокосмом українського суспільства. За кілька років перебування тут у них сформувалася традиція: на всі свята, включно з місцевими, вони вдягають національні українські костюми, зокрема вишиванки. "Я замовила свою вишиванку прямо з Франції, з Львова. Ми активно спілкуємося з французами, які проявляють інтерес до наших вишиванок, запитують про кольори та візерунки. У нашій мовній школі багато біженців з Сирії та країн Африки, а також ми. Нам сказали, що 20 числа необхідно прийти до школи в національному одязі. Тож готуємося," - ділиться враженнями Лідія, біженка з Каховки, розташованої в Херсонській області.

Тетяна Цикун придбала свою першу вишиванку в Луцьку, коли розпочалась "повномасштабна війна". Вона родом з Маріуполя і пережила десять днів жахливих бомбардувань. Тетяна пам'ятає останній День вишиванки в Маріуполі у 2021 році, проте не змогла на нього потрапити. Тоді була не до святкувань: "Мій перший День вишиванки, на якому я відвідала захід, відбувся в Луцьку у 2022 році, після нашої евакуації з Маріуполя. Я не мала жодної вишитої сорочки і дуже поспішала, щоб придбати одну. Врешті-решт, я купила блакитну, адже для мене цей колір символізує мирне небо."

Все почалося у 2006 році в Чернівцях - дев'ятнадцять років тому. Студентка історичного факультету Чернівецького університету Леся Воронюк домовилась з друзями про флешмоб: " Я була студенткою історичного факультету і на одній з великих перерв зустріла свого друга у вишитій сорочці. Іноді він так одягався на пари, іноді я, іноді ще хтось із нашого середовища однодумців. І я йому просто запропонувала обрати один день і разом одягнутися і запросити друзів також долучитися до цього флешмобу. І ось так перший день вишиванки був взагалі нелюдний. Нас було десятеро чи двадцятеро студентів. Я неймовірно хвилювалася і переживаю через те, що ця ініціатива не знайшла такого широкого відгуку. Вже за рік в третій четвер травня акція вийшла за межі Чернівців."

Рік перед проведенням акції в Чернівцях студенти з інших міст також приєдналися до ініціативи. Спочатку долучилося Запоріжжя, а вже наступного року – Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль і Київ. "Коли ми започатковували це свято, то це було не стільки завдяки комусь, скільки проявом студентського протесту. Для молоді вдягнути вишиванку тоді вважалося чимось незвичним, м’яко кажучи. Ми відчували себе дещо вільними птахами", - ділилася спогадами одна з засновниць Дня вишиванки Леся Воронюк.

Людей, що наважувався одягнути вишиванку в Радянському союзі, було не богато. Етнографиня Оксана Гордієць згадує як до них, одягнених у вишиванки, ставилися в 80-ті роки минулого століття в столиці України: "В Києві існував славетний хор "Гомін", який створив Леопольд Іванович Ященко. І туди збиралися в Києві люди, які вважали себе українцями. Вони співали українських пісень, тому що це дуже важлива складова української культури. І вони ходили не просто в вишиванках, в строях, і це було для Києва нонсенсом. Вишиванка, спідниця, плахта, запаска, хустка на голові. І от ми йдемо після концерту, а у нас було таке правило. Ми коли йшли на виступи з дому, співали. Дуже часто під відкритим небом, на вулицях, на масових заходах, в період виборювання національної незалежності. Ми були учасниками всіх мітингів, і ми завжди були в українському одязі. І от тоді можна було почути: "Мама, мама, смотри, украінци идут"."

Ставлення до людей, які носили традиційне національне вбрання, як до "селюків" було свідомо нав'язане комуністичною владою. У 60-70-х роках XX століття, а також за часів Брежнєва, у будь-якому буфеті на залізничних станціях можна було зустріти офіціанток та провідниць, вдягнених у вишиті сорочки. Це свідчило про те, що вони були частиною обслуги, людей другого сорту. У той же період з'явився термін "шароварщина", який характеризував використання народного вбрання лише у творчих колективах, з акцентом на шаровари та великі вінки на головах жінок, а також вишиванки. Таким чином, формувалося своєрідне гетто для національної моди.

Незважаючи на тиск з боку радянської влади, захоплення вишиванками продовжувало жити серед українців. Замовляли їх у талановитих майстринь. Ті, хто виїжджав за межі УРСР, часто забирали з собою вишиті сорочки, які вдягали на святкові події, чим викликали подив у місцевих жителів, не знайомих з українською культурою.

