"Україна — це насправді величезні Олешки."
Пане Віталію, Україна стала частиною внутрішньополітичного порядку денного і виборів у США. Це добре для нас чи погано, зокрема в контексті мирних перемовин із Росією?
Більшість виборців у різних політичних угрупуваннях Сполучених Штатах висловлює свою підтримку Україні і не схвалює дії Росії. Ви, напевно, вже помітили це під час своїх поїздок до США: коли американці дізнаються, що ви з України, вони часто висловлюють свою підтримку та вибачаються за позицію свого президента щодо Путіна.
Ці тенденції можна виявити в усіх виборчих категоріях. Фактично, вони спостерігаються навіть серед прихильників MAGA. Однак це питання не має значного впливу на результати голосування.
Більшість виборців орієнтується на інші пріоритети. Тому думка про те, що ми займаємо центральне місце в американському порядку денному, є помилковою. На першому плані — ціни на паливо на автозаправках у США, зниження рівня життя та питання міграції. Ставлення до цих питань варіюється серед різних соціальних груп. Війна на Близькому Сході, безумовно, привертає увагу, оскільки вона стала причиною погіршення умов життя.
Президент Сполучених Штатів намагався внести тему російсько-українського конфлікту в обговорення, стверджуючи: "Це не моя провина. Це Україна, яка атакує російські нафтопереробні заводи, через що у нас зростають ціни на дизель". Проте, ця риторика не знайшла відгуку у слухачів. Ми не зафіксували жодної реакції з боку американців на слова Трампа. Його висловлювання не змінили ставлення до України та Росії, а також не вплинули на розуміння причин, пов’язаних із цінами на дизельне паливо. Таким чином, можна зробити висновок, що війна в Україні не має суттєвого впливу на виборчі настрої американців.
Ознайомтеся з думкою Лани Зеркаль: "Вплив політики Трампа на зміну ставлення європейців до України є надзвичайно значним".
Проте, завдяки дизельному питанню та Олешкам, Україна виявилася у фокусі американської виборчої кампанії. Для американських громадян ситуація з Олешками виглядає як елемент пропаганди. Тим не менш, навіть телеканал Newsmax, відомий своєю прихильністю до Трампа, подає цю історію досить об'єктивно. Українці отримали важливий сигнал: 17 автобусів вирушили на вільну територію України, тоді як лише 4 - до Росії. Це означає, що наратив про те, що усі ці люди є проросійськими "ждунами", не спрацював. Тож для кого ж тоді ця пропаганда? Чи свідчить це про невдалу інформаційну кампанію Росії щодо Олешок?
Варто розуміти, скільки населення поїхало з Олешків ще після затоплення. І ми ж не знаємо, куди ці люди їхали. Одні їхали в бік Росії, інші -- в бік вільної території України, решта -- просто залишалися на окупованих територіях у більш благополучних місцях. Місто ж фактично зникле. Тепер уже остаточно.
Путіну було потрібно дати Трампу перед проміжними виборами маленький шматочок перемир'я, який ніяк не завадив планам російської армії, і він цей шматочок дав. Претензій до Путіна в Трампа немає. Він показав, що домовленості можливі, та ще й, можна сказати, прорекламував Меланію Трамп. Це все, що було потрібно. В ролі Меланії Трамп як гуманітарної амбасадорки ми ж не сумніваємося.
Російська пропаганда транслює те, що хочуть почути її слухачі. Ми, в свою чергу, також сприймаємо лише те, що відповідає нашим бажанням, спостерігаючи за автобусами та реальними подіями. Американці обговорюють гуманітарну місію Меланії Трамп і те, як вдалося врятувати людей з Олешків.
Якщо Україна обстрілюватиме російські НПЗ, а Росія -- українську цивільну інфраструктуру, хто навесні наступного року може опинитися в слабшій позиції?
Ці процеси не є взаємопов’язаними. Ми можемо утримуватися від атак на російські нафтопереробні підприємства, але це не зупинить Росію від обстрілу нашої інфраструктури.
Те, чим цей рік відрізняється від минулих років війни, -- це те, що ми також можемо завдавати ударів по російській нафтопереробній інфраструктурі й військово-промисловому комплексу. Раніше, як пам'ятаєте, Росія била по українській інфраструктурі, не враховуючи, що по її території може теж щось прилітати. Якби зараз не було обстрілів російських нафтопереробних заводів та іншої інфраструктури, Росія все одно нищила б нашу інфраструктуру.
