У Національному історико-меморіальному заповіднику "Бабин Яр" у Києві відбулися пам'ятні заходи 2 серпня 2026 року. Фото зробила Станіслава Баннікова.
Артур Золотаренко зазначає: "Геноцид ромів — це найменш досліджений з усіх геноцидів, що мали місце під час Другої світової війни".
Шановний Артуре, чому щорічне відзначення Міжнародного дня пам'яті жертв геноциду ромів є настільки важливим для Бабиного Яру? Яке це має значення, особливо в поточний момент?
Бабин Яр є символом трагедії, що спіткала мирне населення. Це місце пам'яті жертв не лише однієї нації, а міжнародне, яке об'єднує всі народи. Ми завжди пам'ятаємо про це і прагнемо донести до людей важливість цих подій. Це не лише свідчення Голокосту, але й визнання геноциду ромів, українських націоналістів та військовополонених. Першими жертвами, розстріляними в Бабиному Яру, стали пацієнти психіатричної лікарні. Щорічне вшанування цієї дати відновлює історичну справедливість для ромського народу, адже ця трагедія довгий час залишалася в тіні. Для нашого заповідника це також важливе нагадування про необхідність зберігати пам'ять про всіх, хто став жертвою нацистського терору.
Багато людей обізнані з трагічними подіями в Бабиному Яру, особливо щодо єврейської громади, проте значно менш відомими є факти про знищення ромів. Які причини цього нерівного висвітлення?
Так, є така проблема, але ми над цим працюємо. Зараз вже багато людей знають саме про ромський геноцид. Взагалі ромський геноцид -- це найзабутіший (якщо можна так сказати), найменш вивчений з усіх геноцидів, який стався під час Другої світової війни. Є кілька причин. Одна з них -- після війни радянська влада не виділяла якісь окремі етнічні групи жертв, називаючи всіх радянськими громадянами. І ніхто не мав якоїсь ідентичності. Ще одна з причин -- сама ромська історія не є записаною, як та ж єврейська історія або, наприклад, вірменський геноцид. Вона передавалася переважно усно від свідків, яких залишилося зовсім небагато. Лише коли Україна стала незалежною, ця тема почала активно досліджуватися. І кожен, хто займається цією темою, стикається із тим, що дуже мало інформації -- і документальної, і архівної. Але всі працюють, і я сподіваюся, що ця тема все-таки буде більш глибоко представлена і вивчена.
Наскільки можна за нинішніх умов повномасштабної війни Росії проти України продовжувати цю роботу і досліджувати історію жертв геноциду ромів в Україні? Навіть вам, представникам музейних установ.
Багато місць, де відбувалися масові вбивства та розстріли, досі не виявлені, архівні матеріали активно досліджуються, а також збираються свідчення тих, хто був свідком тих трагічних подій. Проте, таких свідків залишилося дуже мало. Нащадки тих людей, які пережили геноцид і стали жертвами, можуть поділитися деякими спогадами або показати речі, що належали їхнім предкам. Однак це вкрай складно. Сподіваємося, що зараз багато людей звернуть увагу на цю проблему і хтось вийде на зв'язок з інформацією. Ми завжди відкриті до спілкування та будемо раді почути історії про родини, адже кожен внесок є надзвичайно важливим. Інформації про ці події залишається вкрай мало. Можливо, завдяки сучасним технологіям ми зможемо знайти більше архівних документів або інших матеріалів. Однак, існує ще одна велика проблема: під час Другої світової війни багато архівів було вилучено Москвою і перевезено туди, що ускладнює наш доступ до них.
Поділіться історією про зусилля, що були докладені для встановлення ромської кибитки на території музею. Цю ініціативу запропонував Володимир Золотаренко, голова Київського товариства ромів, ще в 1990-х роках, чи не так? Він є вашим батьком, так?
