Сьогодні, 12 лютого, виповнюється 72 роки з моменту, коли пішов з життя один із найзначніших новаторів у світі документального кіно - Дзигу Вертову (його справжнє ім'я - Давид Абелевич Кауфман).
Він пішов з життя 12 лютого 1954 року в Москві у віці 58 років, хворіючи на рак. Його геніальність, особливо яскраво втілена у фільмі "Людина з кіноапаратом" (1929), продовжує вивчатися в кіношколах усього світу як революційний маніфест нової мови кіно, що звільняє його від театральних впливів і фіктивних сюжетів.
Більше про цього відомого режисера, який творив в Україні, розповість Еспресо.
молодий Дзиґа Вертов, фото: Вікіпедія
Дзига Вертов з'явився на світ 2 січня 1896 року в Білостоці, яка на той час була частиною Російської імперії, а нині є частиною Польщі. Він народився в єврейській родині, що займалася книговиданням. У своїх дитячих та юнацьких роках Вертов зазнав численних потрясінь, включаючи Першу світову війну, революційні події 1917 року та спустошливу громадянську війну.
Коли сім'я оселилася в Петрограді (теперішній Санкт-Петербург), Вертов спочатку займався медичними науками. Однак згодом його захопили поезія, музика та футуристичні течії.
Після Жовтневої революції 1917 року він активно залучився до формування нової радянської культури. Попри те, що свої політичні погляди він характеризував як "анархістсько-індивідуалістичні", а не лише партійні.
У 1918 році Вертов розпочав свою діяльність у кінематографі, зайнявшись монтажем та редагуванням перших радянських кінохронік. Незабаром він став одним з провідних членів групи "Кіноки" (кіно-очі), яка пропагувала ідею "кіно-правди" — відображення справжнього життя без участі акторів, сценаріїв та штучних елементів. Таким чином, він зайняв провідні позиції в радянському кіноаванґарді.
До речі його псевдонім "Дзига Вертов" походить від українського слова "дзиґа" (дзиґа, тобто дзиґа, що крутиться) та російського "вертеться", тобто крутиться. У сумі це такий своєріжний символ вічного руху та динаміки, чим власне і займався постійно митець.
Вертов започаткував серію новин "Кіно-правда" в період з 1922 по 1925 роки, випустивши 23 номери. У цих випусках він вперше поєднав документальні зйомки з експериментальним монтажем, а також використовував анімацію, прискорення та уповільнення, відображаючи сам процес зйомки у рефлексивному ключі.
Його найвідоміші роботи:
Згідно з Локальною історією, якщо вірити записам у щоденнику Дзиґи Вертова, то після перегляду його першої звукової стрічки "Ентузіязм. Симфонія Донбасу" Чарлі Чаплін був у захваті. Він не міг повірити, що промислові звуки можна так гармонійно поєднувати, щоб вони звучали красиво.
Людина з кіноапаратом визнана одним із найголовніших документальних фільмів усіх часів: у рейтингу британського Sight & Sound вона посідала перше місце серед документальних стрічок.
Цей фільм являє собою справжній прорив у світі кіномистецтва. Вертов винайшов нову кіномову: монтаж став його основним інструментом, а камера перетворилася на "око", що здатне зануритися в реальність глибше, ніж будь-яка людина. Він показує сам процес створення фільму та монтажу (у кадрі його дружина Єлизавета Свілова обрізає плівку), перетворюючи глядача на активного учасника творчого процесу.
Цей фільм вплинув на французьке правдиве документальне кіно cinéma vérité 1960-х, сучасний документальний стиль, відеокліпи та навіть цифрове мистецтво.
Сьогодні цей фільм вважається одним із найвизначніших документальних творів в історії кінематографа. Його аналізують в кіношколах як зразок чистого мистецтва, вільного від традиційного сюжету, де такі технічні прийоми, як спліт-екрани, подвійна експозиція та стоп-кадри, перетворюються на справжнє мистецтво. Концепції "раптового життя" та "кінематографічного ока" формують нове сприйняття документального жанру як засобу передачі правди, яка без слів здатна емоційно впливати на глядачів.
Вертов з'явився на світ у єврейській сім'ї в Білостоці, яка в той час належала до Російської імперії. Він адаптував своє ім'я до російської традиції, ставши Денисом Аркадійовичем, проте вибрав псевдонім, що має українське коріння — "дзиґа". Основна частина його творчості розвивалася в рамках радянської культури, а життя він завершив у Москві. Він ніколи не підкреслював свою національну приналежність як українця чи росіянина. Його ідентичність залишалася розмитою і відповідала радянській ідеї інтернаціоналізму.
Проте значна частина його найзначніших робіт, зокрема "Людина з кіноапаратом", була створена в Україні на студіях ВУФКУ, розташованих в Одесі та Києві. Вертов переїхав до України, уникаючи конфліктів у Москві, аби здобути творчу свободу. Багато дослідників, особливо з України, вважають його невід'ємною частиною українського кінематографа, поряд із такими митцями, як Довженко та Параджанов. Останній, до речі, народився в Грузії і ідентифікував себе як вірменин, але його творчість тісно пов'язана з українською культурою. Хоча Вертов не робив акцент на своїй національній ідентичності, його псевдонім та зйомки в Україні роблять його спадщину важливою для українського кінематографічного контексту.
Дзига Вертов втілює дух авангарду, який намагався перетворити світ за допомогою кіномистецтва. Його стрічки, зокрема "Людина з кіноапаратом", займають особливе місце в історії світового кіно, адже демонструють, що кінематограф може бути не лише наративом, а й інноваційним способом сприйняття реальності.
#Євреї #Грузія (країна) #Радянський Союз #Жовтнева революція #Українці #Історія #Москва #Одеса #Українська культура #Російська імперія #Медицина #Сценарій #Документальний фільм #Перша світова війна #Анімація #Санкт-Петербург #Кінофільм #Поезія #Музика #Дзиґа Вертов #Київ #Білосток #Чарлі Чаплін #Велика Британія #Режисер #Єлизавета Російська #Кінематографія #Еспресо ТВ #Російська громадянська війна #Людина з кінокамерою #Сюжет (оповідання) #футуризм #Маніфест #Всеукраїнська адміністрація фотокіно #Сергей Параджанов