Здавалося, що вишиванка завжди була частиною нашої культури. З кожним новим етапом національного відродження вона знову ставала актуальною. В кінці дев'ятнадцятого та на початку двадцятого століття національний одяг почали поєднувати з сучасними елементами. Не секрет, що популяризував моду на вишиванку в комбінації з піджаком Іван Франко. Саме від нього почалася традиція носити вишивану сорочку з піджаком в будь-якій обстановці.

Звісно, що інші народи так саме мали свою культуру вишивки по одягу. Втім, науковий співробітник Національного музею народної архітектури і побуту України Оксана Гордієць так пояснює особливості саме українських вишиванок: "Ми хліборобське плем'я, ми хліборобський народ. Для нас важливо посадити зернину в оброблену землю. І от вся знакова система давньої вишивки, вона, власне, і побудована на тому. Дерево життя - це символ впорядкованості космосу, впорядкованого Всесвіту. Оці дерева життя на рукавах сорочки стоять під знаками води. Ужик - це знак води. Візерунки по краях одягу з характерним орнаментом - це і було оберегом для пращурів. "

Сучасні українські дизайнери впевнені, що кожен має свій унікальний оберіг. Для них найважливіше — зберегти українську ідентичність. Дизайнер Олександр Васильєв, засновник бренду, наголошує на необхідності гармонійно поєднувати сучасний одяг, традиції вишивки та український дух. Він зазначає: "На худі вишито: згинуть воріженьки, як роса на сонці! Це рядок з нашого гімну, який мені дуже подобається. І, до речі, шрифт, який використано, вишито хрестиком. Я вважаю, що це справді інноваційний підхід — літери, вишиті хрестиком. Ніхто інший так не робить, і це дуже автентично".

Вже понад десять років засновниця громадські організації "Made in Ukraine" Юлія Савостіна спостерігає за українськими брендами та виробниками, як в Україні, так і за кордоном. Спостерігалося кілька хвиль зацікавленості нашими вишиванками за кордоном. Особливо після Революції Гідності у 2014 році і вже з початку повномасштабної війни: " Мені здається, що зараз робити гарні, осмислені, переосмислені вишиванки - це один з найкращих бізнесів. Не тому, що ти хайпуєш, а тому, що у людей в Україні та поза її межами, у іноземців, які знайомляться з України, величезний на те є запит. Є запит на традиційну вишиванку, тобто можна продавати традиційну борщівку або решетилівське біле по-білому. Воно буде користуватися попитом і за неї будуть платити ті гроші, які коштує ця вишиванка. А це вишиванки, які коштують від 1000 до 5000 євро інколи, ось ці, традиційні".

Окремо слід підкреслити зростаючий інтерес до так званих мілітарних вишиванок. Від початку повномасштабної війни цей тренд набрав всесвітньої популярності, зазначає Савостіна: "Нещодавно я придбала собі тактичні штани, і серед асортименту військового одягу, який пропонують спеціалізовані магазини, є окремий розділ, де представлені мілітарні вишиті сорочки в кількох варіантах. Це також є частиною нашої національної культури. Це відображення повсякденного життя та побутових традицій. Навіть як військовий, ти носиш вишиту сорочку, адже прагнеш відчути зв’язок зі своїми традиціями."

Протягом дев'ятнадцяти років День вишиванки перетворився з локального свята на міжнародну подію. Сьогодні це важлива складова культурної дипломатії. Цього року, 15 травня, понад 100 країн приєднаються до святкування. Кожна країна організовує свої власні заходи. Особливо важливо пам'ятати про окуповані території України, де все українське, зокрема традиції вишиванки, підлягає знищенню. "Луганщина, Донеччина та Крим переживають вже 11 років окупації. Проте навіть радянські часи врешті-решт закінчилися, тому я закликаю українців не втрачати надію на повернення цих територій в лоно України. Ми не знаємо, коли саме це станеться. Можливо, це відбудеться не за нашого покоління, але те, що ми можемо зробити як хранителі культури, – це зберегти знання про нашу культурну спадщину до моменту, коли знову зможемо ними скористатися. Вдячні всім українцям, які сприяють популяризації цього свята по всьому світу," – говорить засновниця Всесвітнього дня вишиванки Леся Воронюк.

Сучасна вишиванка може мати як класичний, так і інноваційний вигляд. Вона може містити традиційні українські узори з різних областей або ж сучасні мотиви, такі як вишиванка 2014 року, що включає зірки Давида та мінору, які свідомо акцентують на єврейській ідентичності, водночас підкреслюючи зв'язок з українською політичною нацією.