Стрітення є одним із дванадцяти основних церковних свят у Господньому циклі, -- зазначає Ніна Главацька, розповідаючи про історію цього свята. -- Воно було встановлено церквою на честь того, як Діва Марія та Йосип Обручник принесли немовля Ісуса до Єрусалимського храму на сороковий день після Різдва, щоб подякувати Господу за свого первістка. Від часів виходу євреїв з єгипетського рабства кожен хлопчик мав бути відданий Богові і приведений до храму. За переказами, жінка з немовлям приходила для здійснення жертви очищення. Пречиста Діва, відповідно до юдейського закону, принесла з собою пару горлиць. У Єрусалимському храмі їх вже чекав старець Симеон Богоприємець, який отримав пророцтво про те, що не помре, поки не побачить Ісуса. Симеон сповістив, що принесене Немовля стане на спасіння для людства.
У церковнослов'янській мові термін "стрітення" означає "зустріч". Це свято символізує момент, коли людство, представлене старцем Симеоном, зустрічається з Богом. Зустріч між старцем і немовлям стала важливою подією в історії християнства, відома як Стрітення Господнє. Від V століття цей день відзначається як святковий у православній, католицькій та деяких протестантських конфесіях.
У народі свято Стрітення має кілька назв, зокрема "Стрічення", "Стріщення", "Зимобор" і "Громниці". Остання назва виникла через повір’я, що саме 2 лютого може почутися грім навіть у зимову пору. Люди вважали, що в цей день зима й літо зустрічаються, наче "жупан з кожухом", і ведуть між собою суперечку. Той, хто виявиться сильнішим, залишиться на цих землях. Якщо до вечора стане тепліше, це означає, що літо взяло верх, і незабаром прийдуть його теплі дні. Якщо ж похолоднішає, то зима ще деякий час буде тримати владу. У народі існували такі приказки: "Як би зима не намагалася, але коли літо усміхнеться, сонце засяє, вітер подме, і земля прокинеться!"; "Зима на Стрітення весну вітає, намагаючись заморозити її красу, але сама лише пітніє"; "Прийшла Громниця — ховай рукавиці"; "Громниця прийшла — зима ще пануватиме"; "У цей день лютий до березня завітав"; "Стрітення-громниці — провісники весни".
Не випадково в минулі часи люди говорили: "Стрітення повертає птахів до гаїв, а орача -- до плуга". Це свято знаменувало початок робіт у садах: проводили очистку дерев і кущів, обрізали молоді пагони, щоб сприяти їхньому зростанню під час руху соків. Сніг відгрібали від стовбурів, аби сонячні промені могли зігріти дерева. У місцях, де снігу було недостатньо, його переносили, або ж викопували канавки для відведення зайвої води. Діти виготовляли та розвішували годівнички для птахів у садках. Фермери займалися ремонтом сільськогосподарського обладнання та готували поля до оранки. У цей день люди співали заклинальні пісні та ворожили, просячи: "Доленько, Доле, дай мені врожай, теплий одяг і силу ведмедя". Саме в цей час завершувалися вечірні зустрічі молоді, адже "Прийшли громниці – прощайте вечорниці!".
Завбачливі господарі на Стрітення, в день першої зустрічі зими з літом, замовляли стихії -- небесні вогні й води, аби ті літніми громами, блискавками й зливами не зашкодили врожаю. Звідси й традиція на Стрітення освячувати свічки й воду. На Стрітення освячували у храмах свічки, і ця християнська традиція прийшла з язичницької пори, коли люди обожнювали стихію вогню. Стрітенські свічки були багатофункціональними, а називали їх "громничними", "громницями", "громничками", бо вони, за повір'ями, наділялися великою божою силою: боронять оселю та ниву від "гніву природи" (грому, блискавок, граду), а мешканців дому -- від хвороб та пристріту, допомагають молодим дівчатам прояснити свою долю тощо. Саме зі свічками пов'язана ще одне походження назви свята "Громниця": якщо на Стрітення у церкві тріщать свічки, то будуть влітку великі громи.
Після богослужіння на Стрітення віруючі несли запалені свічки додому, щоб вони не згасли. З цими свічками селяни обійшли своє подвір'я, вірячи, що вогонь захистить усіх живих істот від злих поглядів і невидимих небезпек. Запаленою свічкою також робили випалювання хрестиків і "громничних знаків" над дверима, вікнами, а також на сволоку в хаті. Люди вважали, що світло свічок є потужним оберегом, тому часто запалювали їх у складні часи.
Протягом року свічки розміщували за іконами, а коли починався грім, їх ставили на вікнах або перед образами, щоб захистити людей і тварин від стихії. Вважалося, що громниця, освячена протягом трьох чи дванадцяти років, могла відвести навіть загрозу градового шквалу.
На Чернігівщині запалювали громничку, промовляючи: "Святий Макарочку, святий Макарочку, розжени цю недобру хмарочку, щоб не було в нас лиха". Коли у сім'ю приходило нещастя або траплявся падіж худоби, то свічкою-громницею знову обкурювали все довкола: хату, стайню, увесь двір. В родині її запалювали, наприклад, щоб припинились сварки в родині. Дівчата-відданиці на такій свічці ворожили, щоб "з полум'я взнати, з якого боку сватача чекати", топили віск і у застиглому в холодній воді скрапуванні пробували розгледіти власну долю. Свічкою обкурювали запряжених биків, коли йшли на першу оранку, "щоб тепло у борозни лягло і рясними сходами проросло". Ці ж свічі давали в руки людині, що вмирала, при читанні одхідної молитви: вірили, що так освітлюється дорога на той світ, щоб "муки зцілила і душу з грішним тілом розлучила".
