Боротьба з "фашистами" та Україною: як функціонує російська впливова мережа в Канаді

Наприкінці жовтня у парламенті Канади в комітеті з національної безпеки та оборони провели слухання, присвячені впливу російської дезінформації на інформаційний ландшафт країни.

Ці слухання, які не є першими, що стосуються теми дезінформації, привернули значну увагу через звинувачення, висловлені ексміністром та відомим представником опозиційної Консервативної партії Крісом Александером. Він стверджує, що провідний журналіст газети Ottawa Citizen Девід Пульєзе має зв'язки з радянськими, а, можливо, й російськими спецслужбами.

Він не лише зробив звинувачення, а й підкріпив свої слова документами з КДБ, які підтверджують, що Девід Пульєзе перебував на контролі радянських спецслужб з 1984 року і використовував псевдонім Стюарт.

Ми спробували розібратися в архітектурі російської пропаганди, яка працює в Канаді проти українців.

Канада фінансує роспропагандуНинішні слухання щодо російської дезінформації у парламенті Канади були ініційовані знову після гучного протесту проти показу на Торонтському міжнародному кінофестивалі (TIFF) начебто документальної стрічки "Russian at War".

Режисером цієї стрічки є росіянка Анастасія Трофімова,

яка тривалий період була зайнята в RT (Russia Today). Цей фільм фактично узаконює російські наративи: від ствердження, що на боці росіян воює українець, до ідеї, що "російські солдати також є жертвами цієї війни".

Зазначимо, що телеканал Russia Today до 2020 року можна було безкоштовно переглядати через канадські кабельні мережі. Проте, після початку повномасштабного вторгнення, уряд Канади вирішив заборонити його мовлення, вважаючи, що його програми прагнуть загрожувати суверенітету інших держав, дискримінувати канадців з певним етнічним походженням та підривати демократичні інститути в країні.

Однак жоден з журналістів чи продюсерів, які тривалий час працюють на Russia Today, не зустрівся із засудженням чи розслідуванням своєї діяльності з боку жодної професійної організації в Канаді.

І так само робота на забороненому Russia Today не стала проблемою для Трофімової в отриманні 340 тисяч канадських доларів гранту від державного Канадського медіафонду для зйомки своєї "документальної" стрічки.

Однак масові акції українсько-канадської спільноти змусили уряд Канади вжити заходів у відповідь на російську дезінформацію.

яка активно проникає у публічний простір. І саме парламентські слухання продемонстрували дійсно вражаючі результати!

"Агент Стюарт" Згідно з заявами канадського депутата Кріса Александера, справжність восьми копій радянських документів, які він передав комісії, підтвердили двоє незалежних фахівців, а також кілька істориків.

В особистій справі, яка була заведена на Девіда Пульєзе в серпні 1984 року, сказано, що він потрапив у поле зору КДБ як "людина, що в перспективі буде мати можливість працювати в передових медіа Канади та США". Агент Іван зустрів Девіда у 1982 році на публічній лекції, що була присвячена вторгненню радянських військ в Афганістан.

Девід описується як особа з ліволіберальними переконаннями, яка виявляє лояльність до радянської політики. У стислому звіті зазначається, що агенту Івану доручено налагодити контакти з Девідом. Окрім збору інформації та оцінки можливостей Пульєзе, Івану також слід дослідити, чи має Пульєзе зв'язки з чиновниками, журналістами, активістами, політичними фігурами та бізнесменами.

В документі від 6 квітня 1990 року зазначається,

що Девід Пульєзе розпочав свою роботу в Ottawa Citizen і у зв'язку з цим начальник 1-го відділу УКДБ відправляє в Москву прохання отримати дозвіл на додаткове вивчення чи, можливо, використати журналіста в інтересах управління "С" (підрозділ КДБ, що виконував функції зовнішньої розвідки).

У документі, датованому 20 червня 1990 року, вказується, що між агентом Іваном та Стюартом була налагоджена комунікація. Також наводиться посилання на довідку №1/3282, яка, як зазначено в даному матеріалі, повинна містити дві сторінки з маркуванням "секретно".

Як припускає Александер, ці контакти не припинилися і після розпаду СРСР - з агентом Стюартом вже почали працювати російські спецслужби.

Критичний погляд на Україну та збройні сили Канади. Під час виступу перед парламентарями, консерватор Кріс Александер відкрито висловився про російську пропаганду: "Її вплив залишається недооціненим серед канадських чиновників".

