Як ДюВерней, Ґервіґ та Чжао трансформують Голлівуд: жіноча кінематографічна революція в епоху Трампа.

Від успіху "Барбі" Ґрети Ґервіґ до гострої соціальної критики Ави ДюВерней та оскарівських здобутків Хлої Чжао — ці три жінки-режисерки впевнено завойовують Голлівуд. Але чи зможе "жіночий погляд" витримати тиск від Дональда Трампа, який має намір призначити маскулінних амбасадорів у кіноіндустрії? У цій статті ми розглянемо, як ці видатні режисерки переосмислюють традиційні канони та чому фемінна перспектива є важливою і для чоловічої аудиторії.

Ось уже кілька років поспіль у Голлівуді триває одна з найгучніших епох змін за всю історію. Ініціативи, що почалися з руху #MeToo, програм із різноманіття (diversity) і, зрештою, визнання жінок-режисерок журі головних кінопремій, давали надію. Ава ДюВерней стала першою темношкірою жінкою, номінованою на "Золотий глобус" за "Сельму". Хлої Чжао виграла "Оскар" за найкращу режисуру для "Землі кочівників" і стала першою жінкою азійського походження, що досягла такого успіху. Ґрета Ґервіґ установила касовий рекорд для жінок-режисерок ("Барбі").

Здавалося, жіночий погляд нарешті вирвався з обмежень артхаусу і почав крокувати в напрямку подолання чоловічого домінування. Однак політична ситуація в США, зокрема повторний прихід Дональда Трампа до влади, може призвести до відкату в культурній політиці. Наприклад, вже помітні ознаки того, що уряд скорочує програми підтримки творчості, яка ставить під сумнів існуючі порядки або піднімає соціально важливі питання, в той час як інформаційний простір стає все більш поляризованим.

Трамп оголосив про намір призначити амбасадорів у Голлівуді з метою відновлення величі голлівудського бізнесу. Серед них опинилися Сильвестр Сталлоне, Мел Гібсон і Джон Войт — три знаменитості з консервативними переконаннями. Найбільш активно залучений у політику з них є Джон Войт: він відкрито підтримує республіканську партію та Трампа, часто виступаючи проти ліберальних тенденцій у кіноіндустрії. Мел Гібсон, після численних скандалів, пов'язаних із сексизмом і антисемітизмом, знову повернувся на кінематографічну арену.

У зверненні Трампа зазначається, що за останні чотири роки Голлівуд "втратив значну частину бізнесу" через те, що зйомки перенеслися за межі країни, де податкові умови більш сприятливі, а робоча сила дешевша. У Сполучених Штатах деякі штати, такі як Каліфорнія, Джорджія та Іллінойс, вже реалізують програми з надання знижок, але на федеральному рівні поки що не існує податкових пільг. Хоча конкретні ролі амбасадорів поки що не визначені, передбачається, що вони запропонують Трампу стратегії для повернення виробництва на територію США.

Слід також підкреслити, що адміністрація Трампа вже вжила ряд заходів, серед яких указ під назвою "Захист жінок від екстремізму гендерної ідеології та відновлення біологічної істиної сутності в уряді США". Цей документ фактично обмежує офіційне визначення статі лише біологічними категоріями чоловіка і жінки, а також вимагає скасування всіх офіційних матеріалів, в яких згадується термін гендерна ідентичність. Відповідно до цього указу, забороняються програми, що пропагують гендерну ідеологію, а федеральні установи зобов'язані відмовляти у фінансуванні ініціатив, які визнають існування більше ніж двох гендерів. Це, в свою чергу, може ускладнити створення кінопроєктів, які досліджують різноманітні або небінарні уявлення про жіночність і маскулінність, звужуючи можливості для феміністичних чи ЛГБТК+ дружніх сюжетних ліній.

Такі обмеження не лише знижують результати, досягнуті раніше у напрямку різноманітності, а й свідчать про те, що жіноче кіно може знову потрапити під тиск. Відповідно до звіту про глобальний гендерний розрив, представленого на Світовому економічному форумі, досягнення гендерної рівності в сфері кіно може зайняти до 131 року, якщо темпи змін не прискоряться. Багато фільмів і програм, що отримали фінансування чи державну підтримку завдяки гендерно чутливому контенту, тепер можуть опинитися поза увагою держави.

Усі фільми Ави ДюВерней, Ґервіґ і Чжао успішно проходять тест Бекдел -- популярний критерій, що перевіряє, чи є у фільмі щонайменше дві пойменовані жінки, які спілкуються між собою не лише про чоловіків. Окрім того, їхні фільми отримали ReFrame Stamp -- відзнаку від профільної організації за гендерний баланс у знімальних групах і на творчих посадах. Це підтверджує, що жіноча оптика вже не є маргінальною: індустрія відзначає й підтримує проєкти, де жінки -- не лише перед камерою, а й на керівних творчих позиціях.

