Владислав Доцент Дудчак: Я проводив лекції з історії, і згадував про Оленівку, де розташовувався концтабір.

#Політика

У свідомості росіян історія та ідеологія сприймаються як єдине ціле.

Я б хотіла почати з питання про вашу самоідентифікацію. Коли ви потрапили в полон до росіян, вони називали вас ідеологом "Азову". Перед нашим інтерв'ю ви також згадали, що в новинах говорили, ніби навіть "лідер нацистів" Зеленський боїться вас.

Так, було таке, ми розважалися, як могли. Дійсно, мене називали ідеологом і порівнювали з Геббельсом (міністром пропаганди нацистської Німеччини - Ред.). Навіть створювали колажі, у яких порівнювали мій вигляд із зображенням Гіммлера (одного з ключових лідерів нацистської Німеччини, керівника СС та організатора Голокосту - Ред.). Не знаю, чи було це доречно, але їм це подобалося. Щоб підкреслити абсурдність цих порівнянь, я намагався спростувати цю нісенітницю.

Там багато писали: "8 лет доцент промывал мозги бойцам", "москаль - недочеловек". Виходили самі на себе, самі ж і лякалися того, що вигадували.

Зображення: кадр з відео Владислава Дудчака та Анжеліки Сизоненко.

Я намагався спростувати цю ситуацію, спокійно і аргументовано пояснюючи, що я є лектором. Моя мета полягала в тому, щоб ознайомити військовослужбовців з військовою історією України та світу, а також розвивати критичне мислення. Проте, переконати їх було неможливо, адже в свідомості росіян історія та ідеологія сприймаються як одне ціле. Фактично, так і є, але їм важко нас зрозуміти. Вони навіть не мали наміру зрозуміти. Їхнє завдання полягало в тому, щоб виставити перед телевізійними камерами людину і стверджувати: "Ось він, той, хто зомбував наші мізки, і тепер маємо те, що маємо". Я ж постійно підкреслював, що я просто лектор. Власне, я читав лекції і там, в Оленівці, в концтаборі. Ми почали з історії Святослава Хороброго і завершили мою останню лекцію темою знищення Запорізької Січі в 1775 році. Потім мене вже перевели на етап, і пізніше, на щастя, я дізнався, що це був обмін.

А як довго ви були саме в Оленівці?

Чотири місяці точно.

Ви стали свідками теракту?

Так, безумовно, це сталося. Виводили людей із бараків, лише бійців Азова. Це дійсно мало місце.

Три роки по тому. "Оленівка -- це був перший і хай буде останній масовий теракт, масове вбивство наших хлопців"

Чи відчували ви, що до вас ставляться інакше в полоні - не лише як до бійця Азову, а й як до "ідеолога"?

Все почалося з першого інтерв'ю, яке швидко стало популярним. Можливо, тоді росіяни зрозуміли, що завдали собі шкоди, адже не змогли створити бажаний образ з тих осіб, яких залучили до цього інтерв'ю. До речі, було обіцяно, що ця подія буде відкритою для всіх журналістів, включаючи українських. Таку інформацію передали військовополоненим. Першим виступив товариш "Гренка", який справді вразив всіх. На жаль, його вже немає серед живих.

Далі в списку був друг на ім'я "Спайдер", який обіймав посаду начальника хорунжої служби ОЗСП "Азов", а потім підійшла моя черга. Я вважаю, що ми змогли адекватно реагувати на запитання. Після цього їх інтерес спрямувався саме на мою особу. Вони знайшли в мережі відеоматеріали, пов'язані з моєю громадською діяльністю.

Зображення: кадр з відео Владислава Дудчака та Анжеліки Сизоненко.

На основі цього вони сформували свою стратегію, аби продемонструвати саме нас. Як зазначив їхній самопроголошений історик Дюков: "Нам вдалося отримати дуже цінний об'єкт - нациста Дутчака". Пізніше, під час нашої розмови, він вів себе досить нейтрально. Проте тоді я ще не здогадувався, що він публікує в своїх соціальних мережах і на власному каналі, і що насправді є відвертим пропагандистом та людиною без моральних принципів.

Ви стверджуєте, що намагалися переконати їх за допомогою аргументів. Чи дійсно ви вважали, що це може спрацювати?

Там зустрічалися люди з різними поглядами. Це був своєрідний мікс. Звичайно, для нас усі вони залишалися ворогами, і досить серйозними. Але серед них, варто відзначити, зустрічалися й інтелектуали. Їх було небагато – це були офіцери ФСБ, які пройшли спеціальну підготовку і мали гуманітарну освіту, досить поважну, ще з радянських часів. Я намагався вести з ними дискусії та переконувати у своїй точці зору.

