Штаби кандидатів ретельно досліджують ставлення поляків до українців, розділяючи респондентів на категорії згідно з віком, місцем проживання та професійною діяльністю, аби краще відповідати на їхні інтереси.
18 травня 2025 року в Польщі відбудуться президентські вибори.
Цього разу, в умовах активної передвиборчої кампанії, питання України звучить особливо яскраво.
Яка риторика основних кандидатів стосовно українського народу, підтримки України та збереження історичної пам'яті? І яким чином це може позначитися на відносинах між двома державами?
Українську тему в польській політиці можна розбити на три складові. Перша - ставлення поляків до українських мігрантів та біженців у Польщі.
Емоційний підйом та співпереживання, які польський народ проявляв на початку повномасштабної агресії з боку Росії, поступово зникли. Це було передбачувано, оскільки в однорідній етнічно Польщі дуже швидко сформувалися великі громади мігрантів.
Стан справ у Польщі поки що відрізняється від ситуації у Франції, Нідерландах, Німеччині або навіть Швеції, але поступово стає дедалі ближчою до тієї, що спостерігається в Австрії та Фінляндії.
На відміну від країн Західної Європи, у Польщі ці трансформації відбуваються значно швидше і за набагато коротший термін.
Інший аспект української теми в польській політиці полягає в ставленні до самої України та конфлікту.
І нарешті, третя - історична політика, тобто те, що впливає на польську внутрішню політику. Причому вплив цей дуже відчутний.
Образи історичної політики, привиди Волині та безкінечні претензії вже не раз виникали під час різноманітних виборчих кампаній. Проте в рамках підготовки до майбутніх президентських виборів вони зазвучать особливо яскраво, особливо в контексті двох інших емоційних аспектів українського питання: ставленням до іммігрантів, біженців і самої України.
Емоції довкола цих тем не вщухають, і це може суттєво вплинути на політичний вибір поляків.
У 2023 році 29,5% поляків висловлювали своє невдоволення щодо присутності українців у Польщі, а нині цей відсоток зріс до 33% (згідно з опитуванням, проведеним компанією United Surveys для порталу Wirtualna Polska). Протягом останніх двох років близько 64,4% поляків мали позитивне ставлення до українців, але сьогодні цей показник знизився до 55,3%, що є зменшенням на 9,1 пункту.
Не менш цікаві результати опитування окремих груп виборців, які мають дуже чіткі політичні вподобання. Два роки тому аж 72% виборців із правими поглядами ("ПіС" та "Об'єднана правиця") прихильно оцінювали українців у Польщі, і лише 20% - негативно.
Сьогодні 53% поляків незадоволені присутністю чималої кількості українців, тоді як 46% ставляться до них позитивно. Саме в цьому криється відповідь на питання, чому українська тема стала такою важливою у польській президентській виборчій кампанії.
Ці дані слугують каталізатором для нових політичних заяв, концепцій та обіцянок кандидатів на пост президента, зокрема для тих, хто представляє правий спектр.
Насправді жоден з претендентів не може оминути української теми. Адже для кожного кандидата великим викликом є здобуття голосів виборців з-поза свого політичного середовища.
Штаби ретельно вивчають ставлення польського населення до українців, розподіляючи респондентів на категорії за віковими групами, регіоном проживання та професійною діяльністю, з метою адаптації до їхніх інтересів.
Ставлення до українців виборців "Громадянської коаліції" та "Третього шляху", які наразі перебувають при владі, залишається практично незмінним.
Проте і мер Варшави Рафал Тшасковський, який балотується за підтримки "Громадянської коаліції" та прем'єр-міністра Дональда Туска, і маршалок Сейму Шимон Головня ("Третій шлях") значно активізувалися щодо української теми.
То й не дивно, адже їхнього стабільного електорату замало - потрібно достукатися до виборців з іншими поглядами.
"Уряд зміг переконати українську сторону розпочати процес ексгумації польських жертв УПА," – такими словами відреагував на нещодавні домовленості між польською та українською владами фаворит виборчих перегонів Рафал Тшасковський. Він також зазначив, що питання ексгумації є критично важливим, якщо Україна сподівається на підтримку Польщі у війні проти Росії.
Це вже яскраве зміщення в тону. Саме те, що представник ліберального табору несподівано підняв питання про ексгумацію жертв УПА, є знаковим моментом.
До цього часу це питання переважно залишалося в зоні відповідальності політиків правого спектра. Тепер Тшасковський пов'язує надання допомоги Україні з вирішенням однієї з найважливіших історичних проблем. Водночас він підкреслив, що вступ України до ЄС і НАТО є важливим для польських "державних інтересів".