Ось альтернативний варіант вашого тексту: "Читайте також: Економіст Юрій Гайдай висловив думку: 'Чим більше страху ми викличемо у росіян завдяки вражаючим чорним димовим стовпам, тим ефективніше буде наш вплив'."
Ці процеси не взаємозалежні, але кому буде більш боляче?
Росія планомірно нищить нашу інфраструктуру, щоб перетворити територію України на непридатну для життя. Вона робитиме це незалежно від того, чи будемо ми стріляти по її інфраструктурі. Питання в іншому: чи зможемо ми завдати Росії в наступні роки війни -- не навесні 2027 року, а навесні 28-го, 29-го чи 31-го -- такого удару, який змусить її припинити удари по Україні?
Не потрібно пояснювати, що Росія має намір знищити інфраструктуру та витіснити українців за межі так званих "історичних російських земель", щоб ці території зайняли російські військові та переселенці з Росії. Подивіться на Олешки, які знаходяться на окупованих землях. Люди звідти покинули свої домівки, і цим завершується історія українських Олешків. Якщо лівий берег Херсонської області залишиться під російським контролем, туди будуть переселені громадяни Росії. Це призведе до появи нових Олешків, заселених російськими громадянами.
Протягом століть українські землі переживали подібні події. Україна може бути описана як великі Олешки. Жителі Олешків виїхали на вільні простори України, тоді як українцям пропонується емігрувати далі на захід, аби звільнити місце для росіян. Ось і вся суть політичної гри. Один з радників Путіна зазначав, що Росія завжди рятувала Україну, переселяючи своїх громадян на її територію.
"Будь-який уряд Польщі приречений на допомогу Україні"
Ми здатні захистити нашу інфраструктуру, проте як досягти перемоги, витримати випробування та вижити, не наносячи істотної шкоди супротивнику?
Це визначається інтенсивністю наших ударів.
Для нас головним є не питання перемоги у війні. Наші питання прості: чи залишиться ця держава на політичній мапі світу і чи залишиться цей народ на демографічній? На обидва ці питання на сьогодні немає позитивної відповіді.
Існує ймовірність, що Україна та українці можуть зникнути з політичної та демографічної карти світу, в той час як межі Росії і її демографічного простору можуть досягти Ужгорода.
Перемога у війні полягає у забезпеченні майбутнього для України та її народу. Іншої перемоги не існує. Всі інші варіанти – це оманливі ілюзії.
Є два народи, які воювали з Римською імперією, намагаючись захиститися від неї і зберегтися: даки і євреї. Де даки? В археологічному музеї. Вони були винищені повністю. Якась частина асимілювалася і стала частиною народів, які живуть на території сучасної Румунії, але даків як нації немає. Є тільки археологічні докази їхнього існування. Євреї, як бачите з нашої розмови, є. У цьому наша національна перемога над Римською імперією. Можу побажати українському народові такої самої перемоги над Російською.
Багато народів, які протистояли Російській імперії, або зникли з історичної сцени, або залишилися в незначній кількості на своїх традиційних територіях. Я можу навести приклад мордовських народів. Мордовська держава тривалий час протистояла Золотій Орді, набагато довше, ніж слов'янські князі, які почали відвідувати Сарай по ярликах. В результаті, ті, хто їздив за ярликами, нині намагаються знищити нас, тоді як ті, хто боровся, стали частиною реліктової автономії в межах Російської Федерації, де навіть вивчення рідних мов не є обов'язковим. Ця доля є тим, чого ми повинні уникати.
Ось варіант з унікальним формулюванням: Читайте також: Микола Рябчук вважає, що влада допустила помилку, не оголосивши у 2022 році загальну військову мобілізацію. На його думку, всі громадяни повинні були бути мобілізовані.
Глобальний досвід свідчить, що учасники конфлікту готові до конструктивного діалогу, коли новий день війни приносить більше втрат для обох сторін. Або коли одна зі сторін зазнає краху, тоді як інша досягає успіху. Чи є Україна в більшій небезпеці? Вона має меншу територію, менше чисельність військових сил і обмежені можливості для впровадження новітніх технологій.
Говорити, що Росія має неймовірні можливості, -- це величезне перебільшення.
Основна маса населення Росії проживає в її європейській частині, площа якої може зрівнятися з територією України. Все те, що ми звикли бачити на карті Російської Федерації й пов'язувати з Радянським Союзом, насправді є малозаселеними районами. Населення зосереджене в тих регіонах, які стали незалежними: Україна, Білорусь, Молдова, а також країни Кавказу і Центральної Азії. В результаті залишилися значні простори, які не мають значного населення.