Але це було марно. Вони і так усе прекрасно розуміли - це їхня робота. Вони не велися на пропагандистські штампи типу "нацизм" чи "денацифікація". Для них це просто мішура. А от з іншими вступати в дискусії не було сенсу через низький інтелектуальний рівень і некомпетентність. Це люди, які пишалися своєю безграмотністю і відкрито заявляли: "Ми не знаємо - і це нормально. А ти що, найрозумніший?".

Російські солдати відчували заздрість навіть до українських військових, які потрапили в полон.

Кого можна вважати більш адекватними: росіян чи осіб, що представляють так звані "ЛНР/ДНР"?

Було помітно, що росіяни виявляють певну зверхність до нових "русских", яких вони сприймали як своїх громадян. Це ставлення проявлялося навіть у повсякденному житті: вони знущалися з них, кепкували та ображали. Це викликало у новоприбулих обурення, але висловити свої почуття "господарям" вони не могли, тому свою злість перенаправляли на українських військовополонених.

Зображення: кадр з відео Владислава Дудчака.

Це також стосується росіян з віддалених регіонів, які працюють у так званій "правоохоронній" системі. Вони часто перебувають у тяжкому становищі, мають низький рівень освіти та проявляють заздрість до інших. Незважаючи на свою бідність, вони іноді демонструють дивну гордість. Коли помічали нашу форму (мультикам), відразу ж прагнули її отримати — навіть старе взуття, засоби особистої гігієни та нижню білизну. Було очевидно, що їхнє життя сповнене труднощів.

Вони постійно питали, скільки отримують азовці. Переводили це в долари - і це їх дуже дратувало, бо виходило, що наші бійці отримують значно більше. І водночас це викликало в них ненависть: "Як ви можете так жити?"

Згадую один епізод. Мене допитував офіцер з Федеральної служби виконання покарань. Вражало, як він сам себе переконує у своїй агресії, кажучи: "У нас нормальна, багата країна. Ми ж жили добре. Ні, ви все зруйнували. Чому ж ви не даєте нам жити?". Я дивлюсь на нього і думаю: "Боже, хто кому не дає жити? Це ти, приїхавши з Нижнього Тагілу, опинився на українській землі".

Зазвичай українцям не цікаво, що робить сусід: до якої конфесії належить, якою мовою спілкується або як веде своє життя. Проблема виникає, коли сусід починає нав’язувати свої погляди іншим. Тоді українці реагують. Але в цілому ми сформувалися як нація в середовищі різних культур. Поряд завжди були представники різних народів, і для більшості українців це ніколи не становило труднощів. Головне — щоб людина була порядною.

У росіян ситуація виглядає по-іншому. Вони чомусь переконані, що всі повинні жити за їхніми стандартами. Якщо хтось має кращі умови життя — це сприймається як "недолік". Виникає бажання змусити всіх жити так, як живуть вони. Це можна спостерігати на окупованих територіях, де реальні умови життя людей погіршилися. Тим часом росіяни намагаються через свої пропагандистські відео створити зовсім іншу картину.

Фото: EPA/UPG Відновлені будівлі видніються на фоні зруйнованих в центрі Маріуполя, 16 лютого 2026 року

У рамках своєї роботи я регулярно відстежую ці канали. Вони час від часу випускають пропагандистські матеріали, беручи інтерв'ю у колаборантів, які розповідають, як "життя покращилося" в Бердянську та Маріуполі. За їхніми словами, тепер жити набагато краще, ніж за часів України. Проте ці висловлювання є абсолютно абсурдними, безглуздими, позбавленими логіки і відверто неправдивими. Проте їхня аудиторія споживає цю інформацію з великим інтересом.

Так само, як вони документують відео з нашими військовими, перед цим людину піддають тортурам і примушують визнати злочини, яких насправді не скоювала. Після цього проводять "інтерв'ю". Пропагандисти, подібні до військового злочинця Григор'єва, сідають поруч і починають "допитувати" полоненого, запитуючи: "А чому ти так вчинив?"

Я мав можливість поспілкуватися з військовополоненим, який був обміняний. Він розповів про свою ситуацію: спочатку він заперечував свою причетність до злочинів. Але потім Григор'єв сказав: "Поговоріть з ним, допоможіть йому згадати". Людину перевели в сусідню кімнату, де застосували фізичний тиск - так, щоб не залишити видимих травм. Після цього він вже ствердно кивнув і сказав: "Так, це правда". І російська сторона це прийняла.

Ще один вражаючий епізод полягає в тому, що вони беруть своїх військовополонених, які повернулися після обміну, і надають їм заздалегідь підготовлений сценарій. Ці люди розповідають вигадані історії про те, як нібито українці ставилися до них, в той час як насправді саме росіяни чинять такі ж жорстокості з нашими полоненими. Іноді це виглядає навіть кумедно. Наприклад, приїжджає чоловік з надмірною вагою і стверджує, що "недоїдав", що не отримував медичної допомоги і що його катували.