Так, саме так. Ідея створення пам'ятного знака для ромів, які стали жертвами нацизму, з'явилася вперше в період з 1939 по 1945 рік. Однак реальні кроки для реалізації цієї ідеї були зроблені лише у 1993 році, коли за ініціативи Володимира Петровича та ромського товариства "Романіпе" почали збирати кошти та розробляти ескізи. Багато людей долучилися до цього процесу. Архітектором проекту став Анатолій Гнащенко, лауреат Шевченківської премії та заслужений архітектор України. На жаль, він вже пішов з життя, але саме він створив макет пам'ятника та кибитку, яку сьогодні можна побачити в Бабиному Яру. Цей пам'ятник однозначно ідентифікує свою мету та символізує ромську націю. Ідея виникла у 1993 році, але її реалізація відбулася лише у 2016-му на території Національного заповідника "Бабин Яр", де вона і повинна була бути.
Наталія Томенко зазначила: "Роми є невід’ємною складовою українського суспільства і мають всі права, які належать етнічним меншинам в Україні".
Відкриваючи церемонію, модераторка заходу, заступниця директора Молодіжної агенції з адвокації ромської культури "Арка" Наталія Томенко наголосила, що пам'ять про геноцид ромів -- це не лише про минуле. Це про наше сьогодення і про майбутнє. Світлана Мялик поспілкувалася з Наталією Томенко про значення цього дня в історії України та світу.
Тема геноциду ромської спільноти в Україні протягом багатьох років залишалася на периферії суспільної свідомості, і це стосується не лише нашої країни. Що, на вашу думку, могло стати причиною цього явища, і як ви оцінюєте зміни, які відбуваються в сучасному суспільстві?
Перш за все, слід зазначити, що тема ромів та пам'ять про геноцид ромського народу залишалися в тіні протягом багатьох десятиліть. Це сталося через небажання визнати факт існування геноциду ромів. Взагалі, питання ромської культури не привертає уваги, якщо не пов'язане з якимись негативними або сенсаційними аспектами у медіа. Проте це надзвичайно важлива тема для нас, молоді. Ми повинні шанувати пам'ять наших загиблих предків і в цей значущий день, 2 серпня, зібратися в Бабиному Яру, щоб віддати належне їхньому пам'яті.
Траурна хода вже стала традицією цього дня. Як вона народилась і чому для ромської спільноти важливо щороку проходити цей шлях до пам'ятника "Ромська кибитка"?
Протягом багатьох років у Бабиному Яру проводиться комемораційна церемонія. Цю традицію започаткував театр "Романс" кілька десятиліть тому, а сьогодні ми також долучаємося до цієї важливої справи. Я говорю про "Арку", агенцію, яка займається популяризацією ромської культури. Ось уже третій рік поспіль ми організовуємо ходу, яка має велике значення для нас. Це ритуал, що об'єднує ромів та не ромів, українців, представників дипломатичних структур і державних установ. Разом ми крокуємо цим шляхом, щоб вшанувати пам'ять наших предків та тих, хто загинув.
Я правильно розумію, що це не лише вияв поваги до загиблих, але й заклик до сучасного суспільства? Нам потрібно донести історію та водночас звернутись до людей сьогодення.
Безумовно, цим вчинком ми підкреслюємо значення охорони прав ромської спільноти, акцентуючи увагу не лише на історичних подіях, а й на сучасних викликах. Важливо акцентувати на необхідності захисту прав людини та усвідомлювати, які наслідки можуть мати агресія, репресії та геноцид, аби подібні трагедії більше не повторювалися в майбутньому.
Наскільки важливо, щоб пам'ять про геноцид ромів була не лише справою ромської громади?
Це має величезне значення. Під час геноциду в роки Другої світової війни загинуло багато ромів. Ті, хто вижив і став свідком цих трагічних подій, могли б поділитися своїми свідченнями про ці жахливі моменти вже після війни. Тому сьогодні надзвичайно важливо, щоб роми і не роми співпрацювали, адже питання ромської спільноти залишається дуже чутливим. Існує безліч перешкод і труднощів, тому коли допомогу надають не роми, це свідчить про людяність, толерантність і рівень розвитку суспільства.