Запалювали громничну свічку, "щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерева не побив", нею окурювали дітей від переляку і лихоманки, а ще клали свічку під подушку від безсоння. Виряджаючи рідних чи близьких у далеку дорогу, давали освячену громничну свічку потримати в руці, відламували від неї шматочок воску й клали до кишені, "щоб у дорозі була на підмозі". Громничній свічці приписують і лікувальну силу. У північних районах Житомирщини бабки-шептухи використовували льон, яким перевивали стріченську свічку, для "спалювання рожі" (лікування запалення шкіри). Скручували дев'ять кульок і спалювали на стрітенській свічці, примовляючи: "Свічка погорає, а хвороба раба божого покидає".
Свічки на Стрітення виготовлялися заздалегідь, ще влітку, і прикрашалися різноманітними візерунками. Найбільше мистецтво розпису свічок було поширене в західних областях, тоді як у центральних регіонах його практикували менш активно. Для розмальовування часто використовували розплавлений віск з додаванням природних барвників, таких як сік буряка або моркви. Крім того, свічки прикрашалися натуральними матеріалами, такими як льон, коноплі та червона нитка, а також "ведмежим вушком". Основні елементи дизайну, як-от хрестики, були простими у виконанні, тоді як рослинні орнаменти потребували більше навичок. Свічки виготовляли у великому розмірі, щоб вони не згоряли занадто швидко.
Як і під час Водохреща, на Стрітення в храмах відбувалося освячення води. Вважалося, що вода, освячена на Стрітення, має більш потужні цілющі властивості, ніж йорданська. Люди вірили, що вона здатна лікувати рани та хвороби, а також захищати від злого духу. Якщо натерти нею уражені ділянки тіла і щиро вірити в її силу, то вона неодмінно допоможе. Освячену воду селяни зазвичай набирали в нові, ще не використовувані посудини, приносили додому й зберігали за іконами. Особливо вважалося, що ця вода добре справляється з "пристрітом", хворобою, що викликалася "поганим оком". Для лікування хворого використовували стрітенську воду, яку несподівано лили на нього так, щоб він не помітив, а потім тепло вкривали. Після сну людина прокидалася здоровою.
Господарі використовували освячену воду для обприскування своєї оселі та худоби, надаючи її тваринам для пиття, "щоб не страждали від хвороб". Пасічники зберігали цю воду протягом року і кожної першої неділі молодика обприскували свої вулики, "щоб бджоли гарно роїлися, а чужі не нападали на пасіку". У стародавні часи, коли чумак вирушав у подорож, господар давав йому хліб, сіль і обприскував стрітенською водою волів, віз та самого чумака, кажучи: "Боже, допоможи тобі!" Коли син ішов на війну, батько, благословляючи його, також кропив його стрітенською водою і промовляв: "Боже, бережи тебе!" Цю воду давали пити безнадійно хворим, а також ставили на вікні для душ померлих під час поминальних обідів.
Вважалося, що хліб, спечений на Стрітення, має цілющі властивості. Знахарі під час його приготування промовляли спеціальні заклинання, а хворим його давали разом із водою, освяченою на це свято. Такий хліб зазвичай освячували в церкві та зберігали вдома. У разі пожежі його використовували, оббігаючи навколо будинку, щоб зупинити розповсюдження вогню.
Люди віками спостерігали, що якщо на Стрітення погода особлива, то і весна обов'язково виявиться такою ж.
Ще наші пращури з багаторічного досвіду знали: "як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то чекай ще стужі!", або казали так: "Як нап'ється півень води, то набереться господар біди!"
Господарі предбачали майбутній врожай, залишаючи на ніч тарілку з зерном на подвір'ї. Якщо вранці на зерні була роса, це вважалося добрим знаком для врожаю, а її відсутність - поганим. Також, якщо перший грім лунав раніше весняного сезону, це трактувалося як передвістя неприємностей.
На свято, як водиться, збиралися гості, смакували страви та веселилися. У день Стрітення накладається заборона на виконання будь-яких робіт, окрім тих, що приносять користь людям. Заради заробітку вважалося гріхом, за винятком професій, що допомагають оточуючим. У цей день необхідно було пробачити всі образи та повертати борги (але не брати і не давати в борг). Лаятися та вживати грубі слова також не дозволялося. Лихослів'я вважалося одним із серйозних гріхів, яке порушує зв'язок людини з вищими силами та позбавляє її захисту. У Стрітення Господнє заборонялося прибирати, ремонтувати, вишивати, прати та працювати на городі. Не рекомендувалося й вирушати в далекі подорожі, адже через непередбачувану погоду мандрівники могли зіткнутися з різними труднощами. Тому в народі існувало прислів'я: "На Стрітення в дорогу вирушиш — довго не повернешся додому".
#Євреї #Сніг #Боже. #Християнство #Ісусе. #Єгипет #Худоба #Людство #Дерево. #Храм в Єрусалимі #Храм #Вода #Хрест #Селянин #Чернігівська область #Свічка. #Святвечір #Сонце #Блискавка #Симеон (Євангеліє від Луки) #Грім #Віск #Пристріт. #Сік. #Жупан