У стрічці "Азов головного мозга" було проведено інтерв'ю з одним колаборантом. Він стверджує, що Маріуполь був зруйнований "Азовом", а його дружина померла нібито через дії цього батальйону, а не внаслідок російської блокади, що унеможливила отримання інсуліну. Цей чоловік також говорить про те, що його катували "азовці" та завдавали йому ударів молотком по колінах. І після всього цього, прямо в кадрі, він підводиться і спокійно йде. Ясно, що людина не усвідомлює: з такими травмами нормально ходити вже неможливо. Однак російські глядачі сприймають це з величезним інтересом і вірять у такі розповіді.

Зображення: кадр з відео Владислава Дудчака. Росіяни не мають жодного відношення до "колиски" - Київської Русі. Це явно не "брати", а байстрюки

Проте я все ж хотіла б, щоб ви, як фахівець в історії, роз'яснили нам, коли саме ми почали так суттєво відрізнятися.

Ми одразу були ментально різними, тому що формувалися окремо як етноси і народності. Росіяни дуже люблять апелювати до спільної "колиски" братніх народів" - Київської Русі. Насправді вони не мають жодного відношення до цієї колиски. Це явно не "брати" нам, а скоріше байстрюки.

Заселення за Залісся, як називалася протомосковська держава, відбувалося хвилями київських князів і дружинників, які не знаходили собі місця на рідній землі. Тому вони шукали території, щоб колонізувати фіно-угорські племена, які пізніше стали основою того, що ми тепер знаємо як росіяни.

Там, де протікає річка Мокша, з самого початку зустрічаються різні народи. Їх внесок у стародавню історію Русі є відносним і більше схожий на наслідування. Навіть стародавні поселення на Заліссі часто копіювали назви міст Київської Русі.

Наприклад, Володимир-на-Клязьмі, Стародуб та Галич - всі ці назви повторюють назви давніх руських міст. Люди не створювали нових імен для своїх поселень. Згодом невеликий потік слов'ян, які оселилися в цьому регіоні, злився з фіно-угорським населенням. Так народилася говірка, що з часом трансформувалася в російську мову. У результаті цього виникла їхня імперська концепція.

У певних історичних умовах формувався і характер народу, його менталітет, що суттєво відрізняється від українського. Українці ніколи не погодяться на втрату своєї свободи. Для них держава є засобом упорядкування суспільного життя. Вона повинна виконувати функції захисту та підтримки. Якщо ж держава цього не забезпечує, українці готові її змінювати: через віче, народні збори, революції та самоорганізацію. Натомість для росіян держава є абсолютною цінністю. Вони живуть, підпорядковуючи свої інтереси інтересам держави, і їхні погляди часто перегукуються з фашистськими ідеями: держава понад усе.

Зображення: кадр з відео Владислава Дудчака та Анжеліки Сизоненко.

Саме збиралася запитати про вислів "Русь – це Росія". Путін постійно його повторює. Яка ж основа для таких тверджень? Чи не спотворює він історичні факти?

Ця апеляція має стару імперську традицію. Ще XIX століття академік Погодін поширив ідею "триєдиного народу" та "єдиної колиски". Була ще версія про переселення після монгольської навали, нібито населення Русі масово втікало на територію Московії. Ця версія археологічно не була доведена, адекватні історики її спростували.

Проте російська сторона далі поширює концепцію, згідно з якою українці не є корінним населенням своєї країни, а справжніми руськими вважаються ті, хто переселився до Московії. Парадокс в тому, що така думка нагадує епоху Золотої Орди. Сама ж назва "росіяни" є штучним витвором Феофана Прокоповича, який, піддавшись спокусі російських грошей, перебрався до Московії і запропонував використовувати це ім'я для своєї нової батьківщини.

Путін стверджує, що Україна є лише "окраїною", вважаючи її неповноцінною державою.

Вони безперервно викривлюють факти, акцентуючи увагу на наявності різних "окраїн". Проте це всього лише маніпуляція словами: в російській мові вживається термін "окраїна", тоді як в українській - "край" або "в краї". Для мене мій рідний край - це моя країна.

Де ж виникло слово "кацап"? Існує чимало версій, що пояснюють його появу, одна з яких пов'язана з народними уявленнями, згідно з якими воно походить від фрази "как цап", що натякає на те, що московити носили бороди, тоді як козаки віддавали перевагу чисто виголеним обличчям. Проте, справжнє походження терміна криється в татарському слові "кассап", що означає "живодер" або "різник". Це зневажливе прізвисько, яке перейняли від тюркських народів, стало асоціюватися з московитами.

А "чиїй Крим"? Ця ідея завжди мала російське походження. І те, що кримських татар двічі вигнали з їхніх територій...