Чи відчуваєте ви, що спогад про цю трагедію все більше інтегрується в колективну історичну пам'ять України? Чи, можливо, це лише бажання досягти цього?
Бажання, яке ми втілюємо в реальність вже сьогодні. Співпрацюючи з Національним заповідником "Бабин Яр" та Українським інститутом національної пам'яті, ми разом організовуємо ходу та комемораційну церемонію. Таким чином, наші цілі вже знаходять своє втілення і стають важливою складовою українського дискурсу пам'яті.
Про подію, що стосується виставки "Невидимі. Стійкість: минуле і сучасність ромів". Вона відбулася в Бабиному Яру, нещодавно пройшла в Одесі, і незабаром завітає до Львова. Чому так важливо, щоб ця виставка була мандрівною та відвідувала різні міста?
Для нас надзвичайно важливо, щоб якомога більше людей мали можливість ознайомитися з нашою виставкою. Ми створили її минулого року, а цього року вона подорожує містами. 5 серпня ми відкриємо її в Музеї терору у Львові, і запрошуємо всіх бажаючих відвідати відкриття о 16:00. Після цього виставка повернеться до Києва, де ми плануємо її презентувати наприкінці вересня, на 85-ті роковини пам’яті жертв Бабиного Яру. Таким чином, кияни знову зможуть побачити цю важливу експозицію. Для нас критично важливо, щоб тема 85-х роковин жертв Бабиного Яру отримала широке висвітлення в медіа та у суспільних дискусіях, саме тому ми організовуємо цю виставку.
Можна сказати, що хода, яка відбувається традиційно 2 серпня, це ніби спосіб зробити історію ромів більш видимою для України та світу. Насамкінець хочу запитати: якщо звернутися до молоді, до українського суспільства, до тих, хто можливо вперше почує про геноцид ромів, що б ви їм хотіли сказати?
Хотілося б ще раз підкреслити, що роми є невід'ємною частиною українського суспільства і мають такі ж права, як і інші етнічні меншини, які мешкають в Україні. Усі ми є українцями, і нам слід підтримувати один одного. Ромська історія також є частиною історії України. Тому, вшановуючи День пам'яті жертв геноциду ромів, ми водночас вшановуємо і нашу спільну українську історію.
Віктор Єленський: "Це великий рух"
Голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський взяв участь у заходах, присвячених Міжнародному дню пам'яті жертв геноциду ромів. Він провів порівняння між злочинами нацистського режиму та нинішньою війною Росії проти України. В розмові зі Світланою Мялик Віктор Єленський звернувся до ромської громади України.
Чому для країни, особливо в нинішні складні часи, є важливим забезпечення підтримки заходів, що присвячені вшануванню нашої історичної пам'яті, зокрема пам'яті жертв ромського геноциду?
Геноцид ромів — це історична трагедія, що залишалася в тіні, забута багатьма. Ми добре обізнані про Голокост, але до недавнього часу знання про Голодомор було обмеженим, і лише в останні десятиліття світ почав усвідомлювати його масштаби. Сьогодні ж ми стикаємося з невідомістю щодо геноциду ромів, жертв яких знищували лише за те, що вони належали до цього народу, оскільки їх існування суперечило расистським ідеям Гітлера. Коли ми розглядаємо це питання, ми повинні пам’ятати, що це є попередженням для всіх, хто піддається імперському мисленню, яке проголошує єдиний правильний народ, єдину правильну геополітику та світовий порядок. Це заклик до всіх народів, щоб ніхто не був забутий, адже жоден народ не заслуговує на те, щоб бути викресленим з історії, як це намагалися зробити з ромами. У наших навчальних закладах не приділяли уваги ані Голокосту, ані, тим більше, геноциду ромів. Тепер ми стоїмо перед великим завданням — повернути в пам'ять історію цілого народу, щоб він знову зайняв своє місце в світовій культурі.