На фоні недавніх скандалів, пов'язаних із китайським втручанням, висилкою індійських дипломатів з Канади та резонансним викриттям медіа Tenet, яке фінансувалося RT для поширення російських наративів, розслідування впливу російської дезінформації в Канаді виглядає цілком обґрунтованим кроком.

Однак, чому саме Девід Пульєзе став об'єктом уваги?

Цей журналіст вже більше 30 років спеціалізується на мілітарних та безпекових питаннях. Він аналізує процеси в канадській армії, розслідує закупівлі для канадської армії, правопорушення та випадки харасменту. Він є одним з найвпливовіших критиків Міністерства оборони Канади.

Також його впізнають за публікаціями про "фαшиcτів" в українських громадах та в діаспорах країн Балтії.

Хоча в 1985 році в Канаді була утворена комісія Дюшена, яка займалася розслідуванням обвинувачень українців та представників балтійських країн у скоєнні воєнних злочинів під час Другої світової війни, і не знайшла доказів таких дій з боку дивізії СС "Галичина", журналіст з Ottawa Citizen невтомно продовжує шукати підтвердження цих звинувачень.

Лише у вересні Пульєзе написав три статті на цю тему. Серед них він став одним з перших журналістів, які висвітлили новину про участь Ярослава Гуньки, ветерана дивізії "Галичина", у минулорічній зустрічі з президентом Володимиром Зеленським у парламенті Канади.

Якщо детально вивчити тематику статей,

Протягом своєї кар'єри Пульєзе створив численні публікації, з яких приблизно кожна десята так чи інакше пов'язана з темою "українців-нацистів". Водночас у його статтях ви не знайдете жодних згадок про російське вторгнення в Україну або про загрози, які Росія може становити для Канади в Арктичному регіоні.

Леся Грейнджер, голова правління Mriya Aid, організації, заснованої канадськими військовими, ветеранами та експертами з управління на початку російського вторгнення в Україну, зазначає: "Схоже, Девід Пульєзе використовує ситуацію з війною в Україні як підставу для продовження своєї звичної критики на адресу канадських збройних сил, уряду та громадських організацій, які підтримують українців".

Незалежний канадський журналіст-розслідувач Джастін Лінг поділився захоплюючою історією про джерела "натхнення" Пульєзе під час цих слухань.

З його словами, прессекретар російського посольства Кирил Калінін (якого видворили з Канади у 2018 році) намагався "продати" йому історію про діда-нациста Христі Фріланд, яка на той час очолювала Міністерство закордонних справ Канади. Російський дипломат посилався навіть на якісь архівні документи.

Лінг не вирішив писати про цю тему, проте через кілька місяців після їхньої розмови він натрапив на ті ж самі формулювання та документи у статті Девіда Пульєзе. Цю інформацію без перевірки почали тиражувати інші канадські та міжнародні медіа.

Мережа академіків Девіда Пульєзе не є єдиною, хто займається пошуками "українських фашистів".

Серед осіб, які регулярно вносять неспокій у дискусії, можна відзначити професора Івана Качановського з Оттавського університету. Він з 2014 року активно висвітлює теми, пов’язані не лише з "українськими нацистами", а й з "державним переворотом" в Україні.

Незважаючи на те, що Russia Today перебуває під санкціями, Качановському це не заважає бути постійним коментатором з питань України на пропагандистському ресурсі.

Але для Пульєзе цей аспект не стає перешкодою, щоб звертатися до Качановського.

Подібно до іншого військового дослідника, що займається темою "українських фашистів" і "українських правих", Скотта Тейлора, який без труднощів відвідує Москву і в своїх статтях розповсюджує пропагандистські ідеї, такі як "Крим завжди належав Росії", "НАТО повинно враховувати інтереси Російської Федерації" та "Україна не зможе перемогти в цій війні, тому підтримку їй слід зменшити".

У цьому контексті Скотт Тейлор і Девід Пульєзе, які є справжніми "ветеранами канадської журналістики", насправді володіють майже унікальним правом на висвітлення подій.

що стосуються Збройних сил Канади, в двох впливових виданнях, добре відомих канадським парламентарям: Ottawa Citizen та The Hill Times.

Крім того, вони не лише об'єднані спільними наративами, але й активно підтримують один одного.