Обговорюючи ситуацію з Кримом, можна зазначити, що з точки зору російської логіки, кримські татари мали б претендувати на Москву, оскільки до 1700 року московський цар сплачував їм податки. Після цього виплати припинилися, і територія була захоплена. Схожу аргументацію росіяни використовують і стосовно України, стверджуючи, що наш вихід з Радянського Союзу був незаконним, а "ці землі були надані в подарунок".

Якщо заглибитися в історію, можна знайти зв'язки з Улусом Джучі (Золотою Ордою - Ред.). Росіяни, в свою чергу, здійснили незаконне відокремлення під час Куликовської битви, відрізавшись від Золотої Орди. На той момент вся територія Московії підпадала під владу монгольського правителя.

Зображення: кадр з відео Владислава Дудчака. Росіяни "забули" про увесь шлях українського державотворення

Чи є у вас який-небудь міф з російської пропаганди, який викликає у вас сильні емоції або здається найбільш абсурдним?

Усі ці твердження дійсно викликають подив. Від концепції "три єдині народи" до висловлювання про те, що Ленін "створив Україну". Якщо стверджувати, що Ленін створив Україну — це посилання на програмну статтю Путіна 2021 року "Про історичну єдність росіян і українців", яка заперечує самостійність сучасної України, вважаючи її продуктом більшовицької політики національної ідентичності. Ця ідея слугує риторичним обґрунтуванням для заперечення української державності. Виходячи з такої логіки, можна стверджувати, що Гітлер міг би "створити" "небільшовицьку Росію" у вигляді Локотської республіки, де існувало самоуправління, формувалися власні військові підрозділи, які воювали на боці Третього Рейху. Локотська республіка була колабораційним націонал-соціалістичним утворенням на території сучасної Брянської області Росії (з листопада 1941 по серпень 1943 року), створеним за згодою нацистської Німеччини; вона мала власну адміністрацію, партію та армію (РОНА, до 15 тисяч солдатів) і брала участь у розстрілах євреїв і партизанів.

Вочевидь, це необхідно для Росії, яка на даний момент не є офіційно комуністичною. Вони продовжують використовувати аналогічну символіку, час від часу вдаючись до неї. Не маю на увазі триколор - це і так зрозуміло.

Про стратегії Росії щодо завершення конфлікту

У них певна шизофренія. Коли я спілкувався з офіцером ФСБ, він каже: "Як ви можете? Ваш дід воював у Сталінграді (Сталінградська битва - ключова битва Другої світової війни (серпень 1942 - лютий 1943), під час якої радянські війська розгромили німецьку 6-ту армію - Ред.), а тепер ви - в нацистському батальйоні". Я кажу: "Не нацистському, а націоналістичному".

Я дуже шаную свого діда і вважаю його героєм страшної війни, але одночасно шаную Романа Шухевича (Роман Шухевич - генерал-хорунжий Української повстанської армії (УПА), борець за українську державність проти нацистської та радянської окупації - Ред.). За їхньою логікою, я повинен його ненавидіти, бо, за їхніми міфами, "Шухевич стріляв в спину моєму діду". Він каже: "Ну, бачите, як це можна поєднати?". Я відповідаю: "Так само, як у вас на танках під час виходу з "Азовсталі" стояли два прапори: червоний і триколор". Це не шизофренія ідеологічна? Це подвійні стандарти: "вам можна, нам не можна".

Щодо Леніна - це абсурд. Людина, яка тричі долучилася до руйнування української державності: Української Народної Республіки (1917-1921 рр., незалежна українська держава, ліквідована внаслідок більшовицького вторгнення і військової агресії - Ред.); потім Гетьманату Павла Скоропадського (Українська Держава або Другий Гетьманат (квітень - грудень 1918 р.) - Ред.), згодом - Директорії (найвищий орган державної влади відновленої УНР у 1918-1920 рр. - Ред.), нібито "створила" українську державу. Він створив квазідержаву - Українську Радянську Соціалістичну Республіку в Харкові (УРСР - радянська квазідержава, утворена більшовиками в Харкові у 1919 р., підконтрольна Москві, з обмеженим самоврядуванням та радянською адміністрацією - Ред.).

Зображення: ТСН Володимиру встановлено пам'ятник у Москві.

Вони абсолютно "забули" про весь шлях, який пройшла українська державність. Їм не відомі факти про Київську Русь, яку вони вважають своєю. У Москві їм було присвячено пам'ятник князю Володимиру, відкритий на Боровицькому пагорбі у 2016 році; в російській пропаганді він слугує символом нібито "історичної єдності" Русі. Але яке відношення має князь Володимир до Москви, яка виникла лише через 200-300 років після хрещення Русі?