Російські можливості мобілізації, враховуючи багато різних політичних і соціальних обставин, обмежені тим, що Росія вибрала модель армії найманців.
Необхідно також враховувати потенціал російської економіки. Перетворити армію найманців на мобілізовані сили не вдасться за короткий термін – ані за місяць, ані за рік. І, як можна помітити, наразі в Росії навіть не ведуться розмови про такі варіанти.
Нам складніше протистояти російській армії, адже там служать найманці, тоді як у нас - мобілізовані громадяни. Це абсолютно різні речі. У минулі часи, коли феодали нападали на інші країни, в оборону ставали місцеві жителі. Феодали ж мали армії найманців, залучаючи їх з інших земель, оскільки своїх воїнів було шкода. Натомість у Росії своїх не жаль. Заплативши, відправляють людей на смерть, не замислюючись про їх життя.
При цьому людські ресурси в Росії обмежені. Зараз, щойно війна прийшла в дім до самих росіян, кількість антивоєнно налаштованих людей, які кажуть: "Треба просто мир. Україна нам не подобається, вони нацисти, але потрібен мир", починає зростати. Бо для нормального росіянина війна -- це війна на чужій території.
Ознайомтеся також з думкою Данила Лубківського: "Дії Росії стали фатальною помилкою, що принесла вигоду Китаю".
Яким чином Україні слід взаємодіяти з Європою, щоб зберегти її статус надійного партнера, враховуючи важливі політичні зміни у Польщі, Німеччині та Франції?
На мою думку, Європа залишиться на своєму місці. Мене не хвилюють події в Польщі, оскільки суперечка навколо Конституційного трибуналу триває вже одинадцять років. Ця стадія конфлікту була неминучою, адже Польща вступає в новий виборчий цикл.
В будь-якому випадку, кожен уряд Польщі буде змушений підтримувати Україну. Можливо, нам не до вподоби політичні позиції права та консервативних сил у Польщі, але важливо налагоджувати з ними співпрацю. Варто зауважити, що уряди Польщі, які надавали допомогу Україні після 2014 року, належали до правого спектра. Анджей Дуда, напевно, є більш освіченим аналогом Кароля Навроцького, проте він виявився одним із найактивніших захисників України на міжнародній арені, за що, до речі, зазнав ігнорування з боку Дональда Трампа.
У Німеччині "Альтернатива" залишається популярною партією, але навіть якщо уявити собі наступні вибори до Бундестагу, можливість того, що вона зможе створити там однопартійний уряд, враховуючи її популярність у західних землях Німеччини, -- нульова. Поки що нульова можливість, що вона взагалі потрапить до будь-якого уряду. Може бути велика коаліція з християнських демократів, соціал-демократів і зелених.
Марін Ле Пен має можливість або пройти шлях еволюції, подібний до того, який пройшла інша лідерка європейських ультраправих Джорджія Мелоні, або ж зіткнутися з протестами на французьких вулицях. Особисто я не надто переживаю з приводу можливості, що Ле Пен зможе кардинально змінити зовнішньополітичний курс Франції. Наразі я не спостерігаю за національним об'єднанням, а також не бачу великих шансів на отримання парламентської більшості.
Це все -- безумовно, виклики, але інтереси абсолютно різні. Знову-таки, у французів, німців чи італійців немає особливого вибору, оскільки Росія не хоче сприймати їх як рівноправних партнерів. Цим урядування Путіна відрізняється від урядування, скажімо, Леоніда Брежнєва. Брежнєв готовий був розмовляти з федеральним канцлером Віллі Брандтом, із федеральним канцлером Гельмутом Шмідтом, із президентом Франції Валері Жіскар д'Естеном як з рівноправними партнерами. Звідси -- "Східна політика" Брандта, за яку він, до речі, отримав Нобелівську премію миру.
Отже, всі ці події свідчать про те, як деякі країни намагалися співпрацювати з Радянським Союзом, відмовляючись від бойкоту Олімпіади 1980 року. Ми часто підкреслюємо, що Радянський Союз перебував у ізоляції. Але від кого саме? Від США та Західної Німеччини? Інші європейські держави з радістю взяли участь у московській Олімпіаді, навіть Велика Британія.
Ось варіант вашого тексту з унікальними формулюваннями: Ця формула, яку я намагаюся дотримуватися з часів Майдану 2014 року, звучить так: не переживайте, не ускладнюйте собі життя, Путін візьме все у свої руки. Найбільш ймовірний сценарій — це те, що війна 2027 року може поширитися на Європу.