Наступні розділи розкривають історії про те, як кожна з режисерок знаходила (і продовжує шукати) свій унікальний стиль, чому їхній шлях через голлівудську індустрію був таким важким, а також які перспективи чекають на жіночий кінематограф у світлі нового правого повороту політичної ситуації в США.

"Іноді мені кажуть: "Ти не втомилася говорити про рівність?". Ні, я не втомлюся, доки мені не стане очевидно, що багато інших жінок можуть робити фільми де завгодно і як завгодно. Це питання свободи -- і я мрію, щоб ці двері були відчинені для всіх", -- Ава ДюВерней.

"Люди казали, що книгу "Каста" (авторка -- Ізабель Вілкерсон) неможливо адаптувати. А я відповіла: "Я точно це зроблю", -- розповідає Ава ДюВерней про свій новий проєкт "Походження" (Origin). 2012 року, коли ДюВерней зняла "Посеред ніде" (й отримала за це приз на фестивалі "Санденс"), їй пророкували кар'єру перспективної незалежної режисерки, проте ніхто не очікував, що вона зніме для великого прокату "Сельму" (2014) -- один із найвиразніших фільмів про боротьбу за громадянські права темношкірих американців. Потім ДюВерней здивувала документалкою "13-та" (2016), що викриває расову дискримінацію в тюремній системі США, а згодом іще й мінісеріалом "Коли вони нас побачать" (2019), через який Америка знову заговорила про несправедливі вироки та расовий профайлінг.

Вибір Ави на користь складного шляху можна пояснити її глибокою пристрастю до соціальних питань і бажанням справжньо впливати через кіномистецтво: "Я не прагну лише створювати фільми, я хочу, щоб люди переосмислювали свої уявлення про суспільство". У своєму новому проекті "Походження" ДюВерней адаптує складний нон-фікшн, досліджуючи концепцію каст у суспільстві через призму трьох контекстів: расизму в США, кастової дискримінації в Індії та антисемітизму в період Третього рейху. За словами Ави, жодна з кіностудій не виявила готовності інвестувати в таке інтелектуальне кіно, тому режисерка обрала шлях незалежного фінансування.

"Пристрасть і допитливість притягують людей", -- зазначає ДюВерней, підкреслюючи, що для неї критично важливо втілювати свої справжні переконання. Інакше всі зусилля, такі як "знайти фінансування, зібрати команду та подорожувати по трьох континентах за 37 днів зйомок", стають нестерпними. У фільмі "Походження" переважають темношкірі актори, а в головній ролі виступає Онжаню Елліс, яка раніше отримала номінацію на "Оскар" за свою роль у "Королі Річарді". Як і в "Сельмі" чи "13-тій", ДюВерней порушує важкі і болісні теми, але водночас надає можливість відчути надію: "У цих розповідях ми бачимо травми, але також і величезний потенціал для солідарності: пригноблення взаємопов'язане, і якщо ми визнаємо спільні корені проблем, то зможемо боротися разом".

У більш ліберальні часи такі ініціативи могли б отримувати фінансування з державних або напівдержавних джерел. Проте, як зауважує ДюВерней, ми знову опинилися в ситуації, коли уряд зменшує бюджетні асигнування, а консервативні політики ставлять під сумнів, чому нові фільми зосереджені на критиці системних нерівностей. "Проте, -- відзначає режисерка, -- для мене важливо продовжувати цю справу, щоб зберегти можливість для чесних наративів".

На думку ДюВерней, Трамп вирішив атакувати різноманітність, рівність та інклюзивність іще до того, як дізнався всі факти. Проте Ава не втрачає оптимізму: "Ніхто нас не врятує, якщо самі цього не зробимо".

"Ми існуємо в світі, який все ще повільно адаптується до різноманітності. Іноді достатньо просто взяти в руки камеру і поділитися тим, що не підлягає стандартним формам. Для мене кіно є величезним простором для щирої чесності", -- Ґрета Ґервіґ.

Якщо Ава ДюВерней пробивала шлях у документальному кінематографі та потужних соціальних наративах, то Ґрета Ґервіґ довгий час працювала в більш камерному світі інді-комедій, де часто виступала як акторка та співавторка сценаріїв. Її фільм "Френсіс Ха" (2012), написаний у співпраці з чоловіком Ноа Баумбахом, став культовим в колі малобюджетного мамблкору. Згодом Ґрета вирішила спробувати свої сили у режисурі самостійно. "Леді Бьорд" (2017) принесла їй номінацію на "Оскар", ставши п'ятою жінкою в історії, яка отримала таку честь. Проте в 2023 році, незважаючи на рекордні касові збори фільму "Барбі" (1,4 млрд доларів), режисерка не отримала номінації в категорії "Найкраща режисура".