Ставлення Тшасковського до українців у Польщі зазнало змін.
"Я виступаю за кардинальну реформу: соціальну допомогу в розмірі 800+ слід надавати виключно українцям, які працюють у Польщі та сплачують податки," - зазначає він тепер.
800+ – це щомісячна фінансова підтримка для батьків на кожну дитину, яку також отримують українці, які проживають у Польщі. Варто зазначити, що Тшасковський пояснював потребу обмеження цієї допомоги для українців тим, що польська держава не повинна надто щедро розподіляти соціальні виплати іммігрантам, щоб уникнути помилок, які сталися в Західній Європі.
Підтримка іммігрантів є однією з ключових тем у виборчій кампанії.
Мер Варшави також висловив свою думку щодо коментарів Володимира Зеленського та Емманюеля Макрона про потребу в направленні військової місії в Україну, до складу якої увійдуть польські військовослужбовці.
"На мою думку, це не найкраще рішення, і його не слід обговорювати. Перш за все, необхідно завершити війну. Сподіваюся, що вона закінчиться на вигідних для України умовах", - зазначає він.
У цьому контексті погляди Тшасковського співпадають з позицією уряду, зокрема з думкою прем'єра Туска. Влада прагне вдосконалити систему фінансової підтримки 800+, однак наразі стикається з численними технічними труднощами.
Проте передвиборчі політичні гасла не обмежуються лише питанням економії. Політики прагнуть відповідати зростаючим очікуванням виборців: польська держава повинна забезпечувати кращі умови для своїх громадян у порівнянні з іммігрантами.
Якщо риторика Тшасковського щодо українських питань здалась дещо жорсткішою, ніж очікувалося, то висловлювання Кароля Навроцького, кандидата від партії "Право і справедливість", були абсолютно передбачуваними.
Коли в грудні 2024 року "ПіС" оголосив Навроцького своїм кандидатом на пост президента, стало очевидно, що українське питання стане невід'ємною частиною його виборчої кампанії.
На той час ще не надто популярний серед широкої публіки, кандидат на президентську посаду, обраний Ярославом Качинським (лідером "ПіС"), прагнув привернути увагу медіа, тому вирішив продемонструвати свої успіхи в боксі як аматор.
Навроцький, керівник Інституту національної пам'яті, славився своєю рішучістю у вимозі від України провести ексгумацію жертв "Волині" та висловити відповідні вибачення.
Для перемоги на виборах Навроцькому необхідно заручитися підтримкою націоналістично налаштованого електорату "Конфедерації", особливо його найбільш радикальної антиукраїнської частини.
Кандидат від "ПіС" (хоч він позиціонує себе як безпартійного і громадянського) стверджує, що Україну не повинні приймати до ЄС, поки вона не вирішить питання ексгумації волинських жертв, і каже, що не представлятиме української повістки, бо він - поляк.
Навроцький неодноразово підкреслює свою ідентичність, стверджуючи, що "він - поляк", і посилається на слова Романа Дмовського: "Я маю польські обов'язки".
Звернення до Дмовського, засновника сучасного польського націоналізму та керівника руху "Національна демократія" в період між світовими війнами, є ще одним знаком поваги з боку Навроцького до "Конфедерації" — партії, яка формує свою ідентичність, спираючись на традиції "Національної демократії".
Висловлювання Навроцького про відсутність перспектив України в НАТО та ЄС до вирішення питання Волині спричинили значне обурення. У Міністерстві закордонних справ України зазначили: "Слова пана Навроцького отримали схвалення в Кремлі".
І тут спалахнув скандал, якого кандидат правих сил, вочевидь, прагнув.
Зараз Навроцький стверджує, що не раз ставав об'єктом нападок російської пропаганди і як очільник Інституту національної пам'яті перебуває в списку осіб, які підпадають під російські санкції, тому немає жодних підстав приписувати йому діяльність в інтересах Кремля.
Ба більше: Навроцький заявив, що перебуває в російському розшуку.
Отже, він звертається до традиційного для виборців "ПіС" відчуття недовіри та антипатії до Росії, намагаючись завоювати підтримку "конфедератів" та тих виборців партії Качинського, які мають негативне ставлення до України та українців.
Ці групи виборців можуть стати вирішальними у другому турі виборів.
Шимон Головня, який займає посаду маршалка Сейму та очолює партію "Польща 2050", ймовірно, є найбільш лояльним кандидатом до України та українського народу серед усіх претендентів.
