"Мистецтво та його роль у часи війни". Бесіда з Міріам Гуттманн, авторкою фільму "Перший ряд", що досліджує українську балетну трупу та творчість Олександра Терена.

У Нью-Йорку відбулась прем'єра документального фільму Перший ряд (Front Row) про українську балетну трупу United Ukrainian Ballet Company і українського ветерана Олександра Будько із позивним Терен. Інтерв'ю NV з режисеркою Міріам Гуттманн.

У липні 2023 року Олександр Будько, відомий як Терен, колишній бариста та нинішній ветеран російсько-української війни, вийшов на сцену мистецького центру Segerstrom у Лос-Анджелесі. Він втратив обидві ноги під час бойових дій на Харківщині, але це не завадило йому стати важливою частиною вистави. Глядачі в залі, українці, зустріли його виступ стоячи, віддаючи шану його мужності.

Цей виступ увійшов до складу документального фільму "Перший ряд" (Front Row). Прем'єра відбулася на фестивалі документального кіно DocNYC у Нью-Йорку в суботу, 16 листопада. Захід відвідали продюсерка стрічки Сара Джессіка Паркер, режисерка Міріам Гуттманн, Олександр Терен, а також українські танцівники та герої фільму – Олексій Тютюнник, Владислав Бондар, Ірина Жаловська, разом з американським актором Лієвом Шрайбером, який є амбасадором фонду United24.

Напередодні прем'єри NV поговорив із режисержкою фільму Перший ряд Міріам Гуттманн. Нідерладка розповіла, чому для неї було важливо зняти фільм про українську балетну трупу United Ukrainian Ballet Company та їхній унікальний танець із військовим-ветераном Олександром Тереном, про її бажання підтримати Україну та надати їй додатковий голос у боротьбі з військовою агресією РФ. Зараз команда фільму веде переговори із українськими дистриб'юторами про показ стрічки в Україні.

Моя продюсерка Леа Фелз з компанії Scenery звернулася до мене з проханням створити фільм про українську балетну трупу United Ukrainian Ballet Company. Ця історія є для мене не лише професійним викликом, але й має особистий резонанс, оскільки торкається багатьох важливих аспектів мого життя.

По-перше, мій дідусь був єврейським біженцем. Він був змушений залишити свою батьківщину, Польщу. Після поневірянь він осів у Нідерландах. Що примітно, на щастя, йому вдалося доволі швидко знову почати працювати театральним режисером. За допомогою мистецтва дідусь зміг відновити свою ідентичність.

По-друге, я завжди хотіла включити в свої фільми засоби танцю, оскільки сама понад 15 років танцювала в балеті.

І по-третє, як режисерка-документалістка я завжди шукаю багатошарових персонажів та історії з сильним відчуттям актуальності. І ця історія вирізняється тим, що нинішня війна в Україні переплітається з силою мистецтва: танцівники у фільмі Перший ряд використовують свій талант, свій танець як спосіб зберегти свою людяність.

-- Ми зустрілися у Гаазі, Нідерланди, де перебували українські танцівники і де вони об'єдналися, аби заснувати United Ukrainian Ballet Company (Об'єднану українську балетну компанію). Спочатку, я просто спостерігала за їхніми репетиціями. Потім разом із українською асистенткою Мариною поспілкувались з усіма танцівниками, і тоді я вже визначилася, хто стануть головними героями фільму: Олексієм, Владиславом, Іриною. А за півроку Олексій познайомився Олександром Будько, українськи військовим, який втратив ноги під час війни. Тож Олександр став важливою частиною нашої історії.

Назва "Front Row" (Перший ряд) для мене є цікавою грою слів. Вона символізує не лише перший ряд у театрі, а й першу лінію на полі бою. Як українські танцівники, так і військові ведуть свої окремі битви за краще майбутнє для своєї нації.