Сценарну роботу Ґервіґ називає болісною через внутрішній перфекціонізм: "Писати -- це як іти наодинці проти дракона; тобі страшно, й ніхто не бачить, що відбувається у твоїй голові, поки ти не приносиш результату". Проте результати вражають: "Маленькі жінки" (2019) стали чи не найемоційнішою екранізацією класичного роману Луїзи Мей Олкотт, викликавши нову хвилю зацікавлення жіночою літературою ХІХ століття. "Барбі" (2023) став найкасовішим фільмом, знятим жінкою-режисеркою, та зібрав величезну фан-базу (пригадаймо тисячі глядачів, які приходили на показ у рожевому). Дані The Hollywood Reporter свідчать, що приблизно 35-40% глядачів "Барбі" першого вікенду показу були чоловіками.

Водночас фільм викликав і протилежну реакцію. "Барбі" став об'єктом критики з боку консервативних оглядачів, які охарактеризували його як "антиамериканський". Для Ґервіґ це не стало несподіванкою: "Коли я почала працювати над "Барбі", я усвідомлювала, що це може викликати подив або навіть обурення. Але якщо в цій історії є щось особисте, щось про нас, про наші чутливі теми, ми досягнемо головного – глядач відчує, що його голос почуто". Ґервіґ демонструє, що розважальне кіно може поєднувати в собі феміністичні ідеї, глибокий зміст і легкість, що робить його ідеальним для перегляду з попкорном.

"Фемінна перспектива для мене асоціюється з внутрішньою свободою. Я була вихована в середовищі, де від жінок очікували, що вони будуть 'зручними'. У своїх фільмах я прагнула звільнити героїнь, а також дати можливість як чоловікам, так і жінкам щиро відчувати свої емоції без будь-якого сорому", -- говорить Хлої Чжао.

"Оскар" Хлої Чжао за "Землю кочівників" (Nomadland) ознаменував перший в історії випадок визнання жінки азійського походження найкращою режисеркою. Однак перед тим вона знімала скромне інді-кіно: "Пісні, яких мене навчили брати" (2015) про життя в резервації племені лакота, "Вершник" (2017) про травмованого ковбоя родео. Чжао завжди цікавили персонажі з непростим життям, часто маргіналізовані. Вона бере переважно непрофесійних акторів, створює автентичне, майже документальне відчуття й водночас уплітає тонкі філософські розмисли про свободу та природу.

"Я народилася і виросла в Китаї, де концепція рівноваги між Інь і Ян є важливою складовою культури", -- ділиться режисерка. Вона підкреслює, що жіночі (фемінні) та чоловічі (маскулінні) принципи повинні бути в гармонії. Саме тому Чжао вважає за доцільне зображувати "закритих" чоловіків, які навчаються відкрито проявляти свої емоції, плакати і бути вразливими. Це можна побачити як в її фільмі "Вершник", так і в супергеройському проекті "Вічні" (Eternals), де персонаж Ікаріс, традиційний сильний герой, також переживає сум і сліз. "Це можна трактувати як жіночий погляд, але головне — це гармонія", -- зазначає Чжао.

Здавалося б, "Земля кочівників" із її легким гумором і фокусом на невидимих людях (номадах у США) могла б зустріти труднощі з широким прокатом. Проте Чжао змогла торкнутися сердець глядачів, здобувши численні нагороди по всьому світу. Критики з відомих видань, таких як IndieWire, Variety та The Guardian, визнали цей фільм свідченням нового обличчя Голлівуду, який цінує етнічну та гендерну різноманітність.

Проте з поверненням Дональда Трампа, його риторики "Америка передусім" і критики "примхливих лівих тенденцій" оглядачі припускають, що наступні проєкти Чжао, орієнтовані на інді-сегмент або меншини, можуть стикнутися з меншим зацікавленням або підтримкою з боку державних структур. Режисерка залишається оптимістичною: "Ніхто не змусить мене відмовитися показувати персонажів, які плачуть або переживають травми. Якщо великим студіям це не цікаво, я знайду інші шляхи. Культура весь час змінюється, а наша мета -- рухатися разом із нею".

Незважаючи на різноманітні стилі та відмінності в бекграунді, Ава, Ґрета і Хлої представляють спільну концепцію: жіночий чи феміністичний погляд — це не лише про жінок. Це про глибший спектр почуттів, свободу самовираження та руйнування одноманітних стереотипів. Саме з цієї причини їхні стрічки резонують і у чоловічій аудиторії.