"Безпека та добробут можуть існувати поряд з людяністю", - зазначив Головня, реагуючи на пропозиції Рафала Тшасковського та уряду щодо скорочення соціальної допомоги для українців у Польщі.
Головня перебуває у складному становищі.
Декілька років тому його вважали серйозним кандидатом на пост президента. На виборах у 2020 році він здобув почесне третє місце, отримавши близько 14% голосів виборців. На хвилі цієї популярності він заснував партію "Польща 2050", яка увійшла до складу Сейму в коаліції з Польською селянською партією (ПСП), об'єднавшись під назвою "Третій шлях".
Головня, разом зі своєю командою та партнерами з ПСП, є частиною нинішньої владної коаліції, що об'єднує "Громадянську платформу" Дональда Туска, представників лівих сил, і займає свої позиції в уряді.
Однак у своїй передвиборчій риториці Головня обрав інший шлях.
Він не планує акцентувати увагу на суворих нововведеннях стосовно українців, а навпаки: зазначає, що на початку великої війни прихистив українську родину. Крім цього, Головня виступає проти відмови українським дітям у соціальній підтримці.
Мені важко уявити обставини, при яких, за найпесимістичнішим варіантом, Росія вирішує вторгнутися до Польщі, захоплюючи Підляське і Люблінське воєводства, і хтось у світі серйозно пропонує: "Можливо, варто віддати Росії Білосточчину та Люблінщину, адже найголовніше — це мир".
"Безсумнівно, Україна має всі підстави для захисту та збереження своєї територіальної цілісності, і я, безумовно, будемо активно та послідовно її підтримувати," - підкреслює він.
Клопіт у тому, що найближчий коаліціянт Головні, тобто ПСП, дещо іншої думки щодо української теми. ПСП не дотримується антиукраїнської риторики, проте вона представляє інтереси аграріїв і більш консервативна порівняно з партією "Польща 2050" Головні чи "Громадянською платформою" Туска.
Владислав Косіняк-Камиш, голова Партії сім'ї Польщі та міністр оборони, висловлював свою позицію щодо історичної політики в контексті польсько-українських відносин так само рішуче, як і Кароль Навроцький. Він з переконанням стверджував, що Україна не матиме змоги приєднатися до Європейського Союзу, поки не погодиться на ексгумацію жертв подій на Волині. Крім того, минулого року він звинуватив Україну в незаслуженій відмові від польської військової підтримки.
Для Головні, який бореться за президентське крісло за підтримки партії селян і Косіняка-Камиша, це може стати проблемою.
Маршалок Сейму заявляє, що не має наміру конкурувати з "Конфедерацією" в антиукраїнській риториці, а його партнером по коаліції є партія, яка може проявити жорстку позицію щодо Києва. Непослідовність у політиці може виявитися смертельно небезпечною.
Кандидату від "Конфедерації" Славоміру Менцену важко відмовити у послідовності. Йому навіть не потрібно спеціально висловлюватися щодо України та українців.
Його виборці вже усвідомлюють, що "Конфедерація" має досить обережне (м'яко кажучи) ставлення до України.
"Яка користь для Польщі в лікуванні українців, які знаходяться на її території? Як довго ще польські платники податків будуть фінансувати їх соціальну підтримку?" - зазначає він.
Крім того, Менцен заявляв, що Польща коштом свого бюджету підтримує демографію України.
У "Конфедерації" є два головних крила: націоналістичне, що спирається на традицію міжвоєнної "Національної демократії", та ультраліберальне, зосереджене на вимогах тотальної свободи.
Менцен вміло знаходить баланс між цими двома сторонами. Однак обидва крила проявляють скептицизм щодо українців, які проживають у Польщі.
Націоналісти мають свій світогляд, який сформувався історично, тоді як лібертаріанці вважають, що безконтрольний потік мігрантів може негативно вплинути на ринок праці. Крім того, вони виступають проти соціальних виплат українцям, які фінансуються з польського бюджету.
Окремий аспект - це ставлення до самої України та конфлікту.
Чимало прихильників "Конфедерації" відкрито заявляють: це не наша війна. Як і популістські й націоналістичні партії решти Європи (наприклад, "Альтернатива для Німеччини" чи французьке "Національного об'єднання"), "конфедерати" вважають, що немає жодних підстав підтримувати Україну.