Вони не згадують про Велике князівство Литовське, Руське та Жематійське (ВКЛ, що існувало з 1236 по 1795 рік) - пізньосередньовічну та ранньомодерну монархію, яка охоплювала території сучасних Литви, Білорусі та України. Це князівство, яке зберігало традиції Київської Русі протягом тривалого часу, не лише в законодавчих актах, але й у повсякденному спілкуванні. Вони також ігнорують Військо Запорозьке - державу, що виникла під проводом Богдана Хмельницького під час Національно-визвольної війни (1648-1657) на території центральної та північно-східної України. Між Гетьманщиною та Московією існували митні кордони, що ставить під сумнів ідею про єдину державу. Адже це навряд чи могло б мати місце, якщо б справді була одна нація.

Вони забувають УНР, Директорію, державу Скоропадського, ЗУНР, Карпатську Україну (Карпатська Україна (1939 р.) - українська держава на Закарпатті; до цього - автономія у складі Чехословаччини; існувала кілька днів і припинила існування через угорську окупацію - Ред.), яка постала напередодні Другої світової війни. Навіть проголошення незалежності України у 1991 році для них "не існувало". Уся їхня пам'ять вибіркова.

Проте, коли ти починаєш звертатися до них з тими ж фактами і запитувати: "Де була Москва, коли Русь приймала християнство у 988 році?", "Чи є Улус Джучі частиною вашої історії, чи існувала тоді якась держава?" Відповідь однозначна: не існувала. (Московія, починаючи з моменту свого утворення в кінці XIII століття і до XV століття, була васалом Золотої Орди та сплачувала їй данину - Ред.)

І ось тоді вони починають згадувати: "А ось у Новгородській області..."

Мої дорогі друзі, Новгород і Московія - це абсолютно різні поняття. Так само як і Смоленщина, яка зазнала окупації з боку московитів. (Смоленська земля - історична територія Русі (882-1404 рр.), що була частиною Київської Русі; з 1404 по 1618 рр. входила до Великого князівства Литовського; в період з 1618 по 1654 рр. належала Речі Посполитій; а з 1654 року потрапила під контроль Московії - Ред.)

Отже, їх починає тягнути в різні боки, вони стають неспокійними. А от прості люди - зовсім інакше. З ними працюють так, щоб вони нічого не усвідомлювали. І ця неосвічена маса реагує агресивно на слова "Слава Україні!", тоді як фраза "Слава Росії" їх абсолютно не турбує. Тут все виглядає цілком нормально.

Сталася одна парадоксальна ситуація. Я спілкувався з офіцерами під час допиту, і один із них вигукнув: "Ви ж не будете заперечувати, що серед ваших товаришів є чимало нацистів. А ваші татусі - це яскраве підтвердження!"

Зображення: кадр з відео Владислава Дудчака.

Я кажу: "У мене немає тату. Серед моїх друзів також. А ті татуювання, які є у людей, яких я знаю, вони націоналістичні. Ідея нації - це не про нацизм. Скандинавські руни - це данина субкультурі, традиції". А він наполягає все одно. Я кажу: "Добре, я не дуже розбираюся в нацизмі, але у вас є фахівець, якого можна запросити і з ним поспілкуватися - Мільчаков".

Мільчаков є членом диверсійно-штурмової розвідувальної групи "Русич" (ДШРГ "Русич" - це російське неонацистське військове формування, яке також вважається терористичною організацією. Воно брало участь у конфлікті на сході України, російській інтервенції в Сирії та вторгненні в Україну в 2022 році - Ред.). Це типовий представник неонацистських поглядів, людина, яка підтримує ідеї Гітлера. Його тіло прикрашене відповідними татуюваннями. Він бере участь у бойових діях як частина російських військ, що нібито "звільняють" території від нацистів.

Крім того, мене супроводжували їхні спецпризначенці, на ліктях яких було зображено чорне сонце — символ нацизму, що використовувався есесівцями під час Другої світової війни і часто пов'язується з окультним аспектом нацизму. Це дійсно правда. На їхніх руках також були руни, що можна розцінювати як нацистську символіку. Цікаво, що наступного разу, коли я прийшов, вони вже закатали рукава. Схоже, що вони отримали зауваження з цього приводу.

Мені здається, ви не мали можливості запитати їх, чи вважають вони себе нацистами, беручи до уваги їхні дії.

Я запитав у офіцерів, чому вони на нас напали. Відповіді я не знайшов, але один із них поставив питання: "А як будуть розвиватися події, ви ж розумна людина?". Я кажу: "Ми вас не переможемо, бо демографічно дуже важко воювати, у вас занадто великий військовий потенціал. Вам ще будуть допомагати. Але і нам програти не дадуть наші партнери. Ми будемо битися довго, і це призведе до великих демографічних втрат для нас і для вас. Не розумію, навіщо ви це почали".