У бесіді між Хлоєю, Ґретою та Авою вони обговорюють свої духовні та творчі "основи": це можуть бути китайські філософські концепції, феміністські дослідження або документальні традиції. Проте ключова ідея залишається спільною: не сприймати жіночий голос як щось особисте чи непомітне, а перетворити його на основну рушійну силу, що формує історії в кінематографі.

З одного боку, досягнення жінок-режисерок останніх років вражають: отримані "Оскари" Кетрін Біґелоу за "Володар бурі", Хлої Чжао за "Земля кочівників", Джейн Кемпіон за "У руках пса", успішні касові збори "Барбі", широкий суспільний резонанс фільмів "Сельма" та "13-та", а також включення тематики жінок до порядку денного міжнародних кінофестивалів. Виглядає так, ніби жіноче кіно нарешті завоювало позиції в Голлівуді. З іншого боку, в американській політиці спостерігається "кульбіт": нова адміністрація Трампа, з очевидністю, не буде особливо прихильною до тих, хто відкрито критикує патріархальні цінності.

Ава ДюВерней вражає соціальною сміливістю: режисерка відкрито досліджує расові та соціальні травми, демонструючи, що жінка цілком здатна знімати потужне політичне кіно, яке обговорює вся країна. Згадаймо резонанс кримінального мінісеріалу "Коли вони нас побачать". Афроамериканських і латиноамериканських підлітків, відомих як "п'ятірка з Центрального парку" помилково звинуватили у зґвалтуванні дівчини 1989 року, а вироки скасували лише 2002-го. Опра Вінфрі презентувала спеціальний епізод мінісеріалу -- "Коли вони побачать нас зараз", що включав розмову з нині вже дорослими чоловіками, яких ДюВерней називає "виправданою п'ятіркою".

Ґрета Ґервіґ відмовилася від камерних авторських драм і створила блокбастер "Барбі", зберігши при цьому свій унікальний стиль. Це доводить, що жіночий погляд може яскраво проявлятися як у малобюджетних фільмах про внутрішні переживання, так і в розважальному мейнстримному кіно.

Хлої Чжао розпочала свою кар'єру з невеликих інді-проєктів, але з часом переключилася на супергеройське кіно, зокрема "Вічних" від Marvel, прагнучи розширити межі наративу та дослідити теми сумніву, духовності та невизначеності героїв. Разом з тим, усі три режисерки пропонують свіжий підхід до зображення чоловічих персонажів: ковбої, які виявляють емоції, або супергерої, що сумніваються у власній силі, стають частиною феміністичного бачення. Чжао зауважує: "Усім нам не вистачає жіночого тепла — як чоловікам, так і жінкам. Кіно — це простір, де ми можемо це віднайти".

Ще один спільний аспект — це бажання розширити доступ до кіновиробництва: Ава ДюВерней, засновниця компанії Array, активно підтримує молодих жінок та представників меншин у їхньому входженні в індустрію, Ґервіґ постійно відстоює рівність гонорарів для акторів і актрис, а Чжао запрошує на зйомки представників корінних народів та інших, кого рідко можна побачити у Голлівуді, щоб донести до глядачів "Америку без прикрас".

"У кожного з нас є "територія визволення", -- каже Ава ДюВерней. -- Для мене це -- мій кампус Array, де ми можемо збиратися й говорити про те, що хочемо знімати, без цензури. І це ж може бути просто ваш внутрішній простір, якщо у вас іще немає ресурсів. Але так чи так ми маємо створити місце, де народжуються відверті історії... Може, ми повернемося до часів, коли потрібно буде знову виборювати право на історії".

Режисерка згадує, що зараз фінансування великих студій ризикує піти на сиквели чи безпечні пригодницькі фільми, в яких уникають гострих питань. Тим більше якщо амбасадори просуватимуть курс на неконфліктний блокбастер. "Мені не потрібна система, яка вдає, ніби голос жінок -- це щось маргінальне. Ми тут, ми в центрі, й ми залишимося", -- каже ДюВерней.

У Ґервіґ -- власне бачення: "Я люблю всі аспекти кіно, але найбільше -- коли воно збирає аудиторію й дарує "спільний сміх і сльози". Якщо ти фальшуєш, люди це відчувають. Якщо ж ти щирий і дивишся на світ не згори, а як співучасник, -- вони йдуть за тобою". Режисерка додає: "Коли ти береш камеру й говориш про жінок -- ти відкриваєш простір для правди, яка довго залишалася за кадром. І ця правда не лише жіноча -- вона про людськість загалом".

Попри чергові виклики жіночі історії продовжують формувати Голлівуд. І наразі жодна політична буря не може зупинити цю хвилю.