Суть проблеми полягає не в нашій долі, а в тому, що чекає на європейців. Не стільки важливо, чи готові вони надати нам підтримку, скільки те, чи зможуть вони відбити атаки російських ракет і дронів, коли ті націляться на них. Це те, на що я сподіваюся, і, до речі, цю тему активно обговорюють у Кремлі.
Я читав текст російського політолога Федора Лук'янова, який говорить: або перемовини на умовах капітуляції України, або ескалація. А ескалація, думаєте, може бути за рахунок України? Яка тут ще може бути ескалація? Вона буде за рахунок Європи. Як говорить помічник Путіна Ушаков, росіяни зрозуміли, що без європейців не зможуть завершити цю війну так, як їм хочеться. Отже, європейців потрібно залякати і примусити до покори.
"Вам не доведеться спостерігати за країною без корупції."
Чи має Україна оперувати лише короткою перспективою у стратегії оборонної війни з огляду на виклики в Європі?
Якщо ми сприйматимемо календар виживання як короткостроковий, це може призвести до невдачі. Ми лише на початкових етапах тривалої війни, пройшовши всього чотири з половиною роки. Немає жодних об'єктивних підстав вважати, що найближчі роки принесуть завершення цього конфлікту. Ми перебуваємо на першій стадії виживання. Нам слід завжди враховувати, що в наступні десятиліття, у двадцятих і тридцятих, Україна зможе зберегти свою присутність у цій війні, а в сорокових і п'ятдесятих прагнути звести конфлікт до, так би мовити, рівня Кіпру. Я не маю очікувань щодо швидкого завершення великої війни в найближчому майбутньому і в цілому не сподіваюся на швидке вирішення російсько-українського протистояння.
Навчитися жити у війні, у конфлікті -- це завдання і доля кожного українця, який збирається бути на цій території. А завдання українців, які будуть на території Європи, -- готуватися до захисту тих країн, які їх прийняли, або до депортації звідти.
Успіхи в наступному політичному сезоні є критично важливими для України, оскільки країні необхідно активувати всі кластери для євроінтеграції. Це, в свою чергу, вплине на можливість отримання фінансових ресурсів, які можуть бути спрямовані на зміцнення обороноздатності держави. Як Україні подолати ці виклики та зберегти свою суверенність?
Це питання стосується не лише кластерів, а й ступеня єдності країн Європейського Союзу. На сьогоднішній день європейська інтеграція України не має суттєвого впливу. Якщо ми не зможемо зберегти свою державність, то яка вже різниця, до якого блоку ми приєднаємось?
Я не стверджую, що процес не повинен проходити. Тому маю надію, що парламент діятиме відповідально. Сподіваюся, ми зможемо досягти порозуміння з угорським урядом. Проте все це є лише додатковим аспектом, а справжня проблема полягає в іншому. Адже що зими, що весни ми постійно обговорюємо питання плато виживання.
Тут не варто шукати складних варіантів. Варіанти насправді прості: або "ізраїлізація" — перетворення в укріплену територію, або "ліванізація" — перетворення в безлад, але навіть у випадку "ліванізації" ми можемо впоратися. Адже Ліван продовжує існувати.
Знову ж таки, скільки індивідів залишиться? Історія людства завжди демонструє, що багато людей здатні адаптуватися до складних умов. Ті ж, хто не може цього зробити, часто вирішують емігрувати.
У пошуках кращого та комфортнішого життя багато людей залишали Україну ще до початку війни. У нашому з вами ефірі звучала фраза, яку я часто згадую: "валіза — вокзал — Варшава". Можу повторити стільки разів, скільки потрібно: "Якщо ви прагнете жити в країні, де корупції вже немає, вам доведеться вирушити з валізою до Варшави і далі". Але, як ви можете помітити, у Варшаві також існують свої корупційні проблеми.
Якщо ви прагнете, щоб у вашій країні не існувало корупції, вам слід усвідомити, що ваші діти та онуки все ще зіштовхнуться із цією проблемою і будуть жити в країні, де корупція проникає на всіх рівнях. Варто боротися з корупцією, проте подолати таку, як в Україні, за десять або двадцять років буде вкрай важко. Наша інтеграція з Європою може зменшити цю відстань, але не для вас. Вам не доведеться спостерігати за країною без корупції. І це також неприємна, але реалістична істина, яку потрібно прийняти.
