Конфлікт між Ізраїлем та Іраном: шість можливих варіантів розвитку подій.

Іран та Ізраїль зараз відомі, як вороги, які протягом останніх кількох десятиліть обмінюються погрозами та ракетними ударами. А Ізраїль проводить таємні операції, мета яких -- не дати Ірану створити ядерну бомбу. Офіційний Тегеран заявляв, що хоче стерти Ізраїль з лиця Землі, а Ізраїль вважає, що саме Іран і його проксі -- єменські хусити і ХАМАС, -- є головною загрозою в регіоні. Але так було не завжди.

Щоб зрозуміти, як дружба перетворилася на ненависть, потрібно згадати, як бурхливо змінювався Іран на початку ХХ століття, намагаючись стати незалежним від іноземного впливу. Тоді на престолі запанувала династія Пехлеві, коли перший шах цього імені Реза-хан, 34-й хан Ірану, повалив правлячу династію Каджарів. Країна, яку тоді називали Персією на грецький манер, була окупована британськими та російськими (пізніше радянськими військами). Під час свого правління Реза-шах провів реформи з відновлення країни та політичної й економічної незалежності.

У 1935 році Персія офіційно змінила свою назву на Іран, і новостворена країна активно налагоджувала зв'язки з Німеччиною. Тим не менше, нацизм та антисемітизм не залишилися осторонь від Ірану. Реза-шах публічно стверджував, що всі євреї в країні є асимільованими іранцями, а також оголосив про нейтралітет Ірану на початку Другої світової війни. Проте в 1941 році Великобританія та СРСР окупували північні та південні регіони Ірану, що змусило Реза-шаха зректися престолу на користь свого сина Мухаммада Рези Пехлеві, який мав проанглійські симпатії. Перший шах Пехлеві помер у Південноафриканській Республіці в 1944 році.

У січні 1942 року Іран, Радянський Союз та Велика Британія уклали Тристоронній договір. Ця угода передбачала визнання союзниками територіальної цілісності, суверенітету та політичної незалежності Ірану. Вони також зобов’язалися захищати економіку країни від негативних наслідків війни. Найважливішим пунктом було обіцянка залишити іранські землі протягом шести місяців після завершення конфлікту. Варто зазначити, що американські та британські війська покинули Іран у січні 1946 року, а СРСР змушений був вийти до травня того ж року під тиском ООН. Однак до весни 1942 року Іран уже розірвав усі зв'язки з державами осі, а в 1944-му оголосив війну нацистській Німеччині.

У 1948 році, коли була проголошена незалежність Держави Ізраїль, взаємини між нею та Іраном мали складний характер, що виявлявся у прихованій співпраці, яку обидві країни вважали вигідною для своїх національних інтересів. Перші постійні ізраїльські дипломати почали працювати в Ірані наприкінці 1950-х років, і багато з них мали іранське єврейське походження. Іран, у свою чергу, визнав Ізраїль де-факто, незабаром після того, як це зробила Туреччина.

Ізраїльська стратегія спиралася на концепцію "периферійної доктрини", розроблену прем'єр-міністром Давидом Бен-Гуріоном, яка акцентувала увагу на зміцненні зв'язків з Іраном, Туреччиною та Ефіопією. Цей підхід слугував засобом для досягнення балансу сил у відносинах з арабськими країнами.

І серед цих потенційних союзників Іран Мохаммеда Реза-шаха Пехлеві посідав почесне місце з огляду на його численні пересічні геополітичні інтереси, що перетиналися з Ізраїлем. І Іран, і Ізраїль остерігалися радянського впливу та войовничого панарабізму, прапор якого піднімав із середини 1950-х до кінця 1960-х років президент Єгипту Гамаль Абдель Насер.

Як заявив Бен-Гуріон у Кнесеті в жовтні 1960 року: "Ця дружба між Ізраїлем та Іраном існує і є міцною, оскільки вона ґрунтується на взаємних вигодах, які обидві країни отримують від своєї співпраці".