Изображение: uatv.ua

Вони - гвинтики системи: їхня задача - знищити або асимілювати нас. Ніяких сентиментів до нас, до українців, немає. Це тупі, обмежені, садистські люди, які отримують за це гроші. Потім поїдуть в Європу відпочивати, дітей навчати - і все.

Націоналізм являє собою активну форму любові, що виявляється в готовності жертвувати та відстоювати інтереси своєї країни.

Продовжимо обговорення теми нацизму та націоналізму. Думаю, що українцям не потрібно пояснювати, що таке нацизм — це ж форма дискримінації на основі расових або національних ознак. Щодо націоналізму, тут цікаво дізнатися вашу точку зору. Чи повинні всі українці вважати себе націоналістами?

Націоналізм і нацизм мають суттєві відмінності. Один політик вдало висловив цю думку, порівнявши їх із звичайним стільцем та електричним стільцем. Це дійсно влучне порівняння: обидва є стільцями, але їхнє призначення кардинально різне.

Націоналізм можна розглядати як ідеологію, що виникає як відповідь на загрози для нації. У випадках, коли існує небезпека, наприклад, знищення, націоналізм починає діяти. Коли нація, родина чи близькі опиняються під загрозою, людина може усвідомлено обрати націоналістичну позицію. Однак не всі можуть стати націоналістами через різноманітні обставини. Деякі з раннього віку не отримали виховання, яке прищеплює любов до рідної землі, а інших може вести особистий егоїзм. Тоді виникає питання: "Чому я маю проявляти націоналізм, а не хтось інший?" Це абсолютно зрозуміло.

Є ще один важливий аспект: націоналізм часто ототожнюють із патріотизмом. Я б ніколи не став їх на один рівень. Особисто для мене патріот — це людина, яка відчуває любов до своєї країни, але може проявляти її у пасивній формі. Наприклад, живучи за межами батьківщини, вона підтримує свою команду на стадіоні: одягає вишиванку, несе прапор, вигукує підтримку. Це гарно, але така любов є пасивною.

Націоналізм — це активна форма любові до своєї країни. Це люди, які, повернувшись з-за кордону, вирішили боротися за свою батьківщину. Наприклад, мій товариш "Кельт" зі Словаччини. Він прибув, щоб взяти участь у визволенні Київщини, а згодом прилетів на гелікоптері до Маріуполя, щоб захистити своє рідне місто та ті вулиці, де він навчався. Ось що означає бути націоналістом.

Ярослав Грицак: "Що довше Україна стоїть у цій війні, то більше делегітимізується влада Путіна"

Изображение: facebook/АЗОВ

Патріот може любити країну і заплющувати очі на корупцію чи несправедливість. А націоналіст такого не допустить. Націоналізм являє собою активну форму любові, що виявляється в готовності жертвувати та відстоювати інтереси своєї країни..

Нацизм пропагує ворожість до інших народів та вважає одну націю вищою за інші. Ця ідеологія настільки чужа українцям, що вона ніколи не могла б знайти підтримки в нашому суспільстві. Нацизм не лише виявляє ненависть у моральному та психологічному сенсах, а й прагне знищити тих, хто є "іншим", адже їх вважають такими, що "немають права на існування". В основі цієї доктрини лежить переконання, що "наша нація найкраща".

Безумовно, українці вважають свою націю потужною та неповторною, проте це не свідчить про те, що інші національності повинні зазнавати утисків. Кожна нація заслуговує на можливість для свого розвитку.

Ви зазначили, що не кожен українець може стати націоналістом, і я з цим згоден. Виховання, освіта та життєві обставини впливають на формування націоналістичних поглядів. Проте було б бажано, щоб більше українців поділяли націоналістичні ідеї – це могло б наблизити нас до перемоги.

На жаль, ця ситуація стала характерною для багатьох європейських країн. Ліволіберальні ідеї істотно зменшили почуття національної ідентичності. В результаті, молоді люди в Європі часто не бачать причин, щоб захищати свою батьківщину. Наприклад, у Німеччині молодь виходила на акції протесту з гаслом, що "жити під владою Путіна краще, ніж служити в армії".

В Україні також присутні деструктивні явища, що мають на меті розділити суспільство, створюючи сегрегацію та кластеризацію людей. Політики нерідко використовують ці фактори в своїх інтересах, щоб спростити шлях до влади.

Яскравим прикладом може слугувати сучасна Угорщина. Напередодні виборів Орбан створює образи ворогів буквально з нічого, посилаючись на історичні факти чи навіть абсурдні ідеї. Це тимчасовий ефект, аналогічний поведінці Росії, яка також активно займається пошуками противників.

Зображення: EPA/UPG Віктор Орбан зустрічає військових під час перевірки безпеки газопроводу "Турецький потік" на газорозподільній станції в Кішкундорожмі, Угорщина, 6 квітня 2026 року.