Читайте такожВолодимир Єрмоленко: "Якщо Європа не буде на висоті технологічної революції, то стане колонією нових імперій"
Яким чином трансформуються соціальні норми? Чи може вміння протистояти важким реаліям під час конфлікту стати складовою нової політичної ідентичності громадян, яка вплине на формування внутрішньої політики та демократичні процеси в Україні після війни?
Це визначатиметься тим, яким чином завершиться конфлікт, а також в який момент він дійде кінця. Важливими факторами також є території, на яких відбудеться закінчення війни, і чисельність населення в цих регіонах.
У ході цієї війни населення, так би мовити, опинилося в стані певного ступору, що призвело до сприйняття ненормальних ситуацій як звичних. Наприклад, люди, які приїжджають з Краматорська до Києва, здивовані тим, як столичні жителі реагують на незначні обстріли. Ті, хто виїжджає з Києва до Івано-Франківська чи Львова, не можуть зрозуміти, чому місцеві мешканці під час тривоги через один безпілотник квапляться в укриття і відчувають занепокоєння. Зрештою, це ж лише один дрон – чому така паніка? А от мешканці Львова чи Івано-Франківська, які відправляються до Кракова чи Варшави, дивуються, чому поляки так реагують на повідомлення про те, що десь поблизу кордонів Польщі з’явився безпілотник або ракета. Адже на їхню територію ж нічого не летить – чому ж ви так переживаєте?
Нормально -- це те, як реагують поляки. Все інше -- це ненормальна реакція. Нормальна людина боїться ракети і шахеда.
Пригадуєте ту відому сцену, коли жінка прибирала біля пам'ятника Степану Бандері у Львові, і в той момент поруч вибухнув шахед? Усі говорили: "Ось вона, справжня героїня, навіть не злякалася вибуху!" Словно безпілотник — це просто пустун, що метнувся поруч. Насправді ж, шахед міг забрати життя цієї жінки, якби його курс змінився всього на кілька градусів.
Ми починаємо сприймати аномальну реакцію на загрозу смерті як нормальну мужню поведінку. А це не так. Коли закінчиться війна, люди повернуться до нормальної поведінки, бо якщо вони зараз будуть поводитись нормально, вони не зможуть вижити.
Чи можна "зшити" українську державу в контексті різних досвідів війни?
Я не вважаю, що потрібно з'єднувати всю країну в єдину картину, адже кожен переживає складні часи по-своєму. Усі мають свої відчуття та досвід. Для когось життя в Івано-Франківську може бути важчим, ніж у Краматорську, з огляду на реакцію на загрозу. Хтось, можливо, не піддається атакам дронів, але втрачає близьку людину на фронті, і це не менш болісно, ніж побачити небезпеку поряд з домом. Що ж є більш жахливим? Сидіти в укритті під час вибуху чи пережити втрату дитини? Як можна це оцінити?
Люди об'єднуються під час складнощів, але важливо, як вони відчуватимуть себе після цього. Я вважаю, що деякі люди можуть не захотіти залишатися в Україні після пережитих випробувань. Вони можуть пройти через всю війну, але після її закінчення вирішать, що цього було достатньо. Крім того, період після війни може бути також нелегким. Водночас, можуть з'явитися люди, які не зазнали труднощів воєнного часу, і саме в цей момент ми зіткнемося з абсолютно різними життєвими досвідами.
"Необхідно вдосконалювати навички виживання під час конфлікту."
Існує безліч можливих варіантів і часових меж, в які може завершитися конфлікт між Росією та Україною. Чи можемо ми заздалегідь розробити модель внутрішньоукраїнської культури управління, яка відповідала б сценарію гідного виходу з війни, поки політичні та виборчі процеси ще не активізувалися?
Ніхто не може передбачити, яким чином суспільство реагуватиме після закінчення війни, кого та які рішення воно обиратиме. Це залежить від багатьох факторів. Люди можуть обирати як тих, хто стане для них символом опору, так і тих, хто уособлюватиме надію на майбутній мир. Цікаво, що подібна ситуація спостерігалася у 2019 році, коли виборці підтримали символ миру в майбутньому.
Звідки нам відомо, як реагуватиме аудиторія, коли війна закінчиться? Який стан страждань буде в той час? Це залишається невідомим. Тому я не уявляю, як можна планувати дії в таких умовах. Наразі пріоритетом є виживання, а не створення сценаріїв.