У той час Ізраїль надавав навчання іранським фахівцям у галузі сільського господарства та допомагав у формуванні та навчанні іранських збройних сил, в той час як іранський шах компенсував це постачанням нафти. Після Шестиденної війни в червні 1967 року обидві держави навіть збудували трубопровід Ейлат-Ашкелон, який з'єднував Червоне і Середземне моря. Крім того, Пехлеві прагнув поліпшити відносини з США та перетворити Іран на сучасну, технологічно розвинену країну. У той час Іран також був домом для другої за величиною єврейської громади у світі поза межами Ізраїлю.

Ця гармонія була порушена в 1979 році, коли відбулася Ісламська революція та був заснований Ісламський Республіка під керівництвом аятоли Хомейні, який раніше перебував у вигнанні. З середини 1960-х років він використовував зв'язки шаха з Ізраїлем і Сполученими Штатами як інструмент для дискредитації режиму Пехлеві в країні, підриваючи його легітимність. Хомейні стверджував, що шах дозволив Ізраїлю "вкорінитися" в Ірані, чим нібито загрожував незалежності держави. Він вважав США "Великим Сатаною", а Ізраїль – "Маленьким Сатаною".

Прозахідна політика Пехлеві та його інколи авторитарна політика призвела до протестів, шаху довелося тікати з країни. Він сподівався повернутися, але не отримав підтримки від Заходу і через рік помер від раку. А в Ірані запанували ісламські фундаменталісти.

Навіть після Ісламської революції таємна дипломатія Хомейні мала свої особливості, що відрізнялися від офіційних заяв. Іронічно, але, незважаючи на те що Іран заперечував право Ізраїлю на існування, під час війни з Іраком, що розпочалася в 1980-х роках, він отримував від нього підтримку. Обидві країни керувалися прагматичними мотивами: Ізраїль вважав, що режим Хомейні не буде тривати вічно і що стосунки з Іраном можуть бути відновлені, в той час як іранське керівництво намагалося зберегти свою владу за будь-яку ціну, сприймаючи "Маленького Сатану" як менше зло в порівнянні, наприклад, зі Сполученими Штатами.

Але в підсумку все прийшло до тих відносин, які ми бачимо зараз. Іран після розпаду СРСР і повалення режиму Саддама Хусейна в Іраку значно прискорився у своїй опозиції Ізраїлю. Тегеран критикує Ізраїль за "окупацію палестинських територій", розвивав проксі у вигляді ліванської Хезболли, єменських хуситів і ХАМАС у Палестині, розширював свій вплив і наполегливо розвивав свою ядерну програму. Іронічно, але її створив шах у 1950-х за підтримки США. У підсумку Іран став частиною сучасної "Осі зла" в компанії Росії та КНДР.

Ізраїль у червні 2025 року скористався "вікном можливостей", коли Іран залишився практично один. Створені ним проксі -- безпорадні, завдяки ударам Ізраїлю і США, Росія загрузла у війні з Україною і, хоча засуджує атаки Ізраїлю на Іран, ясно, що на допомогу йому не прийде. Мета Ізраїлю знести режим, який у бункерах наполегливо створює ядерну бомбу. Або створити передумови для того, щоб іранці, стомлені радикальною політикою, зробили це самі, як уже намагалися кілька разів.

Проте, незважаючи на це, перспектива Ірану залишається невизначеною, і серед можливих варіантів можна виділити шість основних сценаріїв.

Головне питання, що буде за будь-якого з цих сценаріїв робити Ізраїль і США. За позитивного результату -- ймовірно, відродяться відносини, що були до Ісламської революції. Але залишається питання, чи збереже за кожного з цих результатів Іран свою ядерну програму і що з цим робитиме Ізраїль. Поки що США відкидає плани Єрусалима ліквідувати Хаменеї та надати бомби, якими можна раз і назавжди знищити підземні ядерні заводи Ірану.

Нагадаємо, раніше Фокус писав про топ 6 ядерних об'єктів Ірану.

17 червня президент США Дональд Трамп раптово покинув саміт "Великої сімки" і оголосив, що "всі повинні терміново покинути" столицю Ірану, Тегеран. Він зазначив, що іранська влада була зобов'язана підписати "ядерну угоду", але не виконала цього зобов'язання.