Основний наратив пропагандистських кампаній полягає у звинуваченні України та її громадян у нацизмі, расизмі та антисемітизмі. Це реалізується наступними способами: а) здійснення тиску на західні суспільства з метою зупинення або уповільнення підтримки України; б) створення розколу між українцями та єврейською спільнотою; в) відновлення міфу про миролюбний та антифашистський Радянський Союз, - зазначає канадський історик, який має єврейсько-українське походження, Алік Гомельський.

Він переконаний, що ще в епоху КДБ в Канаді, де проживає одна з найбільших українських діаспор, була створена "мережа" публічних пропагандистів. У практично кожному великому університеті Канади можна знайти професора, який досі просуває проросійські ідеї.

"Я бачу таку чітку модель роботи на інформаційному фронті: історики-професори готують антиукраїнську працю, книгу, есей, користуючись законом академічної свободи. Потім журналісти публікують статті,

"Історик роз'яснює: 'Спираючись на ці роботи істориків, формують певні наративи. А активісти-пропагандисти вже поширюють цю інформацію серед широкої аудиторії'."

Алік Гомельський наводить не менше двох десятків "дослідників українського фашизму" в Канаді. Серед них можна знайти як відомих особистостей, так і маловідомих діячів, які прагнуть сформувати чисельну підтримку, активно поширюючи антиукраїнську пропаганду в мережі.

За роки своєї роботи він вже дослідив не тільки наративи російської пропаганди, а ще й циклічність, з якою їх "закидають" у канадське суспільство. Як правило, це стається перед якимись важливими рішеннями, які Канада має прийняти щодо допомоги України, або як минулого року, коли президент Зеленський відвідував країну.

Цікаво відзначити, що "екосистема" розповсюдження російської дезінформації спрямована не лише проти України, а й проти західних цінностей, НАТО, Сполучених Штатів та демократії в цілому.

У Канаді існує досить велика мережа активістів, які підтримують Кремль. Щоразу, коли я намагаюся відкрито висловити свою думку про когось з них, на мене обрушується шквал критики.

Ця група також включає колишніх дипломатів, вони також є в правлінні російських або проросійських організацій",

— зазначає Маркус Колга, ініціатор проєкту Disinfowatch, який протягом 15 років займається вивченням російської дезінформації.

Маркус Колга - естонський науковець, котрий займається вивченням історії радянської окупації своєї країни. Він також виступав зі свідченнями перед парламентським комітетом.

Оскільки Пульєзе неодноразово накидався на нього зі звинуваченнями у "поширенні пропаганди нацистів", він також став мішенню його нападів.

"В Канаді у фαшизмі також періодично звинувачують представників балтійських народів.

Ось унікальна версія вашого тексту: "Сюжет виглядає так: всі, хто боровся проти Радянського Союзу, вважаються ворогами Канади."

зазначає історик Гомельський.

Ці ідеї висловлюють західні академіки, які, маючи статус довічних професорів, вільно поширюють різноманітні теорії змови.

Але найбільша проблема полягає у тому, що навіть такі відверто заангажовані науковці, як Іван Качановський, Мішель Чоссудовський або Радхіка Десаї, професорка з кафедри політичних досліджень Університету Манітоби в Канаді, яка минулого року брала участь у Валдайському клубі Путіна і поставила йому питання про доречність участі Ярослава Гуньки на зустрічі в канадському парламенті,

і надалі зберігають репутацію "поважних дослідників", а не посіпак кремлівського диктатора.

* * * * *

Історія з відкритим викриттям Девіда Пульєзе виявилася досить знаковою. Це не лише демонструє розмах російської мережі впливу, але й ілюструє механізми вербування західних журналістів.

Крім того, подібно до ситуації з документальним фільмом "Russians at War", професійна спільнота прагне підтримати "своїх". Їхні доводи зводяться до того, що: "Ми довіряємо йому, адже вважаємо його своїм. Він працює в цій сфері вже три десятиліття".

Проте те, що він безпосередньо відтворює російські наративи, неначе переглядає вечорами програму Скабєєвої, залишається поза увагою. Адже журналіст може мати свою власну позицію.

Не зовсім зрозуміло, чому відомий журналіст Пульєзе, який має значний досвід, обирає російські наративи в контексті України. Чи діє він під тиском Кремля, чи просто є "наївним маріонеткою"? Лише час і розслідування зможуть дати відповіді на ці питання.

Зрозуміло лише одне - що для викорінення російської мережі впливу канадському уряду (як і іншим західним урядам) доведеться провести ще чимало роботи.

Автор: Анастасія Рінгіс,