Спочатку ми мали концепцію, що важливо підтримувати звичний ритм життя навіть у часи війни. Я завжди був прихильником цієї думки і підкреслював її значущість. Проте, збереження нормального життя не означає ігнорувати війну. Це, скоріше, передбачає підготовку до можливих нових викликів, тобто створення укриттів, а не просте укладання бруківки.
Знову ж таки, у нас є народна влада, яка відображає думки народу. Вона постійно сподівається, що все це скоро завершиться. Але це не закінчиться ані для людей, ані для влади. Необхідно вдосконалювати навички виживання в умовах війни. Це є ключовим аспектом.
Ознайомтеся з думкою Павла Казаріна: "На виборах конкуренція розгортатиметься між платформами "нам завинили" та "ми зобов’язані"".
Зараз, коли звичне життя в тилу зазнає руйнувань, ми починаємо класифікувати його за ступенем пошкодження — де воно постраждало більше, а де менше. У Києві ситуація стала значно гіршою, ніж була до численних обстрілів столиці. Але таке могло трапитися в будь-який момент. Пам'ятаєте ті ночі, коли Київ зазнавав балістичних ударів, і ми вже вміли розпізнавати російські та північнокорейські ракети за їхнім звуком?
У Львові, неподалік від мого житла, я став свідком влучення ракети просто під час моєї присутності. Це враження залишиться зі мною назавжди. Долю свою я відчув двічі: по-перше, як журналіст, я отримав можливість спостерігати за цим жахливим моментом, а по-друге, я залишився живим. У будинку, що знаходиться лише в п’яти хвилинах пішки від мене, ракета забрала життя цілої родини. І це сталося вже не цієї зими.
Ми проводимо своє життя в такому режимі безперервно, і жодного разу не витягуємо уроки. Навіть на основі нашого особистого досвіду.
Необхідно формувати не лише бачення майбутнього управління, а й забезпечити його ефективність у теперішньому часі. Влада повинна усвідомлювати сучасні виклики і пам'ятати, що вони лише посилюватимуться з продовженням війни.
Якими способами суспільство може здійснювати вплив на владу, окрім формування громадської думки, яку часто не беруть до уваги?
Відповідно до суспільних потреб, не слід акцентувати увагу на терміновому завершенні війни, а на забезпеченні захисту від ракетних атак. Нам потрібен запит не на обговорення недоліків роботи ТЦК, а на пошуки ефективних шляхів організації мобілізації на наступні роки. Це питання залишатиметься актуальним доти, поки триває конфлікт.
Ознайомтеся також з думкою Євгена Глібовицького: "Ми поступово наблизилися до автократії, навіть не ставлячи за мету створення диктатури".
Чи не здається вам, що існує певна обґрунтованість у забороні проведення референдумів стосовно податків та мобілізації? Ці обмеження діяли ще до початку великої війни. Вони закладені в основі Конституції. Це означає, що є питання, де громадська думка, швидше за все, буде негативною.
Так, це вірно, але якби уряд працював над оптимізацією певних процесів і проводив справжню інформаційну кампанію серед населення, можна було б уникнути багатьох проблем. Натомість, у нас влада часто обходить складні питання, як-от податки і мобілізація. До речі, президент має право приймати рішення. Чи пам'ятаєте, як у 2022 році змінили всіх керівників територіальних центрів комплектування? Це що, єдиний підхід до вирішення проблеми?
Ні, це виявився популізм. Один з них був спійманий на значному хабарі, що було підтверджено.
Звичайно. Ми прийшли до висновку, що відповідальність повинні нести всі, адже це виглядає привабливо. Але нам не потрібна краса. Нам необхідна ефективність.
Слід змінити своє ставлення до людей: замість того, щоб бачити в них лише виборців, варто усвідомити, що вони можуть стати жертвами майбутніх труднощів. Це ті, кого потрібно захистити від загрози загибелі, а не просто потенційні голоси на виборах — адже померлі не можуть голосувати.
Ознайомтесь також з думкою Олександра Сушка: "Система має бути здатна протистояти як недоброчесній, так і просто некомпетентній владі".
Які фактори можуть спонукати владу відповідати перед суспільством в даний момент?
Будь-яка форма влади повинна враховувати настрої суспільства. Якщо вони є такими, якими є на даний момент, влада відповідатиме цим настроям. У випадку зміни суспільних настроїв, будь-яка влада, особливо популістська, адаптується до нових умов. Тому важливо активно взаємодіяти з суспільством. Слід прагнути зберегти його в реальному світі та в розумінні того, як пройти через труднощі, не зазнавши поразки.
#