У заявах політиків, які поділяють схожі погляди, часто можна виявити елементи російського наративу стосовно України. Проте сам Славомір Менцен в рамках цієї виборчої кампанії намагається зображати себе як поміркованого політика, уникаючи радикальних виступів. Коли він висловлює свою незгоду щодо українських питань, то критикує не українців, а, скоріше, наївну та витратну політику польської держави.
Про них він говорить, що Польща повинна підтримувати Україну рівно настільки, щоб допомогти їй захищатися від Росії, але аж ніяк не утримувати частину сусіднього народу.
Менцен демонструє надзвичайно комерційний підхід до українського питання. Він дійсно виглядає менш радикально і, можна зазначити, навіть має центристську позицію у порівнянні зі своїм колишнім партійним товаришем Гжегожем Брауном.
Якщо в Польщі на президентських виборах є кандидат, який відкрито виступає з антипольською позицією щодо України, то це Гжегож Браун.
Донедавна він був політиком "Конфедерації", за списками якої пройшов до Європейського парламенту, де прославився регулярними скандальними висловлюваннями.
Однак Браун вирішив висунути свою кандидатуру на президентські вибори, чим порушив домовленості з "Конфедерацією" про те, що кандидатом партії буде Славомір Менцен.
Браун уже давно славиться своїми провокаційними, ксенофобськими, антисемітськими та антиукраїнськими коментарями.
Наприклад, він заявляв, що українські біженці принесли з собою СНІД, туберкульоз, нелегальну зброю і моду на проституцію.
І що вони або позаражають усіх поляків хворобами, або захоплять владу в державі.
У колі Брауна перебуває чимало осіб, причетних до проросійських рухів, таких як Матеуш Піскорський та Себастьян Пітонь.
Ця виборча група об'єднує в собі прихильників конспірологічних ідей, антивакцинаторів, прояви антисемітизму, проросійські настрої та агресивний націоналізм. Гжегож Браун висловив думку, що Польща повинна бути готова до можливого розподілу України, іншими словами, до захоплення її західних регіонів (не варто забувати про кремлівські маніпуляції в цьому контексті).
Але Браун є політиком, що займає маргінальну позицію. Згідно з опитуванням, проведеним компанією United Surveys для порталу Wirtualna Polska, його підтримка становить всього 1,5% виборців. У результаті його кандидатура викликала розбіжності в середовищі "Конфедерації". Незважаючи на це, виборці з радикальними правими поглядами стикаються з меншою кількістю дилем, ніж ті, хто підтримує "Лівицю".
З лівого спектра політичного поля очікується кілька кандидатів. Проте лише двоє з них мають реальні шанси накопичити 100 тисяч підписів, необхідних для включення до виборчих бюлетенів. Це Магдалена Беят, представниця "Лівиці", та Адріан Зандберг із партії "Разом".
Згідно з останніми результатами опитувань, Беят має шанси отримати 5% голосів, тоді як Зандберг може розраховувати лише на 1,7%.
Ліві політичні сили не акцентують свою увагу на українських питаннях. В цілому, вони підтримують ідею надання соціальних виплат українським родинам, які проживають у Польщі, а також виступають за активну допомогу Україні в її прагненнях до європейської інтеграції.
На фоні цих подій Магдалена Беят несподівано вразила всіх, коли в грудні 2024 року відповіла на запитання про можливість відправлення польських військових в Україну. Це питання виникло в контексті пропозицій Емманюеля Макрона щодо миротворчої місії. Беят зазначила, що остаточне рішення має залежати від самої України. Ця заява викликала різку критику з боку правого крила та його прихильників, які вважають, що це є недопустимим використанням польських збройних сил.
Автор: Міхал Кацевич, публіцист і журналіст, який працює на порталі Biełsat.
Переклад здійснив Андрій Савенець.
#Альтернатива для Німеччини #Німеччина #Європа #Друга Польська Республіка #Демократія #Політик #Австрія #Коаліція #Україна #Західна Європа #Росія #Українці #Сейм #Володимир Зеленський #НАТО #Міністерство закордонних справ (Україна) #Польська мова #Нідерланди #Франція #Українська мова #Європейський Союз #Варшава #Польща #Націоналізм #Ярослав Качинський #Право і справедливість #Фінляндія #Міграція населення #Європейський парламент #Швеція #Імміграція #2014 Президентські вибори в Україні #Московський Кремль #Дональд Туск #Біженець #Польський народ #Волинь #Інститут національної пам'яті #Риторика #Українська повстанська армія #Електорат #Люблін #Київ #Персонал (військові) #Поховання #Конфедеративні Штати Америки #Роман Дмовський #Громадянська платформа