Проте у нас існує більш суттєва внутрішня проблема. Ухилянти часто стверджують, що мають патріотичні почуття, але не готові йти на фронт заради депутатів чи через корупційні схеми.

Це можна зрозуміти, якщо в людини немає родини, дітей, яких треба захищати - для неї сенс боротьби відсутній. Але жоден військовий не пішов воювати, щоб захищати корупцію або несправедливість - вони йдуть за те, що люблять, що цінують, заради чого готові віддати життя.

Кожна особа, кожен чоловік у вирішальний момент здатен пожертвувати своїм життям заради дітей чи близьких. Страх є природною реакцією, і визнавати його — абсолютно нормально; це не зменшує поваги до таких людей. Проте вигадувати виправдання на кшталт "мене це не стосується" — це вже інша справа. Людина, яка дійсно любить і цінує, в критичній ситуації буде готова захищати, навіть без зброї, ризикуючи власним життям.

Росіяни ж не питатимуть пізніше. На окупованих територіях вони мобілізують - оті "грибочки", як їх називали наші азовці в Маріуполі. Чому? Бо вони в металевих касках бігали. Це були мобілізовані із Донецька та Луганська. Їх просто викликали у воєнкомати і кинули штурмувати Маріуполь, а позаду наступали росіяни. Це тактика, перевірена ще Жуковим: спершу йшли живі хвилі мобілізованих "чорносвитників" з окупованих територій - їх клали всіх, а потім йшли кадрові військові. І так відбувалося "звільнення" України, зокрема, й від українців.

А росіяни використовують той самий фактор. Тому люди, які зараз розповідають про "концтабір", про те, що нехай хтось інший іде воювати, - для них все погано складається.

Політики маніпулюють цим. Усі перебувають у світі ілюзій, пов'язаних з виборами. Це, до речі, викликає у мене особливе роздратування: вони зосереджуються на тимчасових виборчих вигодах, а не на реальних потребах фронту, здатності захисту країни та мотивації населення. Вони намагаються знайти способи, щоб купити голоси виборців, що мені видається дивним.

Я свідомо дистанціювався від політичних діячів, бо зараз багато хто спекулює військовими, намагається їх перетягнути до себе, набрати бали. І ми прекрасно розуміємо, чим це закінчиться. Пізніше цих людей використають і просто викинуть на смітник.

Зображення: кадр з відео Владислава Дудчака.

Війна на межі. Відновлення мобілізації в Центрально-Східній Європі.

Цілком впевнений, що колеги та побратими не повинні піддаватися цьому впливу. Як військові, ми не залучені до політичних ігор. Наша мета – забезпечити, щоб люди мали можливість голосувати, а за кого саме – це їхній власний вибір. Найкраще, якщо військові прийдуть на виборчі дільниці та реалізують своє право голосу. Російська сторона прагне позбавити українців цього права, в той час як ми стоїмо на сторожі того, щоб у них завжди була можливість обирати.

Бійцям вдається подолати страх завдяки ідеальній підготовці.

Ви продовжуєте проводити заняття для бійців "Азову", але варто зауважити, що "Азов" тепер складається з семи бригад. І в умовах, коли серед них є не лише новобранці, а й мобілізовані, можуть виникати певні труднощі у формуванні адекватного світогляду.

Раніше, коли людина приходила самостійно, особливо у 12-ту бригаду "Азов", туди часто вступали представники націоналістичних організацій. Наразі ж склад учасників став значно різноманітнішим. Як змінився ваш підхід до роботи і чи стало вам складніше справлятися з новими умовами?

Справді, в минулому все було значно простіше. Люди приходили вже з сформованими поглядами та світоглядом. Обов'язком хорунжих було підтримувати мотивацію та, в деяких випадках, направляти дії молоді, яка могла бути схильною до імпульсивних рішень, в правильному напрямку. Це вимагало виховання та дисципліни.

З метою цього проводились лекції з дисципліни та героїзму воїна, орієнтуючись на спадщину Української повстанської армії, армії УНР та козацькі звичаї. Сьогодні наш контингент є надзвичайно різноманітним, він відображає українське суспільство в усій його складності. Українці мають різні погляди та досвід, і кожен з них приносить свої унікальні перспективи до нашої спільноти.

Якось один із хорунжих сказав дуже влучно: "Добровольці 2025 року". Тут є іронія, але є й правда. Людина, яка потрапляє до нас, робить свідомий вибір на користь "Азову", навіть у критичних ситуаціях.

Навіть коли людині передають повістку, вона відповідає: "Я - в "Азов", що свідчить про те, що вона все-таки робить свій вибір. Це демонструє, що з цією особою можна взаємодіяти, хоча це може бути складно.