У одній з емоційних сцен ми спостерігаємо за українським ветераном, який втратив обидві ноги, а також за групою артистів, які стали вимушеними біженцями. Його присутність змушує учасників трупи задуматися, чи справді те, що вони роблять на сцені, має значення. Особливо зворушливими стали слова Олександра, який запевнив танцівників, що їхня діяльність на сцені і те, як вони висвітлюють питання війни в Україні, є надзвичайно важливими для тих, хто продовжує жити на батьківщині. Між артистами та ветераном виникає особлива дружба, коли він приєднується до їхньої команди.

-- Олександр дуже розумний, інтелігентний, він вміє надихати і має чудове почуття гумору. Я вважаю, що це так чудово, що хтось після такої фізичної травми стає психічно настільки сильним і витривалим, що продовжує боротися за те, у що вірить, усіма способами, які дозволяють його розум і тіло. Мене вражає, наскільки він сповнений рішучості привернути увагу до людей з обмеженими можливостями в Україні. Стільки військових повертаються з передової з важкими пораненнями, ампутаціями, і він взяв на себе місію покращити їхній рівень життя. Це безперечно викликає захват. Крім того, мене дуже тішить, що зараз він бере участь у такому популярному шоу як Холостяк. І це дуже круто!

Олександр Терен і Олексій Тютюнник, який виступив з ініціативою постановки за участю військовослужбовця на протезах, проявляють неймовірну рішучість і відданість своїй країні. Навіть коли Олександру стало неможливим продовжувати фізичну боротьбу на передовій через серйозне поранення, вони знайшли спосіб підтримувати один одного. Їхня боротьба тепер втілилась у танці та культурі. Мене вразила еволюція їхньої незвичайної дружби під час роботи над моїм документальним фільмом.

Хореографом виступу стала Емма Евелейн. А їхній виступ перед 3000-ю аудиторією у залі Segerstrom був просто неймовірний. Він мав величезний успіх, отримавши тривалі овації. Так, у цій танці зустрічаються перший ряд і лінія фронту.

-- Минулого року я подивилася 20 днів у Маріуполі на фестивалі. Це дуже сильний і напружений фільм для перегляду. Вражає, як режисер дійсно ризикував життям, знімаючи його.

-- Я вважаю, що дуже важливо продовжувати розповідати історії про війну, особливо через два з половиною роки, бо, коли почалася війна, до подій в Україні була прикута вся увага, а тепер я думаю, що у багатьох людей відчуття трохи, так би мовити, притупилися.

Отже, я вважаю, що моя роль як режисера документального кіно полягає не лише в створенні фільмів, але й у тому, щоб постійно привертати увагу до злочинів і несправедливостей, які досі мають місце в Україні.

Крім того, я вирішила створити цей фільм, оскільки вважаю, що під час війни людські долі часто зводяться до безликих цифр. Коли ми читаємо новини, ми бачимо лише числа, а не живих людей, тому надзвичайно важливо показати обличчя та особисті історії, що стоять за цими даними. Як тільки почалася війна, я зрозуміла, що хочу зосередитися на людях, які зазнали болю від конфлікту. Мені дуже пощастило знайти цю історію, і я сподіваюся, що змогла досягти своєї мети – донести особисті свідчення про війну.

Моя батьківщина, Нідерланди, активно підтримує Україну, але, враховуючи результати виборів у США, що відбулися минулого тижня, перспективи виглядають дійсно занепокоєнно.

-- Світ має надати Україні всю необхідну підтримку, щоб захистити країну від несправедливого російського вторгнення. І повторюся, сподіваюсь, що завдяки показу особистих історій, люди знову звернуть увагу на війну та українців.

DocNYC — це один із найзначніших фестивалів документального кіно в Північній Америці, а також містом, де проживає Сара Джессіка Паркер, продюсерка нашого фільму.

Сара Джессіка Паркер колись була балериною. Вона також прагнула внести свій вклад для України, оскільки війна справила на неї глибоке враження.

Коли вона дізналася про наш проект, то разом із подругою, сценаристкою та продюсеркою Елісон Бенсон, а також іншими членами своєї команди, вирішила приєднатися до нас. Вони активно брали участь у всіх етапах роботи та надали цінні коментарі під час монтажу фільму. Їхня залученість виявилася надзвичайно важливою для нас.