Щороку ви берете участь у пам'ятному марші, присвяченому Міжнародному дню пам'яті жертв геноциду ромів. Наскільки важливо, що в один і той же час в одному місці об'єднуються представники держави, ромської громади, громадських організацій, а також численні дипломати для участі у цьому заході. Які ще кроки вживає держава для збереження історичної пам'яті ромського народу на сьогодні?
Ми переконані, що найкращим способом вшанувати пам'ять про геноцид ромів є ліквідація всіх форм дискримінації щодо цієї спільноти. Це передбачає створення належних і комфортних умов для освіти, забезпечення доступу до якісної питної води (проблему, яку ми помітили під час нашої подорожі до Закарпаття), а також до всього, що визначає якість життя і сприяє визнанню людської ідентичності. Цю ідентичність, підкреслюю, намагалися знищити. Намагалися знищити унікальну ромську культуру, всі її прояви, і навіть у радянські часи роми могли існувати лише за умови відмови від власної ідентичності. Сьогодні ми прагнемо, щоб роми стали невід'ємною частиною політичної української нації, не відмовляючись при цьому від своєї культурної спадщини. Наразі вже затверджено абетку ромської мови, ми працюємо над відновленням та розвитком ромської мови, а також над відродженням ромської культури, що є надзвичайно важливим для України. Адже наша країна обрала шлях не асиміляції народів, які вважають її своєю батьківщиною, а шлях визнання внеску кожної національності в загальноукраїнську культурну, соціальну та мистецьку спадщину.
В Україні налічується більше 130 етнічних груп, що є справжнім скарбом нашої культури. Як змінилося ставлення українського суспільства до ромської спадщини та ромів у цілому в сучасний час? Варто зазначити, що чимало ромів віддано служать та захищають нашу країну, і вже не один з них поклав своє життя за Україну.
Це правда, ми маємо це виховувати. Починаючи від школи, від шкільних підручників, ми маємо усвідомлювати, що серед нас жили і робили свій внесок у цю землю люди різних культур і релігій. І тому надзвичайно важливо, щоб і пам'ять про це, і розвиток цього був частиною нашої щоденної реальності. Ми ще раз дивимося на наші підручники, на наші освітні програми, дивимося на те, щоб наші школярі мали усвідомлення історії -- такої, якою вона була в усій її багатоманітності. І тому мені здається -- хотів би не помилитися -- що ставлення етнічних українців до тих народів, які мешкають серед нас і складають українську політичну націю, дуже сильно змінилося на краще під час війни, яка консолідувала всіх нас і довела, що люди різного етнічного походження, різних релігійних переконань стали поруч на захист своєї батьківщини.
Шановний пане Вікторе, в Міжнародний день пам'яті жертв геноциду ромів, які слова ви б хотіли адресувати всім членам ромської спільноти, як в Україні, так і за її межами?
Я би ще раз хотів звернутися до наших ромів, що вони є невід'ємною частиною нас усіх, що ми хочемо зробити все для їхнього гідного розвитку, для того щоб вони були частиною українського суспільства в усіх можливих його вимірах -- в освіті, культурі, науці, політичному керівництві, у війську. Щоб вони інтегрувалися якомога тісніше та щільніше в наше сьогодення. Це вже відбувається, але ми повинні зробити для цього ще більше.
#Євреї #Суспільство #Нацизм #Адольф Гітлер #Україна #Голокост #Росія #Полон #Радянський Союз #Українці #Львів #Історія #Москва #Одеса #Російська імперія #Друга світова війна #Геноцид #Терор (політика) #Історія України #Вірменія #Архітектор #Етнос #Київ #Трагедія #Національна премія імені Шевченка #«День» (Київ) #Розділ перший #Група меншин #Роми #Карпатська Русь #Геноцид ромів #Страта шляхом розстрілу #Ромаська мова