Завдання в такому випадку - донести до мобілізованого, що він тепер є частиною підрозділу зі славетною історією, що є на кого рівнятися, є еталон, до якого він прагнутиме. Ця людина повинна розділяти корпоративні цінності підрозділу. Ми не називаємо це ідеологією, хоча корпоративні цінності базуються на тих принципах, за якими воювала армія УНР і Українська повстанська армія, тобто на цінностях українського націоналізму.

Зображення: facebook/Третій армійський корпус

Фундаментом світогляду бійців корпусу "Азов" є Декалог українського націоналіста та молитва українського націоналіста. У цих двох речах розписані всі орієнтири для бійця. Після гуманітарної підготовки він має відповісти собі на кілька запитань: для чого він тут, хто він, чому події розвиваються саме так, чому Україна зараз у такому стані і чому ми воюємо з Росією.

Страх - це нормально, особливо для людей, які вирвані із цивільного життя. Подолати страх допомагає бездоганна підготовка: інструктори не покладають рук, щоб навчити бійця всього, що може статися. Плюс гуманітарна підготовка, плюс усвідомлення того, що його не залишать. Якщо станеться форс-мажор, бійця евакуюють. Якщо він не зможе виконувати обов'язки на полі бою, йому запропонують роботу в тилу, щоб він залишався частиною "азовської сім'ї". Якщо ж станеться найстрашніше, під опікою залишиться і його родина. Такий комплекс усвідомлення корпоративної культури та азовського світогляду дає ефект.

Часом існує помилкове уявлення, що всього одна-дві лекції здатні перетворити мобілізованого на справжнього бійця "Азову". Однак це далеко від істини — для цього необхідно пройти повний курс підготовки. Саме цим ми зараз займаємось у бригадах, прагнучи максимально використати досвід "Азову".

Націоналістом не можна стати примусово — це результат особистого світогляду.

Існують ситуації, коли змінити людину на краще виявляється неможливим. Наприклад, якщо вона дотримується проросійських чи нейтральних поглядів.

Стати націоналістом неможливо, це абсолютно очевидно, адже світогляд не можна нав'язати. Людина або сприймає його природно, або ж говорить: "Гаразд, це частина корпоративної культури, я це приймаю, але мої власні погляди залишаю при собі". Такі особи дійсно існують, вони з’являються. Щодо людей із проросійськими настроями, їхня діяльність потребує уваги з боку Служби безпеки України. Це потенційні шпигуни, які можуть завдати шкоди оборонним силам, і подібні випадки вже мали місце.

Існують також особи, здатні змінювати свої переконання. Це дійсно відбувається. Хоча я завжди ставився до таких змін з обережністю. Наприклад, один студент, який раніше був абсолютно недисциплінованим та відстороненим, виявився надзвичайно активним під час подій на Майдані, а тепер служить у бойовій частині націоналістичного підрозділу ЗСУ.

Зображення: Іван Станіславський

Серед присутніх були навіть особи з лівими політичними поглядами. Один з учасників мав татуювання з портретом Че Гевари (Ернесто Че Гевара (1928-1967) - аргентинський революціонер, одна з ключових постатей Кубинської революції, страчений у Болівії. Його особистість продовжує викликати запеклі суперечки: у своїх листах і промовах він відкрито виправдовував насильство як засіб революції та вважав, що ненависть є невід'ємною рисою революціонера - Ред.). Я зауважив: "Це не наш шлях". Він відповів: "Це було в молодості". Наразі він став націоналістом. Це не примус, а наслідок змін у його оточенні. Людина, яка потрапляє до певної спільноти, інстинктивно адаптується та приймає її цінності.

В одному з інтерв'ю вас запитували, як вдосконалити українську армію. Тоді говорили про Нацгвардію, я трохи розширю - про Сили оборони. Ви відповіли, що, якби не "Азов" входив у Нацгвардію, а Нацгвардія - у "Азов", то все було б набагато ефективніше. Ви дійсно вважаєте, що "Азов" може бути взірцем?

Система підготовки "Азов" довела свою результативність. Численні підрозділи перейняли методики, розроблені "Азовом", адаптували їх до своїх власних програм і тепер демонструють вражаючі досягнення.

Отже, без зайвих емоцій і самозакоханості варто визнати: підготовча система працює. Навіть нині частка добровольців у ній перевищує аналогічні показники в інших підрозділах. Однак ця система також ефективна для мобілізованих. Нам потрібно змінюватися — не лише як частини Збройних сил, а й як суспільство в цілому. Слід позбутися залишків радянського минулого, які гальмують наш розвиток. Якщо ми цього не зробимо, нас чекає загроза знищення.

Питання не в тому, що кожен має приєднатися до "Азову" або що цей підрозділ контролює всі інші. Суть полягає в обміні досвідом: адаптувати ефективні методи, запроваджені в "Азові", до своїх потреб і поширювати їх серед усіх сил Збройних Сил України. Тоді переваги будуть безсумнівними.